синдромы_гастро

ЗАТВЕРДЖЕНО		Навчальний предмет
на засіданні кафедри		Пропедевтика внутрішніх хвороб
пропедевтики внутрішніх хвороб
„_____”__________________2004 р.
Протокол № ______
Зав. кафедрою, проф.	Ю.М. Гольденберг

Тема лекції: Основні синдроми у гастроентерології.

Кількість навчальних годин – 2. Науково-методичне обґрунтування теми.

Актуальність досліджуваних питань обумовлена насамперед значним поширенням досліджуваної патології серед людської популяції і ростом, що спостерігається в останні роки її, і порівняно пізньої в багатьох випадках діагностикою.

2.Навчальні цілі лекції: дати опис клініки і діагностики основних синдромів, що зустрічаються в гастроентерології.

3.Цілі розвитку особистості майбутнього фахівця (виховні цілі), актуальні аспекти: деонтологія – звернути увагу студентів на строге дотримання лікарської таємниці, особливо у випадках прогредієнтного плину і несприятливого прогнозу захворювань, необхідність швидкої організації консиліумів, консультацій необхідних або більш досвідчених фахівців, дотриманні правил поведінки з родичами хворих і встановленні психологічного контакту із самим хворим. Найважливішим у профілактиці виникнення і прогресування захворювань органів травлення є облік екологічних факторів, професійні шкідливості, порушення режиму харчування, зловживання алкоголем, часті відрядження, гіподинамія, або важкі фізичні навантаження й ін. Необхідно звернути увагу студентів на вітчизняну гастроентерологічну школу, зокрема роботи НДІ гастроентерології і діагностичних центрів відповідного профілю.

4.Міждисциплінарна інтеграція. У лекції підкреслюється необхідність знання нормальної і патологічної анатомії, нормальної і патологічної фізіології, біохімії для розуміння сутності патологічних процесів, що розвиваються.

5.План і організаційна структура лекції.

№	Основні етапи лекції і їхній вміст.	Тип лекції. Методи активіза-	Розпо-
п\п		ції студентів. Матеріали	діл
		методичного забезпечення.	часу.
1.	Підготовчий етап.	Див.п.п. 1 і 2.	15 хв.
	Визначення актуальності теми,
	навчальних цілей лекції і мотивація.
	Основний етап.
2.	Виклад лекційного матеріалу за планом:	Лекція клінічна з елементами	65 хв.
	А) опис основних синдромів у	проблемності
	гастроентерології;
	Б) опис клініки досліджуваних
	синдромів.
	В) виклад основних методів лабораторно
	– інструментального обстеження хворих;
	Заключний етап.
1.	Резюме лекції, загальні висновки.	Навчальна література.	5 хв.
2.	Відповіді на можливі питання студентів.	Завдання, питання.

2

3. Завдання для самопідготовки студентів.

1. ПІДГОТОВЧИЙ ЕТАП. Аналіз публікацій останнього років переконливо демонструє ріст захворюваності органів травлення особливо в розвинутих країнах світу. Ці тенденції обумовлені низкою причин. Насамперед це вплив таких патогенних факторів, як хронічні стреси, алергізація, вплив негативних виробничих факторів, факторів зовнішнього середовища(санітарно-гігієнічні характеристики води, повітря, вживання консервованих продуктів харчування) і, як наслідок, зміна імунних властивостей організму сучасної людини. Відому роль грає і поліпшення діагностики, особлива поява можливості прижиттєвих морфологічних досліджень органів ШКТ. У той же час виявилися труднощі в клінічній оцінці отриманих даних морфологічного дослідження. Дослідженнями останніх років, проведеними в різних країнах, установлено, що хронічний гастрит діагностується приблизно у 50% дорослого населення. Зміни слизової 12палої кишки по типу дуоденіту можуть бути виявлені в 70–90% хворих гастроентерологічного профілю. Виникає питання, як бути з приматом клініки? Основний висновок – орієнтуватися необхідно на клініку і тільки на неї.

ОСНОВНИЙ ЕТАП.

