ЛЯЛЬКА МОТАНКА.СЕКРЕТИ УКРАЇНСЬКОГО ЛЯЛЬКАРСТВА ТА МАЙСТЕР-КЛАС

Для того, щоб лялька-мотанка стала справжнім оберегом, потрібно обличчя викласти хрестом. Хрест має символічне значення, адже це знак сонця, знак духовного єднання неба та землі, чоловічого та жіночого начала.

Сучасні дітлахи замість іграшок бавляться мало не всіма елементами періодичної системи Менделєєва, взятими у чистому вигляді. Чи не тому діти з дитинства хворіють на астму, хвороби серця, хвороби дихальних шляхів тощо. Сучасні батьки не завдають собі особливо клопоту. Йдуть до найближчої крамниці, де на них чекає «Китай» у широкому асортименті. Головне, що дешево, адже криза. Слава Богу, що останнім часом все частіше лунають попередження, що сумнівні іграшки можуть завдати непоправної шкоди здоров’ю дитини. Однак річ не тільки у цьому.

Хочеться нагадати батькам, що китайські іграшки нікуди не щезнуть з ринків та крамниць, натомість щороку залишається все менше майстрів, які можуть передати технологію українського іграшкарства. Зрештою, постає питання: кого ми виховуємо, заполонюючи дитячі кімнати всуціль іноземним крамом? Генетична пам’ять, етнічна належність, національне коріння, зв’язок поколінь – невже ці поняття вже нічого не важать у нашому глобалізованому світі? Мабуть, це не так.

Українська народна іграшка має надзвичайно багату історію. Вона поєднала в собі все: життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали. Іграшки не робили просто так, їх творили майстри. У такий спосіб вони не тільки передавали свої враження від повсякденного життя, але й виражали світоглядні установки. Скажімо, нареченим до весілля дарували ляльку-мотанку, яка мала слугувати не тільки забавкою для майбутніх нащадків, але й бути оберегом для молодої сім’ї, особливо для жінки-матері.

Власне, ляльки-мотанки мали символічний характер. Їх, зазвичай, робили із клаптиків тканини, одягаючи в український народний однострій. Майстри-лялькарі стверджують, що специфікою будь-якої ляльки-мотанки є те, що вона не має обличчя. Дитячі психологи впевнені, що саме цей нюанс сприяє розвиткові дитячої уяви. Дитина має змогу домалювати дивовижні картини власного світу. Такі ляльки, які робили мами та бабусі, передавалися з покоління в покоління, в деяких родинах налічується до ста таких іграшок.

Один із різновидів ляльки-мотанки – солом’яні ляльки. Зазвичай, такі їх використовували у ритуально-культових обрядах. Про це свідчить той факт, що зі соломи найчастіше виготовляли янголів. Цю іграшку дитина може зробити власними руками, а, як відомо, будь-яка річ, виготовлена власними руками, сприяє самоствердженню особистості, розвитку креативного мислення та здатності чітко уявляти майбутні результати своєї праці. Ясна річ, дитині повинні допомогати батьки або принаймні не заважати їй.

Також були ляльки-мотанками у вигляді козачків, якими могли бавитися хлопчики. У такий спосіб їм не тільки прищеплювали інтерес і любов до національного коріння, але й соціальну роль оборонців. Не слід забувати про те, що дитина зажди копіює поведінку своїх батьків, відображає у своїй грі щоденні реалії. Саме тому серед іграшок для хлопчиків були популярні фуркалки, калатальця та музичні ріжки. Ріжки, зокрема, використовували лісники, мисливці та пастухи для оповіщення про свій прихід або заманювання здобичі. Таким чином за чоловіком закріплювалася соціальна роль мисливця, годувальника і батька.

Інший різновид української народної іграшки – глиняні фігурки. Так повелось, що такі фігурки виготовляли дружини та діти гончарів. Такими виробами не тільки прикрашали оселю. Вони символізували господарську діяльність українського селянина: коники, баранці, півники. Найчастіше з глини виготовляли свищики – улюблену забавку хлопчиків. Про те, що ця іграшка не втратила актуальності і в наш час, свідчить той факт, що на етнофестивалі «Країна мрій» діти буквально шаленіли від цієї забавки, подекуди абстрагуючись від навколишнього середовища на кілька годин. Висновок: магнетизм української народної іграшки діє крізь віки.

