Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Розділ 1 Вальковська.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
10.06.2015
Размер:
51.68 Кб
Скачать

РОЗДІЛ 1

Огляд літературних джерел та дисертаційних досліджень за темою роботи

1.1. Традиційні підходи до формування педагогічної техніки майбутніх учителів

С. Т. Шацький (1878-1934) у своїх підходах до «нового педагогічного мистецтва» указував на роль творчості як перетворюючої функції педагогічної діяльності, котра, «як і діти, повинна бути живою, діяльною, рухливою, пошуковою». Педагогічну творчість він також пов'язував з обов'язком учителя бути «спостерігачем і дослідником тих явищ, які перед ним відбуваються». Уважаючи творчість невід'ємним елементом педагогічної праці, Шацький пояснював це тим, що «педагогічний інстинкт притаманний усім», хоча «він часто дрімає або спрямований неправильно». Тому велике значення в педагогічній майстерності надавалось професійній техніці вчителя. «Не відкладаючи питання про творчість, ...ми повинні говорити про вміння цю роботу робити». Виділяючи в підготовці вчителів навчальну, дослідницьку і практичну сторони, Шацький представляв педагогічні навчальні заклади комплексними центрами, де переважали активні форми навчання студентів, набувалися вміння осмислювати практичний досвід, оцінювати в ньому головну ідею.

Блискучий український педагог-практик А. С. Макаренко, який заявив новаторський гуманістичний підхід до питань виховання, сформулював ряд положень по проблемі педагогічної праці, що по праву вважаються основоположними в теорії педагогічної майстерності. Називаючи вміння виховувати мистецтвом, А. С. Макаренко розглядав діяльність вихователя з позицій виробництва, людини праці, професії і виділяв майстерність вихователя, відокремлюючи в такий спосіб виховний процес від освітнього. Не наводячи визначення поняття педагогічної майстерності, А. С. Макаренко в ряді праць розкрив його зміст і структуру. Професійно-педагогічна майстерність пов'язується з високим рівнем вихованості вчителя, його авторитетністю і моральними якостями, наявністю чіткої спрямованості, особистого «кредо», глибоких професійних знань і умінь, а також із сильним характером, діловитістю, твердою волею, моральним ставленням до дітей у поєднанні вимогливості з повагою до них. Особливе значення в структурі педагогічної майстерності А. С. Макаренко надавав педагогічній техніці, розуміючи під цим набір спеціальних знань, умінь і навичок практичного володіння прийомами педагогічних впливів як у вузькому розумінні (зовнішні прояви), так і в широкому - оволодіння різноманітним «інструментарієм» науково-організованої системи впливів. Розкриваючи зміст педагогічної техніки, педагог-новатор охарактеризував її елементи - володіння вчителя-вихователя словом, інтонаціями (15-20 відтінків «Іди сюди»), мімікою, рухами, настроєм, усім організмом. Він підкреслював, що педагог не може не грати і не може допускати, щоб його «нерви та сердечні муки» були інструментом професійної діяльності. Між тим А. С. Макаренко заперечував проти зовнішньої гри і рекомендував шукати «якийсь пас», який би поєднував гру з «прекрасною особистістю вихователя». Без професійної техніки А. С. Макаренко вважав педагогічну майстерність «зовсім пустим ділом», яку можна назвати «кустарною». Як бачимо, педагогічну майстерність новатор трактував дещо звужено, обмежуючи її в основному технікою.

