Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

СУМ зачёт

.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
10.06.2015
Размер:
57.69 Кб
Скачать
  1. Частини мови. Принципи їх виділення. Частини мови — це лексико-граматичні розряди слів, які відрізняються один від одного узагальненим лексичним значен­ням, граматичними категоріями, синтаксичними функціями. Традиційно таких лексико-граматичних розрядів у сучасній українській літературній мові виділяють десять: іменник, прикмет­ник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частки, вигук. В основі виділення їх лежать лексичний, морфологічний, синтаксичний, словотвірний принципи. Лексичний принцип поділу слів на частини мови виявляється у тому, що слова однієї частини мови об'єднуються спільною семантикою. Таким значенням для іменників є значення предметності, для прикметників — значення ознаки предмета, для числівників — значення кількості предметів чи порядку їх при ліч­бі, для дієслова — значення дії як процесу. При цьому лексичне значення виявляється не в усіх частин мови. Тому за наявністю чи відсутністю лексичного значення частини мови поділяють на повнозначні і неповнозначні. Морфологічний принцип визначає, які граматичні категорії властиві словам певної частини мови, який характер ма­ють граматичні категорії, які граматичні значення характеризують цю частину мови, отже, які граматичні форми вона утворює. За морфологічною ознакою — здатністю утворювати граматичні фор­ми — частини мови поділяються на змінні і незмінні.Синтаксичний принцип передбачає враховувати, в ролі якого члена речення найчастіше виступають слова певної час­тини мови. Так, іменники найчастіше виступають підметом чи до­датком, можуть бути будь-яким членом речення; прикметники, як правило, виступають у ролі означення, прислівники — обставин, дієслова — у ролі присудка (особові, родові форми). Ці функції слів різних частин мови значною мірою зумовлені тим, як синтаксично пов'язуються між собою слова різних частин мови. . Словотвірний принцип визначає словотвірні засоби, найбільш характерні для творення нових слів, що належать до пев­ної частини мови.

 2.Іменник. Загальні та власні назви, категорія істот і неістот, іменники з конкретним і абстрактним значенням, збірні іменники. Іменник – це повнозначна частина мови, яка об’єднує слова із значенням предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка.Загальний іменник -це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять. Наприклад: хлопець, газета, критика, простір, час, добро, пароплав, обід. Власний іменник -це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого. Іменники, які є власними назвами характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину. Слова, що позначають назви, співвідносні з конкретними речами, властивостями, діями, називаються конкретними. Іменники з конкретним значенням виражають поняття: в яких передається те, що людина пізнає за допомогою органів чуття, назви часових понятть, імена людей, географічні назви, назви установ, заводів, фабрик , журналів, газет, кораблів, художніх творів, ансамблів, хорів тощо. Слова, які позначають назви процесів, ознак, властивостей, що не належать до якихось конкретних предметів і мисляться поза зв'язком з ними, називаються абстрактними (від лат. abstraction - відтягнення, відвернення). Це іменники на позначення якостей, властивостей, дій, які людина не сприймає безпосередньо органами чуття: розум, щирість, щaстя, вчення. іменник дає змогу мислити предметно і тоді, коли конкретного предмета немає. Слова на позначення абстрактних понять набувають усіх тих властивостей що й слова, які називають конкретні предмети. Із загалу іменників з конкретним значенням виокремлюються іменники – назви істот. Це назви людей і тварин, птахів, риб, комах, включаючи також і власні назви (батько, дочка, працівник, журналіст, Олександр, Галина, Крамаренко, кінь, Орлик, плазун, сокіл, риба, щука, комар), демонологічні та міфологічні назви (дідько, домовик, водяник, лісовик, бездонник, русалка, потерча, Чорнобог, Мара, Марена, Мокоша, Перун, Зевс, Венера), назви героїв казок, байок (Очеретинка, Сонце, Мороз, Вітер). Назви неістот – це іменники, які означають предмети і явища неживої природи, а також рослини та абстрактні поняття (дошка, вікно, телевізор, фабрика, верстат, виріб, ліс, граб, вільха, деревій, сила, напучування, допомога, популярність). Однозначної відповідності між поділом іменників на назви істот і неістот та науковим поділом на живу і неживу природу немає. Збірні іменники – це такі іменники, які називають сукупність однакових або подібних предметів як неподільне ціле, наприклад: комашня, гілля 3. .