Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Книга з радіожурналістики

.pdf
Скачиваний:
1995
Добавлен:
08.06.2015
Размер:
3.31 Mб
Скачать

Передмова

11

художньо-публіцистичні жанри, їх призначення та вимоги до них, розкри­ то методику підготовки кожного радіожанру. Подано тексти матеріалів кожного радіожанру, а також їх звуковий варіант на компакт-диску.

Після кожного розділу подано питання для обговорення, завдання для лабораторних і практичних занять, список використаної літератури, в кінці підручника — орієнтовні теми для наукових рефератів, які можуть стати основою для курсових і дипломних робіт. Методика проведення лабора­ торних і практичних занять передбачає прослуховування, обговорення, рецензування радіопередач, що допоможе студентам виробити теоретичні орієнтири, основні підходи до аналізу радіожурналістської практики.

Опанувавши матеріал цього підручника, студент, журналіст-початкі- вець отримає потрібні теоретичні та практичні знання, щоб активно, усві­ домлено формувати і проводити цілісну державну інформаційну політику, забезпечувати інформаційний суверенітет України, її національну інфор­ маційну та духовно-культурну самоідентичність у світі.

Теми, які розглядаються у підручнику, апробовані на лекціях, лабора­ торних і практичних заняттях зі спеціалізації "Журналістська робота на радіо", яку опановують студенти факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, а також в Інституті жур­ налістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Підручник відповідає вимогам кваліфікованої характеристики й універ­ ситетської програми курсів "Основи радіожурналістики", "Інформаційне радіомовлення", "Радіопубліцистика", "Методика творення радіоматеріалів" та сучасним методологічним засадам підготовки радіожурналістських кадрів.

Розділ 1

РАДІОМОВЛЕННЯ В СИСТЕМІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Засоби масової інформації — це складна, цілеспрямована, динамічна система, що охоплює періодичні друковані видання, радіомовлення, теле­ бачення, кіно, інформаційні агентства, інші форми періодичного поши­ рення соціальної інформації. Згідно із законодавством України, друкова­ ними засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса): газети, журнали, бюлетені, разові видання з визначеним накладом; аудіо­ візуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. Академік А. Москаленко зазначав, що до ЗМІ належать також інформаційні служби: телеграфні агентства, агент­ ства преси, рекламні бюро, прес-служби, агентства паблік рілейпінз, про­ фесійні журналістські клуби й асоціації, органи управління системою журналістики, організації, що займаються підготовкою і перепідготовкою журналістських кадрів [23, с. 217].

Для формування індивідуальної та громадської думки необхідне вільне поширення інформації та вільний обмін нею. Ця умова, як зазначає пре­ зидент Європейської телерадіомовної спілки А. Шарф, є однією з голов­ них, що забезпечують функціонування демократичного суспільства. Звідси випливає важливість комунікації для життя суспільства. Люди можуть поліпшити умови свого життя, вдосконаливши соціальні інститути, якщо користуватимуться засобами комунікації. Нічим не обмежений зв'язок між людьми, вільне розповсюдження вільної для всіх інформації визначають рівень соціального розвитку суспільства.

Засоби масової інформації є інструментом, що забезпечує зв'язок між людьми. Протягом останніх 500 років усі засоби масової інформації, що виникли, починаючи з друкарні Гутенберга і закінчуючи телерадіомовленням, включаючи фотографію і кінематограф, збільшили обсяг інфор­ мації, доступної кожній людині, дозволили розвинути її інтелект. Отже, система ЗМІ — це єдність відповідних компонентів, які виникають у різні історичні періоди: спочатку преса, потім кіно, радіо, телебачення, відео тощо.