А. С. Макаренко займав достатньо чітку позицію щодо формування педагогічної майстерності. Він заперечував думку про вирішальне значення таланту в педагогічній професії («талант діло рідкісне, а державі потрібні мільйони вчителів»). «Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчатися» (там же) і на власному прикладі він доводив таку позицію. Він не бачив у собі ні талановитості, ні хисту, ні покликання, хоча ставши майстром завдяки навчанню, «...майстром може стати кожний, якщо йому допоможуть і якщо він сам працюватиме». З цих позицій А. С. Макаренко підходив і до проблеми підготовки вчителя та організації педагогічної освіти. Він відмічав, що, на жаль, у сучасних йому педагогічних вузах і не знають, що таке педагогічна майстерність, «цією майстерністю там і не пахне», і був переконаний, що в майбутньому в педагогічних навчальних закладах будуть викладатися основи педагогічної техніки, майстерності у спеціальному курсі. А. С. Макаренко пропонував переглянути програми підготовки вчителів як до викладання, так і до виховної роботи та наголошував на необхідності широкої освіти вчителя незалежно від профілю, відповідно до «духу часу», а також підкреслював важливість отримання майбутніми вчителями не тільки спеціальної освіти, а й спеціального виховання - бути організованими, підтягнутими, увічливими, культурними. «Таке виховання полягає в організації характеру майбутнього педагога, його поведінки, а вже потім вироблення необхідних умінь і навичок».

Засновник її – Карл Роджерс (1902 - 1987, США). У школі був малоздібним, зазнавав приниження з боку вчителів і саме це зміцнило в ньому прагнення присвятити себе в майбутньому педагогічній праці. Навчався в знаменитого Дж. Дьюї, потім працював учителем, був ласкавим з учнями, жив їхнім життям. Його кредо: завжди перемагає добро. Переконував колег стати на позиції добра, створив гурток гуманістичної орієнтації, який згодом перетворився у відомий дослідний центр, який існує й нині. Свої педагогічні погляди виклав у книзі "Freedom to Learn for the 80'sn" ("Вільне навчання для 80-х років"), де стверджував, що основою зміни поведінки людини є її здатність розвиватися і навчатися, ґрунтуючись на власному досвіді. Не можна будь-кого змінити, передаючи йому готовий досвід. Можна лише створити атмосферу, яка сприятиме розвитку людини, вважав учений.

Учителя – людину, яка створює атмосферу полегшення, називають фацилітатором. Умови, що створюють цю атмосферу, не залежать від знань та інтелекту вихователя. Від нього вимагається одне – наголошувати вихованцю, що його люблять, ним цікавляться, ним займаються.

Найважливішими якостями фацилітатора є емпатія (здатність педагога ідентифікувати себе з учнем, стати на його позицію, розділяти інтереси і турботи, радощі й розчарування), безумовне схвалення особистості вихованця, аутентичність. Лише за таких умов особистість може прийняти рішення про зміну своєї поведінки. Порушуючи дисципліну, вживаючи алкоголь чи наркотики, вихованець сам приймає таке рішення, сам він повинен прийняти і альтернативне рішення.

К.Роджерса не задовольнили такі положення традиційної педагогіки:

1. Учитель дає знання, учень їх отримує.

2. Основні елементи - урок і екзамен. Урок - домінуюча форма, екзамен визначає рівень пріоритетних знань.

3. Учитель - керівник, учень - виконавець. Обидва підпорядковані керівництву школи. Контроль завжди спрямований вниз.

4. Учитель як авторитет є центральною фігурою. Він викликає подив як ерудит і неповагу як диктатор, але завжди перебуває в центрі.

5. Існує мінімум довір'я між учителем і учнем. Учитель не сподівається, що учень буде добре працювати без його постійного контролю. Учень не вірить в чесність і компетентність учителя.

6. Учитель переконаний, що учнем краще всього управляти, тримаючи його періодично чи постійно у стані страху. Цей страх зростає з просуванням по ступенях освіти, бо учень завжди втрачає більше.

7. Учень не визначає мети, змісту, методів освіти, не має права вибрати вчителя. Учитель також не має права голосу.

8. У школі місце не для формування особистості, а для розвитку інтелекту.

Замість традиційної моделі освіти К.Роджерс запропонував нову – концентрації на особистість, яка має дев'ять основних положень.

1. Головна умова: фацилітатор достатньо поважає себе і

вихованців, щоб зрозуміти - вони як і він сам, думають про себе,

навчаються для себе.

2. Фацилітатор несе відповідальність за навчання й виховання.

3. Учитель керується власним досвідом.

