БІЛЕТ № 18
1.»Розкуркулення» і насильницька колективізація. Причини і наслідки Голодомору 1932-1933 рр. В Україні.
Розкурку́лення — операція експропріації селянських господарств у 30-ті роки XX століття в Україні, складова частина примусової колективізації. Здійснювалася на основі постанови ЦК ВКП(б) СРСР від 30 січня 1930 р. «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Формально спрямована проти найзаможніших селян (так званих куркулів; в Україні їх було близька 1,5 %), на практиці вилилась у репресії проти значної кількості середняків, які в Україні складали дві третини селян. Поряд із примусовою колективізацією розкуркулення стало передумовою занепаду сільського господарства й голодомору.
24 жовтня 2007 року Служба Безпеки України виступила з ініціативою розсекретити справи про розкуркулення українських селян, які є в розпорядженні СБУ та МВС. Прес-секретар Служби Безпеки України також зазначила, що від дій комуністичної влади СРСР, спрямованої на так зване розкуркулення, постраждало близько 500 тис. осіб.
Причини насильницької колективізації. По-перше, це теоретична установка більшовиків, що рано чи пізно колективне господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, якщо Ленін і його прихильники після невдалих експериментів часів "воєнного комунізму" вважали, що для досягнення такого завдання потрібна буде ціла епоха, то сталінське керівництво вирішило зробити це за кілька років звичними насильницькими методами. По-друге, це проведення індустріалізації, для забезпечення якої були необхідні чималі кошти. Щоб отримати їх, закордон почали продавати хліб, який селяни дуже неохоче віддавали державі за безцінь. Сталін вважав, що колективізація допоможе встановити повний контроль над селянами і забезпечить належний рівень поставок хліба. Курс на "суцільну колективізацію" офіційно проголосив листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б). Сталін називав колективізацію "революцією зверху". Він мав рацію. Усуспільнення власності селян здійснювалося не добровільно, а насильно, під загрозою репресій і неминучої ліквідації господарств.
Суцільна колективізація в Україні почалася в кінці 1929 р. Вона передбачала створення як колективних господарств з максимальним рівнем Усуспільнення, тобто комун, так і артілей. Одночасно проводилось Розкуркулення, хоча не було навіть чітко визначено, кого вважати куркулем. До куркулів відносили не лише тих, хто використовував найману працю, а й хто просто жив більш заможно, ніж сусіди по селу.
Причинами голодомору 1932-1933 років була насильницька колективізації, хлібозаготівельна криза, насильницьке вилучення зерна у населення (Прийняття Закону «Про 5 колосків» - масові репресії).
Проблема дослідження Голодомору не є новою. Протягом не одного десятиліття плідно працюють над нею миколаївські історики Н.Д. Колосовська, М.Ф. Мельник, П.І. Соболь, В.П. Шкварець, М.М. Шитюк, В.Я. Рагулін та інші. Дослідження провідних київських і львівських та інших істориків В. Верстюка, С. Кульчицького, В. Смолія, О. Реєнта, О. Рубльова, В. Сергійчика, П. Панченка, В. Барана. В. Марочка, Я. Дашкевича, О. Гурія, В. Даниленка та ін. стали концептуальними завдяки професійному наукового підходу, з розширенням джерельної бази та сучасним методологічним інструментарієм.
. У 2007р., до 70-річного ювілею утворення області світ побачило нове колективне видання миколаївських вузівських науковців «Миколаївщина в новітній історії», з грифом навчального посібника Міністерства освіти та науки України. В цій книзі – посібнику вміщені три фрагменти В.П. Шкварця, М.М. Шитюка, І.О. Баєвої, в яких так чи інакше досліджувалася проблема голоду 1921-1923 років на Миколаївщині.