Категорія роду, числа, їх значення і граматичне вираження. Граматична категорія - система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин (граматичних форм із однорідним значенням). Граматична категорія роду є однією з основних морфологічних ознак іменника. В українській мові всі іменники, що вживаються в однині, мають постійне значення роду : чоловічого, жіночого, середнього. Категорія роду іменників є синтаксично незалежною, на відміну від категорії роду прикметників, числівників, займенників, дієприкметників та дієслів, з якими іменники входять в синтаксичні зв'язки.Граматична категорія роду як самостійна властива лише іменникам. Належність іменників до того чи іншого роду визначається їх морфологічними ознаками: за формами називного та деяких непрямих відмінків у однині;за типами суфіксального словотворення;за синтаксичним зв'язком з іншими словами в реченні;за семантикою.У більшості випадків на рід іменника вказує не одна з названих ознак, а декілька.Так, наприклад, виразником жіночого роду іменника ворона у словосполученні білу ворону є:флексія знахідного відмінка ,синтаксичний зв'язок з прикметником біла,семантика - позначення живої істоти жіночого роду.Але особливої флексії для вираження роду немає, одна і та ж флексія синкретично поєднує в собі значення роду, числа й відмінка.Інколи відмінкові форми різних родів збігаються, тому в окремих випадках виразником приналежності іменника до певного роду є лише:синтаксичний зв'язок з іншими словами в реченні (контекст)семантика.Порівняймо: Миха'йло, Миха'йла, Миха'йлом і о'зеро, о'зера, о'зером.В даному випадку рід можна визначити лише за допомогою контексту або за семантикою: Миха'йло прийшов додому, не впіймавши ані лусочки - о'зеро аж кипіло хвилями на вітрі.

4. .Поділ іменників на відміни. За належністю до роду та за відмінковими закінченнями всі іменники поділяються на чотири відміни.І відміна: іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага, гиря, машина, партія, праця; воєвода, дядя;, голова, сирота, убивця. II відміна: а) іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням -о в наз. відмінку (переважно назви осіб): бік, велетень, завод, край, майстер, товариш; батько, Дніпро, Петро; татуньо;б) іменники середн. роду з закінченнями -о, -е, -я (крім іменників із суфіксами -ат-, -ят-, -ен- при відмінюванні): вікно, місто; море, поле, прізвище; весілля, життя, знання; також іменники із суфіксами згрубілості -ище, -исько, утворювані від іменників усіх родів: вітрище (від вітер), дівчисько (від дівча), свекрушисько (від свекруха).IIІ відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь, а також слово мати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс -ер-.IV відміна: іменники середн. роду:а) з закінченнями -а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -ат,ят: гуся (гусяти), дівча (дівчати), лоша (лошати), теля (теляти); б) з закінченням -я (із суфіксом -ен- при відмінюванні): ім’я (імені), плем’я (племені).

5. .Відмінювання іменників 1 та 2 відмін I відміна: іменники переважно жіночого й деякі іменники чоловічого роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага, гиря, машина, партія, праця; воєвода, дядя; голова, сирота, убивця. II відміна: а) іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням -о в називному відмінку (переважно назви осіб): бік, велетень, завод, край, майстер, товариш; батько, Дніпро, Петро; татуньо; б) іменники середнього роду з закінченнями -о, -е,-я (крім іменників із суфіксами -ат, -ят, -ен при відмінюванні): вікно, місто; море, поле, прізвище; весілля, життя, знання; також іменники із суфіксами згрубілості -ище, -исько, утворювані від іменників усіх родів: вітрище (від вітер), дівчисько (від дівча),свекрушисько (від свекруха).