4. Учень будує і розвиває власну програму самостійно або спільно з іншими; вибирає напрям навчання з повним усвідомленням відповідальності за наслідки свого вибору.

5. У класі поступово створюється клімат, який полегшує навчання. Спочатку керує ним фацилітатор, з часом самі учні підтримують його, потім взаємне навчання стає домінуючим.

6. Зміст освіти не є визначальним. Результати вимірюються тим, чи зробив учень помітний крок уперед.

7. Самодисципліна замінює зовнішню дисципліну.

8. Учень сам оцінює рівень навчання й виховання.

9. Навчально-виховний процес має тенденцію до поглиблення, зв'язку з життям, бо напрям навчання с особистим вибором, навчання – власною ініціативою, а особистість спрямована на саморозвиток.

В гуманістично-зорієнтованій школі з'являється багато нових елементів. Зокрема, учень буде: а) брати участь у виборі змісту освіти; б) проявляти елементи творчості; в) більш експресивним у своїх почуттях, думках, справах; г) розвивати довір'я до себе і схвалювати свої вчинки; д) відкривати для себе, що вчитись цікаво; е) чекати, коли ж наступить час іти до школи; є) любити і поважати вчителів, бо вони його люблять; ж) знаходити в школі місце для своїх розваг; з) збагачувати свої знання про способи і джерела накопичення знань; и) розуміти, що деякі речі надто складні для вивчення і вимагатимуть зусиль, концентрації й самодисципліни; і) відкривати для себе, що таке навчання дає більше задоволення; Й) виконувати завдання разом з іншими, оволодівати навичками соціальної поведінки. У зв'язку з цим не кожен може стати учителем-фацилітатором. Кандидат сам повинен оцінити свої можливості, відповівши на сформульовані К.Роджерсом питання:

1. Чи зможеш ти зрозуміти внутрішній світ молодої особистості, не будучи суддею і критиком?

2. Чи зможеш ти бути щирим з молоддю, виявляти ризик щодо відвертих, експресивних взаємовідносин, в яких кожен чогось навчиться? Чи зможеш ти бути собою у таких відносинах з молоддю?

3. Чи зможеш ти відкрити і розвивати зацікавленість кожної особистості, незалежно від того, чим це закінчиться?4. Чи зможеш ти допомогти молодим людям зберегти одну з найбільших цінностей - зацікавленість собою і навколишнім світом?

5. Чи зможеш ти виявити творчість у створенні для молоді сприятливих умов для пізнання людей, досвіду, книг, інших джерел, які збуджують інтерес?

6. Чи зможеш ти сприйняти і підтримати майже нереальні й недосконалі думки, які супроводжують творче навчання, творчу діяльність? Чи зможеш сприйняти неординарні думки своїх вихованців?

7. Чи зможеш допомогти вихованцям стати інтегрованою цілісністю з почуттями, які проникають в ідеї, й ідеї, які пронизують почуття, захоплюють особистість?

"Якщо хтось якимось чудом скаже "так" на більшість питань, - підсумовував К. Роджерс, - то він зможе полегшити життя своїх школярів, допоможе розвитку широких можливостей молоді".

З теорією К.Роджерса перегукується і теорія потреб Абрахама Маслоу. Гуманістичний напрям у педагогіці сформувався у 50-х pp. XX ст. і орієнтує вчителів, перш за все, на вивчення ціннісних орієнтацій та життєвих планів учнів. При їх вивченні сучасна західна педагогіка ґрунтується на концепцію мотивації і самоактуалізації особистості, яку й розробив А.Маслоу,

Фундаментальною тезою цієї теорії є твердження про необхідність вивчення людини як загального, унікального, організованого цілого. У структурі потреб мотивація впливає на людину як на ціле, а не на окремі аспекти поведінки. А.Маслоу вважає, що визначальною є мотивація пошуку особистістю мети і сутності життя.

У кожної людини є нижчі й вищі потреби, які вчений подає у вигляді піраміди. В основі піраміди — фізіологічні потреби (їжа, вода, тепло, відпочинок, здоров'я, житло, сон, захист від природних стихій тощо).

