ЗНО 7 кл Африка 2 03 2013

Африка = afria («Африка») з латинської мови перекладають як «безморозна»;

Загальна характеристика та географічне положення

Африка — другий за площею материк у світі (площа з островами — 30,3 млн км2). Вона лежить симетрично щодо екватора від 37° пн. ш. до 35°пд. ш.

Крайні точки:

північна — мис Рас-Енгела (37°20' пн. ш., 9°5Г сх. д.);

південна — мис Голковий (34°52 пд. ш., 19°59 сх. д.);

східна — мис Рас-Хафун (10°26 пн. ш., 51°23' сх. д.);

західна — мис Альмаді (14°45' пн. ш., 17°32' зх. д.).

Африка — єдиний материк, який майже посе­редині перетинає екватор, а західну частину — нульовий меридіан, отже, вона лежить у всіх чо­тирьох півкулях. Однак північна частина мате­рика вдвічі ширша за південну, і її протяжність із заходу на схід становить 7 500 км. Протяж­ність Африки з півночі на південь — 8 000 км.

Материк омивають Атлантичний океан на за­ході й Середземне море цього океану на півночі, на сході та на півдні — Індійський океан.

Африку омивають теплі течії (Гвінейська та Ангольська на заході й Мозамбіцька на південному сході) і холодні (Бенгальська на півдні й за­ході та Сомалійська на сході).

Від Євразії Африку відділяють Середземне (на півночі) та Червоне море (на північному сході);

від Європи — вузька (усьо­го 14 км) і неглибока Гібралтарська протока.

Суецький перешийок з'єднує Африку з Південно-Західною Азією. У XIX ст. через пере­шийок прокладено Суецький канал.

Берегова лінія (ЗО 500 км) материка мало порі­зана. На сході виділяється півострів Сомалі, на за­ході — Гвінейська затока. Поблизу берегів Афри­ки лежить один великий острів — Мадагаскар.

Рельєф більшої частини материка представлений рівнинами та плос­когір'ями різної висоти, що сформувалися на давній Аравійсько-Африканській платформі, лише Капські гори на півдні та Атлаські гори на пів­ночі створені більш пізніми коливаннями земної кори.

Географічне положення материка = від екваторіального до субтропічного, симетричної щодо екватора. Відповідно формується система природних зон — від вологих екваторіальних лісів до вічнозелених кущів і чагарників середземно­морського типу.

Висотна поясність поширена переважно на сході Африки та на північному заході в горах Атлас.

Короткі відомості з історії дослідження

Північні береги Африки відомі народам Стародавньої Греції та Фініки. Фінікійські моряки плавали по Середземному морю, виходили в Атлантичний океан і вздовж північно-західних берегів Африки = близько 600 р. до н. е. здійснили плавання навколо Африки.

У 1497-1498 pp. Васко да Гама (1460-1524), шукаючи морський шлях до Індії, обігнув материк і вийшов з Атлантичного океану в Індійський. Пошук морського шляху до Індії був завершений, були досліджені західні й східні береги Африки.

Великий внесок у дослідження Африки зробили шотлан­дець Манго Парк (1771-1806), англійський мандрівник Давід Лівінгстон (1813-1873), німець Генріх Варт (1821-1865), американець Генрі-Мортон Стенлі (1841-1904) . Вони вивчали внутрішні райони материка, витоки великих річок, озера, рослинний і тваринний світ, побут і звичаї народів.

Найвідоміші дослідження росіянина Василя (Вільгельма) Юнкера (1840- 1892), українця Ігоря (Єгора) Ковалевського (1809-1868), українського й російського науковця Миколи Вавилова (1887-1943) =

великі дослідження він провів в Ефіопії, проїхав по ній понад 2 тис. км. Тут зібрав понад 6 тис. зразків культурних рослин, зокрема 250 різновидів пшениці, добув ці­каві матеріали про велику кількість дикорослих рослин.

Рельєф

Переважна частина мате­рика лежить у межах давньої Африкано-Аравійської платформи. Рифт Червоного моря розділяє дві частини платформи — Африканську й Ара­війську.

Африкано-Аравійська платформа (частина Гондвани, що розкололася) уходить до складу Африканської лі­тосферної плити. Тривалий час поверхня Африканської платформи руйну­валася під впливом екзогенних процесів. Утворилися просторі поверхні вирівнювання., утворення розколів і виливі на поверхню магми, що сприяло вирівнюванню поверхні материка. Унаслідок цих процесів рельєф континенту доволі одноманітний.