6. Відмінювання іменників 3 та 4 відмін III відміна: іменники жіночого роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь,а також слово мати, у якому при відмінюванні з'являється суфікс –ер.IV відміна: іменники середнього роду: а) із закінченнями -а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -ат, -ят-: гуся (гусяти), дівча (дівчати), лоша (лошати), теля (теляти);б) із закінченням  (із суфіксом -ен- при відмінюванні): ім'я (імені), плем'я (племені).Поділ на групи. Іменники І та II відмін поділяються на три групи: тверду, м'яку та мішану.

7. Словотвір іменників. Префіксальний словотвір іменників. Іменникових префіксів небагато. І вони переважно малопродуктивні.В іменниках виділяються незапозичені префікси пра- (вка­зує на давність: прабатьківщина, праліс, прадід); перед- (вказує на передування в часі: переддень, передісторія); па- і про-(позначають неповноту чогось: пагорб, паросток, провесна, про­синь, прозелень); су- і спів- (вказують на об'єднання чи сумісність чогось: сузір'я, співчуття); під- (позначає підпорядкованість: підвид,); без- і не- (позначають відсутність чогось, надають основі протилежного значення: безладдя, недоля). У сучасній українській мові використовуються також іншо­мовні префікси, зокрема анти- (щось протилежне: антиречовина, антициклон); віце- (другий: віце-консул); екс- (колишній: екс-чем­піон); проте- (попередній, первинний: прототип, протоплазма); супер- (зверхній: суперзірка); ультра- (найвищий: ультразвук); ре-(зворотний, повторний: реконструкція, реекспорт) тощо.Щодо правопису префіксів, то певну проблему становить написання не з іменниками. Слід розрізняти префікс не-, який завжди пишеться ра­зом, і заперечну частку не, яка завжди пишеться окремо. Тільки разом не пишеться тоді, коли іменник без не не вживається: невдаха (немає слова «вдаха»), невіглас, нечисть.В інших випадках при написанні не з іменниками треба орієнтуватися на зміст висловлювання: а) якщо в певному контексті слово з не можна замінити іншим словом чи словосполученням, то не пишемо разом: враховуючи небезпеку {загрозу), відчувається небажання (нехіть, відсутність бажання), підписка про невиїзд (безвідлучне проживання), позиція невтручання (нейтралітету), виявити недовір'я (сумнів, підозру), серйозні незгоди (розбіжності), несплата податків (невнесення плати, заборгованість), сталося нещастя (лихо); б)  якщо заперечується, відкидається щось (між не та іменником тоді можна вставити означення), то не пишемо окремо: він не друг (не мій друг, а знайомий, співробітник, випадкова людина, ворог).З-поміж іншомовних виняток становлять префікси віце- і екс-, які пишуться через дефіс: віце-прем'єр-міністр, екс-пре­зидент, екс-міністр. Інші іншомовні префікси пишуться ра­зом: антивірус, протоісторія, супермаркет. Суфіксальний словотвір назв осіб. Найбільше є суфіксів для позначення осіб за їхньою діяльністю, заняттям, діями. Ці іменники творяться переважно від дієслівних основ, хоч і не завжди.Найпоширеніші з-поміж них такі: -ар (косар,); -яр (кресляр,); -ець (співець,); -ик, який входить до складу суфіксів -ник, -овик, -івник, -альник, -ильник, -ільник (дослідник, ремонтник, нафтовик, мостовик, , болільник); -ач (сіяч); рідше вживаються суфікси -ич (підпа­сич,), -ун (бігун, несун), -ій (водій, палій), -итель, -атель (мислитель, вихователь) тощо. Зрідка в цьому значенні використовуються й іншомовні суфікси -ент, -ант (студент, практикант,); -ер, -ир, -ор (тренер, візитер,); -ист, -іст (таксист, шахіст) тощо.