Зауважте, що глина не тільки екологічно найчистіша сировина для виготовлення посуду та іграшок, вона безпосередньо позитивно впливає на здоров’я. Адже якщо ви спробуєте опанувати гончарне ремесло особисто, то гарантовано омолодите шкіру ваших рук. Не треба жодних косметичних засобів. Ще одною перевагою такого роду заняття є те, що в процесі роботи налагоджується контакт між дитиною та батьками. Сімейні психологи впевнені, що це найкраща терапія для сімей з проблемами.

Особливою обрядовістю була наділена іграшка з тіста. Вона не тільки смачна, але й ще допомагає виявити творчу натуру її автора. Фігурки були найрізноманітніші, але найпопулярнішими стали іграшки, які виготовлялися до календарно-обрядових свят. Так, весною мами та бабусі випікали для своїх малят «жайворонків», аби ті з їхньою допомогою закликали повернутися з вирію пташок. На Різдво пекли пряники у формі «півників» і «коників». Діти так само долучалися до цього процесу, щоб потім на вулиці разом із своїми ровесниками влаштовувати цілі театралізовані дійства з частуванням одне одного смачною випічкою.

Ще однією особливістю українського народного іграшкового мистецтва є поєднання іграшкових фігурок у театр Вертепу. Вертеп виник ще за часів Київської Русі, модернізовуючись протягом століття, він почав відтворювати актуальні картини побутового життя українського народу. Ще й досі цей театр є актуальним і традиційно продовжує розвиватись далі. Якщо на Різдво традиційним був театр Вертеп, то на Великдень цілою родиною робили великодню ляльку-панянку з трави.

Про секрети української народної іграшки ми також поспілкувалися із майстринями. Виявляється, різновидів ляльок-мотанок є дуже багато, і кожна має своє символічне призначення. Є ляльки-мотанки, які слугують оберегами та мають особливу силу, коли вони зроблені людиною з добрими помислами. Ляльки-трав`янки захищають від хвороб. Незаміжні дівчата робили ляльки, які ставили на підвіконня – сигналом для парубків, що дівчина готова йти під вінець. Особливість такої ляльки - великі перса та яскраве вбрання. Майстрині нам розповіли про ляльку Спиридона-сонцеворота, яка зручно вміщалася в кишеню. В руках Спиридон тримав колесо, що є символом руху. Його майстрували ті, хто хотів змін в житті, і, кажуть, Спиридон цьому сприяв.

Львівська майстриня Оксана Смерека-Малик розповіла, що лялькарством вона захопилась порівняно недавно, однак вже встигла провести свою персональну виставку в одному з київських музеїв, а в червні майстриню запрошено з виставкою в Музей гетьманства (також у Києві), в липні – до Чернігівського художнього музею.

«Відтоді, як я почала займатися лялькарством, не минуло й року, проте за цей час я встигла виготовити понад трьох сотень ляльок-мотанок. Мені такі речі завжди подобалися, я вважаю це новим виміром творчості, адже я письменниця, автор трьох поетичних книг. Тепер почала розуміти, що це заняття, виготовлення ляльок, тепер не зраджу ніколи. Спостерігати, як із під твоїх рук народжується цей витвір, – це дивовижно, і це відчуття неможливо забути», – розповіла майстриня.

За словами Оксани Смереки-Малик, її ляльки вирізняються від ляльок інших майстринь тим, що вони є каркасними мотанками, які виготовляють без голки за технологією «не різана, не колота» – шляхом намотування та накручування. Окрім того, її ляльки є рухомі і авторці подобається робити з ляльок композиції, як-от, «Вечірня ватра», «Рожеві панни», «Княгині та боярині», «Ярмарок», «Пори року». Однак найбільшою популярністю серед поціновувачі української народної ляльки користується композиція «Карпатія: дівки, газдині, молодиці». Майстриня розповіла, що навіть мультиплікаційний фільм з цією композицією зняла.

«Я не претендую на те, щоб мої ляльки були оберегами. Знаєте, є два види ляльок-мотанок – з чистим обличчям та з хрестом замість обличчя. Згідно з українською традицією ляльки з хрестом від початку й були оберегами. Кажуть, що це їх первинний знак. Сьогодні багато продають ляльок, наприклад у Львові на Вернісажі, однак я не думаю, що ці ляльки є справжніми оберегами. Суто комерція. Я дуже люблю своїх ляльок і ставлюся до них з особливим теплом, якщо їх любити так, як люблю їх я, то вони обов’язково стануть оберегом», - переконана Оксана Смерека-Малик.

Вона також додала: «Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Чи не тому обличчя у ляльки нема, воно досить символічне. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею, – ще й з хрестом замість обличчя. Не можна малювати обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоди».