Наступний рівень – потреби в безпеці – (захист від примусу, погроз, стабільність, економіка, робота тощо). Далі – потреби у спілкуванні, прив'язаності і любові. Потім – Ш. Завершують піраміду потреби в само-удосконаленні (бажання знайти себе в чомусь, потреба в успіхах), а також естетичні потреби (краса, упорядкованість, симетрія, системність, акуратність, гармонія) . [ Педагогіка – Зайченко І.B.]

1.2. Проблеми розвитку професійних якостей учителя початкових класів

Праця вчителя складна, важка і надзвичайно відповідальна. В.О. Сухомлинський, розмірковуючи про унікальність учительської професії, писав: "Працю вчителя ні з чим не можна ні порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милується колосками і жменею зерна, вирощеного в полі... А вчителеві треба працювати роки, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя, і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть до таких наслідків, як в учительському".

Учителеві для якісного виконання своїх професійних функцій, виправдання довір'я суспільства щодо виховання молодого покоління необхідно мати добру фахову підготовку, яка залежить і від його особистих якостей. Професійна діяльність учителя ускладнюється ще й певними соціальними обставинами. Кожна людина в процесі задоволення своїх потреб прагне обрати кращі умови, чинники: відвідати театральну виставу за участю талановитих акторів, піти на прийом до кваліфікованого лікаря, замовити одяг у дизайнера високої кваліфікації. Батьки, які турбуються про те, щоб їхня дитина отримала якісну освіту, належне виховання, також прагнуть, щоб їхня дитина потрапила до рук хорошого вчителя-вихователя. Та не завжди вдається це бажання реалізувати. Скажімо, в населеному пункті є лише одна школа з постійним складом учителів. Тут уже не до вибору. У великих містах також учні мають відвідувати, в основному, школу в своєму мікрорайоні. Тому батькам нерідко доводиться шкодувати, що вона потрапила до слабкого вчителя і сподівання не справдилися.

В.О. Сухомлинський усе своє педагогічне життя мріяв, щоб усі діти потрапляли до рук хороших учителів. І не лише мріяв, а й багато працював над питаннями формування професіоналізму вчителів. У фундаментальній праці "Павлиська середня школа" Василь Олександрович писав: "Що означає хороший учитель? Це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам він був дитиною.

Хороший вчитель — це, по-друге, людина, що добре знає науку, на основі якої побудований предмет, котрий він викладає, закохана в цю науку, знає її горизонт найновіші відкриття, дослідження, досягнення. Гордістю школи стає вчитель, який, на доповнення до сказаного, сам небайдужий до проблем, над якими б'ється його наука, здатний до самостійного дослідження...

...Хороший учитель — це, по-третє, людина, яка знає психологію і педагогіку, розуміє і відчуває, що без знання науки про виховання працювати з дітьми неможливо.

Хороший учитель — це, по-четверте, людина, яка досконало володіє вміннями в тій чи іншій трудовій діяльності, майстер своєї справи. Дуже важливо, щоб у школі був і чудовий садівник, і людина, закохана в машини, і майстер електротехніки, і столяр, і рослинник, який любить поратися на навчально-дослідній ділянці. У добрій школі кожний учитель має яку-небудь трудову пристрасть".

В ідеальному плані для кожної професії необхідно складати професіограму. Завдання це складне й багатогранне. Воно ускладнюється ще й тим, що з погляду розвитку науки й техніки, динаміки соціальних взаємин постійно треба враховувати зміни щодо діяльності людини в рамках певної професії. Тому це категорія динамічна, багато аспектна і змінна. Зокрема, професія сучасного вчителя вимагає дещо інших якостей, ніж у 30-х роках XX ст.

1. Любов до дітей.

Вміння бачити у своїх вихованцях юних громадян з невичерпними можливостями. Український письменник І.Я. Франко, розмірковуючи над сутністю й складниками педагогічного таланту, писав:

Усяким людям всякі дари:

Одному ясний, сильний ум,

Що не знаходить в світі пари;

Другому рій крилатих дум,

Що, мов орли, летять за хмари,

Ще іншим руки золоті:

Що очі бачуть, руки вдіють.