Для позначення осіб за різними якісними ознаками вживаються суфікси -ець (сміливець,); -ак (дивак,); -ач (вусач, бородач), -ань (черевань, вусань), -ень (красень,), -ун (дикун, горбун, веселун), -ил(о) (чудило, здоровило) тощо. Назви осіб за місцем проживання й національністю утво­рюються найчастіше за допомогою суфікса -ець (українець, кременчужець), а та­кож -анин (вінничанин, лучанин). Рідко вживаються суфікси -ин (болгарин), -ак (подоляк, сибіряк), -ич (русич, москвич), -ит (одесит). Іноді між твірною основою й суфіксом може вставлятися інтерфікс: Ялта — ялтинець, Рівне — рівненець, Америка — американець. Для творення назв осіб жіночого роду найчастіше до імен­ників чоловічого роду додається суфікс -к(а), при цьому су­фікси -ець, -ин, як правило, відпадають (українка, полтавка, черкаска, татарка, вінничанка, школярка, лікарка, учителька, перекладачка), рідше —их(а) (кравчиха, ткачиха), замість су­фікса -ик ставиться суфікс -иц(я) (робітниця, провідниця, в'я­зальниця). Часом між твірною основою й словотвірним суфік­сом з'являється інтерфікс: француз — француженка, грек — гречанка, китаєць — китаянка. Досить однотипно творяться чоловічі й жіночі імена по батькові. Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -ович (без будь-яких змін): Михайло — Михайлович, Василь — Васильович. Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лука — Лукич (і Лукович),. Як виняток, в імені Григорій при творенні імені по бать­кові відпадає ій — Григорович, а до основи імені Микола додається ай — Миколайович (рідко — Миколович). Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайло — Михайлівна, Василь — Василівна, Юрій — Юріївна (Юрій + івна), Зіновій — Зіновіїв-на (Зіновій + івна),. З відхиленням від цього правила творяться лише такі іме­на по батькові: Яків — Яківна (випадає одне ів), Григорій — Григорівна, Микола — Миколаївна (рідко — Миколівна). Для назв молодих осіб за ознакою батька використовуються: для осіб чоловічого роду — суфікси -енк(о), -чук, -ич (ко­валенко, ткаченко, ковальчук, бондарчук, королевич, княжич), для осіб жіночого роду —івн(а) (ковалівна, королівна). Суфіксальний словотвір назв тварин і неістот. Для творення назв одиничних предметів у більшості випадків вживаються суфікси -к(а), який може входити також до скла­ду суфіксів -івк(а), -анк(а) (пилка, чашка,)', -ик, який мо­же входити також до складу суфіксів -ник, -овик, -ильник (ву­лик, кошик, струмок)', -ак (їжак, вітряк)', -ач (сікач, вимикач,)', -ець (стілець,); -иц(я) (палиця,)', -ин(а) (зернина) тощо. Для позначення приміщень використовується суфікс -н(я) (майстерня), рідше —ищ(е) (схо­вище, горище).Малопродуктивними чи непродуктивними є суфікси -л(о), -ил(о) (шило,), -ун (цвіркун, колун), -ур (качур, стовбур), -ень (півень, зазубень). Збірні й абстрактні назви творяться за допомогою суфіксів -ств(о) (людство, убозтво), -ин(а) (городина, озимина,), -инн(я) (гарбузиння, ластовиння), -ак, -ик (молодняк, чагарник), -от(а) (турбота, доброта,), -н(я) (комашня,). Суфікс -й-, за допомогою якого утворено багато зокрема збірних і абстрактних назв, в одних випадках зберігся (безпра­в'я [безправна], довір'я [дов'ірйа]), в інших — уподібнився до попереднього м'якого приголосного ( про­валля [провал'л'а]), а ще в інших — зник, залишивши після себе лише м'якість (листя [лис'т'а], безсмертя [безсмертна]). Від дієслів абстрактні назви творяться переважно за допо­могою суфіксів -анн(я), -енн(я), -інн(я) (навчання, споглядан­ня,), рідше —б(а) (лічба, журба), -к(а) (суперечка, здогадка).