Матеріали майстриня використовує виключно натуральні, особливо їй подобається працювати із льоном.

Свої ляльки-мотанки Оксана Смерека-Малик любить дарувати, адже людям вони дарують добрий настрій. Відносно ціни ляльки-мотанки, то майстриня наголосила, що це не є заробіток для неї, а праця для душі.

«Хочу вам сказати, що робота над лялькою-мотанкою приносить мені значно більше позитиву, ніж робота над книжкою. Особливе задоволення – викінчення голівок: викрутити очіпок, зав'язати хустку, сплести вінок чи чільце», – додала Оксана Смерека-Малик.

Ще одна львівська майстриня, яка вже тривалий час займається лялькарством, Олена Чистякова переконана, що лялька-мотанка – це не просто іграшка, а іграшка із своєю філософією і своїм життям.

«Для того, щоб лялька-мотанка стала справжнім оберегом, потрібно обличчя викласти хрестом. Хрест має символічне значення, адже це знак сонця, знак духовного єднання неба та землі, чоловічого та жіночого начала. Саме тому такі ляльки є й оберегами для сім’ї, адже вони сприяють гармонії в родині, порозумінню між чоловіком та жінкою», - розповіла вона.

За її словами, для того, щоб лялька оберігала та захищала свого власника, потрібно, щоб майстриня, яка працює над лялькою, була в доброму гуморі.

«Основа тіла ляльки мотається ниткою без використання ножиць та голок, за годинниковою стрілкою. Якщо, наприклад, ляльку робити винятково як оберіг, то слід використовувати технологію «не різана, не колота». Однак в такому випадку лялька-мотанка матиме не надто привабливий вигляд, хоч і буде потужним оберегом. Якщо ж ляльку робити як елементу декору, то одяг її можна розшивати бісером, стрічками тощо, а тут без ножиць та голок не обійтись», - каже Олена Чистякова.

«Усе в ляльці є символічним та має прихований зміст», – зазначила пані Олена. Майстриня розповіла про те, що ручки в ляльки-мотанки, яку дарували дівчинці, були символом того, що вона буде працьовитою господинею, великі перса – це свідчення материнського начала, добробуту в родині, лялька з дитиною – знак матері-берегині сімейного вогнища. Голову ляльки обов’язково потрібно вінчати або косою, або ж хустиною, намисто на ляльці-мотанці – це символ достатку та багатства.

«Прийоми та техніки у кожної майстрині різні. Однак якщо лялька зроблена правильно, з урахуванням символічних значень, то вона й справді стане берегинею вашого дому», - підсумувала майстриня.

За її словами, на виготовлення ляльки багато часу не потребує. Якщо лялька проста, то потрібно одна – дві години, щоб її зробити. Майстриня використовує тільки натуральні матеріали: бавовну, льон, вовну, дерево, бісер, збір трав тощо.

Олена Чистякова розповіла, що працює над тематичними колекціями, до Різдва чи Дня матері, а нещодавно ляльки, які вийшли з під її руки, були виставлені в Міжнародному салоні «Модна лялька» в Києві.

Що ж, про українську народну іграшку можна говорити багато. Все, що треба для її виготовлення, є навколо нас, і воно своє, рідне і нічим незамінне. Потрібно лише, щоб батьки звернули увагу на це. Тим більше, що наразі в незалежній Україні проводиться досить багато етнічних фестивалів, де можна не лише придбати ці іграшки, але й навчитися виготовляти їх, опанувати всі тонкощі майстерності творців української народної іграшки, які передавалися з покоління в покоління.

...................................................................................................................

План - конспект уроку

Тема: Короткі відомості з історії виникнення української народної іграшки. Призначення, види та конструктивні особливості дерев'яної іграшки.

Мета:

навчальна: ознайомити з історією виникнення української народної іграшки та її призначенням в житті людини;

дати поняття про види та конструктивні особливості дерев’яної іграшки;

формувати знання з основ конструювання і проектування дерев’яної іграшки.

розвиваюча: розвивати творчі здібності і знання конструювання виробів з деревини;

Розширювати політехнічний кругозір учнів і розвиток їх творчих здібностей.

Виховна: виховувати працелюбність, свідоме ставлення до праці та бережливе ставлення до природи, уважність, прагнення оволодіти знаннями.

Обладнання і інструменти: папка для бесід, презентація « Види народних іграшок», комп’ютер, зразки дерев’яних іграшок, зошити, картон, ножиці, олівці, лінійки, шаблони деталей іграшок.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Хід уроку

1. Організаційна частина. перевірка наявності учнів і готовності їх до уроку, визначення чергових.

2. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів.

Бесіда.

Що таке іграшка? Коли вона появилась та її призначення.

З якого матеріалу виготовляють іграшки?

ІІІ. Учнівська презентація

1. «Чим цікава українська народна іграшка людині ХХІ століття?»

2. Друга учнівська презентація – «Який вплив має українська народна іграшка на сучасну дитину»

3. Третя учнівська презентація – «Яка краща: сучасна іграшка чи українська народна іграшка?»

ІV. Перегляд учнівської публікації «Історія розвитку української народної іграшки»

5. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Ви вже, мабуть здогадалися, що на сьогоднішньому уроці ми будемо ознайомлюватися з такою звичною для нас річчю як іграшка. Ви засвоїте знання з історії виникнення української народної іграшки її видами, конструктивними особливостями, технологією виготовлення. (Аналіз зразків іграшок).

5. Вивчення нового матеріалу.

Розповідь учителя з елементами бесіди.

Іграшка – давній, можливо багатогранний вид мистецтва, захоплюючий казковий світ дитинства, що приходить в кожну оселю з іграшкою. Для виготовлення іграшки

з давніх часів використовували різні матеріали: тканину, глину, дерево, солому, траву, тісто, сир.

Тому в українській народній іграшці в різних регіонах України сформувалися види народної іграшки. Перегляд презентації «Види народних іграшок». Обговорення та аналіз іграшок. (робота в парах).

Іграшка – пам'ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та доісторичне минуле. Художні якості української іграшки формувались у руслі традицій національного декоративного мистецтва, зокрема таких його видів як деревообробка. Еволюція іграшки зумовлювалась притаманною людині потребою у передачі життєвого досвіду, духовним запитам дитини. Цінність іграшки не лише в її зовнішньому художньому оформленні, але і в тому на скільки вона активізує гру, спонукає дитину до дії, розвиває естетичне ставлення до світу. Іграшка з всією своєю різноманітністю й багатофункціональністю залишається важливим засобом виховання дітей. Саме через спрощені іграшки – знаки дитина пізнає світ, навчається мислити узагальненими поняттями і яскравими образами, зрештою вона приєднується до одного з джерел народного мистецтва.

Так як мета нашого уроку ознайомитись з видами і конструктивними особливостями дерев’яної іграшки, то ми зараз більш детально і зупинимось на характеристиці народної дерев’яної іграшки. Дерево завжди було поряд людиною, це і ліс і сад, будівництво житла, предметів побуту. Це свідчить про те, що дерево є найдавнішим матеріалом який людина почала творчо обробляти. Іграшка з дерева-тепла, зручна у грі – обов’язково

має супроводжувати дитинство. Бажано також, щоб дитина сама, відповідно до своїх здібностей і можливостей, навчилася дещо робити з дерева.

Іграшки з дерева залежно від з’єднання можна розділити на такі види: рухомі, механічні, акустично – механічні, це деркачі, фуркала, калатала, коники на коліщатках, вітряки, візки, пташки з рухомими крилами, «Коваль і ведмідь», і т. д., нерухомі, дитячі меблі, мініатюрний посуд, дитяча зброя дитячі знаряддя праці та нерухомі,акустичні, пташки-свищики, дудки, сопілки.

За особливостями формування дерев’яні іграшки можна поділити на:

- іграшки виготовлені одним об’ємом з суцільного шматка дерева – вирізуванням, виточуванням;

- іграшки виготовлені з окремих частин, які попередньо обробляли також вирізуванням, виточуванням і з’єднували столярними прийомами.

Ці іграшки збереглися переважно в музеях або приватних колекціях, однак їх і нині виробляють окремі народні майстри Київщини, Полтавщини, Волині, Львівщини. Найбільш масове виробництво дерев’яної іграшки ще донедавна мало місце в місті Яворові Львівської області. Найціннішим в яворівській іграшці з мистецької точки зору є розпис. Це червоний , зелений і жовтий кольори, які з’явилися у 1920-1930 роках на розетках, сонечках, гілках вербівках. Зразки цих виробів іграшок та технологію їх виготовлення ми можемо побачити проглянувши відеофільм «Яворівська дерев’яна іграшка», де показав майстер клас народний майстер іграшок Семен Тлустий. Учні переглядають фільм.

5. Закріплення нових знань.

Види української народної іграшки. (уявний мікрофон)

Види дерев’яної іграшки. (робота в парах)

Технологічний процес виготовлення дерев’яної іграшки. ( робота з готовими технологічними картками)

5. Вступний інструктаж.