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

13

Система ЗМІ є складовою частиною політичної системи. Вона залежна від політики у сфері легітимності ЗМІ в кожній країні. Політична систе­ ма, разом з конституцією, законами, міжнародними угодами та національ­ ними привілеями, знаходиться у певних рамках, в яких може ефективно впливати на ЗМІ. Якщо під політичною системою розуміти звід загально­ державних правил, то потрібно враховувати, що ЗМІ — лише окрема їх частина. Якщо під політичною системою розуміти лише політичну "елі­ ту" — парламент, уряд, державну адміністрацію, верхівки партій або об'єд­ нань, — то тут політична система і система ЗМІ виступають і діють як конкуренти і партнери. Щодо залежності між політичною системою і си­ стемою ЗМІ існують різні думки.

Німецький науковець-публіцист Х.-М. Кеплінгер запевняє, що систе­ ма ЗМІ має перевагу над політичною системою. Він дійшов висновку, що система ЗМІ постійно нав'язує політичній системі свої правила комунікації. Інший німецький учений-публіцист Ф. Ранненбергер, навпаки, не бачить будь-якого суттєвого впливу ЗМІ на політичну систему. На його думку, ЗМІ не сильніші за політичну систему саме тому, що вони не мають у своє­ му розпорядженні належного дієвого механізму прийняття рішень.

Професор Р. Блюм навів результати опитування як тих, хто працює у швейцарських ЗМІ, так і членів парламенту Швейцарської Федерації: обидві сторони розглядають протилежні відносини між собою як такі, що відповідають нормам; працівники ЗМІ вважають залежність членів парла­ менту від ЗМІ більшою, ніж залежність ЗМІ від членів парламенту; праців­ ники ЗМІ розглядають близькість та довірливість у відносинах між обома системами як небезпеку існування можливої корупції; члени парламенту вважають ЗМІ могутнішими, ніж парламент, у висвітленні певної теми; працівники ж ЗМІ думають інакше [2, с 65].

Безсумнівно, що система ЗМІ має свої закономірності, власні критерії сутності та відбору інформації, що не належать до політичної системи. Це призводить до конкуренції, недовіри та напруженості у відносинах між ЗМІ та політиками. "Політична система та система ЗМІ одночасно співісну­ ють дистанційовано та взаємопов'язано. Це певний вид любові — нена­ висті" [2].

З огляду на те, що основне призначення системи ЗМІ — безперервно відображати суспільне життя в усіх його діалектичних зв'язках і взаємозалежностях, суперечностях і конфліктах, інформувати і впливати на фор­ мування громадської думки, то ЗМІ входять як складова частина до си­ стеми ширшого порядку — соціального управління суспільством.

Система ЗМІ виступає як соціолого-психологічна система взаємодії, спіл­ кування, взаємин людей у процесі інформаційного обміну. ЗМІ сприяють солідарності, згуртованості суспільства, служать одним із засобів соціалізації,

14

Розділ 1

допомагають самопізнанню та обміну культурно-духовним досвідом між людьми. Процес комунікації між журналістом і аудиторією безперервний, циклічний і спрямований на соціальну практику. Модель інформаційної комунікації, з позиції соціальної психології, виглядає так: "соціальна дійсність" (перша фаза); "журналіст — твір — видавець — інформант — соціальна дійсність" (друга фаза). У другій фазі важливими є ефекти пси­ хіки та поведінки людей, їх вплив на соціально-економічну, політико-ідео- логічну, національно-духовну практику та наслідки цього впливу — пози­ тивні чи негативні. Отже, система ЗМІ — це засіб здійснення єдиного процесу поширення ідей, учень, теорій, суспільно значущої інформації, виховання соціально-громадянських, національно-духовних почуттів, зви­ чок, спонук, намірів тощо. Звідси випливає теза, що ЗМІ є четвертою вла­ дою. "Це — образний, метафоричний вираз, — вважає професор В. Й. Здоровега. — Він свідчить, що ЗМІ — влада своєрідна, специфічна. Вона не є владою у прямому значенні слова, тобто не є аналогічною із законодавчою, виконавчою чи судовою владами" [10, с 15]. У чому ж ця своєрідність? Влада засобів масової інформації є набагато сильнішою, глибшою. Вона має психологічне закорінення і психологічні результати, бо тримає у своїх руках свідомість і дух людини. Вона впливає на розумовий і почуттєвий стан відразу мільйонів людей, різних за віком, освітою, національністю, належністю до соціальних чи фахових груп тощо.

