91. Загальні засади конституційного ладу України

конституційний лад України — це закріплена в Конституції форма організації держави і система суспільних відносин, яка охоплює багатогранні аспекти її соціально-економічного, духовного, політичного розвитку. Важливе значення в плані конституційного закріплення має положення про те, що Україна є демократичною, правовою і соціальною державою з республіканською формою правління. Конституційний лад України базується на таких принципах:    1. Народовладдя. У Конституції України зафіксовано, що вся влада в Україні належить народові, який є носієм суверенітету, єдиним джерелом влади. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть присвоювати право здійснювати державну владу і діяти від імені всього народу. Повновладдя народу України здійснюється на основі Конституції України через дві форми прояву: представницьку і безпосередню демократію.

 Представницька демократія — це така форма, при якій державна влада здійснюється через представницькі органи — систему Рад народних депутатів.    Безпосередня (пряма) демократія — це пряме волевиявлення народу, яке реалізується шляхом референдумів, всенародного обговорення законопроектів, участі у виборах, проведенні загальних зборів громадян, через накази виборців, відкликання депутатів. 2. Розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. 

 Законодавча влада в Україні належить Верховній Раді України, яка має право видавати закони і виступати як представник народного суверенітету.

Виконавча влада підзвітна, підконтрольна і відповідальна перед представницькою владою. Вищим органом виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України.  Судова влада здійснюється незалежними від інших органів влади судами. Суди у своїй діяльності керуються тільки законами України і здійснюють правосуддя з метою захисту законних прав і інтересів від будь-яких порушень.3. Державний суверенітет. Державний суверенітет України являє собою верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в державі в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Проголошення державного суверенітету України пов’язується з недоторканністю і цілісністю території України, самостійним визначенням і здійсненням зовнішньої і внутрішньої політики, верховенством Конституції та законів України на всій її території.4. Верховенство права. В Україні конституційно закріплено принцип верховенства права, на якому ґрунтується і сама Конституція. Конституція має найвищу юридичну силу. Її норми — прямої дії і суб’єкти суспільних відносин зобов’язані безумовно виконувати відповідні конституційні положення. Закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції та конституційним законам України. Діяльність органів державної влади завжди пов’язана із законом. 5. Політичний, економічний та ідейний плюралізм. Суспільне життя в Україні базується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Конституція України забезпечує утвердження реальної багатопартійності та легалізацію опозиційної діяльності. Громадянам і громадським об’єднанням гарантується рівне право на участь у державних справах і політичному житті. Економічну організацію суспільства становить багатоукладна економіка з різноманітними формами власності, з регульованими ринковими відносинами.  6. Пріоритет прав людини. У Конституції України закріплено правовий статус людини і громадянина, пріоритет особи в її відносинах з державою. Причому Основний Закон не тільки фіксує права і свободи громадян, питання забезпечення їх соціальної захищеності та особистої безпеки, а й гарантує їм громадянські, політичні, соціальні права і свободи, належні умови існування. Важливою гарантією є рівний захист прав громадян України законом і судовий захист усіх прав і свобод людини і громадянина. Тепер права людини мають вищу цінність і відіграють важливішу роль у суспільстві порівняно з державним механізмом. Наша держава є основним гарантом непорушності прав людини і створює необхідні умови для формування та вільного розвитку особи, розкриття її здібностей та обдарувань.   7. Взаємозв’язок правової держави і громадянського суспільства і пріоритет його перед державою. Важливе значення в Основному Законі мають питання взаємовідносин держави і громадянського суспільства, регулювання основних сфер життєдіяльності громадянського суспільства. Це проблеми власності, підприємництва, екологічної безпеки, сім’ї, діяльності громадських об’єднань, свободи інформації тощо. Громадянське суспільство ґрунтується на засадах свободи і рівноправності людей, самоорганізації і саморегулювання. Держава підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості. Правове регулювання в громадянському суспільстві здійснюється у визначених Конституцією України межах і спрямоване на забезпечення інтересів людини. З огляду на похідний характер державної влади від громадянського суспільства, допоміжну роль держави, наголошується на пріоритеті громадянського суспільства, встановлюються межі здійснення державної влади і гарантується демократичний розвиток суспільства і його структур.8. Пріоритет загальнолюдських цінностей і загальновизнаних принципів міжнародного права. Серед норм конституційного регулювання важливим є положення про те, що Україна визнає пріоритет загальнолюдських цінностей і дотримується загальновизнаних принципів міжнародних документів. Саме цінності, вироблені в процесі розвитку цивілізації, досвід країн з розвинутими демократичними інститутами спроможні інтегрувати наше суспільство у світове співтовариство і спрямувати активність його різних соціальних, політичних структур на досягнення загальних цілей соціально-історичного прогресу. Конституція України визначає місце Української держави в міжнародному співтоваристві, закріплює основні цілі та принципи зовнішньої політики України, які мають бути вільними від ідеологічних стереотипів минулого і базуватися на загальновизнаних і загальнообов’язкових засадах міжнародного спілкування. Зовнішня політика України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом розвитку взаємовигідного співробітництва із членами міжнародного співтовариства на основі неухильного додержання принципів поваги до державного суверенітету і суверенної рівності; незастосування сили чи погрози силою; непорушності кордонів і територіальної цілісності держави; невтручання у внутрішні справи; поваги до прав і основних свобод людини; сумлінного виконання міжнародних зобов’язань; мирного врегулювання спорів.

