Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
АНТОНІМІЯ ЯК ЛЕКСИКО.docx
Скачиваний:
33
Добавлен:
08.06.2015
Размер:
68.89 Кб
Скачать

Антонімія як лексико-семантичне явище

Анто́німи (грец. αντι —проти, ονομα — ім'я) — парні різнокореневі слова з протилежним значенням. У ролі антонімів можуть виступати повнозначні частини мови, що показують якість: іменники (хоробрість — боягузтво), прикметники (коханий — остогидлий), дієслова (дружити — ворогувати), прислівники (мирно — войовничо).

Антоніми - це слова з протилежним значенням [Шкуратяна, с. 22б; Ющук, с. 175; Плющ, с. 125], що виражають несумісні поняття [Пономарів, с. 47], напр.: мир - війна, красивий - поганий. Антоніми об’єднують не в ряди (як синоніми), а в пари [Плющ, с. 125; Пономарів, с. 47]. А. Грищенко подав таке визначення антонімів - це слова, які належать до однієї й тієї ж частини мови і мають протилежне значення, наприклад: високий - низький, початок - кінець [Грищенко, с. 1б3].

В «Енциклопедії української мови» міститься повніше визначення цього поняття: антоніми - це слова (переважно однієї частини мови) чи їхні окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що, тісно поєднуючись певною семантичною спільністю, розрізняються на цій же основі максимально протилежними значеннями. Антонімія найповніше і найвиразніше виявляється в лексиці [ЕУМ, с. 27].

Сучасні мовознавці зазначають, що обов’язково необхідна умова антонімічних відношень між словами полягає в наявності в їх значеннях таких ознак, яким властива своєрідна шкала якісних чи кількісних змін, перехід у крайню протилежність [Грищенко, с. 164; Пономарів, с. 48; Плющ, с. 125; Ющук, с. 175].

Слова, не пов’язані з якісною чи кількісною оцінкою явищ, із різними протистояннями, не мають антонімів: стіл, вікно, літак, думка. Отже, не можна вважати антонімічними й поняття, пов’язані з розрізненням чоловічої та жіночої статі: батько - мати, цап - коза, баран - вівця [Ющук, с. 176]. Проте О. Пономарів зазначив, що такі слова можна протиставляти, тобто вважати антонімами, бо вони знайшли вираження в іменниках чоловічого і жіночого роду. Лінгвіст заперечує належність до антонімів слова з конкретним значенням, оскільки вони називають такі поняття, які не мають прямих відповідників, співвідносних за протилежністю: бандура, стіл, піч, фабричний, алюмінієвий [Пономарів, с. 48].

За сферою вживання виділяють загальномовні, загальновживані (І. Ющук), узуальні (А. Грищенко) (такі, протилежне значення яких міститься в семантиці слів, напр.: мало - багато, усе - ніщо) та контекстуальні антоніми, чи індивідуально-авторські (А. Грищенко) (слова, що набувають протилежного значення лише в певному контексті на основі вживання слів у переносному значенні, напр.:Мати в ’яне, дочка червоніє) [Шкуратяна, с. 226; Ющук, с. 177, Пономарів, с. 50].

Семантична класифікація ґрунтується на відмінності між двома різновидами протилежності - контрарної (виражена видовими максимально протилежними поняттями, «значеннєвий простір» між якими може заповнюватися одним чи кількома проміжними членами, наприклад: між антонімами молодий - старий можна помістити такі назви вікової градації, як немолодий, ні молодий ні старий, середнього віку, літній, нестарий, старуватий) і комплементарної (базується на відношенні між поняттями, які взаємодоповнюють одне одного, але не характеризуються будь-якими проміжними членами зі значеннями ступенів чи градацій вияву відповідних ознак, наприклад: живий - мертвий, холостий - жонатий, чоловік - жінка) [Грищенко, с. 165].

А. Грищенко розподіляє антоніми на три класи: 1) антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні щодо міри чи інтенсивності проміжні ступені вияву, наприклад: багатий (забезпечений, нужденний, небагатий) - бідний; 2) антоніми, відношення між якими ґрунтується на комплементарній протилежності між значеннями слів, наприклад: життя - смерть, однаковий - різний; 3) антоніми, які позначають взаємне протилежне спрямування дій, ознак і властивостей, наприклад: входити - виходити, наближатися - віддалятися [Грищенко, с. 164-165].