Від прикметників абстрактні назви творяться за допомо гою суфіксів -ість (молодість), -ощ(і) (радощі, хитрощі), -інь (широчінь, теплінь), -ин(а) (глибина, давнина), -изн(а) (новизна, білизна), -от(а) (теплота, чистота), -неч(а) (холоднеча, порожнеча). Безафіксний словотвір іменників. Безафіксним спо­собом, тобто відкиданням кінцевих афіксів, але з можливим приєднанням закінчення, іменники творяться найчастіше від дієслів і рідше — від прикметників. У твірній основі при цьому: а) не стається змін: записати — запис; б) кінцевий приголосний пом'якшується або зазнає чер­гування (в обох випадках колись тут був суфікс -й-): зав 'язатися — зав 'язь, ловити — ловля. Іноді при цьому змінюється наголос: переписувати — пере­пис, втекти — втеча. Словотвір іменників із значенням суб'єктивної оцінки. Іменникам за допомогою словотвірних засобів мож­на надавати значення зменшеності (здрібнілості) і, як правило, Пестливості та збільшеності і, як правило, згрубілості. Для позначення здрібнілості і, як правило, позитивного ставлення до предмета використовуються суфікси із звуками к, ц, ч: а) для іменників чоловічого роду —ок, -ик, -ець, -очок,     -ечок, -ичок: лісок, синок, пальчик, дощик, вітрець, горбо­чок, вершечок, котичок; б) для іменників жіночого роду —к(а), -ц(я), -иц(я),        -очк(а), -ечк(а), -ичк(а): хмарка, ягідка, бабця, удовиця; в) для іменників середнього роду - к(о), -ц(е), -ечк(о): вушко, личко; чоловічого роду: дядечко, батечко. Особливого відтінку пестливості іменникам надають: -  а) суфікси -оньк(о), -оньк(а), -еньк(о), -еньк(а): соколонько; б) суфікси -усь, -ус(я), -унь, -унь(о), -ун(я): дідусь,мамуня. Для позначення збільшеності і, як правило, негативного ставлення до предмета найчастіше використовується суфікс -ищ(е): вітрище, морозище,. Переважно негативне, зневажливе ставлення виражається іменниками із суфіксами -иськ(о) (хлопчисько), -ак(а) (злодіяка, розбишака,), -ук(а) (зміюка, злюка), -уг(а) (бандюга, катюга,), -ур(а) (носюра, босяцюра) та ін.

8. Прикметник. Семантичні розряди прикметників.

Прикметником називається частина мови, що виражає статичну ознаку предмета і сполучається з іменником в роді, числі, відмінку. Відповідає на питання який? котрий? За лексичним значенням, морфологічними ознаками і особливостями словотворення прикметники поділяються на якісні, відносні і присвійні. Якісні прикметники називають ознаки, які можуть виявлятися більшою або меншою мірою: теплий — тепліший — найтепліший, солодкий — солодший — найсолодший, тонкий — тонший. Відносні прикметники називають ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій чи обставин: кришталева чаша, рідна криниця, джерельна вода, вчорашній день, математичний журнал. Присвійні прикметники вказують на приналежність предмета людині (рідше тварині) і відповідають на питання ч и й? ч и я? ч и є?: мамині пироги, сестрина хустка, Шевченкова поезія, заяча нірка.Слід пам'ятати, що оскільки прикметники широко вживаються у переносному значенні, то можливий їх перехід з одного розряду на інший. Частина прикметників можуть певною мірою поєднувати в собі значення двох різних  груп. На цій підставі виділяють ще відносно-якісні й присвійно-відносні прикметники. Визначити розряд таких прикметників можна лише в сполученні з іменником або ж і в ширшому контексті: заячий хвіст (чий?), заяча шапка (яка? — з чого?), заяча душа (яка?), день як заячий хвіст (фразеологізм, що означає «короткий»); лебедина зграя, лебединий пух, лебедина пісня; вовче лігво, вовче хитро, вовчий апетит; шевченківський стиль, батьківські поради, студентський квиток, хлопчачий голос. Прикметники кожного розряду мають свої особливості.