64

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Наукові основи розробки річної виробничої програми підприємства з рослинництва

1.1. Значення, зміст і послідовність складання

1.2. Методики планування обсягів виробництва і використання продукції

1.3. Особливості планування показників економічної ефективності

РОЗДІЛ 2. Сучасний стан і тенденції розвитку галузі

2.1. Загальні відомості про підприємство

2.2. Значення і роль галузі в економіці підприємства

2.3. Землекористування підприємства

2.4. Посівні площі і сортовий склад сільськогосподарських культур

2.5. Врожайність культур та валові збори продукції

2.6. Використання продукції

2.7. Матеріально-технічна база галузі

2.8. Економічна ефективність виробництва продукції

РОЗДІЛ 3. Обґрунтування виробничої програми галузі

3.1. Планування використання земельних угідь і підвищення їх родючості

3.2. Обґрунтування асортименту та планової врожайності культур

3.3. Планування посівних площ

3.4. Планування обсягів виробництва і використання продукції

3.5. Планування потреби і використання добрив і засобів захисту рослин

3.6. Планування витрат виробництва

3.7. Економічна ефективність проекту

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Сучасний економіст – це спеціаліст, підготовлений до самостійної фахової діяльності в умовах багатоукладної ринкової економіки. Він повинен мати високий рівень теоретичних знань і практичних навичок для роботи в різноманітних аграрних підприємствах, організаціях, об’єднаннях, постійно вдосконалювати свої професійні та підприємницькі якості.

У широкому розумінні економіст - це конструктор ефективної діяльності підприємства, незалежно від того, до якої організаційно-правової форми воно належить і на основі якої власності створене. У сфері безпосередніх фахових інтересів економіста мусять бути розробка стратегії і збалансування довго- і короткострокових цілей підприємства.

Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всієї фірми та кожного підрозділу окремо на певний період; визначенні господарських завдань, засобів їх досягнення, термінів та послідовності реалізації; виявлення матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, які необхідні для вирішення поставлених завдань.

Розкриття всіх аспектів, пов’язаних з плануванням діяльності підприємства є основною метою даної курсової роботи.

Об’єктом даного курсового проекту є СТОВ «Прогрес» Березнегуватського району Миколаївської області. Основні завдання, що стояли в процесі написання цієї роботи:

• дослідити суть поняття «планування» як функції управління (принципи, концепції);

• ознайомитись із системою планування ( види, напрями, методи, інформаційні ресурси і нормативна база);

• ознайомитись на конкретному прикладі з методами планування.

Джерелами інформації при складанні даного курсового проекту були форми звітності підприємства, а саме: № 1, №2, №21 та №50.

РОЗДІЛ 1. Наукові основи розробки річної виробничої програми підприємства з рослинництва

1. Значення, зміст і послідовність складання

При переході України до ринкових відносин планування виявилося практично напівзабутим. Це відбулося внаслідок поверхневого сприйняття ринкової економіки, нерозуміння виниклих з її утвердженням проблем і шляхів їх вирішення через перевагу найпростіших закордонних штампів над складним, багатогранним вітчизняним досвідом і забуття національних економічних традицій.

Через неспроможність подібного підходу економічні труднощі змусили згадати, що планування – одна з найважливіших функцій управління будь-яким виробництвом. Саме з планування і починається як створення, так і функціонування комерційної організації. Процвітаючі керівники добре знають, що усі великі битви спочатку виграються на папері, після ретельно розробленого плану, і тільки потім – на практиці.

Як вітчизняний, так і закордонний досвід показують, що недооцінка планування підприємницької діяльності в ринкових умовах, зведення його до мінімуму чи ігнорування, некомпетентне здійснення − найчастіше призводять до великих, нічим не виправданих економічних втрат і у кінцевому підсумку, до банкрутства підприємств. Тому грамотна економічна політика полягає не у запереченні планування, а в його використанні [1].

Запланувати діяльність підприємства – означає скласти план його функціонування і розвитку й надалі контролювати його виконання. Планування діяльності підприємства полягає в обробці інформації з обґрунтуванням майбутніх дій і у визначенні найкращих способів досягнення намічених підприємством цілей. Призначення планування можна виразити словами Огюста Конта: “Знати, щоб передбачати; передбачати, щоб керувати” [11].

