Цілі та зміст програми з дисципліни

“Історія медицини”

Для студентів зі спеціальності: 7.110106 – стоматологія

ЦІЛІ НАВЧАННЯ

Навчити студентів історичним мисленню і підходу до вивчення теорії медицини і її практичних заходів щодо поліпшення здоров’я людей; відтворити основні події, імена, досягнення і прорахунки на багатовіковому шляху розвитку медицини; наголосити на подвижницькій праці попередніх поколінь медиків; розкрити на історичних прикладах основну сутність медицини, яка полягає в утвердженні ідей добра, гуманізму і милосердя до хворої людини.

Ідентифікувати в історичному аспекті “Українську медицину” як наукове явище. Виховати в молодих поколінь українських медиків почуття патріотизму і національної гідності та прагнення зробити свій внесок у подальший розвиток світової медицини. Виховати у студентів-громадян інших держав почуття поваги до загальної історії медицини та української історії медицини.

ЗМІСТ ПРОГРАМИ

Корнелій Цельс і його праця «Про медицину».

Перша книга з історії медицини в середині XV ст. (Г. Тореллі). Публікації біографій окремих лікарів (XVI ст.), літературно-історичних описів (XVII ст.). Запровадження викладання елементів історії медицини у XVIII ст. в німецьких університетах. Видання у ХІХ-ХХ ст. великих систематизованих монографій і праць, присвячених спеціально історії медицини і фармації (К. Шпренґель, Я. Геккер, Е. Морвітц, Ж. Гардін, В. Шумовський, Ц. Фредеркінґ, Р. Рембілінський і Б. Кузьніцка, І. Ткешелашвілі, А. Гінзберг, І. Левінштейн). Формування історії окремих галузей медицини, деяких хвороб, біографічних словників.

Створення у 20-30-і роки XX ст. в університетах спеціальних інститутів та кафедр історії медицини (Німеччина — 15, США — 9, Італія — 8, Польща — 5). Заснування в І Московському медичному Інституті першої в СРСР кафедри історії медицини (1935), кафедри історії медицини ІДГУЛ (1940, П. Заблудовський); відкриття відділу історії медицини в Інституті організації охорони здоров'я і історії медицини ім. М. Семашка. Видання посібників і підручників з історії медицини під ред. Б. Петрова, ф. Бородуліна, П. Заблудовського і А. Лушнікова, М. Мультановського. Створення музеїв медицини та музеїв фармації, національних товариств істориків медицини та істориків фармації (істориків медицини і фармації), заснування Міжнародного товариства істориків фармації (1926), Міжнародної академії історії медицини (1962), створення самостійних кафедр історії фармації.

2. В Україні

Петро Пелехін — перший на українських землях професор «Історії і літератури медицини та висловлювань древніх медичних авторів» у медичному класі Києво-Могилянської академії (XIX ст.). Викладання на медичних факультетах університетів (Київ, Харків, Одеса) курсу «Енциклопедії і методології медицини», а пізніше «Історії та літератури медицини» (В. Караваєв, О. Вальтер, X. Гюббенет, Г. Гейбель, Ф. Мерінґ). Земський лікар і історик медицини С. Ковнер (1837-1896).

Заснування у Львівському університеті кафедри історії медицини (1929-1944). Уродженець Львова Вітольд Зємбіцький (1874-1950) — перший і єдиний професор історії медицини в Україні. Історико-медичні праці українських вчених (Є. Озаркевич, В. Щуровський, В. Білозор, М. Музика, О. Корчак-Чепурківський, О. Пучківський, М. Галин, С. Томілін, С. Верхратський, М. Думка, І. Дейнека, С. Дяченко).

Запровадження у 40-х роках в медичних інститутах УРСР курсу історії медицини при кафедрах організації охорони здоров'я. Видання українською мовою підручника з історії медицини С. Верхратського (1964, 1974, 1983, 1991).

Публікація в діаспорних виданнях фундаментальних праць проф. В. Плюща з історії української медицини (1970, 1983), збірників «Матеріали до історії української медицини» (1975, 1988), «Короткої історії медицини» А. Олеарчика і Р. Олеарчик (1991), численних статей Г. Шульца, Р. Осінчука, С. Парфанович, П. Пундія, які тепер повертаються в Україну.

Визначний вклад в історію медицини в сучасній Україні проф. О. Грандо, організатора і директора Національного (з 1974 р.) музею медицини України.

Відновлення Лікарської комісії НТШ у Львові та видання Лікарського збірника, праць про українських вчених-лікарів та їхні наукові школи (Я. Ганіткевич), видання двотомного біобібліографічного довідника П. Пундія «Українські лікарі».

Проблеми подальшого розвитку історії української медицини, ліквідація «білих плям», почавши з періоду України-Руси, об'єктивна оцінка радянського періоду розвитку медицини і фармації, повне повернення в Україну заборонених раніше праць української лікарської діаспори.

Формування української історії медицини як частини української історичної науки та складової світової історії медицини.