92Цивільна правоздатність та дієздатність фізичних осіб

Цивільна правоздатність - це здатність фізичної особи мати цивільні права і обов'язки. Цивільна правоздатність властива кожній людині, від неї не можна відмовитися чи уступити будь-кому. Вона виникає з народження і припиняється зі смертю. Водночас, законодавець передбачає випадки, коли закон охороняє права зачатої, але ще ненародженої дитини (наприклад, якщо дитина повинна народитися після смерті свого батька-спадкодавця). Окремі права особа може набувати лише з досягненням певного віку (стати донором, набувати зброю, цигарки тощо). Правоздатність не залежить від фізичного чи психічного стану людини, від того, чи здатна вона її здійснювати. І новонароджений, і душевнохворий мають цивільну правоздатність так само, як і доросла здорова людина, оскільки вони можуть стати суб'єктами права власності, спадкування, користування житловим приміщенням тощо. Фізична особа може добровільно обмежити свою правоздатність, якщо обирає ту чи іншу професію, специфіка якої вимагає відмовитися від певних прав. Так, наприклад, працівники міліції не можуть бути членами політичних партій, займатися підприємницькою діяльністю тощо. Цивільна дієздатність означає фактичну здатність людини здійснювати ті чи інші юридичні дії, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Обсяг дієздатності залежить від віку, стану сихічного здоров'я, а за певних умов — від способу життя і пове­дінки особи. За обсягом дієздатність поділяється на такі види: Повна Повна дієздатність настає з досягненням повноліття, тобто 18 років. Враховуючи, що за певних умов шлюб можуть брати неповнолітні, встанов­лено, що з моменту одруження неповнолітні стають пов­ністю дієздатними. У разі народження дитини неповно­літньою   жінкою   також   наступає   її   повна   дієздатність. Повна дієздатність може надаватись особі, якій випов­нилось 16 років і яка працює за трудовим договором або займається підприємництвом. мінімальна - Мінімальна дієздатність визначається за малолітніми, яким не виповнилось 14 років. Угоди за цих дітей укла­дають їхні батьки або опікуни. Водночас в цьому віці діти вже можуть укладати дрібні побутові угоди. Це угоди, які задовольняють побутові потреби дитини, стосуються пред­метів, які мають невисоку вартість, відповідають інтересам дитини, її фізичному і духовному розвиткові. Діти ку­пують продукти, книжки, білети в музеї і на виставки, одержують книжки в бібліотеці тощо. У цьому віці діти можуть набувати авторських прав (опубліковувати свої вірші, музичні твори, малюнки та ін.), вкладати кошти в кредитні установи. За шкоду (пошкодження або знищення чужого майна), заподіяну неповнолітніми, які не досягли 14 років, відповідають їхні батьки або опікуни. Відшко­дування шкоди перекладається проте на школу, лікарню, інтернат або іншу подібну установу, якщо в момент запо­діяння шкоди дитина перебувала під її наглядом.;Неповна Неповна дієздатність настає у громадян віком від 14 до  18 років (неповнолітніх) і включає права: амостійно вчиняти дрібні побутові угоди; амостійно розпоряджатися своїм заробітком, сти­пендією або прибутком;самостійно здійснювати права автора на свої ви­твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності;вкладати кошти в кредитні установи і розпоря­джатися ними;   бути членами та засновниками громадських і кооперативних організацій відповідно до закону про такі організації та до їхніх статутів; на володіння, користування і розпорядження май­ном трудового або селянського господарства, як­що неповнолітні є членами зазначених госпо­дарств;У разі заперечення батьків правочин може бути здійснений з дозволу органів опіки і піклування.Обмежена Обмежена дієздатність. Мотивом для обмеження грома­дянина в дієздатності може бути зловживання спиртними напоями, наркотичними або токсичними речовинами, що ставить його чи його сім'ю, а також інших осіб, яких він за законом зобов'язаний утримувати, в скрутне матеріаль­не становище. Обмеження вводиться за рішенням суду і зберігається доти, доки внаслідок припинення зловжи­вання спиртним і наркотичними речовинами не буде від­мінено судом. Протягом усього часу, поки діє обмеження, громадянин, може самостійно вчиняти лише дрібні побу­тові угоди. Інші угоди, у тому числі одержання заробітної плати, пенсії та інших прибутків, а також розпорядження ними, вимагають згоди спеціально призначеного для такої особи піклувальника. Забезпечуючи інтереси сім'ї алко­голіка чи наркомана, ці норми відіграють важливу роль й у загальній справі боротьби з алкоголізмом і наркоманією.недієздатність особи Підставою для визнання громадя­нина недієздатним є душевна хвороба або ненормальність розумового розвитку (недоумство), внаслідок яких грома­дянин не здатний розуміти значення своїх дій або керу­вати ними. Проте сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоча б він і був очевидним для оточення, ще не дає підстав вважати громадянина недієздатним. Грома­дянин може бути визнаний недієздатним лише судом, причому із заявою до суду можуть звернутися лише члени сім'ї громадянина, прокурор, органи опіки і піклування, психіатрична лікувальна установа. Для розгляду такої спра­ви вимагається висновок судово-психіатричної експертизи.Над недієздатною особою встановлюється опікунство. Недієздатна особа позбавляється права на вчинення будь-яких угод. Угоди від її імені та в її інтересах вчиняє опі­кун. У разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його у дієздатності.