На материку мало низовин, вони утворюють вузьку приокеанічну смуж­ку. Переважають високі рівнини, які у вигляді плоско­гір'їв різної висоти простягаються на сотні кілометрів. Більшість поверхні піднята над рівнем моря: на півночі до 500-1 000 м, на південь від 10° пд. ш. — понад 1 000 м.

У східній частині Африки переважають бри­лові нагір'я (Ефіопське) і плоскогір'я (Східноафриканське). Найвищі ді­лянки материка — Драконові гори (понад 3 000 м) і Ефіопське нагір'я (до 4 500 м).

Припідняті ділянки материка чергуються з котловинами, най­більші з них — котловина Калахарі, западина Конго.

За особливостями рельєфу Африку поділяють на

«низьку» (переважа­ють висоти до 1 000 м) — Північну і Західну — та

«високу» (пересічні ви­соти перевищують 1 000 м) — Східну і Південну.

Території «низької» Африки неодноразово заливалися морями. Фундамент платформи тут пе­рекритий осадовими породами океанічного та материкового походження. Там, де на поверхню виходять кристалічні породи фундаменту, переважа­ють плоскогір'я і нагір'я (Ахаггар і Тібесті в Сахарі, нагір'я на північно­му узбережжі Гвінейської затоки).

У південно-східній частині материка платфор­ма піднімалася. Так утворилися Ефіопське на­гір'я і Східноафриканське плоскогір'я. Опускан­ня окремих блоків платформи Африки зумовило утворення системи глибоких розломів земної ко­ри з великою кількістю озер — Східноафрикансъкий рифт. З його розвитком пов'язане виник­нення землетрусів та наявність діючих вулканів (Кіліманджаро). Вулкан Кіліманджаро

У східній частині Африки розміщені її найвищі точки — вулкан Кілі­манджаро (5 895 м), г. Кенія (5 199 м), пік Маргеріта в горах Рувензорі (5119 м).

Най­вищі 6 вершин цього масиву, укриті багаторічними снігами та кригою, піднімаються на З 600—3 900 м над рівнем сусідніх плоскогір'їв. Тут налічують 37 льодовиків, загальною площею 5 км2.

На крайній півночі та крайньому півдні до платформи прилягають складчасті гірські області.

На півночі це Атлаські гори (понад 4 000 м), що входять до Альпійсько-Гімалайського гірського поясу, на півдні — дав­ніші й нижчі Капські (до 2 326 м) і Драконові гори (до 3 482 м).

Висока сейсмічність характерна для Атлаських гір і рифтової зони Східної Африки.

Корисні копалини.

Африка багата на корисні копалини.

До давньої платформи приурочені родовища руд чорних (залізо, кобальт, хром, мар­ганець) і кольорових металів (мідь, цинк, вольфрам).

У південно-східній частині басейну Конго = мідний пояс — район унікальної концентрації мідних руд. тут є родовища олова, кобальту, цинку, вольфраму, уранових руд.

У Центральній і Південній Африці видобувають золото.

Родовища алмазів Південної Африки — найбільші у світі. У давніх криста­лічних породах, що обрамляють западину Конго, у басейні р. Касаї, розміщене одне з найбільших в Африці розсипних родовищ алмазів.

На узбережжі пус­телі Наміб відкрито розсипи алмазів.

У Центральній Африці є уранові руди.

В осадових породах Північної Африки та котловинах Центральної та Південної Африки є родовища кам'яного вугілля, бурого залізняка, фосфоритів. На північному узбереж­жі Гвінейської затоки — багаті родовища бокситів.

Родо­вища нафти й газу в піщаних товщах Сахари. Найбільшим тут є Алжиро - Лівійський нафтогазовий район, в районі Гвінейської затоки.

Клімат

На особливості клімату Африки впливають:

1)розміщення основної частини материка в тропічних широтах (у жар­кому поясі);

2)порівняно рівна поверхня й припіднятість країв континенту;

3)наявність теплих і холодних течій біля берегів.