Больовий синдром. Біль у животі є однією з найбільш важливих ознак захворювань органів черевної порожнини і про це вже йшла мова в попередній лекції. Додатково до цього необхідно відзначити особливе значення нападоподібних болів у правій кульшовій області – так звану аппендикулярну кольку, яку необхідно відрізняти від гострого апендициту. При цьому варто мати на увазі, що при кишковій кольці, що виявляється пальпаторно, резистентність м'язів черевної стінки значно зменшується або зникає при відволіканні уваги пацієнта або після тривалого поглаживания по животі. У той же час для гострого апендициту характерні ознаки роздратування очеревини: значна і стійка напруга м'язів черевної стінки, що зберігається незалежно від пальпації і позитивний симптом Щьоткіна – Блюмберга.

У процесі вивчення анамнезу у випадку абдомінальних болів, які мали місце, необхідно з'ясувати їхню характеристику і зіставити з маючими місце у даний час. При цьому необхідно мати на увазі, що виникнення у колись здорової людини гострого болю в животі, що носить соматичний характер, зберігається більш 6 годин і приводить до появи блювоти, звичайно свідчить про важку патологію в черевній порожнині, що вимагає звичайно хірургічного втручання. Розпитування дозволяє також виявити наявність супутніх захворювань, що можуть викликати болі в животі. До них відносяться декомпенсований цукровий діабет, розповсюджений атеросклероз, серповидно-клітинна анемія й ін. У жінок, особливо дітородного віку, важливо вивчити і гінекологічний анамнез.

При дослідженні об'єктивного статусу хворого найбільша увага приділяється дослідженню живота. Огляд передньої черевної стінки дозволяє виявити синці після травм, післяопераційні фляки, грижові випинання, видиму перистальтику й особливо виключення живота з акта дихання. Пальпацію живота потрібно робити вкрай обережно, починаючи з областей, де біль відсутній або найменш виражений. При цьому визначають наявність резистентності або

3

м'язової напруги черевної стінки, а також симптому Щьоткіна-Блюмберга. Для виявлення гриж виконують пальпаторне дослідження стегнових і пахових каналів. При підозрі на перитоніт вимірюють ректальну температуру, що звичайно не перевищує 37,50. У чоловіків роблять огляд і пальпацію геніталій, а всім жінкам з болем у нижній частині живота показана консультація гінеколога.

З інструментальних методів дослідження найважливіше значення при абдомінальному болі мають ультразвукове, ендоскопічне і рентгенологічне дослідження. Також значну роль відіграють клінічний аналіз крові, визначення активності амілази, ліпази і трипсину.

Необхідно також пам'ятати, що гострий біль у животі можуть симулювати такі патологічні процеси, як трансмуральний інфаркт задньої стінки лівого шлуночка, нижньодольові пневмонії, захворювання м'язів черевної стінки і пораження міжреберних нервів у нижній частині грудної клітки.

Синдром дисфагії. Під ним розуміється поява утруднень при ковтанні їжі. Цей синдром може бути викликаний порушенням проходження їжі з ротоглотки у верхній відділ стравоходу (орофарингеальна дисфагія) або транспорту харчової грудки по стравоходу (стравохідна дисфагія).

Порушення орофарингеальної фази ковтання можуть бути викликані патологічними процесами в ротоглотці, дисфункцією верхнього стравохідного сфінктера, захворюванням м'язів або поразкою головного мозку.

Орофарингеальна дисфагія характеризується утрудненням, яке виникає безпосередньо під час ковтання, що приводить до необхідності повторних спроб проковтування їжі. Дисфагія часто супроводжується кашлем, поперхуванням їжею, потраплянням її в ніс. При цьому рідка їжа ковтається сутужніше, ніж тверда. У хворих з неврогенною причиною орофарингеальної дисфагії можуть спостерігатися супутні порушення голосу (дизфонія), мови (дизартрія) і інші неврологічні синдроми.