Найвиразнішою граматичною особливістю якісних прикметників є те, що вони передають різну міру вияву ознаки і тому мають ступені порівняння — вищий і найвищий: добрий — добріший — найдобріший. Вони можуть мати форми зменшеності, пестливості і збільшеності, згрубілості (гарнесенький, чистісінький, здоровенний, грубезний); утворювати короткі форми (дрібен дощик, човен води повен); антонімічні пари (веселий — сумний; старий — молодий); від них можуть утворюватись прислівники: весело, добре, гарно, мудро. Відносні прикметники не мають ступенів порівняння, зменшено-пестливих і згрубілих форм, антонімічних пар. Всі вони є похідними, утвореними переважно від іменника: стіна — стінний, народ — народний, метал — металевий, наука — науковий. Присвійні прикметники мають свої особливості: утворюються тільки від іменників — назв істот (людей і тварин). Від власних назв та іменників, що означають родинні стосунки, присвійні прикметники утворюються за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн)Сергіїв, Настин, Миколин, Софіїн, братів, сестрин, дядьків, тітчин. Від назв тварин присвійні прикметники утворюються за допомогою суфіксів -ач- (-яч), -ин- (-їн-)котячий, качиний, солов'їний, лисячий. Окремі присвійні прикметники мають нульовий суфікс: заячий, овечий, вовчий.

9. Якісні прикметники, їх ознаки. Ступені порівняння якісних прикметників. Повні та короткі форми якісних прикметників Якісні прикметники виражають такі ознаки предмета, що можуть бути виявлятися більшою чи меншою мірою (хоробрий, теплий, довгий).Найголовнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність утворювати форми ступенів порівняння.Граматичні ознаки, що відрізняють якісні прикметники від присвійних і якісних такі: приєднують прислівник із значенням міри або ступеня вияву ознаки (мало, надто, надзвичайно, трохи) відомийтрохи відомий,мало відомий, вступають у антонімічні відношення: свіжий- черствий великий- малий, утворюють якісно- означальні прислівники або іменники з узагальненим значенням прикмети: чуйний чуйно добрий добро, утворюють ступені порівняння: білий біліший, найбіліший, за допомогою суфіксів зменшеності і збільшеності та префікса пре- утворюють похідні прикметники: тонкийтонесенький, тонюсінький ;здоровийпрездоровий, окремі прикметники можуть мати коротку форму: ясен, весел, певен). Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий: Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому. Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою. Кожен із ступенів має дві форми: просту і складену.Проста ступінь вищого ступеня порівняння утворюється від основи прикметника за допомогою суфіксів -іш, ш’ (милий- миліший). При цьому у деяких прикметниках можуть випадати суфікси -к-, -ок-, -ек- (далекий- дальший, тонкий- тонший).При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ (буква щ пишеться у прикметниках кращий, товщий, вищий; буквосполученняжч пишеться у прикметниках важчий, ближчий, дужчий).Складена форма вищого ступеня порівняння утворюються за допомогою додавання до прикметника слів більш-менш (швидкий- більш швидкий (менш швидкий).Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюєтьс яза допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най- (міцніший- найміцніший).Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів най, більш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе (спокійний- найбільш спокійний, спокійніший від усіх). В сучасній українській мові вживаються переважно повні прикметники.Лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною формою має коротку (незмінну) форму (зелен, повен, красен, винен, рад).

