Теоретична і дидактична філологія. Випуск 10, 2011.
УДК 821.161.2 Вовк: 141.32
Юлія Григорчук (Київ)
ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МОТИВИ В ПОВІСТЕВОМУ ТРИПТИХУ ВІРИ ВОВК
Статтю присвячено ідейно-змістовому аналізові повістей Віри Вовк «Духи й дервіші», «Вітражі», «Старі панянки». Своєрідність інтерпретації екзистенційної проблематики окреслюється завдяки виокремленню основних мотивів триптиху. Акцентується увага на морально-релігійному аспекті розв’язання Вірою Вовк екзистенційних колізій, проводяться ідейні паралелі із сентенціями християнських мислителів. На основі здійсненого аналізу робиться висновок про детермінованість художнього мислення Віри Вовк ідеями релігійного екзистенціалізму.
Ключові слова: релігійний екзистенціалізм, модернізм, мотив, ідея, символ.
Статья посвящена идейно-содержательному анализу повестей Веры Вовк «Духи и дервиши», «Витражи», «Пожилые госпожи». Своеобразие интерпретации экзистенциальной проблематики определяется благодаря выделению основных мотивов триптиха. Акцентируется внимание на морально-религиозном аспекте решения Верой Вовк экзистенциальных коллизий, проводятся идейные параллели с сентенциями христианских мыслителей. На основе проведенного анализа делается вывод о детерминированности художественного мышления Веры Вовк идеями религиозного экзистенциализма.
Ключевые слова: религиозный экзистенциализм, модернизм, мотив, идея, символ.
This article deals with the analysis of Vira Vovk’s novels «Spirits and dervishes», «Stained-glass windows», «Old Misses». The peculiarity of the interpretation for the existential problematics is defined by the emphasizing the main motifs of the triptych. The attention is focused on the moral and religious aspects of the existential collisions solved by Vira Vovk. The ideological parallels with the maxims of the Christian thinkers are drawn. On a basis of the complete analysis, it is obtained the conclusion about the determinacy of Vira Vovk’s artistic thought by the ideas of the religious existentialism.
Key words: religious existentialism, modernism, motif, idea, symbol.
Актуальним напрямком сучасного українського літературознавства є міждисциплінарні студії, які розширюють
131
Теоретична і дидактична філологія. Випуск 10, 2011.
горизонти наукового пошуку й відкривають нові перспективи розвитку. Доречним у цьому аспекті є врахування здобутків філософської думки й застосування їх для аналізу художніх текстів. Такий підхід має важливе значення для дослідження інтелектуального дискурсу літератури модернізму. Світоглядною домінантою цього напряму є екзистенціалізм – європейська філософія існування, яка в період кризи гуманізму, двох світових війн ХХ століття постулювала ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини, її місця в світі, духовної витримки особистості. В українській літературі ці ідеї виразно проявилися «у творчості В.Підмогильного…, у прозі І.Багряного, Т.Осьмачки, В.Барки, Вал. Шевчука, в поезії представників «нью-йоркської» групи, в ліриці В.Стуса» [11, с. 226]. Екзистенціальна специфіка їхнього доробку ґрунтовно досліджена в працях В.В.Барчан, Д.І.Дроздовського, І.В.Котика, І.А.Куриленко, Н.А.Михайловської, С.Д.Павличко, І.В.Романової, О.А.Росінської, Л.Б.Тарнашинської, Г.Л.Токмань. Водночас науковці відзначають своєрідність українського екзистенціального мислення [2, с. 64-69; 3, с. 70; 7,
с. 232-234; 14, с. 176-179; 15, с. 198-199].
На відміну від європейського модернізму, в художній парадигмі якого домінували екзистенціали страху і відчаю, українська література пропагує пафос національного самоствердження й духовного стоїцизму, а в осмисленні екзистенціальних ідей опиралась на національну філософську традицію, передусім кордоцентризм Григорія Сковороди і Памфила Юркевича. Це підкреслює й Наталія Михайловська, зазначаючи, що «українська ментальність – сприятливий ґрунт для розвитку й формування екзистенційно-кордоцентричного типу філософствування» [12, с. 7]. Водночас такий світогляд близький до філософії релігійних екзистенціалістів Карла Ясперса, Ґабріеля Марселя, Сьорена К’єркеґора, Пауля Тілліха, Луї Лавеля, Анатаса Мацейна, Миколи Бердяєва, які сповідували ідеї трансцендентальної спрямованості людської екзистенції, божественної сутності людини, духовного стоїцизму особистості.