Стравохідна дисфагія виникає протягом декількох секунд після початку ковтання. Виділяються 2 групи причин стравохідної дисфагії:

1.Механічна обструкція стравоходу – перекриття просвіту стриктурою або пухлиною, стиснення ззовні внаслідок раку легені, збільшення лімфатичних вузлів середостіння, аневризми аорти, вираженого зоба.

2.Порушення моторики внаслідок дифузного езофагоспазма, склеродермії і інших захворювань.

Хворі з механічною обструкцією стравоходу відчувають затруднення при проковтуванні головним чином твердої їжі. Дисфагія носить постійний характер і наростає в міру прогресування звуження просвіту стравоходу.

Ухворих з порушеннями моторної функції стравоходу дисфагія однаково виражена при прийомі як твердої так і рідкої їжі.

Дисфагія спостерігається епізодично, не прогресує або прогресує дуже повільно і може провокуватися ковтанням великої харчової грудки, прийомом холодної або гарячої їжі, стресами. Деякі хворі поряд з дисфагією відчувають біль за грудиною, яка нагадує стенокардитичну.

Цей термін використовується для опису симптомів, які виникають у будьякому відділі ШКТ від стравоходу до прямої кишки.

4

Диспептичний синдром.

Диспепсія – це симптомокомплекс, який включає в себе болі або відчуття дискомфорту в епігастральній області (зв'язані або не зв'язані з прийомом їжі або фізичних вправ), почуття переповнення в підложечній області після їжі, раннє насичення, нудоту, блювоту, відрижку, печію.

Укожному конкретному випадку потрібно встановити її причину. Нею можуть бути функціональний розлад або органічне захворювання (гастрит, виразки і пухлини шлунка, гастроезофагальний рефлюкс). У залежності від етіології пацієнтів з диспепсією розділяють на 3 групи:

1.З встановленим діагнозом;

2.З встановленим мікробним агентом або конкретним патофізіологічним механізмом, але невизначеними клінічними проявами (H. Pylori – асоційований гастрит, дуоденіт, жовчнокам'яна хвороба, розлади моторики шлунка і 12палої кишки).

3.Без встановленої причини. (Диспепсія без визначеної морфологічної або біохімічної причини виникнення симптоматики, тобто випадки функціональної диспепсії).

У1999 році в Римі в міжнародному об’єднувальному документі по гастроінтестінальним порушенням було дане нижченаведене визначення поняття функціональної (невиразкової) диспепсії.

Невиразкова диспепсія – це стан, який викликає постійний або минучий біль або дискомфорт у верхній частині живота, який триває як мінімум 12 тижнів (не обов’язково безперервно) на протязі попередніх 12 місяців. Полегшення симптомів не насту-пає після дефекації або не пов’язано із змінами частоти або характеру випорожнення (або. відсутній синдром подразненого кишечника).

У такий спосіб функціональна диспепсія є діагнозом виключення. Існує правило, відповідно до якого диспепсія вважається органічною доти, доки не доведене зворотне. Крім того, про синдром функціональної диспепсії правомірно вести мову лише в тих випадках, коли диспептичні розлади зберігаються більше 3 місяців.

Частота синдрому диспепсії в популяції в розвинутих країнах Західної Європи, США і Канаді складає 30 – 50%, з якої на долю функціональної припадає приблизно половина.

Етіологія і патогенез.

У 75% пацієнтів відзначається порушення моторики верхніх відділів ШКТ можливо з ознаками гастропареза (їжа евакуюється зі шлунка, коли її розмір складає ≤1мм), антроподуоденальної координації, ослаблення моторики антрального відділу й ін., зниження порога чутливості стінок шлунка до розтягання (порушення афферентної ланки), а в 50% відзначається позитивна реакція на H.pylory. Важливу роль відіграють тривалі нервово-психічні стреси, гіперсекреція соляної кислоти і збільшення часу її контакту зі слизовою оболонкою гастродуоденальної зони, а також гіперчутливість її хеморецепторів з формуванням неадекватної відповіді.

Клінічні варіанти функціональної диспепсії. - виразкоподібний;

5

-дискінетичний;

-неспецифічний.

