Благочестя (релігійність, набожність).
Богохульство (образа будь-якого об'єкта релігійного поклоніння). Догмати (основні положення віровчення).
Дух (душа).
Єпитимія (церковне покарання віруючих за порушення церковних канонів),
Конфесія (те саме, що й віросповідання).
Культ (релігійне служіння божеству, релігійна обрядовість).
Пілігрим (подорожуючий богомолець у католицизмі).
Целібат (обов'язкова безшлюбність католицьких священиків).
Пасхалія (таблиця для визначення часу щорічного святкування Великодня й інших (тих, що змінюють залежно від Великодня свою дату) свят і под.).
В контексті нашого дослідження вважаємо за доцільне розглянути ще одну класифікацію біблійної лексики, автором якої є П.С.Дудик [6;91 - 92]. Автор зазначає, що лексика конфесійного стилю є тематично спеціальною, стандартною, дещо незвичайною, особливою, чітко відмежованою від лексики інших стилів. Це такі найменування у предметних площинах:
-
Центральні, основоположні Бог, Ісус (Ісус Христос), дух Святий;
-
Назви служителів релігії: патріарх, митрополит, єпископ, та ін. ;
-
Назви таїнств, елементів християнської обрядовості: хрещення, покаяння (сповідь), причастя, вінчання, Різдво Богородиці;
-
Назви постів: Різдвяний піст(Пилипівка), Петрівка. Спасівка;
-
Назви різних конфесійних реалій, понять - літургія, вівтар, престол, храм, церква, ікона, молитва, декалог, дзвін церковний, душа;
-
Деякі поняття - назви неправославних релігій: індульгенція, кірха, конгрегація, аллах, костьол (костел), целібат, Ягве (Яхве, Єгова) і т. ін,
1.3.1 Лексика конфесійного стилю з погляду походження
Розглянемо основні поняття біблійної лексики, проаналізувавши тлумачні словники за редакцією О.Сліпушко і В.Яременко [23:24].
За результатами аналізу ми дійшли висновку, що з погляду походження словниковий склад конфесійного стилю неоднорідний. Серед конфесійного стилю лексики немало старослов'янізмів: агнець, взивати, воздати, возсідати, ректи, сотворення, уповати, уповає то ін..
Зазначимо, що для цього стилю характерним є: вживання «поважних» слів і висловів, за якими здавна закріпилося церковно-релігійне значення; велика кількість своєрідних абстрактних найменувань; широке використання у православ'ї церковнослов'янізмів і лексем, запозичених із Біблії, зокрема в її українському переклад.
Значну групу становлять грецькі запозичення, як-от:
амвон (від гр. amboon — край гори):
іконостас (від гр. eikon — ікона і stasis — місце стояння).
Деякі лексеми зберегли й грецьке закінчення - OS (дискос, ірмос), інші ж пережили повну або часткову морфологічну адаптацію (пристосування), наприклад, акафіст (від гр. akathistos — несидячий; одна з форм церковного гімну); апокриф (від гр. apokryphos — таємний, секретний; твори релігійного змісту, але не визнані церквою священними) і под.
Досить помітними є лексичні запозичення з латинської мови. Це здебільшого конфесіоналізми лексико-тематичного ряду "теологія", проте латинські назви зустрічаються й у інших групах. Наприклад;
вівтар, або олтар (від дат. altaria, що походить з altus —високий);