Унікальне поєднання філософії екзистенціалізму і глибокої релігійно-християнської духовності – визначальна риса творчості талановитої української письменниці з Бразилії, лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка 2008 року,
132
Теоретична і дидактична філологія. Випуск 10, 2011.
Віри Вовк (Селянської). Глибокий художній і філософський потенціал авторки ще не отримав ґрунтовної літературознавчої рецепції, що зумовлює актуальність досліджень у цьому напрямку.
Людина незвичайної долі і досвіду, обдарована багатьма талантами, Віра Вовк вибудувала власний художній світ на основі християнської філософії й моралі. «Все, що вона висловлює, – підкреслює Святослав Гординський, – є виявом її світогляду, точніше, християнського світогляду. Її християнство є, передусім, сила, що формує її слово, її саму, сила, що дозволяє їй відкривати несподівану трансцендентну суть і «другий» зміст, сховані в реальності речей» [6, с. 173].
Високі ціннісні орієнтири дозволили письменниці вистояти і не зламатись у стрімких коловоротах історії ХХ століття, перейти через охоплену вогнем Європу, а потім понад тридцять років плекати в собі за океаном духовний образ Батьківщини. У цих умовах щоденного опору абсурдній реальності вагомою силою протидії була струнка парадигма вищих вартостей і нова гуманістична філософія, «єдина, – за словами Жана-Поля Сартра, – яка надає людині гідності,… яка не робить із неї об’єкта» [13, с. 336]. Письменниця гостро відчуває кризу суспільної моралі, потребу духовного оновлення людства – звідси глибока філософська наповненість її прози. Крізь призму релігійного екзистенціалізму осмислює Віра Вовк долю особистості в сучасному світі, долю українця, українця-емігранта, емігрантамитця. Гайдеґґерівська теорія пошуку сенсу життя, к’єркеґорівська філософія морального вибору, ясперівська стратегія духовного стоїцизму, бердяївська концепція свободи творчого самоздійснення лежать в основі її великих прозових творів – повістей «Духи й дервіші», «Вітражі», «Старі панянки», – формуючи систему мотивів, яка структурно організовує ці твори в триптих.
Змістовим каркасом тріади є повість «Духи й дервіші». Вона сприймається як віддзеркалення релігійно-християнського світогляду Віри Вовк, авторського вдумливого погляду на світ і себе в ньому крізь призму етики й моралі. Цей твір – символічне відображення життєвого шляху письменниці, «покручених меандрів» її емігрантської долі. Головна героїня повісті – прототип самої Віри Вовк – чиста, морально висока особистість, що крізь світ війни і хаосу прагне пронести в душі недоторканним «митрополитове мир-зілля із палати Юрського саду» [4, с. 101].
133
Теоретична і дидактична філологія. Випуск 10, 2011.
Духовний шлях головної героїні у «Духах і дервішах» сприймається як виклик суспільству, його сірості, буденності – в цьому полягає, на нашу думку, екзистенційний конфлікт твору. В умовах постійного хаосу й руйнації (експансія Галичини, малої батьківщини авторки, Польщею, Радянським Союзом, Німеччиною, друга світова війна, еміграція) Віра Вовк проголошує: «моє серце закипіло якимсь страшним вогнем, і я заприсягла собі боротися з духами хаосу…» [4, с. 95]. У цій цитаті – мистецьке кредо письменниці, а також центральний мотив триптиху: боротьба творчих сил мистецтва (дервіші) зі стихією руйнації (духи).
Набираючи подальшого поглиблення й розгортання, цей мотив конкретизується в роздумах авторки над вічними питаннями людської екзистенції, художньо втілених в осмисленні життєвої стратегії героїв (Віри, її родини, друзів, знайомих). Усі вони – символічне віддзеркалення людини у ситуації вибору (homo elector)
– постають в певний час перед моральними дилемами: патріотизму чи національного нігілізму, вірності чи зради, образи чи прощення, пристосування чи свідомого вибору власної «інакшості». Окреслені колізії розв’язує Віра Вовк із позицій релігійного екзистенціалізму, проголошуючи ідею мужнього несіння людиною хреста свого покликання як єдиного способу самореалізації й реалізації свого творчого потенціалу в сучасному світі. У трактуванні письменницею екзистенції як активного духовного стоїцизму відлунюють ідеї данського мислителя Сьорена К’єркеґора, для якого «екзистенційне становлення є постійним здоланням духу над матерією, оскільки саме в сенсі все глибшої спіритуалізації розгортається його напруга» [цит. за: 10, с. 34].