93.Адвокатура та її роль в захисті прав та інтересів громадян Адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захистові прав, свобод і репрезентувати законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму й конфіденційності. Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста чи помічника адвоката не менш як два роки, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адвокати здійснюють такі види діяльності: дають консультації юридичних питань, складають заяви, скарги та інші документи посвідчують копії документів у справах, здійснюють представництво в суді, подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. У своїй професійної діяльності адвокат має право: репрезентувати і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази ознайомлюватися на підприємствах із необхідними для виконання доручення документами й матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; Здійснюючи свої професійні обов'язки, адвокат зобов'язаний неухильно додержуватись вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного

94.Завдання, функції та принципи діяльності міліції.

ДЛЯ захисту життя, здоров'я, прав та свобод людини, власності, інтересів громадянина, суспільства та держави від протиправних посягань на міліцію державою і Законом "Про міліцію" покладені наступні завдання:  — забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод та інтересів;  — запобігання правопорушенням та їх припинення;  — охорона і забезпечення громадського порядку;  — виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;  — забезпечення безпеки дорожнього руху;  — захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;  — участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам,підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків. Виконання завдання з забезпечення безпеки населення відбувається у рамках повноважень із запобігання загрози життю, безпеки, здоров'ю, гідності, власності громадян. Загроза життю, здоров'ю, гідності, власності фомадянина може виникнути у результаті протиправних дій або бездіяльності з боку інших осіб.  Запобігання і протидія злочинам полягає у виявленні різного роду обставин і факторів, що сприяють вчиненню протиправних дій, причин і умов у межах повноважень, визначених чинним законодавством. Виконання завдання нерозривно пов'язане із запобіганням злочинним проявам чи нейтралізацією факторів, які впливають на рівень злочинності. Органи міліції при реалізації завдань з охорони і забезпечення громадського порядку, підтримують встановлений у державі порядок правовідносин між людьми. Вони також покликані забезпечувати захист життя, здоров'я, безпеки і власності осіб, які опинилися у надзвичайних (стихійні лиха, аварії, пожежі тощо) чи у небезпечних умовах, що можуть бути створені джерелом підвищеної небезпеки (транспорт, вибухові речовини, зброя). Важливою і складною є завдання з розкриття злочинів. Для забезпечення розкриття злочинів проводяться дії, спрямовані на виявлення злочинів і розшук осіб, що їх вчинили. Значне місце у процесі розкриття злочинів відводиться заходам оперативно-розшукового характеру. Багатопланова правоохоронна діяльність з забезпечення виконання значного обсягу роботи, яка пов'язана з охороною, захистом і виконанням функцій, покладених на міліцію, будується на основі принципів: законності; гласності; гуманізму і поваги до особистості; взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням. Діяльність міліції є гласною. Вона інформує органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. Міліція оприлюднює інформацію та надає інформацію на запити відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування. Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. При звертанні до громадянина працівник міліції зобов'язаний назвати своє прізвище, звання та пред'явити на його вимогу службове посвідчення. У взаємовідносинах з громадянами працівник міліції повинен виявляти високу культуру і такт.