За характером відношень у семантичному полі антоніми бувають двох типів: 1) з проміжними ступенями вияву якостей, коли між двома антонімічними поняттями розташовують одне чи більше понять із менш вираженою інтенсивністю: гарячий, гаряченький - теплий - тепленький - теплуватий - прохолодний - холоднуватий - крижаний; 2) без проміжних ступенів вияву якостей: життя - смерть, перемога - поразка, присутній - відсутній [Ющук, с. 176].

За структурою антоніми бувають: 1) різнокореневі (власне лексичні): великий - малий, легкий - важкий, спека - мороз; однокореневі (словотвірні), чи лексико-граматичні (А. Грищенко, О. Пономарів): надія - безнадія, спокій - неспокій, логічний - алогічний [Ющук, с. 177; Пономарів, с. 48; Грищенко, с. 168].

Слова з не- лише тоді антонімічні, коли ця частка творить нове слово з новим значенням: правда - неправда (брехня), друг - недруг (ворог), воля - неволя (рабство). Але такі похідні слова з не-, як гарячий - негарячий, швидко - нешвидко, не є антонімічними. Вони передають не протилежні значення, а значення з різним ступенем вияву якостей [Ющук, с. 177].

За спрямуванням дій і ознак виділяють антоніми, пов’язані відношеннями конверсії. Антоніми-конверсиви позначають дії чи ознаки, пов’язані між собою відповідними усталеними ситуаціями, взаємозалежністю, суміжністю, причиново-наслідковими відношеннями, наприклад: студент складає екзамен професорові - професор приймає екзамен у студента (складає - приймає) [Грищенко, с. 165].

Лексичні одиниці вступають також у квазіантонімічні відношення на основі таких значеннєвих показників, які не становлять крайніх, чи симетричних, протилежностей, отже, можуть уважатися власне антонімами, наприклад: бісити (хвилювати, турбувати, гнівити, злити, дратувати) - заспокоювати [Грищенко, с. 166]. Окремий різновид антонімії становить енантіосемія - поєднання протилежних значень в одному слові, наприклад: з ’їжджати (з гори) - з ’їжджати (на гору), прослухати (не почути сказаного) - прослухати (нічого не пропустити із сказаного) [Грищенко, с. 167].

Антитеза - це стилістична фігура, побудована на свідомому різкому протиставленні антонімів [Грищенко, с. 171].

Оксиморон (оксюморон), чи епітет-оксиморон (за О. Пономаре- вим) - це стилістичний засіб, що ґрунтується на поєднанні протилежних за змістом понять, які разом дають нове уявлення: страшенно радий, праведність гріха [Шкуратяна, с. 226; Ющук, с. 178; Пономарів, с. 51; Грищенко, с. 171].

Отже, антоніми поділяють: а) у семантичному відношенні - на кілька основних класів за типом протиставлення; б) у формальноструктурному - на різно- і однокореневі; в) у стилістичному - на за- гальномовні і контекстуальні. У семантичному відношенні виділяють: 1) градуальні антоніми (найбільший клас), що позначають два діаметрально протилежні (за мірою чи ступенем вияву) видові поняття певного родового поняття. Це переважно поняття якості (хороший - поганий), кількості (багато - мало), дії (палати - тліти), ознаки дії чи якості (дуже - злегка). Таке родове поняття характеризується можли­вістю ступеневого зростання чи спаду, відповідні антоніми не повністю покривають його тому між його крайніми виявами можливі проміжні ланки - мезоніми (холодний - прохолодний - теплий - гарячий), а заперечення одного з антонімів не є ствердженням другого: не багатий - не те саме, що бідний; 2) комплементарні антоніми, що позначають два взаємодоповнювальні видові поняття, які разом становлять певне родове поняття, без проміжних ланок: живий - мертвий, зрячий - сліпий, чоловік - жінка, брат - сестра (подібні протиставлення за статтю називають також корелятивною протилежністю); 3) векторні антоніми, що позначають дві протилежно спрямовані чи взаємно зворотні дії, явища, ознаки, напрями, відношення тощо: підніматися - опускатися (спускатися), кращати -гіршати, туди - звідти. До цього класу прилягають: антоніми із загальним значенням «дія чи стан - їхнє припинення»: рухатися - спинятися, життя - смерть; антоніми - конверсиви, що позначають протилежно спрямовані, «зустрічні» дії чи відношення в межах однієї спільної ситуації: купувати - продавати (це одна ситуація, але з боку чи покупця, чи продавця); 4) координатні антоніми, що позначають дві протилежні точки певного просторового чи часового відрізка: тут - там, цей - той, літо - зима, а також суміжні з цими полюсами поняття: старт - фініш, предок - нащадок. Тематично вони наближаються до векторних антонімів (пор. перед - зад і вперед - назад), а за структурою опозиції - можливою наявністю проміжного члена (верх - середина - низ) - нагадують градуальні антоніми. Ці основні класи не включають усіх антонімів, напр.: на щастя - на жаль, без­сумнівно - можливо [ЕУМ, с. 27-28].