Важливим у цьому контексті є розуміння авторкою суті християнського покликання. Віра Вовк сприймає його екзистенціально, як «трагедійну роль», свідомий і постійний вибір важчого шляху, до якого «доростають тільки монументальні постаті» [4, с. 196]. Аналогічно стверджує й С.К’єркеґор: «Насмілитися бути самим собою, насмілитися реалізуватися в індивіда… ось у чому полягає християнський героїзм, і варто визнати його вірогідну рідкість» [9, с. 251] У триптиху Віри Вовк ця теза найкраще виражена у «Вітражах» – повісті-шуканні моральних першопочатків, ціннісних основ світобудови. Сюжет твору схематичний – мандрівка-паломництво стомлених життям людей різних національностей під проводом духівника Андре
134
Теоретична і дидактична філологія. Випуск 10, 2011.
Шардона. Однак на підтекстовому рівні повість криє в собі глибокий філософський зміст. Так, жоден із персонажів не виписаний чітко, не індивідуалізований: кожен є символом того чи іншого життєвого шляху, того чи іншого екзистенційного вибору, марселівської homo viator (людини, що шукає / мандрує). Утворюється своєрідна мозаїка духовних шукань, яку структурно організовує ідея пошуку єдиної святині – вітражів вічності. Усіх героїв, за словами Валерія Шевчука, «об’єднує одна мета – побачити чи знайти вітражі, що може означати й духовне ояснення і чистилище для скаламученого й хворого духу прочан без даху та коріння» [18, с. 12].
Проводирем народу у цій духовній одіссеї, водночас центральною особою, виразником авторських ідей у повісті є священик і філософ Андре Шардон. Із-під «склепіння печери» він спрямовує людей до пошуку істинного світла, вітражів вічності, наголошуючи на важливості не тільки мети, але й самого шляху до неї, шляху, як вияву віри. При цьому святець відкриває співмандрівникам екзистенціальне розуміння віри і християнства. За його словами, «християнство – це єдиний справді трагічний світогляд, мужній і безоглядний, а віра – дуже невигідна річ, хоч більшість звикли вважати її за свого роду комфорт, що надзвичайно простим способом розв’язує гордієві вузли» [4, с. 183]. Завдання кожної людини, на думку мислителя, – «дорости до трагедійної ролі» свого покликання. Тільки тоді відкривається можливість відшукати вітражі, знайти себе, тільки тоді «homo viator у своєму пізнанні граничного метабуття «виходить» на відчуття себе
людиною трансцендентною…» [14, с. 179]. Так розгортається окреслений на початку лейтмотив духовних пошуків.
У спектрі символіки твору це і пошуки святині, і пошуки себе, свого місця в світі, свого покликання, які є водночас пошуками Бога, Його волі стосовно себе, стосовно своєї країни. Віра Вовк констатує: лише той, хто знайшов себе, не є маріонеткою долі, бо знає своє призначення, знає свій хрест покликання і несе його (за авторкою, «доріс до трагедійної ролі»); лише той має ґрунт під ногами, світ для нього не є крихким, ілюзорним. «У світлі теорії П[ауля] Тілліха … на дні серця особа має письмо, написане Богом, проте її свобода полягає в тому, чи захоче і чи зможе вона прочитати його, зрозуміти есенціальне в собі, зінтерпретувати його у своїй долі» [цит. за: 17, с. 48]. Так під кутом зору релігійного
135
Теоретична і дидактична філологія. Випуск 10, 2011.
екзистенціалізму осмислюється у «Вітражах» філософська проблема свободи й вибору, втілюючись у лейтмотиві духовних пошуків.
Узаданому екзистенціальному ракурсі розгортаються у творі
йінші релігійні мотиви, зокрема:
-мотив пошуків і пізнання Бога людиною (як самореалізації, пошуку свого покликання: шукання вітражів);
-мотив наслідування Христа (усвідомлення свого покликання як жертви: Андре Шардон віддає своє життя за порятунок однієї з паломниць);
-мотив еміграції-спокути (як свідомого вибору і невблаганної долі: життєвий шлях «людини без коріння» – астронома-українця Марка Вишні).
Отже, символіка духовних пошуків розкривається у Віри Вовк через філософське осмислення проблем самореалізації, усвідомлення й здійснення людиною свого покликання, трактування яких нерозривно пов’язане з екзистенціальними категоріями свободи й вибору.