Який же дар дістали ті,

Що так дітей учити вміють?

Мені здається, в скарбі тім

Любві найбільш дісталось їм.

Ця думка не покидала й В.О. Сухомлинського. "Що було найголовніше в моєму житті? — запитує він і відповідає. Без вагань відповідаю: любов до дітей"2.

Російський письменник Л.М. Толстой, який пройшов школу вчительства в Яснополянській школі, також указував на важливість у діяльності вчителя такої якості, як любов до дітей: "Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем. Якщо вчитель відчуває тільки любов до учня, як батько, мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав усі книжки, але не відчуває любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учня, він — досконалий учитель".

2. Почуття людської гідності.

Гідність — це сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості людини; усвідомлення нею своєї громадської ваги, громадського обов'язку. Як форма вияву соціальної й моральної свободи поняття "гідність" є правом людини на повагу, визнання її прав і одночасно передбачає усвідомлення нею свого обов'язку й відповідальності перед суспільством. Щоб виховувати учнів, педагог сам має бути вихованим. Щоб формувати у вихованців високі морально-духовні якості, педагог передусім сам повинен бути носієм цих якостей, незаперечним взірцем, ідеалом для наслідування. "У вихованні, — писав К.Д. Ушинський, — все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути й програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання... Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця, що проникає в характер, навчання не можливе. Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер. Причини такого морального магнетизування приховані глибоко в природі людини".

3. Чесність, совісність, справедливість, об'єктивність.

Це ті якості, що їх найбільше поціновують вихованці в учителеві. Розглядаючи ці якості, необхідно виходити з розуміння сутності понять "совість" і "честь". Совість — це категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. В.О. Сухомлинський називав совість власним суддею, недремним охоронцем учинків, розуму. "Совість немислима без постійного нагромадження в підсвідомості інформації про благородну людську поведінку: любов до людини, прагнення до взаємодопомоги, відраза і непримиренність до насильства над людиною, обов'язок перед колективом і суспільством, нетерпимість до неробства, лінощів, дармоїдства, глибока повага до старих, співчуття до кволих. Совість підкоряється свідомості, розумові — "цареві в голові", як говорить народна мудрість".

Лише совість є внутрішнім контролером власної діяльності, мірилом відповідальності за свої вчинки. Совість стоїть в одному ряду зі словом сумління, яке означає почуття усвідомлення моральної відповідальності за свою поведінку і вчинки перед собою й суспільством. "Сумління, — зауважував В.О. Сухомлинський, — це, образно кажучи, емоційний вартовий переконань".

Честь — це категорія етики, що характеризує особистість з позиції готовності відстоювати, підтримувати достоїнство, репутацію свою особисту чи спільноти, до якої вона належить. У народі поняття честі виступає важливим критерієм моральної досконалості особистості. Тому молодим людям нагадують: "Бережи одяг з нову, а честь змолоду".

Учитель-вихователь за своєю професією впродовж усього життя перебуває на сцені "педагогічного театру". Він назавжди "викликаний до дошки". На нього дивляться сотні очей вихованців, їхніх батьків, співвітчизників. І всі вони чекають від учителя виявів чеснот, совісності, справедливості й високої моральності.

4. Витримка, стриманість, терпеливість.

Без цих рис учителеві аж ніяк не можна. Адже йому щоденно доводиться спілкуватися з дітьми, які ще не мають достатнього соціального досвіду, не завжди діють відповідно до встановлених правил і норм, схильні до пустощів. Вихованці з раннього віку прагнуть спілкуватися зі своїми ровесниками, старшими людьми. Але в них не сформовані належним чином уміння й навички поведінки, недостатньо розвинений рівень самооцінки. Тому природно, що в них час від часу трапляються порушення, помилки у стосунках з іншими людьми. Це нормальний стан перебігу подій. Учитель завжди має стримувати себе, не квапитись приймати необдумані рішення, особливо в стані афекту. Потрібно терпеливо, наполегливо працювати над формуванням в учнів відповідних умінь і навичок у поведінці.