Хоча преса, телебачення, радіомовлення, інформаційні агентства орга­ нізаційно відособлені, але як система характеризуються спільними озна­ ками. По-перше, вони функціонують в єдиному соціально-політичному середовищі, по-друге, у своїй діяльності керуються принципами, які за­ безпечують виконання єдиних суспільних функцій, по-третє, об'єктом їх впливу є та ж сама аудиторія, по-четверте, інформують про ті факти, події, явища суспільно-політичного життя, які соціально значущі та цікавлять широкий загал.

У цілому системі ЗМІ притаманні такі властивості, як тематична уні­ версальність, актуальність, оперативність, аналітичність, емоційність, безперервність, наступність, систематичність у процесі передачі соціаль­ ної інформації. Преса, інформаційні агентства, телебачення, радіомовлен­ ня в кожний окремий момент виконують власні завдання, тобто є авто­ номними, що зумовлено специфічними, унікальними властивостями кож­ ного.

Перед тим, як детальніше охарактеризувати радіомовлення — складо­ ву частину системи засобів масової інформації, зазначимо: за комуністич­ ного режиму в Радянському Союзі лише визнавалася велика роль у вина­ ході радіо російського вченого О. Попова, і зовсім замовчувався вклад у роз­ виток радіозв'язку інших учених, зокрема італійця Г. Марконі. Коли

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

15

в 1990-х роках впали "залізні" кордони, і зовсім замовчувати імена іно­ земних учених стало неможливим, Росія робить ряд спроб довести, що Г. Марконі був другим, а О. Попов — першим винахідником радіо. Скажі­ мо, В. Марченков [19] у статті "Первый радиотехник А. С. Попов" стверд­ жує, що Попов у 1895 р. побудував придатну для радіозв'язку апаратуру і демонстрував та описував принципи її дії, але не патентував свої винахо­ ди; а Марконі у 1896 р. подав у Англії патентну заявку на систему бездро­ тової сигналізації, однак стверджується, ніби патент Марконі діяв лише в Англії. У Росії, Франції і Німеччині видати патент йому відмовили, по­ силаючись на пріоритетні публікації О. Попова.

Між тим К. Сарторі у статті "Історія народження радіо", яка вміщена у книзі "Від кременя до кремнію", стверджує, що у 1894 р. Г. Марконі вдалося зареєструвати за допомогою приймальної антени сигнали азбуки Морзе, що їх випромінював найпростіший радіопередавач з віддалі в кіль­ касот метрів. Так було продемонстровано, що електромагнітне збурення хвиль Герца можна зареєструвати у вигляді сигналів. Невизнання з боку італійських властей змусило Марконі емігрувати до Англії, де його з го­ товністю прийняв королівський міністр пошт. Це міністерство й фінансу­ вало всі подальші дослідження, відразу розпізнавши широкі можливості для його застосування, насамперед, в інтересах британського військового

іторговельного флоту — за тих часів найсильнішого і найбільшого у світі.

Зблагословення королеви Англії у 1896 р. Г. Марконі запатентував своє відкриття, продовжуючи дослідження, спрямовані на підвищення по­ тужності й надійності прийомопередавачів. Винахідник, якому був прита­ манний і дух підприємництва, відразу ж використав економічні вигоди, закладені в його відкритті, і заснував фірму "Марконі Компані" задля ко­ мерційної експлуатації своїх патентів. Це товариство стало справді пер­ шим транснаціональним утворенням у галузі телекомунікацій.