10. .Відносні та присвійні прикметники ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ.Відносні прикметники виражають ознаку предмета опесередковано- через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану (туманний ранок, працьовита людина, земляний вал).Відносні прикметники виражають ознаки за за призначенням предмета (підйомний кран, читальна зала), за належністю організації чи установі (міська адміністрація, військова частина), за матеріалом (дерев’яний будинок, залізні двері), за просторовими і часовими ознаками (прикордонний край, приміський вокзал), за відношенням до вимірів предметів (п’ятипроцентна позика, сорокаградусний мороз).ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ.Присвійні прикметники вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє?Найчастіше присвійні прикметники виражають належність предмета певній людині або (рідше) тварині (мамина казка, Сергіїва шапка, собача шкіра).Але інколи, у випадку уособлення неживих предметів можуть вживатися прикметники з присвійним значенням, похідні і від назв неістот (сонячна мати- земля).Присвітні прикметники творяться: від назв людей за допомогою суфіксів -ів (їв), -ин (-їн) (товаришів, Сергіїв, братів);від назв тварин за допомогою суфіксів -ач (-ий), -яч (ий), ин (-ий), їн (-ий) (орлине крило, заячий хвіст).В деяких прикметниках, похідних від назв тварин, виступають суфікси -ин, -їв (зозулине дитя, соловейкова пісня).Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному і знахідному відмінках мають коротку форму (Павлів, синів, батьків), а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму (собачий, коров’ячий).Вживаючись у переносному значенні, відносні і присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних (напр., срібний перстень (відн.)- срібний голос (якісн.)

11. Творення прикметників. Перехід дієприкметників у прикметники ТВОРЕННЯ ДІЄПРИКМЕТНИКІВ. Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу (форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч- (-юч-),для дієслів II дієвідміни – ач- (-яч-): Ріж[уть] + уч(ий)  ріжучий,Тпала[ють] + юч(ий) ⇒ палаючий, леж[ать] + ач(ий) ⇒ лежачий,го[ять] + яч(ий)  гоячий.Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти- за допомогою суфікса -л-: дозрі[ти] + л[ий] – > дозрілий.Пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми (минулого часу — від дієслів доконаного виду, теперішнього — від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -т-:виконати + н(ий)  виконаний,пошити т(ий) ⇒ пошитий, обговорювати + н(ий)  обговорюваний.Примітка 1.Якщо основа інфінітива закінчується суфіксом -й-, то під час утворення дієприкметника цей суфікс опускається і вживається суфікс -ен-: побачити + ен(ий) побачений Водночас відбуваються характерні для дієслівних форм чергування звуків [с]/[ш], [з]/[ж], [д]/[дж]: скошений, звужений, збуджений.Якщо перед суфіксом -ен- стоїть губний звук ([ф], [м], [б], [п],[в]), перед суфіксом -ен- у дієприкметнику з'являється звук [л]:висловити ен(ий) ⇒ висловлений 2. Від деяких дієслів утворюються пасивні дієприкметники і з суфіксом -т-, і з суфіксом -ен- (тоді голосний перед -ти- опускається): загорнути ⇒ загорнутий ⇒ загорнений; розколоти ⇒ розколений.ТПЕРЕХІД ДІЄПРИКМЕТНИКІВ У ПРИКМЕТНИКИ ТА ІМЕННИКИ.Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки виду і часу, а тому й переходити до прикметників. Так, у словосполученнях битий шлях, освічена людина виділені слова вказують на постійну ознаку (перше з них не має, зокрема, ознаки недоконаного виду і теперішнього часу, друге — доконаного виду і минулого часу). Це — прикметники.Деякі з таких колишніх дієприкметників можуть втратити і здатність вказувати на ознаку предмета і самі позначають предмет, переходячи таким чином до іменників: керуючий, командуючий, завідуючий, учений:ТКеруючий провів нараду;Орденами нагороджено багатьох учених. Необхідно розрізняти дієприкметники і прикметники, до складу яких входять суфікси -уч-, -ач-,іноді -єн-: блискучий виступ, сипучі піски, гаряча страва, шалений шторм. Виділені слова утворені не від дієслівної основи теперішнього часу або ж називають постійну ознаку. У ряді випадків дієприкметник і утворений від нього прикметник розрізняються тільки наголосом: печена картопля (пор.: спечена) — дієприкметник; печена картопля — прикметник.