Класифікація базується на провідному клінічному синдромі:

Якщо в клінічній картині переважає біль, говорять про виразковоподібний варіант. Переважання відчуття дискомфорту у верхній частині живота являє собою дискинетичний варіант. Під дискомфортом розуміється відчуття переповнення, розпирання в епігастрії, швидкого насичення, нудоти, зниження апетиту.

Симптоми функціональної диспепсії підсилюються після їжі, але можуть виникати і незалежно від її прийому.

Якщо симптоми, які виявляються у хворого, не укладаються в два перших випадки, то говорять про неспецифічний варіант.

Діагностика.

Як уже було сказано, насамперед необхідно виключити органічні причини диспепсій, такі як виразкова хвороба, патологія жовчного міхура і підшлункової залози, гастроезофагальна рефлюксна хвороба й ін. Можливо і вторинне порушення моторики верхніх відділів ШКТ при таких захворюваннях як цукровий діабет, системна склеродермія і т.д.

У пацієнтів із тривалою і стійкою симптоматикою, яка погано піддається загальноприйнятій терапії, необхідно виключати соматогенну депресію і харчову непереносимість.

Крім загальноклінічних і біохімічних досліджень проводяться рентгенологічне дослідження ШКТ, ультрасонографія, а за спеціальними показаннями виконується КТ і МРТ, а також 24-годинне моніторування внутрішньостравохідного рН.

З метою дослідження моторної функції шлунка застосовується електрогастрографія, сцинтіграфія шлунка з радіоактивними ізотопами технецію і індію, Н2-

дихальні тести.

Найбільш інформативна ЕФГДС, особливо для пацієнтів, у яких симптоматика вперше виникла в зрілому віці, особливо якщо вона супроводжується втратою маси тіла, блювотою, дисфагією, кровотечею.

Гастродуоденальна манометрія і електрогастрографія дозволяють діагностувати нервово – м'язові дисфункції.

При постановці діагнозу необхідно звертати увагу на наявність симптомів тривоги, виявлення яких виключає діагноз функціональної диспепсії.

У такий спосіб синдром функціональної диспепсії виключається при наявності:

-симптомів тривоги;

-лихоманки;

-дисфагії;

-видимої домішки крові в калі;

-немотивованого схуднення;

-анемії;

-лейкоцитозу;

-прискорення ШОЕ;

-наявності симптомов диспепсії, які вперше виникли у віці понад 45 років.

6

Синдром дисбактеріозу.

У кишечнику людини живе понад 500 різних видів бактерій, загальна кількість яких досягає 1014, що на порядок вищезагальної чисельності клітинного складу людського тіла. Їхня кількість збільшується в дистальному напрямку й у товстій кишці в 1 грамі калу міститься 1011 бактерій, що складає 30% його сухого залишку.

Властива нормальному кишечникові мікрофлора має виражені антагоністичні властивості і пригнічує ріст невластивих кишечникові мікроорганізмів.

Загальна площа кишечнику складає близько 200 м2. Важливу роль у його захисті грає імунна система. У стінці кишечнику зосереджено 85% лімфоїдної тканини людини. Там продукується секреторний Ig, секрецію якого потенцюють антигени і токсини кишкової флори.

Ферментами бактерій розщеплюються неперетравлені харчові волокна. При розщепленні неперетравлених вуглеводів (клітковини) утворюються коротколанцюгові жирні кислоти, які є енергоносіями для кишкових кліток. При дефіциті клітковини проникність кишкового бар'єра порушується і мікроби можуть проникати у кров.