Завдання на практичну роботу та послідовність її виконання. Вимоги до виконання практичної роботи. (пояснення вчителя)

Інструктаж з правил безпеки під час виконання практичної роботи. (фронтальний інструктаж вчителя)

5. Формування умінь та навичок.

Практична робота.

Виготовлення шаблонів деталей дерев’яної іграшки з картону. (поточний індивідуальний інструктаж з правил безпеки)

Перевірка правильності прийомів роботи.

Методи самоконтролю.

Контроль дотримання технологічних операцій.

5. Заключний інструктаж.

6. Підсумки уроку: тести з варіантами відповідей (додаток №1).

7. Висновки: наше завдання – знати, зберігати і примножувати традиції України, адже здатність зберегти й примножувати свою культуру свідчить про розвиненість нації. Тож будьмо розвиненою нацією.

5. Коментування оцінок.

Домашнє завдання: підготувати реферат «Оздоблення дерев’яних іграшок»

Виховна роль іграшки, її історія.

Українська народна іграшка

Головним компонентом, «матеріальною основою» (А. Макаренко), «життєвим нервом» гри (Ю. Аркін) є іграшка — річ, призначена дітям для гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні.

Виховна і освітня цінність іграшки

Виховна цінність іграшки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності творчої діяльності дітей. Традиційні іграшки різних народів здавна використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного виховання. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління.

Розумовому вихованню дітей особливо сприяють дидактичні (навчальні) іграшки. Використовуючи їх, дошкільники вчаться розпізнавати, розрізняти, називати форму, розмір, колір предметів, ознайомлюються з кількісними співвідношеннями, числом, цифрою, з просторовими поняттями.

Різноманітні іграшки (конусні башточки, кольорові мисочки, кульки, різноманітні мозаїки тощо) покликані допомагати сенсорному розвитку дитини. Розбірні іграшки, конструктори формують у дошкільників здатність до аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння, класифікації. Ігри з образними іграшками розширюють й уточнюють уявлення дитини про навколишній світ, розвивають мислення, уяву, мовлення, збагачують словниковий запас. Використання технічної іграшки розвиває її конструкційні здібності, формує інтерес до техніки, створює передумови для технічної винахідливості, творчості. Використовуючи в іграх будівельний матеріал, діти ознайомлюються з об'ємними геометричними тілами, у них розвиваються уявлення про форму, розмір, напрямок, положення, протяжність тощо. Іграшки допомагають засвоювати через ігрові ситуації правила і норми поведінки і взаємодії людей.

У виборі образної іграшки, діях з нею значною мірою виявляється ставлення до того, що вона уособлює. Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу. Ігри з дидактичними іграшками вчать дотримуватися правил гри, виховують терплячість і посидючість, прагнення досягти успіху завдяки власним знанням і вмінням. Художньо оформлена іграшка збуджує у дитини естетичні почуття і переживання, формує естетичний смак. Цікаві за змістом і формою іграшки позитивно діють на психічний стан дитини, світосприймання, активізують життєвий тонус, що впливає на її здоров'я і фізичний розвиток. Ігри з м'ячем, брязкальцями, кеглями та іншими предметами розвивають точність рухів, координацію, спритність, влучність, витримку.

На формування самостійних ігор дітей раннього віку продуктивно впливають сюжетно-образні іграшки, серед яких виокремлюють: реалістичні — різноманітні ляльки з яскраво вираженими характерами; умовні — ляльки з узагальненими рисами (наприклад, лялька-неваляшка); символічні (предмети-замінники), які лише позначають реальний предмет і мають деякі характерні для нього властивості. Самостійна сюжетна гра формується більш успішно, якщо в ній поступово використовувати умовні, реалістичні, символічні іграшки, що зображають тварин. Підбір їх повинен враховувати особливості ігрової діяльності дітей, розуміння образу іграшки у різні вікові періоди, практичний та ігровий досвід дитини. Сюжетна іграшка допомагає малюкам відображати зрозумілі дії людей з предметами. З гарною іграшкою граються тривалий час і активно, глибоко пізнаючи її особливості та функції. У грі відбувається закріплення знань про призначення предметів, найпростіших знарядь праці, загальних способів дії з ними. Використовуючи символічну іграшку (предмети-замінники), дитина починає вперше самостійно оперувати образами, узагальнює свій попередній ігровий досвід.