Найвизначніший представник російської економічної школи Микола Дмитрович Кондратьєв визначав план як систему перспектив, реалізація яких досягається органами регулювання виробництва. Відомий сучасний фахівець у галузі планування підприємницької діяльності Дитгер Хан розрізняє планування в широкому і вузькому сенсі. У широкому – планування являє собою прийняття управлінських рішень, пов’язаних з майбутніми подіями. З цього погляду планування охоплює процес складання і прийняття планів. У вузькому сенсі – планування – це виявлення майбутніх подій. На цій основі розробляють стратегію підприємства. Планування означає систематичну підготовку до формування майбутнього підприємства.

Відомий американський вчений Рассел Лінкольн Акофф сказав: "Мудрість − це здатність передбачати наслідки здійснюваних дій, готовність пожертвувати миттєвою вигодою заради великих благ в майбутньому. Планування − це зброя мудрих, але планування − один з найскладніших видів розумової роботи, доступних людині".

План − це кількісне відображення цілей та розробка шляхів їх досягнення. Іншими словами, це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон'юнктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

План підприємства − це завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт по виробництву і реалізації продукції або наданню послуг. План дозволяє підприємству оцінити наскільки реальне досягнення поставлених цілей, що допомагає, а що заважає їх досягати.

Планування − це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення [2].

У зарубіжній літературі є ряд визначень планування, які відрізняються між собою, але по суті вони дуже схожі. Можна привести кілька прикладів таких визначень: планування − "творче мислення майбутнього" (Adam Planug); планування (у широкому понятті) − "формування управлінських рішень на базі системної підготовки, прийняття рішень по визначенню майбутніх подій"; "планування - це системно-методичний процес пізнання і вирішення проблем майбутнього".

Планування не можливе без складення виробничої програми підприємства, яка являє собою розгорнутий або комплексний план виробництва та продажу продукції, який характеризує річний обсяг, номенклатуру, якість та терміни випуску необхідних ринком товарів і послуг. Вона визначає структуру підприємства, спеціалізацію і темпи розвитку та є основним розділом його плану. Крім того, вона є основою розробки показників усіх інших розділів плану.

Обґрунтування виробничої програми сільськогосподарського підприємства включає в себе планування структури посівних площ, поголів'я худоби і птиці, план виробництва і розподілу продукції певного асортименту, кількості і якості. Крім того, ця програма містить комплекс агрозоотехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насіння, добрива, корми, сировина, засоби захисту рослин і тварин, меліорація тощо).

В основі обґрунтування виробничої програми підприємства лежить аналіз існуючої та планування перспективної галузевої структури, її характеризує система показників: структура валової і товарної продукції підприємства, структура посівних площ та поголів'я худоби і птиці.

На особливу увагу заслуговує використання виробничих функцій продуктивності для побудови альтернативних прогнозів з урахуванням реальних можливостей взаємозаміни факторів і наступного вибору оптимального з тієї чи іншої точки зору варіанта розвитку, і відповідної економічної політики, а також для встановлення нормативів ефективності.

Розробка та складання виробничої програми повинна обов'язково спиратися на цілі підприємства, поставлені перед ним на майбутнє. Згідно з сучасною економічною теорією розробка виробничої програми повинна відповідати вимогам: комплексності, узгодженості, результативності [6].

Річний план підприємства передбачає розробку виробничої програми його розвитку на календарний рік. До річних планів належать: план економічного і соціального розвитку підприємства; виробничі плани внутрішньогосподарських формувань (бригад, цехів, дільниць, ферм), технологічні карти. Головним завданням річного планування – є забезпечення максимального прибутку підприємства.

Правильно складений річний план сприяє підвищенню ефективності виробництва, зниженню собівартості продукції та підвищенню рівня рентабельності підприємства в цілому.

Планування безпосередньо самого рослинництва господарства починають з розробки балансу його земельних угідь і визначення напрямів використання їх у плановому періоді.

Для того аби правильно спланувати програму рослинництва потрібно вивчити всі договори підприємства про реалізацію продукції рослинництва та визначити скільки потрібно цієї продукції на задоволення внутрішньогосподарських потреб. Згідно з всім цим вивченим встановлюють посівні площі цих культур та уточнюють порядок сівозміни на полях.

Посівні площі сільськогосподарських культур планують також з урахуванням створення насіннєвих фондів, забезпечення тваринництва кормами. Потребу в насінні висівних культур планують виходячи з посівних площ цих культур і вагових норм їх висіву.