1)Гео­графічне положення = Африка лежить між Північ­ним і Південним тропіками, отже, має зенітальне положення сонця про­тягом усього року Середні температури повітря в літні місяці майже на всій території вище +20° С, а в деяких місцях досягають +35...+36°С. Узимку навіть на край­ній півночі та крайньому півдні материка середні температури не опуска­ються нижче +8° С. Саме тут міститься т. зв. полюс тепла планети. На сході пустелі Сахара зареєстрована температура повітря +57,8° С, а на пус­тельному узбережжі Червоного моря на поверхні ґрунту зафіксовано +82,5° С. Ось чому Африку називають найспекотнішим материком світу.

2)Циркуляція повітря. Головна роль належить постійним вітрам — пасатам, — що дмуть від тропіків (район високого тиску) до екватора (район низького тиску), відхиляючись у результаті обертання Землі навколо своєї осі на схід. Тому вплив Атлантичного океану обмежений.

Північно-східні пасати формуються над суходолом, тому викли­кають суху погоду. Надзвичайна сухість повітря посилюється й розмірами материка, адже північна частина Африки вдвічі більша, ніж південна, і межує з величезним суходолом Євразії.

Південна частина Африки зазнає впливу південно-східних пасатів, які формуються над Індійським океа­ном і несуть вологе повітря, яке ще більше насичується вологою над теп­лою Мозамбіцькою течією. Проте на крайньому півдні південно-східний пасат затримують гори (Драконові, Капські). Це позначається на перерозподілі опадів: прибережні райони отримують велику їх кількість, за горами опадів мало.

Погоду над Африканським континентом визначають екваторіальні, тропічні повітряні маси, на крайньому півдні та півночі — частково по­мірні, переміщення яких визначається планетарним розподілом атмо­сферного тиску залежно від сезону.

Екваторіальні повітряні маси панують протягом року на екваторі. Тут в умовах постійного висхідного руху повітря випадає найбільша кількість опадів (2 000-3 000 мм). На схилах масиву Камерун зафіксовано до 10 000 мм.

В областях на північ і південь від екватора, близько до 17° ш. в обох пів­кулях, опади (500-1 000 мм) пов'язані з екваторіальним повітрям, яке сюди переміщається влітку, узимку тут панує сухий період, викликаний тропічним повітрям.

Далі на північ і південь (до 30°) розміщені області з дуже малою кількіс­тю опадів, причому північна частина набагато сухіша, одержує за рік менше ніж 50 мм опадів. Протягом року тут панують тропічні повітряні маси.

На крайньому півдні та півночі Африки у формуванні клімату беруть участь влітку тропічні, а взимку помірні повітряні маси, і тому опади (600 мм) випадають узимку.

Африка — єдиний материк Землі, територія якого рівновіддалена від екватора, що зумовлює формування однакових кліматичних поясів: у районі екватора — екваторіального, який на північ і південь змінюється на два субекваторіальні, два тропічні і два субтропічні.

Територія екваторіального клімату охоплює чималу частину басейну р.Конго до 5°пн. ш. і 5°пд. ш, а також Гвінейське узбережжя до 7- 8°пн. ш. Тут високі температури протягом року (+24...+28° С), велика кількість опадів (до 2 000 мм) з яскраво вираженими двома максимумами (восени й навесні, коли сонце в зеніті над екватором, висока відносна во­логість повітря (опадів випадає в 1,5-2 рази більше ніж випаровується).

Переважають пасати. Протягом року панують екваторіальні повітряні маси.

Субекваторіальні пояси = на північ і на південь до широт 17°-20° —, у яких переважає субекваторіальний клімат. Для них характерні два періо­ди:

літній екваторіальний мусон приносить дощі,

а зимовий під дією па­сатів приносить маси сухого тропічного повітря. Тому взимку тут сухо й спекотно. Температура в липні +30° С, у січні — +20° С. Опадів випадає 500-1 ООО мм улітку.

Тропічні пояси займають найбільшу площу на материку. Великі про­стори Африки, особливо в Північній півкулі в районі Північного тропі­ка, мають аридний тропічний клімат. Антициклональний тип погоди встановлюється протягом усього року. Північно-східний пасат, який приходить з Аравійського півострова (майже не насичується вологою над Червоним морем), тільки посилює сухість повітря, безхмарність і високі температури. Для Сахари характерні істотні добові коливання температур, на ґрунті вони можуть досягти +70° С. Середньолипневі температури становлять +30° С, а середньосічневі — +15...+16°С. Пану­ють сухі тропічні повітряні маси. Опадів випадає близько 100-300 мм на рік.