На дітей молодшого і середнього дошкільного віку особливо впливають іграшки, що зображають людей, істот і предмети реального світу: тварин, риб, птахів, рослинність, предмети побуту, техніки тощо. Вони не тільки спонукають до різноманітних за змістом ігор, а й допомагають увійти в роль, створити улюблений ігровий образ, реалізувати задум. Засобом реалізації задуму іграшка може стати лише в тому разі, якщо дитина правильно сприймає її образ, має певні знання про предмет, а іграшка викликає усвідомлений інтерес і бажання гратися.

Завдяки іграшці реальними стають ігрові дії дошкільників: «лікар» використовує «фонендоскоп», «водій» — «автомобіль» тощо. У цьому, як стверджує російський педагог К. Зворигіна, полягає психологічна особливість гри: «в ній багато уявлюваного, умовного , але переживання тих, хто грається, завжди щирі, справжні, і дії їх реальні».

Вибір дитиною старшого дошкільного віку іграшки для сюжетно-рольової гри є індикатором рівня її розвитку. Одні діти добирають іграшку для гри незалежно від задуму. В такому разі іграшка визначає напрям розвитку сюжету, але сюжетні дії украй обмежені й бідні. Інші діти добирають іграшку цілеспрямовано, залежно від задуманого сюжету або паралельно з його формуванням. Свідомий вибір, групування і класифікація іграшок за їх ситуативними ознаками допомагають дитині реалізувати ігровий задум.

Певною моральною проблемою є використання дошкільниками військових іграшок — будь-яких ігрових предметів, що застосовуються для вирішення конфлікту, захоплення влади чи перемоги шляхом насильства і які можуть бути призначені для нанесення поранень чи вбивства. Йдеться про іграшки, що імітують зброю; іграшки-імітато-ри та конструктори для виготовлення моделей танків, боє-машин, гармат, бойових літаків, військових кораблів; солдатики і військові предмети; електронні й комп'ютерні ігри відповідної тематики. Прихильники такого підходу переконані, що ігри (переважно хлопчиків) з військовими іграшками виховують готовність до майбутньої служби в армії, захисту рідної землі. Інші заперечують доцільність використання таких іграшок, оскільки вони впливають на формування жорстокості, мілітарних пристрастей, що суперечить принципу гуманності.

Міжнародна асоціація захисту права дитини на гру (IPА) виступила з декларацією про вимогу припинення виробництва і продажу військової іграшки та ігор із використанням насильства і розрухи. У книзі одного з президентів ІРА Ніка Нільсона «Війна і мир у грі» стверджується, що військові іграшки підвищують агресивність, розвивають деструктивну поведінку, виховують ставлення до війни як до цікавої пригоди, де можна вбивати, до насильства як до головного способу вирішення конфліктів, посилюють відчуття загрози від навколишнього світу.

За даними американського психолога Ч. Тендера, тенденція до агресивної поведінки спостерігається у дітей, які граються військовими іграшками фабричного виготовлення. Саморобні іграшки не провокують агресії. Йому опонує психолог Л. Берковіц, стверджуючи, що саморобні іграшки також провокують агресивну поведінку, але тільки в тих, хто до неї схильний.

У прибічників обох точок зору щодо використання військової іграшки у грі дітей є своя логіка. Очевидно, мають рацію ті, хто стверджує, що за відсутності спеціально виготовлених для дітей іграшок з військової тематики вони все одно гратимуться у військові ігри, використовуючи предмети-замінники. Однак ці предмети «стрілятимуть» тільки у мілітарній грі дітей, а в усіх інших випадках використовуватимуться за призначенням. Іграшковий пістолет призначений тільки для військової гри.

Іграшка як створений дорослими для розвитку дітей предмет культури має освітнє і виховне значення лише тоді, коли використовується за призначенням. Дитина повинна розуміти іграшку, хотіти з нею творчо діяти. Щоб іграшка, як і гра, була супутником дитинства, людство весь час удосконалює її.

Історія іграшки

Іграшка завжди була пов'язана з грою. Як і гра, вона є відображенням своєї епохи. Історія іграшки є невід'ємною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах іграшок.

Перші іграшки, знайдені під час розкопок дитячих поховань, були дуже подібними до знарядь праці, предметів побуту, їх виготовляли з найпростіших природних матеріалів з метою оволодіння дітьми навичками майбутньої діяльності. Як стверджує дослідник історії української народної іграшки О. Найден, дитяча іграшка як предмет певного функціонального призначення з'явилася досить пізно, коли цивілізація окремих суспільств і народів досягла достатнього рівня розвитку. Відтоді іграшка, поряд з іншими речами, зробленими людиною (знаряддями праці, побутовими предметами, культовими атрибутами), починає входити до сфери культури.

