Лабораторно-практичне заняття №7

Організація та управління безпекою життєдіяльності

Тема: Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення та АТО у НС.

Мета: ознайомитись з законодавчими та нормативними актами з питань безпеки життєдіяльності та принципами забезпечення БЖД.

Теоретичні відомості

Усі заходи щодо забезпечення безпеки життєдіяльності насе­лення розробляються завчасно і здійснюються на підставі закону та законодавчих актів держави. Основні заходи щодо забезпечен­ня захисту населення здійснюються на підставі основного закону України — Конституції, прийнятої в червні 1996 р. Це перша Консти­туція незалежної України, і від того як вона буде реалізовуватись у життя залежить життєзабезпечення населення нашої держави.

Конституція України ґрунтується на певних суспільних прин­ципах. Головним з яких є її основоположний характер, який свідчить про те, що предметом конституційного регулювання є фундамен­тальні найважливіші суспільні відносини, котрі визначають обличчя суспільства. Наступним принципом є її народний характер, пов'я­заний з тим. що конституція повинна служити народу, створюється народом, забезпечує його участь в управлінні справами суспільства. Основний закон має також реальний характер, оскільки завж­ди створюється як система норм, котра регулює існуючі в суспільст­ві відносини.

Згідно з основним законом людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою со­ціальною цінністю (ст. 3).

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються тільки на основі Кон­ституції і повинні їй відповідати. В державі, на підставі Конституції визначається і діє принцип верховенства права (ст. 8). Держава бере на себе зобов'язання зберегти генофонд України, подолати наслідки Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу.

Правовий порядок в державі ґрунтується на засадах, відповід­но до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не перед­бачено законодавством (ст. 19). Права і свобода людини згідно Кон­ституції, є невідчужуваними та непорушними. Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах (ст. 21). Кожна людина має пра­во на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не пору­шуються права і свободи інших людей. З іншої сторони кожна лю­дина має обов'язки перед суспільством (ст. 23).

Кожна людина має право на захист свого життя і здоров'я, життя та здоров'я інших людей від протиправних посягань. Відпо­відно до закону кожна людина має невід'ємне право на життя, на свободу та особисту недоторканність (ст. 29). Основним законом держави гарантується людині право на працю, яку вона вільно оби­рає або на яку вільно погоджується, що дає можливість заробляти собі на життя (ст. 43). Держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програму професій­но-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відпо­відно до потреб суспільства.

Кожній людині гарантується Конституцією право на належні, безпечні і здорові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняєть­ся. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49). Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, створенням умов для ефективного та доступного медичного обслуговування.

Держава дбає про забезпечення санітарно-епідемічного бла­гополуччя, про право на безпечне для життя і здоров'я довголіття та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. За­коном гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту. Така інформація ніким не може бути засекречена (ст. 50).

Кожен громадянин зобов'язаний не заподіювати шкоду навко­лишньому середовищі, культурній спадщині, відшкодовувати зав­дані ним збитки, неухильно дотримуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей (ст. 66, 68). бо незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Законодавство про охорону праці

Закон "Про охорону праці" прийнято 14 жовтня 1992 р. Він по­ширюється на всі види предметної діяльності і визначає основні принципи державної політики в галузі охорони праці, пріоритет жит­тя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності, повну відповідальність власника за створення безпеч­них і нешкідливих умов праці, соціальний захист працівників і повне відшкодування шкоди особам, що потерпіли від нещасних випадків чи професійних захворювань на виробництві.

Згідно цього закону державна політика в галузі охорони праці базується на відповідних принципах. Основними з них є пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів вироб­ничої діяльності, дотримання вимог нормативних актів щодо охо­рони праці, щоб працюючі не отримували травм, у них не погіршу­вався стан здоров'я, не було професійних захворювань або спаду працездатності.

Для комплексного розв'язування завдань охорони праці на дер­жавному рівні Кабінет Міністрів розробляє та затверджує націо­нальну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та вироб­ничого середовища на п'ятиріччя та на кожний поточний рік.

Головною метою національної програми є створення держав­ної системи управління охороною праці, яка сприяє вирішенню пи­тань правового, організаційного, матеріально-технічного, наукового та економічного забезпечення робіт в галузі охорони праці. Націо­нальна програма передбачає нормативно-правове забезпечення, навчання, інформаційне забезпечення та міжнародне співробітниц­тво в галузі охорони праці, пріоритетні напрямки наукових дослід­жень в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Державна політика в галузі охорони праці передбачає соціаль­ний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних зах­ворювань. Згідно з законом "Про охорону праці" кожна людина при укладанні трудового договору повинна бути проінформована про умови праці, про наявність на робочих місцях небезпечних та шкідливих виробничих чинників, а також про права на пільги та ком­пенсації за роботу у важких та шкідливих умовах праці. Держава фінансує заходи з охорони праці, здійснює навчання населення, про­фесійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці. Кошти виділяються на підготовку фахівців у закладах Міносвіти, школах, технічних училищах та середніх спеціаль­них закладах. Держава фінансує наукові дослідження з охорони праці, передбачені галузевою та національною програмами, утримує на­ціональний науково-дослідний інститут охорони праці та мережу органів державного нагляду за охороною праці.

Закон "Про охорону праці" передбачає можливість міжнарод­ного співробітництва, використання світового досвіду з організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці. Таке співробітництво може полягати у вивченні, узагальненні та впро­вадженні світового досвіду з організації охорони праці, покращення умов та безпеки праці, проведення та участь у наукових розробках щодо цих питань.

Важливими нормативними актами з питань охорони праці є міжнародні договори або міжнародні угоди до яких приєднується Україна. У разі коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачені законодавством України, тоді засто­совуються правила міжнародного договору або угоди.

Крім закону "Про охорону праці" основні положення щодо без­пеки діяльності визначаються спеціальними законодавчими акта­ми, що приймаються Кабінетом Міністрів, Державним комітетом по нагляду за охороною праці, Міністерством охорони здоров'я. Міністерством енергетики та іншими відомствами. Крім законо­давчих актів, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативними актами, указами і розпорядженнями Президента, рішеннями Уряду, нормативними актами Міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

Спеціальними законодавчими актами є міжгалузеві та галу­зеві акти про охорону пращ. Це Державні стандарти Системи стан­дартів безпеки праці; Будівельні норми та правила; Санітарні нор­ми; Правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів; Норми радіаційної безпеки і т.ін.

Управління охороною праці передбачає: соціально-економічні; організаційно-технічні; організаційні; технологічні; санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні методи. Кожен з цих методів управління базується на заходах недопущення впливу на працівників небезпечних та шкідливих чинників на засадах правильної органі­зації техно логічного процесу, робочих місць, нагляду та контролю за дотриманням вимог безпеки, навченості та дисциплінованості працюючих, досконале використання обладнання, засобів колектив­ного та індивідуального захисту.

Законодавчі та нормативні акти щодо охорони праці є обов'яз­ковими для виконання при всіх видах діяльності, незалежно від форм власності та господарювання. Тому відповідно до цих актів на кож­ному робочому місці забезпечується безпека технологічних про­цесів, машин, механізмів, а також відповідні санітарно-побутові умови.