6 Клас, тема 2.1.

Тема: Вишивка як традиційний вид декоративно-ужиткового мистецтва

Традиційні види рукоділля і декоративно-ужиткового мистецтва. Вишивка як традиційний вид декоративно-ужиткового мистецтва. Види вишитих виробів. Регіональні особливості оздоблення виробів вишивкою. Знаки і символи в українській вишивці (сонця, води, берегині, продовження життя тощо)

Мета:

Навчальна:

засвоєння учнями поняття про традиційні види рукоділля і декоративно-ужиткового мистецтва, регіональні особливості оздоблення виробів у українських народних традиціях, знаки і символи в вишивці.

Розвиваюча:

розвивати художній смак;

Виховна: виховувати повагу до народних традицій України;

виховувати акуратність і старанність під час виконання вишивальних робіт.

Тип уроку: комбінований.

Структура уроку:

 І.  Організаційна  частина                                                                    2 хв.

II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів                                          5 хв.

ІІІ.  Мотивація навчальної діяльності учнів                                                             1 хв.

IV.  Повідомлення теми й мети уроку                                                                        2 хв.

V.   Вивчення нового матеріалу :                                                           30  хв.

1. Традиційні види рукоділля і декоративно-ужиткового мистецтва.

2. Вишивка як традиційний вид декоративно-ужиткового мистецтва.

3. Відомості про регіональні особливості оздоблення виробів в українських народних традиціях.

4. Знаки і символи в українській вишивці

5. Лічильна гладь.

6. Матеріали та інструменти для вишивання

VІ . Вступний інструктаж                                                                                           5 хв.

VІІ. Практична робота.   Вправи на виконання лічильної гладі.          35 хв.

VIІІ.  Підведення підсумків уроку                                                            7 хв.

ІХ. Прибирання робочих місць і майстерні                                            3 хв.

Хід уроку

І. Організаційна частина:

1)                перевірка наявності учнів;

2)                перевірка готовності учнів до уроку;

ІІ.   Актуалізація опорних знань і вмінь учнів:

Бесіда:

• Назвіть види декоративно-ужиткового мистецтва.

• Про що говорить назва «декоративно-ужиткове мистецтво»?

(Французьке слово декор — прикраса.)

• Які види оздоблення ви знаєте?

• Що вам відомо про вишивку?

• Які вироби прикрашають вишивкою?

• Які техніки вам відомі?

ІІІ.  Мотивація навчальної діяльності:

Здавна українці славилися на весь світ своїм мистецтвом вишивки. Сьогодні ми з вами долучимося до древніх традицій народу.

 ІV. Повідомлення теми й мети уроку.

V. Вивчення нового матеріалу:

1. Декоративно-ужиткове мистецтво — один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашувати». Ужиткове ж означає, що речі мають практичний вжиток, а не лише є предметом естетичної насолоди.

Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва — зробити гарним речове середовище людини, її побут.

Плетіння — це один із видів декоративно-ужиткового мистецтва. Плетені вироби виготовляють із гнучких рослинних матеріалів — лози, стебел, соломи. Завдяки пружній формі, своєрідному плетенню, ритміці ажурних смужок мож­на створити різноманітні речі: меблі, предмети побуту, іграшки, елементи одя­гу. В цьому випадку це предмет побуту — кошик (лозоплетіння).

Ковальство — найдавніше ремесло в Україні. Ковалі, як чарівники, що во­лодіють складним і таємничим мистецтвом, перетворюють метал на ті чи ін­ші речі. Це — мережані візерунки на решітках храмів, загорожах парків і садів, камінних і віконних ґратах. Усі ці вироби поєднані з навколишнім простором.

Одним із найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва е деко­ративний розпис. Він поширений в усіх куточках України, відомий у багатьох країнах світу.

В історії культури українського народу одна із найяскравіших сторінок на­лежить мистецтву петриківського розпису. Петриківський розпис — це імпро­візація, виконана рухом та натиском пензлика легко та віртуозно. Він бере свій початок із настінного малювання, поширеного в селах України, особливо на Дніпропетровщині.

Серед розмаїття форм ужиткового мистецтва України виділяється витинанка. Народні витинанки як прикраса сільської хати з'явилася всередині XIX століття. Найбільш розповсюдженими були на Прикарпатті та Придністров'ї. Мотиви української витинанки надзвичайно різноманітні. В кожному регіоні майстри витинають зображення «вазон». Композиція розміщення елементів ви­тинанки притаманна і в вишивці та килимарство.

