Міністерство охорони здоров’я України

Державний заклад «Дніпропетровська медична академія»

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

(Для студентів І курсу медичних спеціальностей)

ДНІПРОПЕТРОВСЬК – 2012

УКЛАДАЧ: Є.А. Врадій, кандидат історичних наук, викладач кафедри гуманітарних наук ДЗ «Дніпропетровська медична академія» Міністерства охорони здоров’я України.

РЕЦЕНЗЕНТИ: О.Ф. Нікілєв, доктор історичних наук, професор (Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара);

ПЕРЕДМОВА

Гуманітарна освіта є однією із основоположних складових гармонійного та всебічного виховання особистості. Незалежно від напряму професійної підготовки процес здобуття вищої освіти не є лише механічним опануванням комплексом навичок та умінь, необхідних для виконання певних спеціалізованих функцій у різних сферах людської діяльності. Фахівець із вищою освітою – це насамперед особистість, із сформованим науковим світоглядом, здатністю критично усвідомлювати явища і процеси людського буття, вільна від різного роду стереотипів та оціночного способу мислення. Вища освіта – це не лише широкий запас знань, але і, власне, сама здатність вчитися, опановувати значні масиви інформації, вміння аналізувати та узагальнювати, знаходити аргументи для підтвердження власної думки. Одночасно з цим, вища освіта – це і толерантне ставлення до думок інших особистостей, здатність сприймати позицію оточуючих, адже саме вільний, незаангажований обмін ідеями є запорукою розвитку та людського поступу загалом. З огляду на це, особливого значення набуває вивчення досвіду попередніх поколінь, адже саме через усвідомлення історії можна вибудувати своєрідний діалог між минулим та сучасним, спробувати дати відповідь на вічні для кожної особистості та нації питання: хто ми? звідки походимо? у чому наше призначення?

Вивчення курсу «Історія української культури» студентами медичних спеціальностей («Лікувальна справа», «Медико-профілактична справа», «Стоматологія», «Клінічна фармація») передбачає слухання лекційного курсу (14 академічних годин), роботу на семінарських заняттях (26 академічних годин, включно з проведенням модульного контролю) та виконання індивідуального завдання та самостійного опанування матеріалу (20 годин).

Левова частина навчального навантаження припадає на роботу студентів на семінарських заняттях та самостійне опрацювання матеріалу курсу. Зокрема, навчальною програмою передбачено проведення 12 семінарських занять за 7 навчальними темами, зміст яких охоплює історію української культури від первісної доби до доби Української Незалежності. Значний обсяг навчального матеріалу, який виноситься на семінарське обговорення та самостійне опрацювання, вимагає приділити особливу увагу чіткості та зрозумілості при постановці навчальних завдань, які б допомагали не лише вдало та всебічно опанувати навчальну дисципліну, але і дозволили реалізувати творчі можливості кожного слухача курсу. Запропоновані методичні рекомендації покликані полегшити самостійну роботу студентів, зокрема зорієнтувати їх у масиві наукової літератури з проблем історії української культури та культурології, запропонувати орієнтовний сценарій дискусії на семінарському занятті, розкрити сутність індивідуального завдання та вимоги до його виконання.

Сподіваємось, що даний навчально-методичний посібник допоможе Вам успішно опанувати матеріал курсу «Історія української культури», отримати лише позитивні оцінки та розвинути зацікавлення у проблемах як історії української культури, так і історії України загалом.

Методичні рекомендації до семінарських занять

ТЕМА 1 ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

(2 години)

План семінарського заняття

1. Неолітична революція та її вплив на розвиток матеріальної і духовною культури.

2.Культурний комплекс доби неоліту-енеоліту (трипільська археологічна культура).

3. Культура скіфо-сарматської доби. Мистецтво «звіриного стилю» іраномовних кочовиків.

4. Елінська колонізація Північного Причорномор’я та її роль у культурному діалозі осілих і кочових народів на території південних українських земель.

Звернути увагу на наступні поняття:

Анімізм, тотемізм, магія, фетишизм, археологічна культура, палеоліт, мезоліт, неоліт, пектораль, ініціація, матріархат, патріархат, проміскуїтет, матрилінійність, матрилокальність, екзогамний (ендогамний) шлюб, піктограма, табу, поліс, амфора, фібула, еллінізм, античність, відтворюючі типи господарства, привласнюючи типи господарства.