Явище антонімії використовують у конверсії, у грі слів та каламбурах, під час творення антитези [ЕУМ, с. 29].

Антоніми в семантичному полі розташовуються на протилежних полюсах. Коли взяти низку слів на позначення стосунків між людьми (семантичне поле): любов, симпатія, дружба, приязнь, пошана, прихильність, доброзичливість, байдужість, неповага, недолюблювання, неприязнь, зневага, ворожість, ненависть, то на протилежних кінцях стоятимуть антоніми любов — ненависть.

Антоніми в мові існують тому, що в самій дійсності та в людських оцінках існують предмети, явища, дії, ознаки з протилежними якісними, кількісними, просторовими й часовими властивостями: день і ніч, тепло і холод, добро і зло, початок і кінець чогось, легкі й важкі предмети, близькі й далекі відстані, давній і майбутній час тощо. Мова лише називає ці якості.

Антоніми виражаються тією самою частиною мови й позначають однорідні явища, тобто явища одного плану. У мовленні обидва антоніми поєднуються з тими самими словами: і початок, і кінець — дня, тижня, століття, роботи, твору, дороги, подорожі, поневірянь, нитки тощо; і сонячний, і хмарний — день, ранок, вечір, літо, осінь, весна, погода.

Антонімами бувають переважно слова з абстрактним якісним значенням: веселий — сумний, гарячий — холодний, високий — низький, білий — чорний, повний — порожній; добро — зло, радість — горе, світло — темрява; дружити — ворогувати, радіти — сумувати, хвилюватися — заспокоюватися; добре — погано, легко — важко, корисно — шкідливо. Менше антонімів є серед слів із просторовим та часовим значенням: високий — низький, широкий — вузький, ранній — пізній; схід — захід, висота — глибина, ранок — вечір; глибоко — мілко, вдень — уночі. Серед дієслів антонімічними найчастіше бувають ті, що або походять від якісних прикметників, або вказують на спрямовану дію: дорожчати — дешевшати, ширшати — вужчати, віддалятися — наближатися, підніматися — спускатися, давати — брати, вдихати — видихати. Антонімічними бувають також прийменники: від — до, над — під, перед — за, у — з.

Багатозначні слова вступають в антонімічні відношення окремими своїми значеннями: тихий — гучний (голос); тиха — вітряна (погода); тихе — розбурхане (море); тихе — неспокійне (життя) тощо.

Трапляються випадки, коли те саме слово передає два протилежні, антонімічні, значення. Так, слово сходити означає і «підніматися», і «спускатися»; сходження — і «підняття на гору», і «спуск із гори»; позичати — і «давати в борг», і «брати в борг»; колись — і «у минулому», і «у майбутньому». Наприклад, «— На які ж ви гори сходили ? — зацікавлено допитувався Воронцов» (О. Гончар). «З гори сходять кілька хлопців» (І. Нечуй-Левицький). «Сидів колись дідок під явором густим» (Л. Глібов). „Скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи і не загинув, то він сильний” (Леся Українка).