Флористика — це техніка створення композиції з природних матеріалів. Зображення у техніці флористики будується за загальними правилами компози­ції. Оригінальності композиції можуть надати асиметрично розміщені елементи.

Гравюра (від французького «вирізати») — відбиток з основи, на якій попе­редньо вирізають або прошкрябують зображення. Залежно від матеріалу дошки гравюра буває таких видів: на дереві — ксилографія, на металі — офорт, на лі­нолеумі — ліногравюра.

Писанкарство — це діє один прояв самобутньої культури народу. Писанки прикрашали орнаментами — візерунками, побудованими на ритмічному повто­ренні геометричних елементів, рослинних чи тваринних мотивів. Найпоширені­ша техніка декорування великодніх яєць — восковий розпис, хоча поширеним були і дряпанки, або шкрябанки. Найкращі писанки освячувались у церкві і обов'язково зберігались від Великодня до Великодня.

З льону, конопель і вовни слов'яни ткали чудові килими, сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання. Ткацтво — одна із найдавніших елементів національної культури українського народу.

Особливо вражають високою естетикою, а також технікою виконання ювелірні вироби. Були відомі і застосовування чернь срібла, лиття з дорогоцін­них металів, карбування.

Килимарство — традиційна, найбільш важлива і поширена в усіх місце­востях України галузь ткацтва. Із найдавніших часів килими служили людині для утеплення і прикрашання житла. Килими були обов'язковою частиною він­ка (приданого жінки); ними сплачували данину.

Вишивка — одна із давніх і найбільш розповсюдженим видів народного де­коративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Серед значної кількості вишиваних виробів виділяють­ся чоловічі та жіночі сорочки, скатертини, рушники, простирадла з вишуканими в художньому відношенні орнаментами та сюжетними композиціями.

Гончарство — виготовлення з опаленої гончарної глини різноманітних виробів, зокрема посуду, кахлів, іграшок. Це досить стародавнє ремесло виникло в епоху неоліту, а згодом стало різновидом народного мистецтва. Глина с пла­стичною під час формування і досить твердою після випалу.

Український одяг — яскраве і самобутнє культурне явище. У народному костюмі відбились спільність походження й історичної долі. Зберігаючи ознаки різних епох, костюм є джерелом вивчення історії та різновидом декоративно-ужиткового мистецтва.

Український жіночий одяг складається з вишитої сорочки і поясного одя­гу: дерги, запаски, плахти, поневи. Понева — елемент традиційного одягу, що прикриває тіло жінки ззаду кріпиться на талії. У прохолодну погоду жінки но­сили безрукавки (корсетки, кептарі). Сорочка, як правило, прикрашена вишив­кою або тканим орнаментом по коміру, подолу, на рукавах. Орнамент виконував не тільки естетичну, але й оберегову функцію, захищаючи господиню від злих духів та хвороб. На голові жінки носили очіпки, рушниковоподібні головні убо­ри, пізніше — хустки.

Дівчата заплітали волосся у коси, укладали їх навколо голови і прикрашали стрічками, квітами. Дівчата та жінки носили багато прикрас із перлів, найбіль­шою цінністю вважалися коралі. Чоботи носили чорні або червоні.

Чоловічий костюм складався із заправленої в штани сорочки, безрукавки і пояса. На поясах носили предмети повсякденного вжитку, вони були яскравою прикрасою одягу і показником достатку. Чоловіки стригли волосся «під гор­щик». Молоді і середніх літ чоловіки голилися, залишаючи лише вуса. Бороди носили тільки старі чоловіки. Влітку головним убором був солом'яний капелюх, в інший час — повстяна шапка.

Восени та взимку і чоловіки, і жінки носили опанчу (довгий дорожній одяг із капюшоном, прикрашений кольоровими шнурами). Характерною рисою тра­диційного українського одягу була його декоративність, яка досягалася бага­тими вишивками, аплікаціями, різноманітними дорогими прикрасами. Отже, в українському костюмі зібрано безліч різновидів декоративно-ужиткового мистецтва.

2. Вишивка — один з давніх і найбільш поширених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчують наявність вишивки на теренах України. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою. Про масове побутування вишиваних виробів в Україні свідчать численні історичні, літературні, фольклорні та речові пам'ятки.

З давніх часів паралельно з традиційним домашнім виготовленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробів у спеціалізованих цехах, майстернях. Відомо, що у XI ст. княгиня Анна, сестра Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивки в монастирських школах. Тут вчили дівчат вишивати, гаптувати золотими і срібними нитками. Шиття золотом виникло на основі народного вишивання і було поширене переважно в середовищі великоможних міщанок, жінок княжого роду.