А у Франції Ю. Дюкре вдалося в 1898 р. встановити зв'язок між Ейфелевою вежею і високим будинком. У Німеччині експерименти завершили­ ся оформленням низки патентів, що згодом призвело до створення фірми "Телефункен".

Зрозуміло, не можна відкидати важливої ролі російського вченого О. Попова у винайденні радіо, який 7 травня 1895 р. продемонстрував се­ анс передачі сигналів по радіо.

Систематично радіопередачі в Америці та Європі розпочали транслю­ вати на початку 20-х років XX ст. У СІЛА, наприклад, перша радіомовна станція почала працювати у 1920 р. В Україні регулярне радіомовлення започатковано 16 листопада 1924 р. З малопотужного передавача, сигнал якого виходив уже далеко за межі міста, "заговорило" радіо, прозвучав і був прийнятий на відстані у міських клубах концерт державного музичного

16

Розділ 1

квартету імені Вільома. Невдовзі, за цим оркестровим прологом, своєрід­ ною музичною прелюдією вийшла в ефір одна з перших програм, назва якої сповнена глибокої символіки — журнал "Радіополум'я". Можна з пов­ ним правом сказати, що це журналістське полум'я, викресане початків­ цями радіомовлення, запалило світанок Українського радіо (з 1994 р. 16 ли­ стопада відзначаємо День працівників радіо, телебачення і зв'язку Украї­ ни).

Справдилася найпотаємніша мрія сотень і тисяч тих, хто чекав на ра­ діопередачі як на фантастичне диво. Напередодні у пресі можна було чи­ тати такі сповнені захоплення рядки: "Які щасливі майбутні покоління — вони будуть бачити, слухати, знати, точно сприймати очима і слухом своїх попередніх великих людей... Майбутні Рубінштейни і Лісти не зникнуть безслідно з своїми незрівнянними тонами і звуками на фортепіано... Як не жити пристрастю, щоб таке щастя почалося вже й тепер, зараз, нині!".

Серед тих, хто стояв біля колиски Українського радіо, були, зокрема, радіожурналісти Ф. Солод, І. Прокопенко, С. Наварський, В. Попівський, І. Потирайло та інші.

Феномен радіо, що полягав у доступності сприйняття живої мови та у блискавичній оперативності повідомлень, а також у своєрідній сакральності мовленого, що звучало, здавалось, ледь не з піднебесся, сприяв всезростаючій популярності нового технічного засобу масової інформації.

Цим, звичайно, не могли не скористатися повною мірою більшовики, перетворивши мовлення на свою безвідмовну і могутню ідеологічну зброю. Президент Національної радіокомпанії України В. Набруско слушно підкреслив: технічний винахід, що ледь не приписувався мудрій комуні­ стичній партії та її вождеві, в поєднанні з більшовицькою ідеєю "оновлен­ ня світу" та "вихованням нової людини" майже повсюдно сприймався слу­ хачами як органічне ціле. Саме завдяки новітньому комунікативному інструменту пропаганда й агітація, використовуючи мистецтво художньо­ го слова і музику, мали неабиякий успіх, досягали ефекту незаперечної істини, а відтак прищеплювали непохитну віру в справу партії. Руйнува­ лися не тільки світоглядні установки, які не збігалися з більшовицькими, нерідко руйнувалася і людська психіка, свідченням чого ставали випадки масового каяття так званих ворогів народу, які на судилищах, що транс­ лювалися по радіо, повністю визнавали свої неіснуючі гріхи, самі на себе зводили несусвітні наклепи.

За допомогою радіомовлення більшовики творили інший, паралельний, той самий віртуальний світ, далеко не схожий на справжній. Відомий чеський журналіст Ю. Фучік був глибоко переконаний, що радіо відтво­ рює йому повну картину дійсності, коли писав дружині: "Тут (в СРСР)

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

17

пишуться перші глави майбутньої історії людства... Сиджу, слухаю радіо, вивчаю радянське життя".