Виховання — досить тривалий процес, і результат зусиль проявляється не швидко. Тому без терпеливості, без сподівань на результативність своїх дій у перспективі педагогові не обійтись.

5. Організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом.

Учитель повинен уміти організовувати як себе, так і вихованців на різні види діяльності. У навчально-виховному процесі встановлюються не лише парні взаємини (учитель — учень), а й стосунки між учителем і дитячим колективом. Уміння організувати колектив, працювати з ним — це, з одного боку, запорука успіху навчально-виховної роботи, а з іншого — підготовка вихованців до активної діяльності в умовах співіснування та спів діяльності в соціальних колективах дорослих. A.C. Макаренко не уявляв процесу виховання особистості поза колективом. Виховання особистості в колективі і через колектив — один з важливих принципів процесу виховання. Він випливає із сутності людини як соціальної істоти. Люди з давніх-давен жили групами, об'єднаннями, племенами, кланами та ін. Це давало змогу створювати оптимальні умови для виживання, збереження й продовження роду, добування їжі, будівництва житла, здійснювання обрядів, ритуалів, захисту від стихій, оборони від ворогів. З упевненістю можна стверджувати, що величезні досягнення людства в освоєнні природних багатств, у розвитку науки й техніки — результат колективної діяльності. Колектив — це геніальний "формовитвір" соціальної діяльності людства, важлива передумова розвитку як окремої особистості, так і соціуму.

В.О. Сухомлинський у роботі "Методика виховання колективу" писав: "Найважливіший період становлення особистості майбутнього громадянина країни Рад — шкільні роки. Тому виняткову роль у формуванні підростаючої людини відіграє шкільний колектив. Саме він є основним соціальним середовищем, в якому виховуються потреби, розкриваються задатки, формуються здібності особистості. У шкільному колективі з його багатогранними відносинами завдяки спільній діяльності його членів забезпечується всебічний розвиток особистості, належна підготовка дітей і молоді до виробничої праці, до активної участі в суспільному житті, до оборони Батьківщини".

6. Всебічний розвиток.

Діти схильні до активного пізнання навколишньої дійсності, вони бажають отримати відповідь на безліч питань. І насамперед вони чекають задоволення своїх пізнавальних інтересів від батьків і вчителів. Оскільки більшість батьків не має належної педагогічної підготовки, то вчителеві доводиться щоденно допомагати учням свідомо пізнавати невідомий для них світ природи й суспільних відносин. Тому, окрім глибоких знань зі своєї навчальної дисципліни, вчитель має володіти певним колом знань з інших різноманітних галузей. А це досягається лише щоденною копіткою працею.

7. Принциповість і вимогливість.

Ці якості лежать в основі педагогічного спілкування вчителя з вихованцями. У сфері виховання вчитель повинен мати міцний ґрунт, певне вістря, навколо якого й будується вся його діяльність. Принциповість педагога має випливати з глибокого розуміння ним виховних завдань, знань закономірностей навчально-виховного процесу, особливостей анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей певної вікової групи.

Вимогливість — це той інструмент, за допомогою якого вчитель допомагає вихованцеві сформувати певні вміння й навички. Питанням місця й ролі вимоги в системі виховання особливого значення надавав A.C. Макаренко. Він стверджував, що розумна система вимог не тільки законна, але й необхідна. Вона допомагає сформуватись міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, тренує волю, формує людську гідність, уміння чинити опір спокусам і переборювати їх.

Діалектичне поєднання методу вимог з методами переконування та прикладу формує гідну поведінку особистості. Кожен вихователь (батьки, вихователь у дитячому садочку, учитель у школі та ін.) повинен, по-перше, висувати перед дитиною й колективом посильні, реальні вимоги і, по-друге, наполегливо домагатися їх виконання. Чим раніше вихованець відчує систему об'єктивних вимог з боку педагога, тим менше доведеться вимагати, тим природніше складеться стиль взаємин у системі спілкування. В колективі, де вибудовується чітка безкомпромісна система вимог, яскраво проявляється захищеність особистості. До речі, вихованці завжди схвально ставляться до проявів розумних вимог з боку вихователя.