Що стосується внутрішніх факторів, які впливають на заплановані обсяги виробництва, то аналізуються ефективність вирощування та реалізації окремих культур, фактори їх урожайності, розробляються агротехнічні заходи, які спрямовані на підвищення урожайності та виконання плану виробництва продукції. Під агротехнічними заходами розуміються: нагромадження і внесення добрив; обробка посівів проти шкідників і хвороб, гербіцидами та регуляторами росту; комплекс технологічних робіт та ін. Способи аналізу всіх цих заходів можуть бути різними. Так, наприклад, при аналізі використання добрив в господарстві спочатку вивчають виконання плану по їх надходженню і внесення під окремі культури, потім порівнюють норми їх внесення, і лише потім це все аналізується, з середніми даними і з показниками кращих господарств [4].

Важливим напрямом збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва, підвищення її якості та окупності витрат є перехід до вирощування сільськогосподарських культур за інтенсивними технологіями.

Інтенсивна технологія – це комплекс агротехнічних прийомів вирощування сільськогосподарських культур, технологічних засобів і операцій, які направлені на максимально повне використання біологічного потенціалу продуктивності культур (їх сортів і гібридів) за рахунок підвищення ефективності використання природних і антропогенних його факторів при мінімізації трудових і матеріальних ресурсів.

Інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур характеризуються поточністю виробництва, комплексністю застосування факторів інтенсифікації, оптимальною механізацією, оперативністю виконання механізованих робіт; вони опираються на біологічні характеристики рослин по фазах розвитку й етапам органогенезу, ураховують вимоги рослин до умов середовища й задовольнять їх, дозволяють управляти процесом формування врожаю і якості продукції, програмувати врожай.

Поняття технологія в рослинництві означає сукупність прийомів при вирощуванні сільськогосподарських культур починаючи з підготовки ґрунту й посіву до збирання і обробки отриманої продукції. Технологія включає перелік матеріально – технічних засобів і економічних показників й відбивається в технологічних картах.

Інтенсивні технології основані на управлінні процесом формування врожаю, який забезпечує скорочення розриву між потенційною і реальною продуктивністю сільськогосподарських культур. Сутність їх полягає в оптимізації факторів урожайності протягом усього періоду вегетації рослин. Якщо при традиційній технології матеріально-технічні ресурси забезпечуються виходячи із можливостей, які є в даному конкретному підприємстві, то при інтенсивній технології – із потреби в них для одержання запрограмованого рівня врожаю з меншими витратами на одиницю продукції [3].

З цією метою інтенсивні технології передбачають:

• розміщення посівів в науково обґрунтованих сівозмінах після кращих попередників;

• використання високоврожайних сортів і гібридів інтенсивного типу;

• внесення норм добрив, розрахованих на запрограмований урожай та оптимізацію живлення в процесі вегетації через систему роздрібненого внесення добрив у періоди їх потреби;

• застосування регуляторів росту та інтегрованої системи захисту посівів від бур’янів, шкідників і хвороб;

• своєчасне і якісне виконання всіх технологічних операцій на основі комплексної механізації виробництва та наукової організації праці;

• забезпечення захисту ґрунтів від ерозії і втрати родючості та збереження довкілля.

1.2. Методики планування обсягів виробництва і використання продукції

Планування обсягів виробництва безпосередньо включає в себе планування врожайності сільськогосподарських культур та їх посівні площі.

Важливість обґрунтованого планування врожайності сільськогосподарських культур випливає з того, що з нею безпосередньо пов’язано багато інших питань виробничо-фінансової діяльності господарств: розміри і структура посівних площ, рівень товарності виробництва, система агрохімічних заходів, продуктивність праці, собівартість і рентабельність виробництва продукції. З огляду на це на особливу увагу заслуговує вибір методів планування врожайності.

Вихідними даними для планування врожайності можуть бути:

· середня досягнута її величина за попередні 3-5 років;

· дані про вирощувані сорти, застосовані добрива, засоби захисту рослин, технологію вирощування культур;

· наявність ресурсів, які можуть бути використані в плановому році;

· досягнута найвища врожайність у підприємстві, його підрозділах та інших організаціях, що перебувають в аналогічних умовах.

Найбільш поширеним є коригування досягнутої за попередні 3-5 років врожайності, яка приймається за базисну, її визначають як середньозважену за такою формулою:

(1.1)

де У_сз – середньозважена врожайність, ц з 1 га; У – врожайність за кожний попередній рік, ц з 1 га; П – розмір площі посіву за кожний попередній рік, га.