Слова, не пов'язані з якісною чи кількісною оцінкою явищ, із різними протистояннями, не мають антонімів: стіл, вікно, літак, думка, слово, мрія, математика, мистецтво, політика, хліборобський, заячий, писати, дивитися. Тому не можна вважати антонімічними й поняття, пов'язані з розрізненням чоловічої та жіночої статі: батько — мати, брат — сестра, чоловік — жінка, цап — коза, баран — вівця. Вони хоч і мисляться попарно, проте не протиставляються, не взаємовиключаються, а лише зіставляються за певною ознакою, як, наприклад, слова стіл і стілець, солодкий і кислий, іти і їхати, що також не є антонімами.

За характером відношень у семантичному полі антоніми бувають двох видів:

з проміжними ступенями вияву якостей, коли між двома антонімічними поняттями розташовуються одне чи більше понять із менш вираженою інтенсивністю: гарячий — гаряченький — теплий — тепленький — теплуватий — прохолодний — холоднуватий — холодний — крижаний, світло — сутінки — темрява;

без проміжних ступенів вияву якостей: життя — смерть, перемога — поразка, присутній — відсутній, лівий — правий, однаковий —різний, множити — ділити, наступи ти — відступати, нападати — захищатися, купувати — продавати, говорити — мовчати, всередині — зовні, вгору — вниз.

За структурою антоніми бувають:

різнокореневі (власне лексичні): великий — малий, легкий — важкий, спека — мороз, мужність — боягузтво,

любити — ненавидіти;

однокореневі (словотвірні): надія — безнадія, спокій —неспокій, орієнтація — дезорієнтація, логічний — алогічний, раціональний — ірраціональний; особливо багато їх серед дієслів: відчинити — зачинити, увійти — вийти, навантажити — розвантажити, недосолити — пересолити.

Слова з не- лише тоді антонімічні, коли ця частка творить нове слово з новим значенням: правда — неправда (брехня), друг — недруг (ворог), воля — неволя (рабство). Антоніми з не- виражають меншу міру протиставлення, ніж різнокореневі антоніми: багатий — небагатий (убогий), легко — нелегко (важко), правда — неправда (брехня). Але такі похідні слова з не-, як гарячий — негарячий, швидко — нешвидко, не є антонімічними. Вони передають не протилежні значення, а значення з різним ступенем вияву якостей.

В антонімічні відношення можуть вступати також фразеологізми: далеко — під носом, працювати — бити байдики, смеркає — на світ благословляється, темно — хоч голки збирай.

Антоніми бувають загальновживані (постійні) і контекстуальні. Загальновживані антоніми мають протилежне значення й поза контекстом (сум — радість); контекстуальні ж набувають протилежного значення тільки в контексті внаслідок переносного вживання слова.

Антонімія, як і синонімія, властива всім природним мовам, тому є однією з мовних універсалій. Головним при визначенні антонімії є поняття протилежності. Розрізняють два види протилежності: контрарну і комплементарну. Контрарна протилежність виражається видовими поняттями, між якими є середній (проміжний) член (гарячий - теплий - холодний). Комплементарну протилежність утворюють видові поняття, що доповнюють одне одного до родового, між якими немає середнього (проміжного) поняття (істинний - хибний). За визначенням українського лінгвіста О. Тараненка, антоніми - це "слова(переважно однієї частини мови)иабо їх окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що, тісно поєднуючись певною семантичною спільністю, розрізняються на цій основі максимально протилежними значеннями ". За семантикою антоніми поділяються на градуальні, комплементарні, векторні. За структурою на різнокореневі і однокореневі. Серед однокореневих антонімів часто виділяють антоніми - евфемізми та антоніми - енантіосеми. Антоніми - евфемізми - це слова, що виражають семантику протилежності стримано, мяко (молодий - немолодий, розумний - нерозумний). Енантіосемія - це особливий, непродуктивний різновид антонімії, який являє собою протилежність значень одного і того самого слова і знаходить зовнішнє вираження у синтаксичних і лексичних засобах.[Мойсеєнко А. К., Бас-Кононенко О .В., Бондаренко В. В. Сучасна українська літературна мова. Лексикологія. Фонетика, 2010, c.79]

На сучасному етапі розвитку мовознавства дослідження семантичного рівня мови належать до провідних лінгвістичних напрямів. Значну увагу вчені приділяють семантиці слів, тією чи іншою мірою протиставлюваних у мовній системі. Традиційно ця проблема розглядається як антонімічні відношення між словами.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]