Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історіялиашйа української кул.docx
Скачиваний:
66
Добавлен:
08.06.2015
Размер:
123.73 Кб
Скачать

41. Українська культура доби Гетьманщини.

Гетьманська доба — славетна епоха української історії та період формування фундаменту нової української культури, яка, незважаючи на тяжкі обставини життя нації, досягла в багатьох відношеннях європейського рівня і стала гідною частиною культури світової.

Розвиток української культури XIV—XVI ст. відбувається в складних історичних умовах. Українські землі розпорошилися і втратили єдиний політичний центр, так само, як і державну незалежність (якийсь час лише Галичина утримувала свою незалежність та власну державність). Тоді вони були у повній залежності від татарського хана і не могли відстояти свою самостійність.

Кримські татари, прийнявши іслам, стали васалами турецького султана, що подвоїло воєнно-політичний тиск з півдня. Татари постійно плюндрували українські землі, винищували літніх людей і забирали молодших у ясир, продаючи їх як рабів на ринках Сходу. Про ці події складалися народні пісні, у яких орда

Малих потоптала, старих порубала,

А молодших, середульших у полон погнала.

Невтішну долю мали у Туреччині полонені українські хлопці, які, позбавлені сім'ї та роду, змалку виховувалися як віддані султанові та ісламу воїни, не знали іншого життя, окрім війни та воєнних вправ (мамлюки). Дівчата поповнювали турецькі гареми, стаючи безправними дружинами чи рабинями своїх чоловіків-володарів. Не всіх спіткала доля легендарної Роксолани, яка стала улюбленою дружиною султана й змогла значно полегшити життя своїх земляків у турецькому полоні.

Українці почали тиснутися до півночі, бо життя поблизу татарських земель стало небезпечним. У середині XIV ст. частина українських земель (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, Поділля та частина Волині) увійшла до складу Великого князівства Литовського.

Литовське панування спочатку виявилося більш сприятливим для розвитку української культури, ніж період монголо-татарського ярма. Чимало литовських аристократів-язичників, відчуваючи тяжіння до більш високої християнської культури та недосконалість власного духовного ґрунту, приймали православ'я, поріднившись з українськими князями. Староукраїнська мова стала офіційною мовою уряду, нею була написана конституція Литви (рис. 5.3.1). Але саме по собі Литовське князівство не було достатньо міцним чи впливовим, аби втриматися разом з Україною в цивілізованому просторі.

У другій половині XIV ст. стала воювати з литовцями за українські землі Польща. Частина України потрапила під владу поляків (Галичина і почасти Волинь). Однак внаслідок політичних порахунків у XVI ст. Польща об'єдналася з Литвою в одну державу — Річ Посполиту, після чого українці потрапили під подвійний гніт. Українська православна культура зазнала гноблення, тому що умовою нового союзу стало впровадження католицизму.

42. Козацькі літописи, українські народні думи та пісні про визвольну боротьбу.

Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —книжна, близька до народнорозмовної.

Особливе значення серед літописів 2-ї половини XVII — початку XVIII століття мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.

До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років).

В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав.

Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

У 30-х pp. XVIII ст. Ізмаїл Срезневський склав «Короткий опис Малоросії» (рос. мовою) про події від Київської Русі до скасування гетьманства в 1734 році.

У 1765 році Петро Симоновський скомпонував «Краткое описание о козацьком народЂ» з описом подій від найдавніших часів до 1751 року.

Автором «Летописца или описання краткого знатнЂйших дЂйств и случаев» про події в Україні з 1506 по 1737 рік був, імовірно, Яків Лизогуб.

У 1770 у Прилуках полковий обозний Степан Лукомський склав «Зібрання історичне» з описом подій в Україні у XIV — XVI столітті.

Літописно-історичні праці про Україну писали також зарубіжні автори — Гійом Боплан, К. Гаммердерфер, Йоган Енгель, С. Зарульський, О. Рігельман та інші.

Історичні пісні виникали в різний час і зображували події своєї епохи, не кожна стара пісня є історичною, а лише та, у якій оспівуються важливі суспільні події та видатні особи, учасники цих подій.Більшість учених виникнення історичних пісень відносять до XV— XVIст., пов'язуючи цей важливий вид народної творчості з боротьбою українського народу проти турецьких і татарських загарбників. Пісні ці в переважній більшості змальовують загальну картину боротьби, у них виступають збірні герої. Пісні пізнішого походження все більше наповнюються конкретно-історичним змістом.

У XVII ст. було створено чимало історичних пісень, які оспівують народно-визвольну війну і возз'єднання України з Росією, боротьбу проти польської шляхти і місцевого панства. Тут виступають історичні особи — Богдан Хмельницький, Нечай, Богун, Морозенко й інші, що втілили в собі народні прагнення та ідеали. Всі вони оспівані як виразники волі народу, його сили і мудрості.

Справжні події історії правдиво відображені в піснях про стихійні селянські повстання та їх героїв — про галицьких опричників (Олекса Довбуш), про гайдамацькі повстання другої половини XVIII ст. (Максим Залізняк, Іван Гонта). І хоч гайдамацький рух жорстоко придушено, образи гайдамаків — народних месників — продовжували жити в пам'яті народних мас, запалюючи на подальшу боротьбу з кріпосницьким ладом, з ненависним панством.

В історичних піснях, де йдеться про керівників стихійних селянських повстань, наприклад Кармалюка, в центрі — події класової боротьби народу проти гнобителів. Народ своїх улюблених героїв возвеличував, гіперболізував їхню силу, висловлював своє любовне ставлення до них.

В історичних піснях пізнішого часу зображена боротьба трудящих проти самодержавства.

Пісні про громадянську та Другу світову війни, про видатних людей тих часів, про важливі події в житті народу також стали вже історичними.