Звернути увагу на персоналії:

Геродот, Мітрідат, Германаріх, Атіла, В. Хвойко, Г. Чайлд, З. Фрейд, Б. Мозолевський,

Теми для реферативних доповідей:

1. В. Хвойко – першовідкривач трипільської культури.

2. Б. Мозолевський – життєвий шлях поета-археолога.

3. Г. Чайлд та його теорія первісних культурних революцій.

Перелік літератури, рекомендованої для опрацювання

1. Алексеев В.П. История первобытного общества / В.П. Алексеев, А.И. Першиц. – М.: «Высшая школа», 2001. – 318 с.

2. Гавриленко О. А. Античні держави Північного Причорномор’я: біля витоків вітчизняного права (кінець VII ст. до н.е.  – перша половина VI ст. н.е.). Монографія / О.А. Гавриленко. – Харків: Парус, 2006. – 352 с.

3. Гумилев Л.Н. От Руси к России / Л.Н. Гумилев. – М.: «АСТ Хранитель», 2006. – 415 с.

4. Дещинський Л. Українська і зарубіжна культура. Курс лекцій / Л. Дещинський. – Л.: Львівська політехника, 2001. – 280 с.

5. Зубарь В. М. Боги и герои античного Херсонеса / В.М. Зубарь. – Х.: «Стилос», 2005. – 188 с.

6. Іванченко Р. Історія без міфів: Бесіди з історії української державності: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – 2-ге вид., переробл. і допов. / Р. Іванченко. – К.: МАУП, 2007. – 624 с.

7. Козира Є. Українська і зарубіжна культура / Є. Козира. – К.: Здоров’я, 2001. – 280 с.

8. Кун Н. А. Легенды и мифы Древней Греции / Н.А. Кун. – М.: АСТ, Астрель, Полиграфиздат, 2010. – 192 с.

9. Леви Е. И. Ольвия. Город эпохи Эллинизма / Е. И. Леви. – Л.: Наука, 1985. – 152 с.

10. Маланюк Є. Нариси історії нашої культури / Є. Маланюк. – К.: Обереги, 1992. – 80 с.

11. Мид М. Культура и мир детства / М. Мид. – М.: Наука, 1988. – 429 с.

12. Морган Л. Г. Древнее общество или исследование линий человеческого прогресса от дикости через варварство к цивилизации / Л. Г. Морган. – М., 1999.

13. Морган Л. Г. Лига Ходеносауни, или ирокезов / [Пер. Бломквист Е.Э. ] / Л. Г. Морган. – М.: Наука, 1983. – 301 с.

14. Огієнко І. Українська культура: коротка історія культурного життя українського народу / І. Огієнко. – К.: Довіра, 1992. – 141 с.

15. Ольвия. Античное государство в Северном Причерноморье / Крыжицкий С.Д., Русяева А.С., Крапивина В.В. и др. – К.: Наукова думка, 1999. – 511 с.

16. Попович М. В. Нарис культури України / М.В. Попович. – К.: «АртЕК, 1998. – 728 с.

17. Рыбаков Б. С. Геродотова Скифия / Б. С. Рыбаков. –  М.: Наука, 1979. – 140 с.

18. Семенов Ю. И. На заре человеческой истории / Ю. И. Семенов. – М.: «Мысль», 1989. – 318 с.

19. Скифы: Хрестоматия / [Сост., введение, коммент. Т. М. Кузнецовой] –  М.: «Высшая школа», 1992. – 423 с.

20. Соколов Г. Ольвия и Херсонес. Ионическое и дорическое искусство / Г. Соколов. – М.: Греко-латинский кабинет, 1999. – 570 с.

21. Сорочан С. Б. Жизнь и гибель Херсонеса / С.Б. Сорочан, В.М. Зубарь, Л.В. Марченко. – Х.: Майдан, 2000. – 828 с.

22. Толочко П. П. Давня історія України / П.П. Толочко. – К.: Либідь, 1994. – Кн. 1. – 238 с.