Однак при плануванні слід враховувати, що досягнута середньозважена врожайність характеризується не лише певним раціональним використанням ресурсів і технології виробництва, а й невикористаними можливостями ресурсного та технологічного потенціалу, що знижувало можливий її рівень. Тому для більш точного визначення фактично досягнутої врожайності потрібно врахувати й рівень урожайності окремих підрозділів підприємства, що одержали за цей період вищий урожай за цих же ресурсів і природно-кліматичних умов. Тобто визначити середньопрогресивну врожайність, використовуючи таку формулу:

, (1.2)

де У_сп – врожайність планова середньопрогресивна, ц з 1га; У_сз – середньозважений показник урожайності за попередній період, ц з 1 га; У_н - найвища врожайність у взятому періоді, ц з 1 га.

Під час планування та факторного аналізу врожайності враховують різний вплив факторів на врожай та неоднакову залежність їх від людини. З огляду на це виділяють фактори позитивного і негативного впливу на приріст урожаю, залежні, малозалежні від людини (або керовані та некеровані), постійні (статичні) та змінні (динамічні), тривалої дії і тимчасові, зовнішні та внутрішні.

Так, збільшення внесення мінеральних добрив в оптимальних співвідношеннях при вдосконаленні технології позитивно впливає на врожай, а збільшення тривалості збирання сільськогосподарських культур, як правило, негативно; упровадження нових сортів, внесення добрив, застосування пестицидів — це керовані фактори, а погодні умови, склад ґрунту — некеровані; тип ґрунту, рельєф, світло, тепло, повітря — постійні фактори, оскільки їх вплив на врожай у конкретних умовах практично не змінюється, а опади, добрива, пестициди, сорти, матеріальна зацікавленість, технічне озброєння — динамічні.

Розглянемо величину приросту врожайності від впровадження сортооновлення, яка обчислюється за формулою:

(1.3)

де Ф – різниця у врожайності між сортом, який впроваджується і сортом, який заміщується; В – відсоток площі нового сорту у загальній площі посіву культури.

Поточне планування врожайності практично зводиться до визначення можливого приросту врожаю внаслідок зміни динамічних факторів з наступним збільшенням фактичної середньорічної врожайності на величину обчисленого приросту. Обчислюють приріст урожаю за рахунок: добрив, що вноситимуться додатково понад використовувану в базовому періоді кількість; поліпшення попередників унаслідок освоєння сівозмін; упровадження продуктивніших сортів; розширення площ культур, що вирощуються за інтенсивними технологіями; збільшення площ посівів на зрошуваних і осушуваних землях та на землях, де проведено вапнування та фосфоритування кислих і гіпсування солонцюватих ґрунтів; розширення площ обробки гербіцидами. Крім того, визначають збільшення валових зборів завдяки зменшенню втрат урожаю під час вирощування та збирання, зумовленому розширенням площ обробки фунгіцидами та інсектицидами, скороченням строків збирання та використанням нових комбайнів, які забезпечують менші втрати продукції. У кожному господарстві обчислюють приріст урожаю лише за рахунок тих факторів, зміна яких передбачена в плановому періоді.

Методичний підхід до обчислення приросту врожайності практично єдиний для всіх зазначених факторів. Спочатку визначають і уточнюють стосовно конкретних умов нормативний ефект приросту врожаю на 1 га площі посіву, окупність урожаєм 1 ц добрив тощо від певного заходу. Помноживши норматив на обсяг упровадження чи розширення заходу обчислюють загальний приріст валового збору продукції від проведеного заходу. Діленням додаткового збору на площу посіву культури встановлюють приріст урожайності.

Методика обґрунтування планової урожайності з урахуванням наявних ресурсів («ресурсна» урожайність) передбачає врахування природної родючості (бонітет ґрунтів), кількості та окупності органічних і мінеральних добрив, а також порівняльної ефективності різних попередників. При цьому використовується формула:

У_р = Б х Ц + О₁ х К₁ + О₂ х К₂ , (1.4)

де У_р — ресурсна урожайність, Б — бонітет ґрунтів, Ц — ціна бала, О₁, О₂ — окупність мінеральних та органічних добрив, К₁ , К₂ — кількість внесених мінеральних та органічних добрив.

