21. Драматургія Віктора Гюго

ВІКТОР ГЮГО (1802 — 1885) — вождь французького романтизму, його теоретик. Він відіграв значну роль у створенні романтичного роману, показав себе як талановитий лірик і зробив великий вклад у французьку драматургію. До драматургії В. Гюго звертався протягом усього життя. Але з 1827 до 1837 року вона стала основною сферою його творчої діяльності. Першою спробою у драматичному жанрі стала драма «Кромвель» (1827), яка засвідчила високу майстерність автора у цьому жанрі. Успіх серед читачів першої драми спонукав письменника до написання наступних: «Маріон Делорм» (1829), «Ернані» (1830), «Король розважається» (1832).

Сюжети всіх цих драм Гюго брав з історії Франції та інших західноєвропейських країн XVI — XVII ст. І це не була випадковість. Названі століття — велика переломна епоха європейської історії, сповнена гострих суперечностей та конфліктів, що дуже цікавило письменника.

Гюго вважав основною особливістю драми — реальність, закликав руйнувати кордони між жанрами, єднати комічне і трагічне, піднесене і низьке, відмовитися від єдності дії, місця і часу. Він розробив теорію гротеску як повної протилежності піднесеному і контрастному. Головне призначення гротеску у романтичному творів драматург вбачав у відтінені прекрасного життя. Теорія романтичної драми послужила письменнику для створення новаторської драми.

Драматургія Гюго пронизана вільнолюбством і демократизмом.

Риси драматургії В.Гюго:

1. В основі майже всіх драм лежав конфлікт між представниками третього стану (простими людьми) і феодальною аристократією та монархією.

2. У кожну драму Гюго заклав певну соціальну, політичну чи моральну ідею.

3. Драматург уникав будувати сюжети своїх драм на реальних історичних подіях. Сюжети його драм повністю вигадані, і якщо в них вплетені реальні історичні особистості, то їхні дії та вчинки у драмах — це легенди, а не історія у точному значенні слова.

4. Дійові особи чітко розподілені на позитивних і негативних, носіїв добра і зла; кожен персонаж наділений домінуючою пристрастю, що визначила його характер і долю.

5. Поєднання у драмах елементів та прийомів «високих» і «низьких» жанрів.

Перша драма «Кромвель» не вдалася Гюго й успіху не мала, зате найширшого роз галасу набула передмова до неї. Передмова Гюго до «Кромвеля» носить бойовий, наступальний характер. її автор закликає до найрішучішої боротьби з класицизмом. Основне завдання маніфесту й полягало в запереченні класицизму як системи застарілих умовностей, що відгородили літературу від природи й життя. Пафос передмови до «Кромвеля» - у наближенні літератури до «природи», життя, у вимозі його відтворення в усій суперечливій повноті, в поєднанні прекрасного й потворного, величного й смішного, високого й низького. Найефективнішим засобом досягнення подібної повноти в зображенні життя Гюго вважав гротеск, тому-то теорія гротеску й поставлена в центр другої, теоретичної частини його передмови до «Кромвеля».

У драмі "Марія Тюдор" (1833) романтичним героєм виявився не бунтар і відщепенець, а робітник, побратим тих, хто виступив під чорним прапором ткачів із закликом "Хліб або смерть Одним із кращих драматичних творів В.Гюго є його драма «Рюї Блаз».

В основі сюжету такі події: лакей Рюї Блаз закохався в іспанську королеву. Неочікуваний поворот подій дозволив Рюї під іменем знатного дворянина дона Сезара де Базана добитися прихильності королеви, стати міністром. У цій ситуації розкрила романтична винятковість особистості Рюї Блаза. Лакей став визначним державним мислителем. Його рішення вражали дотепністю, гуманністю і розумом. Але підвищення Рюї Блаза було лише частиною інтриги обуреного королевою дона Саллюстія де Базана. Інтрига проти королеви не вдалася. Вона дізналася правду про Рюї Блаза і відштовхнула його, після чого він отруївся. Рюї Блаз персоніфікує народ, єдину силу, здатну врятувати гибнущего.

Тріумф цієї п'єси засвідчив утвердження романтичної драми на сцені.