Іграшки Давнього Єгипту (ляльки з дерева і тканини, фігурки тварин, шкіряні м'ячі та ін.) датуються серединою III тис. до н. е. Тут уперше було створено іграшки з нескладними механізмами («крокодил», «тигр»), які дитина рукою приводила в рух. У Давньому Китаї іграшки виготовляли з глини (посуд для приготування їжі, плита, будиночок, ручний млинок та ін.).

У дитячих похованнях античної епохи знайдено ляльки, фігурки тварин, які у Давніх Греції та Римі виробляли зі слонової кістки, бурштину, теракоти, а для дітей рабовласників — зі срібла та мармуру. Багато сучасних іграшок створені ще в давні часи, деякі мають авторів. Наприклад, ідею створення брязкальця приписують відомому грецькому полководцеві, філософу і математику Архітові Тарентському (400—365 pp. до н. е.). У давні часи брязкальце було першою іграшкою дитини, а матері та годувальниці відганяли ним злих духів.

Тієї пори з'явився і набув популярності театр ляльок. Про нього писали грецький філософ Платон, письменники Арістофан і Апулей. У Давньому Римі головною дійовою особою комічних лялькових вистав був потворний горбатий блазень Макус із величезним носом, який смішив публіку пронизливими криками, схожими на крики птахів, або писком, схожим на писк курчат. За подібний до дзьоба ніс і писк його прозвали Півником (по-італійськи — Пульчинелло), тому вважається, що батьківщина всіх Петрушок — Італія. У XVI ст. у багатьох країнах Європи були створені лялькові театри з головними героями, подібними до Пульчинелло: в Англії — Панч, Німеччині — Гансвурст, в Іспанії — Дон Кристобаль, Франції — Полішинель і Гіньоль.

Найбільшими центрами виготовлення іграшок у часи середньовіччя були Лімож, Страсбург (Франція), Нюрнберг (Німеччина), чиї вироби високо цінували на світовому ринку.

У XVII—XVIII ст. почалося виготовлення іграшок з дорогих матеріалів (срібла, порцеляни, слонової кістки), що були справжніми витворами мистецтва.

В Україні у XVII ст. популярним був вертеп, персонажі якого (Запорожець, Циган, Дяк, Баба, Шинкар та ін.) відтворювали релігійні, казкові, побутові сюжети. У радянські часи він був заборонений, а з набуттям Україною незалежності почав відроджуватися.

Аналіз іграшок, які використовували діти різних часів і суспільств, може багато розповісти про характер їх виховних систем.

Українська народна іграшка

На території України найдавніші прототипи іграшки виявлені в с. Мезин Коропського району Чернігівської області. Це були фігурки пташок, вовка чи собаки, виготовлені з мамонтового бивня приблизно 25 тис. років тому. Мали вони обрядове значення.

УIV—III тис. до н. е. трипільці виготовляли керамічні жіночі статуетки, різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків та ін.) та їх дитинчат, які символізували плодючість. В могильнику на території Львівської області археологами знайдено ліпні порожнисті фігурки пташок, що згодом трансформувалися в іграшки-свищики.

Дитячі іграшки давніх слов'ян (дерев'яні коники, качечки) знайдено під час розкопок на Наддніпрянщині. Датовані вони приблизно X — початком XII ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи тощо.

У дохристиянський період іграшки переважно зображали священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв'язок з язичницьким культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року, святкові кульки тощо).

Від українських іграшок періоду XIV—XVIII ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI століттях. У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок — «пань», розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною і покритих прозорою поливою.

Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст. Найбільше виготовляли забавок на Наддніпрянщині, Поділлі, Прикарпатті. Серед тогочасних іграшок Наддніпрянщини кінця XIX ст. — дерев'яні кухлики для зачерпування рідини, дерев'яні ляльки, маленькі моделі побутових речей (іграшкові товкачики, тачівки, рублі, оздоблені різьбленням), дзиґи, вітрячки та ін. Популярними були механічні забавки з відповідними руховими елементами — вирізані фігурки попарно з'єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів; головоломки для дітей — так звані велика і мала мороки. Велика морока складалася з двох довгих і дванадцяти коротких кілочків, що утворювали на основній осі три хрестоподібні конструкції, а мала — із чотирьох однакових кілочків, зв'язаних у хрестик. Щоб їх розібрати, а потім скласти, необхідно було виявити кмітливість і винахідливість.