Кишкова мікрофлора має захисну (антагоністичну стосовно патогенної і умовно патогенної флори), обмінну (трансформація холестерину в жовчні кислоти за рахунок дії анаеробних біфідо- і лактобактерій) функцію, бере участь в утилізації неперетравлених харчових речовин і інактивує біологічно активні речовини, виділювані з травними соками, синтезує вітаміни групи В, у тому числі В12, вітаміни К и С, нікотинову і фолиєву кислоти, ряд ферментів, а також формує імунобіологічну реактивність організму в результаті антигенної стимуляції. Аутофлорою формується загальний пул імуноглобулінів. У нормі співвідношення анаеробної і аеробної мікрофлори складає 10:1. У 1 грамі калу міститься від 1 до 10 млрд. біфідобактерій і бактероїдів. Під впливом мікробних ферментів у дистальних відділах клубової кишки відбувається декон’югація жовчних кислот і перетворення первинних жовчних кислот у вторинні, 80 – 95% яких реабсорбується, а інші виділяються з фекаліями у вигляді бактеріальних метаболітів. Останні сприяють нормальному формуванню калових мас, гальмують всмоктування води і тим самим перешкоджають зайвій дегідратації калу.

Таким чином:

Дисбактеріоз кишечника – це надмірне мікробне обсеменіння тонкої кишки і зміни мікробного складу товстої кишки.

Крайнім ступенем дисбактеріозу кишечнику є поява бактерій шлунково – кишкового тракту в крові або навіть розвиток сепсису.

Клінічні прояви дисбактеріозу можуть бути цілком відсутніми, виступати в якості одного з патогенетичних факторів хронічної рецидивуючої діареї, а при деяких хворобах, наприклад частковій кишковій непрохідності або після хірургічних втручань на шлунку і кишечнику, приводити до важкої діареї, стеатореї і В12дефіцитної анемії.

Для діагностики дисбактеріозу тонкої кишки застосовуються посіви соку, отриманого за допомогою стерильного зонда, а товстої кишки – за допомогою бактеріологічного дослідження калу.

7

Мікробна флора утворює велику кількість газів, зокрема водню, що також використовується в діагностиці. Також може застосовуватися навантаження лактулозою, яка у нормі в тонкій кишці не розщеплюється. Її розщеплення також збільшує кількість водню у видихуваному повітрі.

Універсальну інформацію про стан мікробіоценозу дає газова хроматографія і її сполучення з мас-спектрометрією.

Діагноз дисбактеріозу ставиться після 2–3-кратних досліджень з інтервалом у 14 днів.

На підставі бактеріологічного дослідження калу стан мікробіоценозу повинен бути розцінений у такий спосіб:

1.Дисбактеріоз I ступеня – латентна фаза дисбактеріозу. У цій стадії явища дисфункції кишечнику відсутні. Він виникає як реакція людини на вплив несприятливих факторів. Мікробіологічно вміст нормальної мікрофлори знижується до 80%. Можливе вегетування окремих представників умовно – патогенної флори в кількості lg3.

2.Дисбактеріоз II ступеня – пускова фаза, яка відбиває зростаючу дію несприятливих факторів із появою клінічних проявів. Вони виявляються розрідженням калу, що нерідко здобуває пінистого характеру, зеленуватого відтінку і неприємного запаху. З'являється метеоризм, іноді можливі закрепи. Цей ступінь розвитку дисбактеріозу характеризується дефіцитом біфідобактерій на тлі нормальної або зниженої кількості лактобацил і дисбалансом у складі кишкових паличок. Відбувається розмноження плазмокоагулюючих стафілококів або протеїв у кількості lg5 і більше або грибів.

3.III стадія дисбактеріозу являє собою фазу агресії аеробної флори. Вона характеризується дисфункцією кишечника і розвивається на тлі розладів моторної, всмоктувальної і ферментовиділяючої його діяльності в результаті перенесених гострих кишкових захворювань, лікуванням антибактеріальними препаратами запальних процесів, локалізованих поза травним трактом, вираженої сенсибілізації організму харчовими антигенами і т.і.

4.IV стадія є фазою асоціативного дисбіоза з функціональними розладами травної системи і порушенням загального нутритивного статусу: спостерігається блідість шкірних покривів, зниження апетиту, періодично часті випорожнення без видимих зовнішніх причин з домішками слизу, крові, з різким гнильним іноді кислим запахом, нерідко збільшується печінка. У калі змінюється активність кишкових ферментів (лужної фосфатази, лейцинамінопептидази і ін.). Змінюються функціональні печінкові проби, відзначаються глибокі порушення кишкового біоценозу.