8. Оптимізм, любов до життя.

Учитель завжди працює з колективом дітей. А для них характерні почуття радості, веселості, мажору. Тому вчитель передусім має задавати тон бадьорості, оптимізму. A.C. Макаренко постійно домагався забезпечення мажорного настрою в дитячому колективі. "Відмінними ознаками стилю радянського дитячого колективу, — писав він, — я вважаю такі. По-перше, мажор. Я ставлю головною цю якість. Постійна бадьорість, ніяких похмурих облич, ніяких кислих виразів, постійна готовність діяти, райдужний настрій, саме мажорний, веселий, бадьорий настрій, але ніяк не істеричність. Готовність до корисних дій, додій цікавих, додій змістовних, обдуманих, але ні в якому разі не до розгардіяшу, зойків, крику, не до безладних зоологічних дій"1.

Учитель має приходити на кожний урок з добрим, мажорним настроєм, заряджаючи ним своїх вихованців. У ході уроку слід підтримувати позитивні емоції учнів. Це сприяє активізації мисленнєвої діяльності дітей, знімає гальмівні процеси. Інколи задають запитання: "З чим учні мають вийти з уроку?" Продуктивною в цьому плані може бути відповідь: "З добрим настроєм, із задоволенням". У цьому певність того, що і на наступний урок діти прийдуть з очікуванням отримати таке ж задоволення. В.О. Сухомлинський писав: "Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання".

Одночасно з пробудженням радості пізнання вчитель має утверджувати й підтримувати віру в духовні сили вихованців, надію на те, що в процесі виховання можна сформувати благородні риси в будь-якого школяра. Мудрість педагога проявляється ще й у тому, щоб усвідомлювати, що в розумовій сфері внаслідок різного рівня інтелектуальних можливостей не кожна дитина може досягти бажаних успіхів. Зате в морально-духовній сфері кожній дитині доступні вершини. Якраз цей чинник має бути джерелом оптимізму вчителя.

9. Чуйність, гуманне ставлення до людей.

Праця вчителя-вихователя спрямована на створення найвищих цінностей на землі — скарбів розуму й душі. Масовий технократичний вплив на особистість, відірваність значної частини дітей від природи, наслідки багатолітнього жорсткого пресу тоталітаризму, завищена прагматизованість і егоїстичність нинішнього укладу життя вкрай негативно впливають на формування почуттів ніжності, чуйності, глибокої поваги до людини, бачення в ній найвищої цінності. Тому саме вчитель своєю чуйністю, гуманістичною спрямованістю має компенсувати те негативне, що не дає змоги прорости в дитячих серцях паросткам доброти. Школа в особі вчителя має стати тим духовним храмом, де кожна дитина відчувала б справді гуманне ставлення до себе, мала змогу знайти в цьому храмі спокій і захист від впливу жорстокості, насилля, зневаги до неї.

В.О. Сухомлинському ще за його життя деякі педагоги доби технократії дорікали, що його практична діяльність у школі й наукові праці спрямовані на пропаганду своєрідного "толстовства", м'якотілості, "морального сюсюкання". І лише з позицій філософії людино центризму XXI ст. ми можемо поцінувати діяльність Василя Олександровича як апостола пріоритетності морально-духовних вартостей. У праці "Народження громадянина" він писав: "Гуманність, чуйність до людини, готовність прийти їй на допомогу — ці елементарні риси людяності, порядності мають стати надбанням, особистим моральним багатством кожного вихованця. Я вбачаю одне з найважливіших виховних завдань школи в тому, щоб утвердити в кожній людині доброту й сердечність, чутливість до всього живого, в чому втілені краса й велич життя... Не можуть бути доступними високі ідеали безсердечній людині, не здатній до тонких переживань. Безсердечність породжує байдужість до людей, байдужість — себелюбство, себелюбство — жорстокість".

