Світлана Ваколюк, 1СБУА
Антін Крушельницький «Ірена Оленська»
Оповідання «Ірена Оленська» (1912 р.) входить до однойменної збірки (1921 р.).
Назва твору. Сприйняття твору – це складний процес. Загалом в організації твору відіграють різні компоненти такі як: назва твору, епіграф, посвята тощо – це все комплекс заголовка. У збірці «Ірена Оленська» А. Крушельницького спостерігається як статична манера називання творів («Ірена Оленська», «Епізод»), так і динамічна («Страждання молодої людини», «Між окопами», «На верхах», «Товпа поклоняється богам», «Визволена Сфінкс»). Кожна із цих назв – своєрідний згорнутий текст.
В оповіданні «Ірена Оленська», А. Крушельницький виносить у назву твору ім’я головної героїні. Такий підхід автора щодо заголовку можна трактувати як підказку читачеві. У даному випадку вона виконує прогнозуючу функцію. Також назва несе певну інформацію. Взагалі жінка, ім’я якої Ірена, володіє особливим даром, а саме: вона здатна вловлювати найменші нюанси настрою інших людей. Також Ірена вміє тримати себе в руках, але в екстремальних ситуаціях або життєвих негараздах може стати агресивною. У неї вроджена потреба присвятити себе певній справі або конкретній людині. Ірена – жінка твердої волі та добре розвиненої інтуїції. Вона ніколи не втрачає віри у свої сили, але на поразки реагує досить болісно. Життєве кредо Ірени: все або нічого.
Власне назва твору і є першим ключем до розгадки замислу автора. Отже, читач розуміє, що ключовою фігурою оповіді буде вольова, сильна жінка, але який характер носитиме дана оповідь залишається для нього загадкою.
Епічний тип організації художнього світу.
Композиційна організація даного художнього твору вбирає в себе розміщення персонажів, а також сюжетні епізоди. Оскільки за жанром даний твір є оповіданням, відповідно й має властиві йому індивідуальні особливості композиційної побудови (одноподійність як риса, що суттєво визначає жанрову суть оповідання, зумовлює специфіку його ідейно-тематичного змісту (однопроблемність, «одночуттєвість» душевного настрою тощо) та сюжетної побудови (для оповідання, як правило, характерна одна сюжетна конфліктна ситуація, перевага сюжетного начала над фабульним, тобто переважний інтерес не до самої події, як такої, а до способу її художнього зображення). Крім того, специфіку композиційної організації художнього твору визначає форма художньої реалізації покладеного в його основу конфлікту, оскільки, як справедливо вказує М. Храпченко, «структурну основу творів становить конфлікт в його певному художньому виразі». Це, зокрема, означає, що відображений у художньому творі конфлікт виступає як той центральний його вузловий «нерв», який зумовлює, по-перше, як змістову систему твору (тобто увесь той комплекс ідей, переживань та оцінок, що реалізуються у творі), так, по-друге, і систему засобів його художнього вираження (тобто тих зображувальних прийомів – словесних, предметно-образних, композиційних, – які ми відносимо до форми твору). Отже, структурну основу композиційної організації художнього твору, її рушійну силу також становить конфлікт, на зображенні якого, власне, і будується, «тримається» твір як цілісна смислова побудова. У свою чергу, як слушно зауважує Л. Тимофеев, сам цей конфлікт, відображений у творі, «може виражатися в діях, у поведінці людини, в її вчинках, у подіях, які з нею відбуваються, але в багатьох випадках відображення конфлікту не потребує звернення до системи подій, духовний світ людини може бути і суперечливим, і складним, але не виявляти себе при цьому в тій чи іншій подієвій формі. Якщо говорити про оповідання «Ірена Оленська», то з основним внутрішнім конфліктом, який стосується головної героїні, ми знайомимось через вчинки Ірени, її ставлення до зовнішнього світу. Щодо зовнішніх конфліктів, які відбуваються між іншими головними героями, про них читач дізнається по ходу твору.
Оповідання «Ірена Оленська» репрезентує подієвий тип організації художнього твору. Основним чинником оформлення змісту літературного твору тут виступає сюжет. Подієвий тип композиційної організації у даному художньому творі умовно зведений до хронологічної форми. Суть хронологічної форми подієвої композиції твору, за визначенням В. Лесика, «полягає в тому, що події... йдуть одна за одною в хронологічному порядку – так, як вони відбувалися в житті.». У даному творі немає великих часових відстаней між окремими діями та картинами, відсутні порушення природної послідовності в часі. Отже, тут немає довільного переміщення подій, немає порушення прямого руху часу. В даній композиційній формі події немовби розгортаються по прямій лінії, в якій кожен подальший епізод, відрізок дії зумовлений чітким причинно-наслідковим зв'язком з попередніми сюжетними сценами.