Приріст урожайності за рахунок нових, продуктивніших сортів планують за даними державних сортодільниць, дослідних станцій зони. Однак слід мати на увазі, що культура землеробства в господарстві й на сортодільниці зони може істотно відрізнятися. Якщо фактична врожайність культури приблизно відповідає її врожайності на сортодільниці, то збільшення врожаю від упровадження нового сорту планують за даними сортодільниці, а якщо нижча — приріст урожайності коригують на індекс, обчислений з відношення врожайності культури в господарстві й на сортодільниці.

Найбільш обґрунтованим є планування врожайності культур з урахуванням кількості і якості ресурсів. Цей метод передбачає врахування у ході проведення розрахунків такого фактора як родючість ґрунтів. Визначення ресурсної врожайності проводиться з використанням досить простої моделі її програмування на основі природної родючості ґрунтів; кількісної і економічної ефективності внесення органічних і мінеральних добрив; застосуванням сучасних засобів захисту рослин; впровадження нових сортів; удосконалення агротехніки.

Формула для розрахунку ресурсної врожайності має вигляд:

, (1.5)

де В_п – частина врожайності, яку можна отримати за рахунок природної родючості грунтів (без застосування добрив), ц з 1 га; П_д – приріст врожайності за рахунок внесення добрив, ц з 1 га; П_с – приріст врожайності за рахунок впровадження нових сортів, ц з 1 га; П_а – приріст врожайності за рахунок удосконалення агротехніки, ц з 1 га.

Вдосконалення і впровадження у виробництво оптимальної структури посівних площ є важливим резервом збільшення валових зборів продукції рослинництва і не потребує великих витрат.

Останнім часом, у зв’язку із розвитком ринкових відносин на селі, стало типовим явище нехтування сівозмінами і вирощування сільськогосподарських культур із грубим порушенням вимог їхнього чергування або навіть у беззмінних посівах. Це, здебільшого, пов’язано з кон’юнктурою ринку, яка вимагає виробництва у першу чергу «прибуткових» сільгоспкультур (зернових, соняшнику) за будь-яких умов.

Надмірне збільшення посівних площ цих культур так само, як і зменшення, приводить до зниження їх валових зборів.

Структура посівних площ сільськогосподарського підприємства мусить узгоджуватися з напрямом його виробничої діяльності, не порушуючи при цьому науково-обґрунтованого чергування культур у сівозмінах.

Планування посівних площ окремих культур можна здійснити двома способами.

Перший – передбачає жорстке дотримання запроваджених у господарстві сівозмін та прийнятого чергування культур. У цьому випадку планові посівні площі культур – це сума площ їх посівів згідно ротації культур у сівозмінах н а плановий рік.

Другий спосіб базується на визначенні планової потреби в окремих випадках продукції рослинництва; розрахунках попередніх планових площ культур (діленням планових обсягів продукції на заплановану врожайність відповідної культури); коригуванні розміщення отриманих площ на полях сівозмін.

3. Особливості планування показників економічної ефективності

Ефективність – це економічна категорія, яка кількісно визначається через відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили одержання цього результату.

Економічна ефективність підприємства – це один з типів ефективності, критерії якої визначаються відношенням досягнутого підприємством результату до здійснених витрат.

Економічна ефективність діяльності підприємства залежить від раціонального використання кожного виду ресурсів та їхньої структури, яка визначається співвідношенням задіяних ресурсів різних факторів виробництва. Ці пропорції головним чином зумовлені специфікою виробництва, рівнем застосовуваної на підприємстві техніки, технології, організації виробництва і праці, співвідношенням екстенсивних та інтенсивних факторів розвитку виробництва. На структуру і часткову ефективність використання ресурсів підприємства значний вплив мають зовнішні фактори, зокрема ринки ресурсів, пропозиція і попит на окремі види ресурсів та урівноважені на них ціни тощо [2].

Одним із показників економічної ефективності діяльності підприємства є прибуток, який визначається впливом на нього витрат на продукцію, які становлять собівартість виробленої продукції.

У практиці планування витрат і собівартості продукції використовуються декілька методів: кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний, економіко-математичний.

Традиційним методом, що його широко застосовують у поточному плануванні, є кошторисний. У спеціальних таблицях плану складаються кошториси витрат відповідно до їх статей за культурами, видами тварин тощо. Витрати розраховуються на основі технологічних карт або планових нормативів за елементами витрат на гектар площі, голову худоби, одиницю продукції. Головним недоліком цього методу є велика трудомісткість планових розрахунків.