Найбільше дерев'яних іграшок виготовляли на Прикарпатті, у Яворові (Львівська обл.). Це різноманітні візочки з драбинками, кониками, іграшкові меблі (столи, скрині, лави-ліжка — бамбетлі), іграшкові музичні інструменти (сопілки, пищики, тарахкальця, тріскачки та ін.).

Селище Опішня (Полтавська обл.) відоме своїми керамічними іграшками, які відображали реальну природу, народний побут, героїв казок, пісень, творів фантастики (коник, квочка з курчатами, пташниця, вершники, міські та сільські жінки у типовому одязі, звірі-музики тощо).

Гончарі, крім ужиткового посуду, виробляли й «дріб», тобто маленькі іграшкові посудинки: глечики, макітерки, мисочки, горнятка, маснички тощо. Вони повторювали традиційні форми ужиткового посуду, а розписували їх відповідно до місцевості, де виготовляли (опішнянські, косівські, Васильківські та ін.).

На Поділлі відомими осередками виготовлення керамічної іграшки були Бубнівка, Бар Вінницької області, Адамівка — Хмельницької, Калагарівка — Тернопільської області та ін. Найпопулярнішими тут були ляльки, коники і вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою на голові; очі і рот позначали крапками і рисками. Подільські ляльки тримали у руках дитину або під пахвою пташку. Традиційні іграшки-вершники зображали на коні селян, козаків, військових тощо. Подільські свищики мали вигляд тварин і птахів.

У XIX — на початку XX ст. на Волині діяли два найбільших осередки виготовлення керамічних іграшок (с. Вишнівець та Великий Кунинець Тернопільської обл.). Образи іграшок були традиційними (ляльки з птахами, свійські тварини, вершники), однак порівняно з подільськими вишнівецькі забавки витонченіші та барвистіші.

Наприкінці XIX ст. на Львівщині (с. Стара Сіль), виникли рідкісні в українському народному мистецтві сюжети — «танок» і «колисочка». Перший зображує жінку і чоловіка у танці. Свищик «колисочка» має вигляд «колиски на кружалах», у якій лежить дитина. Окрему групу забавок становлять керамічні тарахкальця («хихички»), відомі ще з часів трипільської культури, — порожнисті кульки завбільшки з гусяче яйце, прикрашені оздобленнями (сонце, півмісяць та ін.).

На Гуцульщині вівчарі ліпили іграшки з плавленого овечого сиру. Випасаючи овець, вони виготовляли казкових оленів, баранчиків, фантастичних півників, коників, а повернувшись із полонини, дарували їх дівчатам і дітям. Згодом цим почали займатися жінки, і в XIX ст. виготовлення іграшок із сиру стало домашнім промислом. Найбільшими осередками цього промислу були села Брустурів, Річка, Сні-давка і Шепіт теперішньої Івано-Франківської області.

В Україні іграшки виробляли не тільки з твердих і пластичних матеріалів, а також із лози, соломи, рогози, повісма, довгої трави. Для виготовлення саморобних іграшок використовували тканину, кольоровий папір, картон.

Першим збирачем і дослідником української народної іграшки був священик із Суботова Марко Грушевський (1865—1938), родич відомого історика Михайла Грушевського. У 1904 р. було опубліковано його працю «Дитячі забавки та ігри усякі. Зібрані по Чигиринщині Київської губернії».

Народна іграшка є специфічним витвором. Вона мусить мати пізнавальну цінність для дитини, відображати явища реального світу в доступних їй формах. Народна іграшка повинна не тільки нести інформацію, а й бути естетичною, втілювати оригінальну ідею. Використання її у дитячому садку, сім'ї збагачує, урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Отже, народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну.

Література

1. Антонович Є. А. та ін. Декоративно-прикладне мистецтво. — Львів, 1992.

2. Жуковская Р. И. Игра и ее педагогическое значение. — М., 1975.

3. Зворыгина Е. В. Первые сюжетные игры малышей. — М., 1988.

4. Игра дошкольника / Под ред. С. Л. Новоселовой. — М., 1989.

5. Игры и упражнения по развитию умственных способностей у детей дошкольного возраста / Сост. Л. А. Венгер, О. М. Дьяченко. — М., 1989.

6. Карпова С. Н., Лысюк Л. Г. Игра и нравственное развитие дошкольников. — М., 1986.

7. Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М„ 2002.

8. Косаковская Е. А. Игрушка в жизни ребенка. — М., 1980.

9. Лиштван 3. В. Игры и занятия со строительным материалом в детском саду. — М., 1971.

10. Михайленко Н. Я., Короткова Н. А. Как играть с ребенком. — М., 1990.

11. Найден О. С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості. — К., 1999.