Розуміння вибору як духовного самопошуку, свободи як «творчої самореалізації, що продовжує справу Божого творення…» [1, c. 372], конкретизується в повісті «Старі панянки», основу якої становлять рефлексії Віри Вовк над темами долі митця й ролі мистецтва в сучасному світі. Це завершальний твір циклу, майстерне художньо-філософське полотно життя й екзистенційних переживань ліричної героїні, за плечима якої довгі, покручені стежки-мандри емігрантської долі. Повість утверджує ідею вічності духовних цінностей, віру в усеперемагаючу силу мистецтва в боротьбі з «духами хаосу» й діонісіївським карнавалом світу. Головні героїні твору – «старі панянки»: українка-килимарка Раїна і бразилійка-музикантка Альма – не тільки дві іпостасі ліричного «Я» авторки, а й символічне втілення образу митця, творчої особистості (homo creator). Провідним мотивом цього твору є збереження духовних основ мистецтва як гаранта існування людства. Водночас повість «Старі панянки» об’єднує й поглиблює мотиви попередніх творів циклу, зокрема:
-творення і руйнації («Духи й дервіші»), які набирають планетарних масштабів і втілюються в антагоністичних символах: мистецтва – карнавалу;
136
Теоретична і дидактична філологія. Випуск 10, 2011.
-духовних пошуків («Вітражі»), уже як пошуків митцем власної долі, власного призначення в світі (мотив пошуку вітражів переростає в мотив Дому);
-творчості-спокути як свідомого вибору митцем шляху страждань задля свого народу.
Проблема духовної кризи сучасного світу осмислюється в повісті «Старі панянки» під кутом зору релігійного екзистенціалізму. «Як і всі… часи культурного занепаду, так і наш час – сліпий: він не бачить найфундаментальнішого факту людського існування – примату духу й духовних цінностей, – констатує німецький християнський філософ Йоганнес Гессен, наголошуючи на важливості усвідомлення людьми того, що «душа всіх культур – це культура душі» [5, с. 16]. У Віри Вовк ця ідея актуалізується в мотивах духовного стоїцизму, несхитності етичної
йестетичної основ мистецтва в умовах профанації культури. Екзистенціальний імператив протистояння особистості хаосу реалізується у творі через місткі символи карнавалу й мистецтва. «Образ карнавалу – це образ сучасного світу, світу масок, які прикривають істину, світу фальшивих цінностей, який пожирає тих, хто не улягає його законам» [16, с. 314]
Завдання людини: пройти крізь цей карнавал без маски, пройти через смерть, не втративши Вічне, що в серці. Утіленням творчих сил є мистецтво. Воно, на противагу карнавалу, несе енергію добра, силу боротьби із Всесвітнім злом, оскільки натхненне Богом, належить до трансцендентних сфер. «Мистецтво разом із релігією і філософією – найвище досягнення людського духу, що робить людину вищою від себе самої» [4, с. 256], наголошує Віра Вовк, підкреслюючи у творі його трансцендентну сутність. «Яка це потуга володіє мною, наче інструментом, через який звучить чиясь музика – не знаю чия – і я почуваю себе пророчицею невідомого божества» [4, с. 282], – зізнається Альма, Раїна ж «тче свої килими: то щось наче ревна молитва» [4, с. 287]. Віра Вовк ставить питання про значення творчості в сучасному світі: «Що важить у всесвіті музика моєї флейти? Що важать візерунки Раїниних килимів?» і дає відповідь: «їхнє коротке хвилювання, може, робить цей усесвіт сутнішим» [4, с. 282], таким чином доходячи бердяївського висновку про можливість подолання абсурдності світу через акт творчості.
137
Теоретична і дидактична філологія. Випуск 10, 2011.
Отже, екзистенція, в якій би формі творчого самоздійснення вона не виявлялася, завжди спрямована в трансцендентність, бо й сама корениться у сфері духовності. Це підкреслювали ще С.К’єркеґор, Л.Лавель, Г.Марсель, К.Ясперс [цит. за: 10, с. 16; 93; 97; 88]. «Ми не припускаємося навіть думки, що можна говорити про екзистенцію, не звертаючись до Трансценденції» [10, с. 105], – підсумовує думки сучасних християнських мислителів Іняс Лепп. Водночас трансцендентальна перспектива розкриває перед часоплином перспективу вічності. Д.О.Квятковський стверджує: «У межах часу екзистенціально саморефлексуюча людина здатна перебороти кінцеві межі свого життя, вийти з них у простір біблійного часу» [8, с. 111]. До аналогічного висновку приходить і героїня Віри Вовк: «Життя пливе й пливе безупинно, – констатує українка Раїна – міняються персонажі, але не міняється сценарій: ми завжди ще під статуєю Христа на Корковадо» [4, с. 289]. Таким чином час у творі проектується у вічність, набуває сакральної природи, а духовні пошуки героїнею шляху «до самої себе» сягають у сферу трансцендентного, виходять за межі особистісного й осмислюються в контексті національного, вселюдського.