23. Тэйлор Э.В. Первобытная культура / Э. В. Тэйлор. – М.: Издательство политической литературы, 1989. – 253 с.

24. Фартушний А. Українська культура / А. Фартушний. – К.: Знання, 1999. – 324 с.

25. Чайлд Г. Арийцы. Основатели европейской цивилизации / [Пер. с англ. И. А. Емец] / Г. Чайлд. – М.: Центрполиграф, 2009. – 272 с.

26. Чмихов М. О. Давня культура / М.О. Чмихов. – К.: Світло на Сході, 1998. – 180 с.

При підготовці до першого питання семінарського заняття доцільним є звернення студентів до сутності явища неолітичної революції, яка знаменувала кардинальні зміни у способі життя первісних людей. Перехід наших пращурів від привласнюючого до відтворюючого способу життя призвів до цілої низки трансформацій у матеріальній та духовній культурі людства. Характеризуючи неолітичний переворот доцільно вказати на його вірогідні причини та окремо зупинитися на наукових інтерпретаціях (теоріях) того, чому саме за епохи нового кам’яного віку відбулася кардинальна переорієнтація людського способу життя. Аналізуючи наслідки неолітичної революції логічною є їхня структуризація за двома напрямами: зміни у духовні культурі (перехід від матріархату до патріархату, спеціалізація праці, розшарування родової спільноти, ускладнення релігійних віруваннь та ін.) та перетворення у матеріальній сфері людства (поява кераміки, виникнення ремісництва та ін.). З метою більш наочної демонстрації динаміки змін у житті первісних людей, рекомендовано заповнити таблицю «Розвиток матеріальної і духовної культури первісної доби» (Див. Дод. 3).

Доба енеоліту (мідно-кам’яного віку) на українських землях відома насамперед знахідками так званої Трипільської культури. Готуючись до обговорення другого питання семінарського заняття потрібно знати історію віднайдення та дослідження даної археологічної культури, орієнтуватися у основних теоріях походження та зникнення трипільців тощо. Характеризуючи археологічні артефакти, знайдені на місцях поселень трипільців, логічним є проведення паралелей із духовною сферою життя первісних людей, інтерпретація того, як духовне впливало на матеріальне. Слід враховувати, що трипільський період історії був доволі тривалим, а ареал їхнього розселення доволі масштабним (від території Балканського півострова до Сіверського Донця). Відповідно, з рухом трипільців із заходу на схід змінювався традиційний спосіб їхнього життя (від землеробства до скотарства), що унеможливлює ототожнення трипільців з окремим способом життя.

Підсумовуючи дане питання необхідно звернути увагу і на аспект значенння трипільського періоду у загальному розвитку культури українських земель. Цілком логічним, є постановка питання: чому тема трипільської культури традиційно належить до переліку свого роду сакральних тем української історії? Спроба знайти відповідь на дане запитання, власна інтерпретація подібної ангажованості української історіографії сприятиме творчому усвідомленню місця і значення трипільської культури.

Вивчення культури кочових народів в процесі підготовки до третього питання дозволяє відстежити роль іранського та тюркського елементів у становленні культурного масиву українських земель. Особливе зацікавлення викликає процес адаптації кочових народів до клімату, особливостей природного ландшафту українських земель, їхні відносини із автохтонним населенням та грецькими колоністами. Особливу увагу слід звернути на явище звіринного стилю у кочовому мистецтві, проаналізувати духовну культуру кочовиків тощо.

Еліністична колонізація ( VII – V ст.ст. до н.е.) стала визначним явищем в історії культури українських земель, адже сприяла проникненню високих зразків грецької культури. Міста-колонії (Ольвії, Херсонесі, Пантикапеї та ін.) були не лише ретрансляторами культурних надбань Елади, але і виступали у якості центрів, що продуккували власний культурний продукт та чинили вплив на місцеве населення. Яскравим прикладом цього є діяльність філософа з Ольвії – Біона Борисфеніда.

При підготовці до даного питання, як і до семінарського заняття у цілому, доцільним є використання картографічного матеріалу, що дозволив би чітко співвідносити межі культурних та етнічних впливів та ін.