У Південній півкулі засушливий тропічний клімат характерний для за­падини Калахарі, однак кількість опадів там більша, ніж у Сахарі, завдя­ки впливу південно-східного пасату, який дме з Індійського океану. Його вплив у південно-західній частині Африки не відчувається, а холодна Бен­гальська течія, яка омиває береги, не сприяє конвективним потокам. То­му на узбережжі формується пустеля Наміб, де опади випадають навіть рідше, ніж у Сахарі. Єдине джерело вологи для рослинності — часті тума­ни й роса.

У південно-східній частині формується область тропічного вологого ти­пу клімату з великою кількістю опадів (до 1 000 мм) протягом року, які приносить південно-східний пасат.

Субтропічні пояси = крайні північ та південь Африки лежать у. На уз­бережжі Середземного моря й на південно-західній околиці Африки панує субтропічний середземноморський клімат із сухим спекотним літом і теп­лою вологою зимою (середня температура липня — +28° С, січня — +12° С). Опади випадають узимку (близько 600 мм), коли панують помірні повіт­ряні маси. Улітку переважає тропічне повітря.

На східному узбережжі Південної Африки режим випадання опадів ін­ший: улітку надходить вологе повітря з Індійського океану — ідуть дощі, узимку Капські гори перешкоджають проникненню панівних західних вітрів, тому опадів менше. Через це тут панує субтропічний вологий клі­мат. Ізотерми липня становлять +16° С, січня — +25° С. У формуванні клімату беруть участь два типи повітряних мас: улітку — помірні, узимку — тропічні.

Внутрішні води

Внутрішні води Африки належать до басейнів Атлантичного океану, Індійського океану й басейну внутрішнього стоку.

Розподіл поверхневих вод тісно пов'язаний з кліматом. Приблизно тре­тина континенту належить до області внутрішнього стоку, тому що більша частина території дістає дуже мало опадів. Через високі температури висо­кою є випаровуваність, частина води просочується через осадові породи й лише інколи застоюється в котловинах.

Річки.

Більша частина річок несе свої води в Атлантичний океан, тому що основним во­доділом є Східноафриканське плоскогір'я. Особливості рельєфу (виходи кристалічних порід фундаменту платформи) відображаються на характері річок. У їхніх руслах багато порогів, водоспадів, що робить їх непридатни­ми для наскрізного судноплавства.

Майже всі річки Африки мають дощове живлення. Тільки в областях із сухим тропічним кліматом живлення ґрунтове. Річки, що беруть початок у горах, живляться снігами та льодовиками, проте їх мало.

Найгустіша річкова мережа в областях з екваторіальним кліматом. Тут річки повноводні впродовж усього року.

У субекваторіальних поясах річки повноводні лише в сезон дощів.

В областях із сухим тропічним клі­матом великі простори позбавлені поверхневих вод. Трапляються сухі русла (ваді), які наповнюються водою тільки під час випадання випадко­вих опадів.

Підйом води в річках субтропічного поясу припадає на період дощів. На узбережжі Середземного моря це відбувається в зимові місяці.

Найбільша річка Африки й найдовша річка всього світу — Ніл (з р. Ка- герою — 6 695 км). Він бере початок з р. Кагера, що на Східноафрикансь- кому плоскогір'ї, і впадає в Середземне море, утворюючи велику дельту.

Річка зав­жди повноводна, особливо влітку й восени. Сезон дощів на Ефіопському нагір'ї, де беруть початок більшість приток Нілу, припадає на літо. До нижньої течії Нілу висока вода доходить на початку осені. Повінь виносить на заплаву річки родючий намул.

Конго (Заїр) (від витоку р. Луалаба 4 320 км) — друга за величиною річ­ка Африки. Найповноводніша (друга у світі після Амазонки): несе в Ат­лантичний океан . Конго двічі на своєму шляху перетинає екватор. Вели­ка частина басейну розміщена в екваторіальній зоні постійного істотного зволоження, інша — у зоні істотного сезонного зволоження. Живлення річки дощове. Праві притоки (Лінді, Убангі) живлять Конго переважно від березня до листопада, ліві (Ломамі, Лулонга, Ква) — від вересня до берез­ня.

Нігер — третя за довжиною (4 160 км) і величиною басейну (понад 2 млн км2) річка Африки. Починається на Північногвінейській височині, на висоті 900 м. Витік його лежить усього за декілька десятків кілометрів від океану, звідки він тече спочатку на північний схід, а на межі Сахари різко змінює напрямок і тече на південний схід. Упадаючи у Гвінейську затоку, річка утворює широку дельту.