Здійснений аналіз повістевого триптиху Віри Вовк засвідчує детермінованість художнього мислення письменниці філософськими ідеями релігійного екзистенціалізму й дозоляє окреслити систему мотивів, у яких вони виявляються, зокрема:
-морального вибору, духовного стоїцизму, життя і смерті («Духи й дервіші»);
-духовних пошуків, спрямованості до трансцендентності (наслідування Христа), еміграції-спокути, вірності покликанню («Вітражі»);
-мистецтва-жертви, самотності, духовного стоїцизму, ціннісних пошуків сенсу життя («Старі панянки»).
Велика заслуга філософії екзистенціалізму полягає в тому, що
вумовах суспільних катаклізмів і моральної кризи ХХ століття вона виробила стійкий ідеал стоїстичної духовності й передала його як критерій збереження людства наступним епохам. Торкаючись вічних питань людської екзистенції, Віра Вовк утверджує непохитність моральних норм і неперехідне значення духовності як у житті конкретної людини, так і для існування людства й світу загалом.
138
Теоретична і дидактична філологія. Випуск 10, 2011.
Список використаних джерел
1.Бердяєв Н.А. Смысл творчества / Николай Александрович Бердяев // Из истории отечественной философской мысли. – М.: Издательство
«Правда», 1989. – С. 254–534.
2.Бондаренко Ю. Національна парадигма українського екзистенціалізму / Юрій Бондаренко // Слово і час. – 2003. – № 6. – С. 64–69.
3.Василишин І. Віртуальний світ українського екзистенціалізму (Ю.Косач і В.Домонтович) / Іван Василишин // Слово і час.–2003.– № 6. – С. 70-75.
4.Вовк В. Проза / Віра Вовк. – К.: Родовід, 2001. – 446 с.
5.Гессен Й. Сенс життя / Йоганне Гессен / Пер. із нім. М.Маурітссона. – К.: Пульсари, 2009. – 136 с.
6.Гординський С. Віра Вовк: [елегії / Святослав Гординський // Київ: [журнал літератури, мистецтва і суспільного життя], Філадельфія. – 1957. – № 4. – С. 173.
7.Іванишин П.В. Національний спосіб розуміння в поезії Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко: [монограф. дослідж.] / Петро Іванишин. – К.: Академвидав, 2008. – 392 с.
8.Квятковський Д.О. Екзистенціальні мотиви філософії В.Стуса/ Д.О.Квятковський // Мультиверсум. Філософський альманах: Збірник наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. – Вип. 80. – К., 2009. – С. 99–107.
9.Кьеркегор С. Страх и трепет / Сёрен Кьеркегор. – М.: Республика, 1993.
– 276 с.
10.Лепп І. Християнська філософія екзистенції / Іняс Лепп / Пер. з франц. В.Лях, О.Мартушенко. – К.: Пульсари, 2004. – 148 с.
11.Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. –
К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 225–226. – [752 с.].
12.Михайловська Н. Трагічні оптимісти: Екзистенційне філософування в українській літературі ХIХ–першої половини ХХ ст.: [монограф. дослідж.] / Наталія Михайловська. – Львів: Світ, 1998. – 215 с.
13.Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм / Жан-Поль Сартр / Пер. А.А.Санина // Сумерки богов. – М.: Политиздат, 1989. – С. 319–345.
14.Тарнашинська Л.Б. Презумпція доцільності: Абрис сучасної літературознавчої концептології: [монограф. дослідж.] / Людмила Тарнашинська. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 543 с.
15.Тарнашинська Л.Б. Художня галактика Валерія Шевчука: Постать сучасного українського письменника на тлі західноєвропейської літератури: [монограф. дослідж.] / Людмила Тарнашинська. – К.: Вид-во імені Олени Теліги, 2001. – 224 с.
16.Ткаченко Т.І. Реінтерпретація Нового Завіту в «Карнавалі» Віри Вовк / Тетяна Ткаченко // Літературознавчі студії. Київський національний у-т ім. Т.Шевченка. – Вип. 10. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. – С. 314–317.
139
Теоретична і дидактична філологія. Випуск 10, 2011.
17.Токмань Г. Збірка Б.-І.Антонича «Велика гармонія» у діалозі з екзистенціальним богослов’ям / Ганна Токмань // Слово і час. – 2003. – № 12. – С. 41–53.
18.Шевчук В. Проза Віри Вовк: [передмова] / Валерій Шевчук // Вовк В. Проза. – К.: Родовід, 2001. – С. 5–24.
Стаття надійшла до редакції 31 січня 2011 року
140