У хворих з дисбактеріозом можливий розвиток синдрому роздратованої

товстої кишки.

Синдром роздратованого товстого кишечника.

Поширеність цього синдрому за даними різних авторів складає від 14 до 48% (у середньому до 20% населення) у статевому співвідношенні жінок до чоловіків 2-4\ 1. Частіше хворіють жінки репродуктивного віку. Етіологія цього синдрому невідома. У патогенезі відзначається зміна чутливості рецепторів кишечнику до цукрів, у тому числі лактози, жирних кислот з коротким ланцюгом, їжі, проносних

8

речовин, інфекцій. Також вони часто виникають після перенесеної гострої кишкової інфекції, у осіб з аномальною моторикою. У цих осіб відзначається високий рівень тривожності, підвищена збудливість, розлади сну, депресії, схильність до хронічного хворобливого поводження, що включає агресивні реакції, канцерофобії, нав'язливість, страх, іпохондричні прояви, схильність до суїциду.

Ці люди у своє харчування не включають або включають недостатню кількість харчових волокон, вони відмовляються від повноцінного сніданку, їдять квапливо, що разом взяте пригнічує нормальне функціонування шлунково-кишеч- ного рефлексу і веде до формування закрепів. У таких жінок часто зустрічаються гінекологічні захворювання. У США вартість візитів до лікаря з приводу цього синдрому оцінюється в 3 млрд. доларів, а лікування – 2 млрд. доларів щорічно.

Критерії діагностики синдрому роздратованого товстого кишечнику (СРТК)

Згідно Римських (1988р.) критеріїв цей синдром визначається при постійних або рецидивуючих, що зберігаються протягом 3 місяців і більш протягом року симптомах:

Абдомінальні болі (або дискомфорт), які:

1.зменшуються після акта дефекації;

2.асоціюються зі змінами консистенції випорожнень і\або два і більш наступні симптоми, що спостерігаються протягом як мінімум 25% часу протягом дня:

а) порушення частоти випорожнень (більш 3 разів у день або менш 3 разів у тиждень).

б) порушення консистенції випорожнень (грудками, щільні або рідкі, водянисті). в) порушення пасажу випорожнень (напружений, раптовий або відчуття

неповного спорожнювання). г) пасаж слизу.

д) диспептичні розлади (метеоризм, гурчання, відчуття розтягнення живота або здуття).

Основні варіанти СРТК (у залежності від провідного синдрому).

Синдром з переважанням діареї.

-рідкі випорожнення 2 – 4 рази в день, переважно в ранкові години після сніданку, іноді з домішками слизу і залишків неперетравленої їжі (синдром ″ранкового натиску″);

-випорожнення відбуваються з невеликими інтервалами протягом короткого періоду;

-зрідка виникають імперативні позиви на дефекацію;

-відсутність діареї в нічний час;

-загальна маса калу не перевищує 200 г\добу.

Синдром з перевагою закрепів.

-відсутність дефекації протягом 3 діб і більше;

-чередування закрепів з проносами;

-відчуття неповного випорожнення кишечника (випорожнення у вигляді ″вівцевого калу″, стрічкоподібний або у вигляді олівця).

Синдром з перевагою абдомінального болю і здуття живота.

9

-біль локалізується у клубових відділах живота і підсилюється після прийому їжі;

-переймоподібні абдомінальні болі і здуття живота (метеоризм);

-при пальпації живота відзначається напруга передньої черевної стінки і хворобливість по ходу всіх відділів кишечнику;

-болі, як правило, підсилюються перед актом дефекації і зменшуються після нього або відходження газів. Поява болю нерідко провокується вживан-ням їжі;

-болі не виникають вночі;

-болі підсилюються у жінок під час менструацій.

Позакишкові симптоми при СРК:

-головні болі по типу мігрені;

-відчуття грудки при ковтанні;

-незадоволення вдихом;

-неможливість сну на лівому боці;

-вазоспастичні реакції;

-прискорені сечовипускання;

-порушення функції жіночих статевих органів.