Як і Замбезі, має до­щове живлення та чітку зміну рівня води протягом року: зимовий межень та літню повінь.

Замбезі — найбільша річка Південної Африки, що впадає в Індійський океан. Її довжина — 2 660 км, площа басейну — 1 330 тис. км2. Бере поча­ток на висоті понад 1 000 м на водороздільному плато Конго-Замбезі. Має багато порогів і водоспадів, зокрема один з найбільших у світі — водоспад Вікторія заввишки 120 м і завширшки 1 800 м. Його відкрив Д. Лівінгстон 1855 р. Через р. Шире в Замбезі має стік оз. Ньяса. Живлення дощо­ве. Повінь буває в літній період Південної півкулі. Гідровузли Каріба та Кабора-Баса належать до одних з найбільших у світі.

Озера.

Озера Східної Африки в більшості тектонічного похо­дження, лежать на дні рифтових западин. Великі озера породжені вели­кими розломами. Серед рифтових озер є солоні (Рудольф, Руква) і прісні (Ньяса, Танганьїка), малі й великі, глибокі та мілководні. Усі вони ма­ють подовжену форму, зумовлену формою рифту, і утворюють своєрідні ланцюжки.

Тільки дві озерні групи отримали назву «Великі озера».

Це — Великі озера Північної Америки та Великі озера Східної Африки.

Найбільше за площею озеро Африки — прісно­водне оз. Вікторія (69,4 тис. км2). Розкинулося в районі екватора в Східній Африці. Створене тек­тонічними процесами,

Оскільки його улоговина розміще­на в тектонічному прогині платформи, озеро міл­ководне (до 80 м). Менші за площею, глибші озера, розміщені в довгих і вузьких рифтових западинах — Танганьїка (площа 34 тис. км2, глибина 1 470 м), Ньяса (площа 30,8 тис. км2, глибина 706 м).

Найбільше з рифтових озер — Танганьїка — найдовше прісноводне озеро у світі (670 км), його мак­симальна глибина (1470 м) поступається лише глибині Байкалу.

На півдні Сахари розміщене безстічне оз. Чад (4-11 м), площа якого змінюється залежно від водності річок, що впадають у нього (10- 26 тис. км2 у вологий сезон). Головною річкою, що живить озеро, є р. Шарі. Коли на Шарі повінь, Чад утричі збільшує свою площу. Жодна річка не витікає з Чаду, проте вода в озері слабо солона: сіль виноситься підземними водами в сусідні улоговини. За походженням Чад реліктове озеро, оскільки воно є залишком давнього моря. Озеро бідне на рибу.

Німецький географ Генріх Варт (1821 — 1865) склав першу карту озера.

Озеро Тана утворилося на висоті близько 2 ООО м на Ефіопському нагір'ї в результаті підгачування річки лавовим потоком. Тана невелике за пло­щею (3 100-3 600 км2), але глибоке (до 70 м) озеро, тому судноплавне. Озе­ро прісноводне. Береги обривисті. З Тани починається Голубий Ніл.

Африка має багаті підземні. Загалом водоносні горизонти прісні, утримуються близько до поверхні в пониженнях рельєфу, у котловинах, сухих руслах.

Водні ресурси. За запасами гідроенергії (700 млн кВт, приблизно 20% світових) Африка поступається тільки Азії. Найбільшими запасами во­лодіють басейни Конго (390 млн кВт) і Замбезі (137 млн кВт). На Африку припадає приблизно 800 м опадів на рік, що дає можливість використову­вати поверхневі, ґрунтові та підземні води для зрошення.

Зрошувані землі становлять не більше ніж 5% усіх оброблюваних площ і зосереджені в долинах Нілу (Єгипет, Судан), Нігеру (Малі) та в Південній Африці.

Найбільше у світі водосховище розміщене на р. Вольта в Західній Африці.

Природні зони

Широтна зміна природних зон добре виражена на більшій частині мате­рика,

лише в Східній Африці та на півночі, в Атлаських горах, її змінює висотна поясність.

Зона вологих екваторіальних лісів (гілея). На півночі басейну Конго й уздовж північного узбережжя Гвінейської затоки

Жаркий та вологий еква­торіальний клімат сприяє формуванню у верхніх шарах ґрунту сполук, багатих на залізо й алюміній. Утворюються червоно-жовті фералітні ґрунти. Вони неродючі, бо рясні опади сприяють вимиванню ор­ганічних речовин.