З часу своєї появи (16 листопада 1924 р.) Українське радіо щодня і що­ хвилини фіксувало перебіг подій, фактів, явищ навколишнього життя. "Радіожурналістика (навіть піддаючись ідеологічним вказівкам, перебу­ ваючи у залежності від тоталітарної системи) намагалася документально відображати буття країни; часто радіо залишалося єдиним інформатором, засобом зв'язку людей зі світом" [12, с 5].

Виникнення радіо сприймалося як реальне диво. Воно вражало уяву вченого і селянина, поета і музиканта, робітника і державного діяча. Ра­ діомовлення не тільки виправдало сміливі передбачення про його можли­ вості, але й щороку їх розширювало. Воно стрімко пронизало всі сфери суспільного життя: проникло у культуру, мистецтво, ідеологію, політику, науку, освіту, виховні процеси. Зразу внесло чимало принципово нового у способи людського спілкування, інформаційні процеси.

Відбулося чітке розмежування радіомовлення з іншими засобами ма­ сової комунікації. Це пов'язано з його специфікою як глобального звуко­ вого засобу спілкування. Радіомовлення не претендувало на аналітичні засади преси, на інтелектуальність літератури як великої "школи думки", не могло закарбувати світ у русі, безсиле було дати видиме, наочне відоб­ раження дійсності, як це блискуче робило кіно. Натомість радіо незрівнян­ но забезпечувало слову звучання. Радіохвилі могли в одну мить облетіти весь світ, найоперативніше донести повідомлення, будь-яку думку і по­ чуття людини у наивіддаленішу точку планети. Радіо не могло показати артиста на сцені театру, концертного залу чи естради, котрий зараз, тут, перед очима публіки і для неї творить своє мистецтво. Але радіо могло передати живе життя героїв, що міститься у звуках їх голосів, воно могло принести до оселі велику літературу, музику всіх часів і народів, голоси найкращих співаків, майстерність талановитих музикантів.

Розвивалися радіожанри. Хоча вони генетично і функціонально близькі до інших жанрових систем, зокрема газетних, але їм притаманна яскраво виражена звукова унікальність. Сформувалися різні види радіомовлення, які адресовані тим чи іншим категоріям слухачів. Журналісти набули досвіду підготовки інформаційних, публіцистичних, художньо-публіци­ стичних програм. Тривалий час основними формами мовлення були радіогазети, радіожурнали, випуски "Останніх вістей", концерти.

Різноманітнішою ставала тематична спрямованість радіопередач, поліп­ шувалася якість їх підготовки. За широтою охоплення аудиторії, специ­ фічною документальністю, яка полягає у неповторності мовлення перед мікрофоном і своєрідністю інтонації, радіомовлення не мало суперників. Діяльність радіо стабілізувалася. Склалося так, що воно не було готовим

18

Розділ 1

до бурхливого вторгнення у систему засобів масової інформації телебачен­ ня, яке швидко набувало сили, проникало в усі сфери життя і діяльності людини.

Чимало вчених, діячів культури, розглядаючи питання про функціо­ нування телебачення, його взаємостосунки з іншими засобами масової інформації, висловлювали побоювання, що "телебачення вб'є радіо" [20, с. 38]. Н. Корвін, який створив близько 150 радіоп'єс, був прекрасним радіорежисером і актором, писав у ті роки про загибель американської радіодрами: "Радіо було моєю першою любов'ю, і мені гірко зараз думати про нього, про старого друга, який прикований нині до ліжка важкою хво­ робою" [9, с 68]. У Франції відомий поет, драматург і режисер Ж. Кокто, виражаючи поширену думку, висловився приблизно так: "Невже знайдеть­ ся хтось, хто захоче читати шрифт для сліпих, якщо у нього є очі, щоби бачити?" [З, с 36]. Канадський професор М. Маклюен сказав, що з розвит­ ком телебачення починається нова ера в житті суспільства, коли всі інші засоби, включаючи пресу, літературу, мистецтво, будуть приречені. Були й інші думки щодо суперницької несумісності між пресою, радіо і телеба­ ченням. Ми дотримуємося позиції, що різні засоби масової інформації доповнюють одне одного. Адже читачі газет є водночас і радіослухачами, і телеглядачами.