Учитель-вихователь у своїй діяльності повинен виступати не лише носієм знань і трансляції їх учням, а передусім хранителем морально-духовних цінностей, якими має збагачувати своїх вихованців.

10. Творчий склад мислення.

Ця якість також зумовлена винятковими особливостями професії вчителя. З одного боку, вчителеві необхідно постійно перебувати в творчому пошуку при підготовці до кожного уроку. Урок — це своєрідна невелика вистава. Тому вчителеві доводиться виступати в ролі й автора сценарію, і режисера, і актора. Без творчого підходу тут не обійтися. З іншого ж боку, вихователь постійно спілкується з учнями на уроці, поза уроком, щоденно перебуває в різних педагогічних ситуаціях, в яких доводиться невідкладно розв'язувати безліч завдань, часто не передбачуваних. Учитель математики прийшов на урок у 10-й клас і побачив, що на класній дошці крейдою намальовано дружній шарж на нього. Потрібно тут же приймати рішення. Немає часу ні на роздуми, ні на поради з кимсь.

Молода вчителька літератури дала учням 11-го класу завдання написати домашній твір на тему: "Мої моральні цінності". Через кілька днів усі учні здали зошити зі своїми творчими роботами. Перевіряючи твори, вчителька зі здивуванням прочитала опис Сергія про кохання. Але основний зміст твору був присвячений тому, що Сергій щиро зізнавався вчительці в коханні до неї, відверто описував свої почуття.

Нестандартна ситуація. Вона вимагає від педагога знову ж таки творчого підходу. І тут не можна скористатися ані стандартними алгоритмами, ані порадами-рецептами. Успіх розв'язання проблеми залежить лише від вияву педагогом творчого начала, майстерності й такту.

Діяльність педагога певною мірою споріднена з професією актора. Обидві вони потребують вияву творчості. Та все ж між ними є суттєва відмінність. Актор перед виступом у виставі на сцені тривалий час під керівництвом досвідченого режисера продумує і відпрацьовує всі елементи свого дійства і взаємодії з іншими акторами, які беруть участь у виставі. До дрібниць відпрацьовуються мізансцени, голос, міміка, жести та ін. А вчитель не має такої можливості. Кожен крок його діяльності — на уроці, поза уроком потребує творчого підходу, експромту.

11. Тактовність.

Педагогічний такт (від лат. tactus — відчуття, дотик, дія) — це почуття міри, відчуття й розуміння конкретного стану вихованця, людини, з якою відбувається спілкування, що підказує вихователеві найделікатніший спосіб поведінки в різних ситуаціях, уміння обирати найбільш доцільний підхід до особистості в системі виховних взаємин з нею.

Тактовність - - особлива якість учителя-вихователя. Та й не тільки вчителя, а й кожної людини, яка вступає у спілкування з іншими людьми. Це визначальний чинник успішності й ефективності виховної роботи, вияв гуманності в стосунках з людьми.

К.Д. Ушинський, розмірковуючи про місце й роль педагогічного такту в діяльності вихователя, писав: "Так званий педагогічний такт, без якого вихователь, хоч би як вивчив він теорію педагогіки, ніколи не буде добрим вихователем-практиком, є по суті не більше як такт психологічний, потрібний педагогові такою ж мірою, як і літераторові, поетові, ораторові, акторові, політикові, проповідникові і, словом, усім тим особам, які так чи інакше думають впливати на душу інших людей"1.

Педагогічний такт — це той визначальний психологічний чинник, який допомагає вихователеві налагоджувати найтонші узгоджені стосунки з учнями, забезпечувати ефективність виховного процесу. Це той інструмент, який допомагає вихователеві спілкуватися з учнями на основі розуміння їхнього психічного стану в конкретних обставинах, приймати доцільні рішення, які б не гальмувати дій вихованців, а спонукали їх до активної, раціональної праці. У педагогічному такті завжди таїться велика сила, яка може корінним чином вплинути на поведінку особистості вихованця.[  Технологія і техніка шкільного уроку - Кузьмінський А.І. ]

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]