Рослини пристосувалися до умов надмірної зволо­женості. Вони утворюють багато ярусів, мають жорс­ткі, щільні, покриті восковим нальотом листки, корені-підпірки. Росте багато порід з цінною деревиною, їстівними плодами. Трапляються пальми, ростуть фі­куси, деревоподібні папороті, кавове дерево, банани, численні ліани.

Тварини пристосувалися до життя на деревах (гори­ла, мартишки, шимпанзе). Серед ссавців переважа­ють карликова жирафа (окапі), карликові бегемоти, китицевуха свиня, лісові слони, серед птахів — папуги та нектарниці. Дуже різноманітний видовий склад комах, плазунів. Найбільший хижак — леопард. Поширені терміти.

Змінно-вологі ліси. На північ і південь від зони вологих екваторіальних лісів у зоні субеква­торіального клімату. На червоних (латеритних) ґрунтах ростуть дерева, що скидають листя в сухий сезон: панданус, фікус, окремі дерева гіменокардія. Тваринний світ представлений дикобразами, гієнами, леопардами, мавпами та ін.

Зона саван .Далі на північ до широти 15-17° і на південь приблизно до широти Пів­денного тропіка. Са­вани займають 40% площі континенту. Клімат субекваторіальний. Зміна сухого й вологого се­зонів пов'язана з переміщенням повітряних мас. У сухий сезон накопичуються органічні рештки, формуються червоно-бурі ґрунти. Для саван ха­рактерне поєднання трав'яного покриву з окре­мими деревами або їхніми групами (гаями), за­ростями чагарників.

Рослини саван пристосовані до умов сухого се­зону: скидають листя, у сезон дощів накопичу­ють вологу в стовбурі (баобаб) або в листях (алое з м'ясистими листками, агава), повертають листки ребром до Сонця (окружкова акація). Деревна рослинність представлена мімозою, пальмами. Ландшафт з віддаленням від екватора змінюється від високотравної савани до опустиненої. У су­хих саванах ростуть деревоподібні молочаї. Уздовж річок ростуть гале­рейні ліси.

Тваринний світ різноманітний. Багато великих тварин (антилопи, буй­волиу зебри, носороги, африканські слони, бегемоти, жирафи), хижаків (леви, гепарди, леопарди); роль санітарів виконують гієни, шакали. У річках та озерах водяться крокодили. Серед птахів — африканські страуси, марабу, чаплі, пелікани, фламінго, птах-секретар. Багато термітів, мура­шок. Чимало плазунів — ящірок, змій, хамелеонів.

Зона пустель. У Північній півкулі, де материк широкий, лежить найбільша у світі пустеля Сахара. Протягом року переважає сухе тропічне повітря. Річна кількість опадів менша за 100 мм. Висока температура зумовлює велику випаровуваність, низьку відносну воло­гість. Спостерігають великі добові амплітуди тем­ператур: удень повітря нагрівається до«+50°С, уночі охолоджується до 4-10° С. За таких умов гірські породи швидко руйнуються, перетворю­ючись на купи каміння та піску. Унаслідок вивіт­рювання формуються різні типи пустель: кам'я­нисті, піщані, глинисті. На півдні континенту, у межах тропічного поясу, випадає трохи більше опадів, ніж на півночі: улітку до вузької частини материка надходять повітряні маси з Індійського та Атлантичного океанів і їхня взаємодія сприяє випаданню опадів. Тому велика частина Калахарі є не пустелею, а сухою саваною. На західному узбережжі Африки в межах тропічних по­ясів повітря, переміщуючись уздовж берега до екватора, постійно прогрі­вається й віддаляється від точки насичення. Не сприяють утворенню опадів і холодні течії, спрямовані до екватора (Канарська, Бенгальська). Отже, вплив океану не зумовлює зволоження клімату. Уздовж південно- західного узбережжя Африки вузькою смугою (50-130 км) більше ніж на 2 000 км простягнулася пустеля Наміб. Більшу частину пустелі займають високі, до 40 м і вищі, піщані дюни. Дощі в пустелі випадають дуже рідко, через холодну Бенгальську течію Атлантичного океану. Острови та бухти Атлантичного узбережжя пустелі Наміб — справжнє царство тюленів. Це єдине місце на Землі, де тюлені живуть поблизу екватора.