Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЗНО 7 клас Євразія 2012.docx
Скачиваний:
23
Добавлен:
08.06.2015
Размер:
102.65 Кб
Скачать

Євразія

Загальна характеристика та географічне положення

Євразія — найбільший материк, площа якого з островами становить 54,9 млн. км2.

Він простягається від екватора майже до 78° пн. ш., а врахо­вуючи острови — від 11° пд. ш. до 80° пн. ш. Крайні точки:

  • північна — мис Челюскін (77°43 пн. ш., 104°18 сх. д.);

  • південна — мис Піай (1°16 пн. ш., 103°30' сх. д.);

  • східна — мис Дежньова (66°05' пн. ш., 169°40 зх. д.);

  • західна — мис Рока (38°47 пн. ш., 9°34' зх. д.).

Євразія лежить переважно в Північній та Східній півкулях.

Екватор пе­ретинає на півдні Великі Зондські острови,

на півночі за полярним колом лежать чималі частини континенту.

Євразія має максимальну довжину серед усіх материків з півночі на південь (близько 8 000 км) і з заходу на схід (16 000 км).

Територію Євразії омивають чотири океани, зокрема

на півночі Пів­нічний Льодовитий океан,

на сході Тихий,

на півдні — Індійський,

на заході — Атлантичний.

Береги материка омивають морські течії:

теплі Північноатлантична (із заходу), Куросіо (зі сходу), Мусонна (з півдня)

холодні Сомалійська (з півдня), Курильська (зі сходу).

На південному заході Гібралтарська протока, Середземне море, Суецький канал й Червоне море відокремлюють Євразію від Африки, а Беринго­ва протока на північному сході — від Північної Америки.

Берегова лінія (107 800 км) сильно порізана. Океани, що омивають Євразію, та їхні моря глибоко вклинюються в материк і розчленовують його окраїни, утворюючи велику кількість як окраїнних, так і внутрішніх морів.

До окраїнних належать Баренцове, Біле, Карське, Лаптевых, Східно – Сибірське.

Складний рельєф материка зумовлений різноманітними геологічними структурами — від докембрійських щитів до молодих гірських споруд, що й далі ростуть.

Чималі розміри материка зумовлюють різноманітність і контрастність природних умов. На континенті представлено всі типи кліматувід ар­ктичного до екваторіального, від типово морського до різкоконтиненталь­ного.

Природні зони Євразії добре виражені й за різноманітністю не мають собі рівних у світі.

Забезпечення внутрішніми водами на різних частинах континенту неод­накове: найкраще забезпечені прибережні частини, внутрішні райони від­чувають дефіцит.

На території Євразії розміщено дві частини світу — Європу та Азію. Ме­жа між ними пролягає східним підніжжям Уральських гір,

Р. Емба (іноді проводять кордон по р. Урал),

північним узбережжям Каспійського моря,

Кумо -Маницькою западиною,

западиною на Північному Кавказі,

Азовсь­ким морем, Керченською протокою, Чорним морем, протокою Босфор, Мармуровим морем і протокою Дарданелли.

Євразія — єдиний материк, який об'єднує дві частини світу — Європу та Азію. Уперше ці назви ввели географи мілетської школи (VI ст. до н. е.). В епоху Геродота (Vст. до н. е.) їхнє походження було вже забуте. Нині вважають, що слова «Європа» і «Азія» походять від фінікійських слів «ереб», або «іріб» — «захід», та «асу» — схід.

В Уральських горах, трохи на захід від російського м. Єкатеринбурга, є місце, де хребет прогинається низьким сідлом — перевалом заввишки 410 м над рівнем моря. Тут колись закінчувався знаменитий Московський поштовий тракт і розпочинався Сибірський. Саме тут можна побачити кам'яні стовпи з покажчиком «Європа — Азія».

Найвищою точкою Уральських гір, що розділяють Євразію на дві частини світу — Європу і Азію, — є г. Народна (1 895 м). Місцеві мешканці називають її Народа, що означає прос­то «гора».

Місто, що розміщене у двох частинах світу

Турецьке м. Стамбул унікальне щодо свого географічного положення. Частина міста розміщена в Європі, частина — в Азії, їх розділяє протока Босфор.

Короткі відомості з історії дослідження

Європа

Грець­кий історик Геродот (бл. 485 - бл. 425 pp. до н. е.) у IV книзі своєї «Іс­торії» дав усебічний опис Північного Причорномор'я, а також інформацію про відомі на той час землі.

У IV ст. до н. е. грецький географ і морепла­вець Піфей (Пітеас) вирушив на пошуки західної межі тогочасного світу. Уважають, що він здійснив плавання вздовж Піренейського півострова, Біскайської затоки, західного узбережжя Великобританії та, можливо, досяг берегів Ісландії.

Стародавні греки зробили багато відкриттів у Південній Європі, плава­ли по Чорному морю.

Римляни в II—І ст. до н. е. описали землі, що лежать на північ від Альп, проникли в Британію. Географічні знання про Європу того часу представлено в праці «Географія» грецького географа Страбона (63 р. до н. е. - 19 р. н. е.).

У Середні віки було завершене відкриття північного узбережжя Європи, а також детальне вивчення європейцями своєї території, її рельєфу, клі­мату, внутрішніх вод тощо. Проте європейці активно брали участь у до­слідженнях інших регіонів Землі. На основі цих досліджень розвивалася географічна наука, яка стала основою світової географії.

Азія

На території Азії виникли перші на Землі цивілізації (Вавилон, Ін­дія, Китай). Ще в стародавні часи мешканці Середземномор'я, а також китайці, індійці, ассирійці, вавилоняни, а пізніше й араби збирали географічні дані про природу й населення Азії. Багато відомостей здо­буто під час воєнних походів та завдяки торгівлі, яка здійснювалася як «шовковим шляхом», так і океанами. У Середні віки географічні знання про Азію йшли від арабів, нагромаджувалися під час хресто­вих походів (ХІІ-ХІІІ ст.). Перші свідчення про Центральну, Східну та Південну Азію європейці дістали завдяки подорожам італійця Марко Поло (бл. 1254 - 1324). Слов'янський світ отримав інформацію про Індію завдяки описам російського купця, мандрівника Афанасія Нікітіна (?-1474).