Цього недоліку немає у нормативного методу, за яким планування витрат і собівартості продукції базується на розроблених відповідно до конкретних умов виробництва науково обґрунтованих нормативах. Удосконалення економічного механізму господарювання сільськогосподарських підприємствах, ефективне функціонування проти витратного механізму потребують створення відповідної нормативної бази. Вона має включати сукупність обґрунтованих трудових, матеріальних і фінансових норм і нормативів, різних за рівнем деталізації, порядок і методи їх розроблення і використання в процесі планово-економічних та інших розрахунків.

У перспективному плануванні поряд з наведеними вище застосовують розрахунково-конструктивний метод. Він базується на фактичній собівартості й визначенні розмірів зниження (підвищення) витрат за рахунок впливу певних техніко-економічних факторів.

Недоліком традиційних методів планування собівартості є велика трудомісткість розрахунків для кожного варіанта плану, особливо в перспективному плануванні. До того ж вони недостатньо враховують комплексний вплив кожного фактора на собівартість. Тому в практиці планування собівартості продукції рослинництва і тваринництва все ширше застосовують економіко-математичні методи на основі використання виробничих функцій.

На виробничу собівартість продукції підприємства зобов'язані відносити всі витрати на виробництво згідно з чинним законодавством. Нині встановлено такий перелік витрат виробництва за елементами витрат:

• матеріальні витрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизація.

Собівартість продукції – це витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг. Собівартість продукції є узагальненим показником, який характеризує всі сторони виробничої діяльності господарства.

Планування собівартості продукції передбачає найбільш ефективне і раціональне використання наявних сільськогосподарських угідь, основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів відповідно до вимог систем землеробства і тваринництва та охорони навколишнього природного середовища. Обґрунтоване планування витрат, собівартості виробництва продукції та виконання робіт - необхідна передумова організації роботи виробничих одиниць на принципах комерційного чи господарського розрахунку. Тому план собівартості продукції, робіт та послуг є одним з найважливіших розділів плану кожного господарства.

Витрати на виробництво планують одночасно і в безпосередньому зв'язку з розрахунками врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин, агрохімічних і зоотехнічних заходів, що забезпечують запрограмований вихід продукції. При цьому виробничі витрати узгоджують із наявними ресурсами, включаючи і надходження з матеріально-технічного постачання, а також ураховують їх ефективність і кількісний вплив на величину врожайності культур і продуктивності тварин.

Зміст будь-якої підприємницької діяльності полягає у досягненні економічного ефекту у вигляді прибутку.

Прибуток підприємства - це перевищення доходів від його діяльності над сумою витрат; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень.

Прибуток розраховується за формулою:

, (1.6)

де П – прибуток; В_р - виручка від реалізації продукції, робіт, послуг; С_п – повна собівартість продукції, робіт, послуг.

Основними резервами зростання прибутку є: збільшення обсягу реалізації продукції; зниження собівартості реалізованої продукції; поліпшення якості продукції.

Нині в Україні в умовах реформування економіки спостерігається тенденція до значного зниження рівня рентабельності виробництва, що означає збитковість багатьох підприємств. У зв'язку з цим управління підприємством вимагає вдосконалення методів оцінки і прогнозування прибутку. Чим більше уваги приділяється цій економічній категорії, тим ефективніше функціонує підприємство.

Планування прибутку являє собою процес розроблення системи заходів щодо забезпечення її формування в необхідному обсязі й ефективне використання відповідно завданням розвитку підприємства в майбутньому періоді.

Планування прибутку − складова частина фінансового планування. Воно проводиться нарізно за видами діяльності підприємства, оскільки розрізняється методологія обчислення й оподатковування прибутку відрізних видів діяльності.

Рентабельність − це поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку.

Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

%, (1.7)

де П — валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг); С_р — собівартість реалізованої продукції.

Фактори, що впливають на рентабельність сільськогосподарського виробництва можуть носити екстенсивний та інтенсивний характер.

Екстенсивні чинники – такі, які впливають на рентабельність шляхом зміни кількості реалізованої продукції, а інтенсивні - на ріст реалізаційних цін і зниження собівартості продукції. Таким чином, визначення резервів підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва зводиться, з одного боку, до визначення резервів збільшення грошової виручки від реалізації, а з іншого боку – резервів зниження собівартості продукції.

Показники економічної ефективності є найважливішим інструментом реалізації економічної політики підприємства і ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень, оптимізації витрат ресурсів, удосконалення цінової політики і підвищення конкурентоспроможності підприємства [8].

РОЗДІЛ 2. Сучасний стан і тенденції розвитку галузі