Усі перераховані вище ознаки не є патогномонічними і їхня наявність вимагає подальшого ретельного обстеження хворих.

З огляду на те, що перераховані вище симптоми є проявами функціональних розладів моторики кишечнику, при встановленні подібного діагнозу необхідно виключити органічні захворювання, які перебігають з подібними симптомами.

До ″тривожних″ симптомів відносяться:

-лихоманка;

-домішки крові в калі;

-кишкові розлади, які переривають сон;

-немотивоване схуднення;

-анемія;

-лейкоцитоз;

-прискорення ШОЕ;

-зміни показників біохімічних і імунологічних проб;

-симптоми, які уперше виникли у віці старше 50 років.

Синдром метеоризму

Цей синдром зустрічається у 85% хворих гастроентерологічного профілю. Причини метеоризму бувають як екзогенними так і ендогенними.

До екзогенних відносяться 2 з них. Це скупчення газів, які проковтуються і переміщаються з перистальтичною хвилею і гази, які утворюються в просвіті кишечнику внаслідок гниття і шумування.

Ендогенні гази – це гази, які у кількості від 200 до 2000 мл дифундують у кишечник із крові.

У нормі в кишечнику утримується 200 мл газу. За добу в кишечнику утворюється більш 20 л газу, який резорбується переважно через кишкову стінку.

Гази, що накопичуються в кишечнику, становлять собою піну. Піна покриває тонким шаром поверхні слизової оболонки, що, у свою чергу, утруднює пристінкове травлення, знижує активність травних ферментів, порушує засвоєння

10

живильних речовин і резорбцію газів. Так утворюється патологічне коло, яке підтримує метеоризм. Він супроводжує значну кількість захворювань кишечнику, хронічні захворювання печінки і підшлункової залози.

Виділяються наступні види метеоризму:

1.Аліментарний (викликається вживанням продуктів, які містять велику кількість целюлози, наприклад бобових культур).

2.Психогенний (при спазмах гладкої мускулатури).

3.Дигестивний (при гастритах, панкреатитах, жовчнокам’яній хворобі).

4.Динамічний (при синдромі роздратованої товстої кишки, аерофагії, після ваготомії).

5.Дисбіотичний.

6.Циркулярний (при загальних і місцевих порушеннях кровообігу).

7.Механічний (при наявності спайок, стенозів, пухлин).

КЛІНІКА.

Клінічні ознаки метеоризму досить демонстративні. Відзначається здуття живота, болі, різні диспептичні розлади, неприємні відчуття з боку інших органів.

Біль виникає в різних ділянках живота, не має визначеної локалізації. Часто болі бувають нападоподібними (газова колька), які зникають після відходження газів. До диспетичних відносяться такі явища як нудота, відрижка, порушення акту дефекації у вигляді закрепів або проносів, з'являється неприємний присмак у роті, зниження апетиту.

Ці явища супроводжуються дигестивною астенією – неприємними відчуттями з боку інших органів і систем: відчуттям печії в області серця, аритміями, задишкою, загальною слабкістю, порушеннями сну.

При огляді відзначається здуття живота, при перкусії – посилення тимпаніту, а при аускультації – шум плескоту.

Для підтвердження діагнозу використовується рентгеноскопія ШКТ, УЗД органів черевної порожнини і бактеріоскопія калу.

Синдром закрепу.

Під закрепом розуміється відсутність самостійних випорожнень протягом більш 2 – 3 діб.

Ознаки закрепу:

-дефекація рідше 1 разу в 2 доби;

-утруднення дефекації, коли не менш 25% часу іде на натужування;

-відсутність почуття повного спорожнювання (задоволення дефекацією);

-мала кількість калу підвищеної сухості і твердості.

-наявність вищевказаних скарг протягом 12 місяців без застосування проносних препаратів.

У промислово розвитих країнах закрепами страждають до 3% населення молодого віку, до 8% - середнього віку і 20% осіб літнього віку.

У структурі первинної звертаємості 70% складають жінки.

Закреп супроводжує 10 – 15% видів патології кишечнику і є не хворобою, а симптомом багатьох захворювань.