Кожний засіб масової інформації володіє своїми можливостями, обме­ женнями, вимогами, специфікою. Для радіомовлення надзвичайно акту­ альною є проблема уваги, бо тут журналіст у складніших умовах, ніж його колеги з газети чи телебачення. Увагу слухача до радіопередачі важче привернути, підтримати, проконтролювати: вона постійно переноситься на інші заняття і предмети. Відомо, що слухання радіо часто-густо су­ проводжується іншими видами діяльності. Відсутність певного рівня слу­ хацької уваги зводить нанівець будь-які зусилля комунікатора. Знання різних характеристик уваги (її видів, обсягу, інтенсивності, спрямованості, усталеності, динамічності тощо) дуже потрібне. "Увага увазі!" — так мож­ на висловити одну із робочих вимог радіожурналістики. Це передбачає творче ставлення до роботи, вигадливість, професіоналізм, постійну заці­ кавленість у тому, щоб тебе почули і слухали.

У перші роки паралельної роботи з телебаченням потрібно було пере­ групувати зусилля радіожурналістів з традиційних напрямів, програм, усталених рубрик у сферу пошуку нових форм мовлення. Потрібні були серйозні, глибокі, планомірні дослідження, систематичні творчі експери­ менти для освоєння власних засобів вираження, власної сфери відобра­ ження реальності, створення особливого різновиду художньої творчості — радіомистецтва, зі своєю драматургією, арсеналом прийомів і виражаль­ них засобів, що розраховані на особливий характер сприймання і впливу.

Радіомовлення в системі засобів масової інформації

19

Це вимагало не тільки великих зусиль, але, насамперед, іншого підходу до проблеми функціонування радіомовлення в "епоху телебачення".

Річ у тім, що радіо передбачає в основі всіх своїх передач інший зріз життєвого (духовного) матеріалу, іншу форму передачі змісту. Це спричи­ няє суттєво інше сприймання, освоєння радіопередач. Природна вихідна позиція функціонування стосується всіх видів радіомовлення, всіх його повідомлень як іншого, своєрідного звукового способу людського спілку­ вання, в основі якого лежать не зображальні, а акустичні сигнали.

Роздумуючи над долею радіо у його суперництві з телебаченням, Л. Мерлен згодом констатував, що радіо не загинуло від меча телебачен­ ня, як він сподівався. Він побачив три причини такого "приголомшливого повороту справи". "По-перше, радіо не відриває нас від інших занять, як це робить телебачення. По-друге, радіомовлення швидко відмовилося від передач видовищного плану: це справа телебачення, а на долю радіо зали­ шається музика і новини. По-третє, радіо "не тільки існує, але знову про­ цвітає завдяки появі транзисторів" [22, с 39]". Відбулося переорієнтуван­ ня програм на специфічні для слухового сприймання форми, активне ви­ користання часових відрізків, що найзручніші для прийому передач. Наслідком радіобуму у США та європейських країнах стала поява бага­ тьох нових "форматних" радіостанцій: малих і великих, досить різнома­ нітних як за джерелами фінансування (державні, комерційні, власні, релігійні, муніципальні тощо), так і за характером передач, які у них переважають (музичні, інформаційні, культурно-просвітницькі). "Фор­ мат" — це профіль, спеціалізація радіостанції, що визначається однотип­ ним мовленням впродовж доби, тижня... [7, с. 93].

