Британія в період стабілізації

1923 р. в Англії відбулися чергові вибори. Ліберали і лейбористи, які збільшили своє представництво в палаті громад, домовилися про коаліцію, і на початку 1924 р. прем'єр-міністром став лідер лейбористів Джеймс Рамсей Макдональд. Побоювання ряду політиків, що тепер Британії загрожує революція не виправдались, оскільки лейбористи були категорично проти комунізму російського зразка і відстоював виключно законні, конституційні методи приходу до влади. Уряд вдосконалив систему страхування та соціального забезпечення, скоротив непрямі податки, встановив дипломатичні відносини з СРСР. Макдональд був також послідовним прихильником Ліги Націй.

Але парламентські вибори в жовтні 1924 р. лейбористи програли. Однопартійний уряд консерваторів очолив Стенлі Болдуїн, який керував країною до 1929 року.

Уряд Болдуїна намагався проводити виважену політику на таких засадах:

• Стабільна валюта;

• Саморегулюємий ринок;

• Сбалансований бюджет;

• Мінімальне втручання уряду в економіку; повторюючи тим самим головні принципи ліберальної партії.

Але разом з тим ці часи (особливо в 1925 – 1926 роках) стали періодом загострення соціальних протиріч. Передусім вони були пов’язані з проблемами вугільної галузі. Одна з найголовніших галузей британської економіки, вона після війни переживала не кращі часи: знижувалась рентабельність шахт, падінням попиту на вугілля внаслідок повоєнної депресії, зростанням конкуренції з боку нафти. У середині 1925 р. власники вугільних шахт оголосили про закриття нерентабельних копалень у разі, якщо федерація гірників не погодиться на зниження заробітної плати, подовжений робочий день, скорочення кількості робітників тощо. Крім того, припинилися державні виплати власникам шахт, які здійснювалися з 1921 року. 3 травня 1926 р. розпочався загальний страйк шахтарів. Уряд оголосив про введення надзвичайного стану. Верховний суд виніс рішення про незаконність страйку і 11 травня профспілки (тред – юніони ) оголосили про її припинення. Але стихійна боротьба продовжувалася. У листопаді 1926 р., незважаючи на значну матеріальну і фінансову допомогу з боку Радянського Союзу, страйк гірників припинився.

1927 р. парламент прийняв закон про промислові конфлікти і тред-юніони, яким вводився спеціальний "охолоджувальний" період між оголошенням і початком страйку, а організатори неконституційних страйків та їх учасники підлягали штрафу; заборонялося масове пікетування, обмежувалися внески профспілок на потреби Лейбористської партії. Антипрофспілкове законодавство уряду Болдуїна ускладнило становище робітників, а тред – юніони значно втратили свої позиції аж до кінця Другої світової війни.

Британія в період економічної кризи та подолання її наслідків

В умовах світової економічної кризи знову посилилися позиції лейбористів. На виборах 1929 р. вони домоглися абсолютної більшості на парламентських виборах і сформували однопартійний уряд на чолі з Макдональдом.

Саме йому довелось боротися з економічною кризою, яка в серпні 1931 року дійшла до Британії. Найбільшої глибини криза мала навесні 1932 року, коли обсяги виробництва скоротились більш ніж на 20%. Уряд Макдональда намагався подолати кризові явища найпростішим, але соціально вибуховим шляхом: зниженням державних видатків, зокрема скороченням допомоги безробітним, допомогою приватному капіталу. Проте його зусилля виявилися марними: падіння виробництва тривало, у таких провідних галузях, як металургійна, вугільна, суднобудівна, воно становило 60% (особливо «дісталося» суднобудівній галузі, обсяги виробництва якої скоротилися у 12 разів). Кількість безробітних у 1933 р. досягла 3 млн. чол. (15,6% працездатного населення). В умовах цілковитої депресії уряд у 1931 р. пішов у відставку. На парламентських виборах того ж року лейбористи зазнали поразки.

Макдональд, який з групою своїх прихильників вийшов із партії, сформував "Національний кабінет", залучивши до нього консерваторів і націонал-лібералів. Головною метою їхньої політики були спроби вийти з кризи шляхом зниження соціальних витрат, заробітної плати службовцям, підвищення митних податків на товари, що ввозилися в країну. У 1934 р. країна вийшла зі стану економічної кризи.

До початку Другої світової війни економіка досягла докризового рівня. Причиною швидкого економічного підйому кінця 30-х років було збільшення капіталовкладень у промисловість і розширення військового виробництва. Але безробіття залишалось високим.

У 1935 р. Макдональд пішов у відставку, а прем'єр-міністром став лідер консерваторів Болдуїн. У 1937 р. на чолі уряду став консерватор Невілл Чемберлен. Уряд Чемберлена здійснював широку програму озброєнь. У 1939 р. в мирних умовах було введено загальну військову повинність. У сфері зовнішньої політики "національний уряд" Болдуїна — Чемберлена фактично потурав агресії фашистської Німеччини та Італії: з Німеччиною було укладено військово-морську угоду, що дало можливість останній створити надводний і підводний флот, не протидіяв загарбанню Італією Ефіопії, під час громадянської війни в Іспанії проголосив політику "невтручання", що сприяло італо-німецькій інтервенції проти республіканського уряду. При потуранні Великої Британії Німеччина у 1938 р. приєднала до себе Австрію.

Агресія Японії проти Китаю в 1937 р. погіршила англо-японські відносини, але Велика Британія лише обмежилася осудженням дій японських мілітаристів.

Від політики "невтручання" уряд перейшов до політики безпосередніх поступок агресорам. 1938 р. Англія стала ініціатором ганебного мюнхенського зговору щодо розчленування Чехословаччини і її поглинання Німеччиною. 1939 р. Англія і Франція уклали угоду про взаємну допомогу у разі агресії з боку третьої держави; вони надали гарантії безпеки Польщі, Румунії та Греції, а також розпочали переговори з СРСР. Безуспішний хід англо-франко-радянських переговорів призвів у серпні 1939 р. до німецько-радянського зговору, що відкрив шлях до розв'язання Другої світової війни.