Формула "новини плюс музика" стала одним із основних принципів програмування переважної більшості радіослужб. Успіх "форматних" станцій забезпечується їх вірністю вибраному (хай навіть на короткий термін) профілю. Ставка на поєднання новин і музики знецінила роль за­ гальнонаціональних мереж, оскільки програвати платівки місцеві станції могли самостійно, сподіваючись на підтримку Нью-Йорка тільки в галузі інформації. Платівки і коментарі до них плюс мінімум новин і реклама — такий принцип складання програм був на багатьох станціях. Дикторів замінили на коментаторів, яких назвали диск-жокеями. їх вільний, дещо розв'язний стиль звернення до аудиторії наводив жах на метрів старомод­ ного мережного мовлення. Його називали "какофонією реву, лементу і на­ віженості", але це "шумове", "дитяче" радіо не лише створило для себе лояльну молодіжну аудиторію і завоювало симпатії рекламодавців, але й підштовхнуло всі інші станції до вибору певного профілю, "формату" — музичного або інформаційного. "Новинні" станції випускають новини на початку години і в її середині. "Музичні" дотримуються шаблону

20

Розділ 1

"плюс-мінус 5 хвилин" або "плюс-мінус 20 хвилин", тобто випускають новини впродовж години. Повідомлення з телетайпу на деяких радіостан­ ціях одразу доручають читати диск-жокеям. Така практика називається "rip and read", тобто "рви і читай". Застосовують також метод "стиснутої мови", повідомляючи про суть події у двох-трьох фразах. П'ятихвилин­ ний огляд новин повинен складатися з 10—15 сюжетів, не враховуючи заставки, позивних станції, різноманітних шумових ефектів (телетайп, луна у порожній кімнаті, шум літака тощо). Пауза триває частку секунди. Цей "синдром запізнення на поїзд" покликаний створити у слухача відчут­ тя, що він не марнує час і миттєво отримує найсвіжішу інформацію. Яки­ ми би тривіальними не були повідомлення, вони повинні бути разючими і гомінкими, проходити на одному диханні, без жодної паузи.

На основі формули "для радіо — музика і новини" свого часу було створено інформаційно-музичні програми "Маяка" (Москва), "Променя" (Київ). У незалежній Україні повсюдно виникли недержавні (приватні) ра­ діостанції. Прикладом для багатьох із них є "форматні" станції СІЛА, євро­ пейських країн з їх плюсами й яскраво вираженими мінусами. О. Гоян вважає, що радіоформати можна поділити на дві категорії залежно від слухацького інтересу:

1)основні, розраховані на достатньо великі аудиторії ("AC", "CHR", "TOP YO", "Oldis", "Rock", "Sweet"/ "Nostalgia", "Soft", "NAC", "Country", "News/Tolk");

2)спеціалізовані, розраховані на окремі слухацькі аудиторії ("Alter­ native", "AAA", "Natural Sound", "Jazz"/"Swing", "Classical", "Gospel", усі різновиди етнічної і національної популярної музики, а також інші різновиди музичних напрямів і течій).

Сучасне приватне радіомовлення у світі налічує варіації понад 20 "фор­ матів", які визначають слухацький інтерес і, зокрема, формуються на українському аудіоринку в британській та американській версіях, які так чи інакше схожі за методикою підбору музичного та інформаційного кон­ текстів. За британською версією, формат "All News" (усі новини) і "Talk Radio" (розмовне радіо приблизно на 50 % "телефонної" аудиторії відпові­ дає американській версії формату "News/Tolk"; формат "ТОР 40" (музичні хіти сучасності — форматам "Adult contemporary" ("AC"), "Hot AC" і "CHR" ("Contemporary hit radio"); формат "Gold" (музичні записи 60—70-х років

XXст.) — форматам "Heart of Seventies" ("золотий фонд" музики 70-х років XX ст.), "Oldies", "Classic Hits" і "Memory Music"; формат "Jazz" (виключ­ но джаз) — формату "Smooth jazz"; формат "Country" (тільки кантрі) — форматам "Pure Country" і "New Country"; формат "Sweet"/ "Nostalgia" (орієнтація на романтичні твори) — форматам "Soft Spectrum" (балади і лег-