9
сина та ін. У цього ряду стоять також прислів'я, мотивовані Святим Письмом: Бог дав, Бог і взяв; хто сіє вітер, той і пожне бурю; хто не працює, той не їсть; (віддати) кесарю-кесареве, а Богові - Боже: не рий іншому яму, бо впадеш сам; що посієш, те й пожнеш та ін.
Багаті виражальні можливості містять у собі вислови біблійного походження, які, будучи активними елементами мовної системи, вживаються в різних текстових ситуаціях, набувають переосмислення і стають «крилатими»: заборонений плід (солодкий); манна небесна; будувати (дім) на піску; заривати талант у землю; умивати руки; нести (свій) хрест та ін.
Елементами національної мовної системи стали також імена цілого ряду біблійних персонажів. Не втрачаючи семантичного зв'язку з текстами Старого і Нового Заповітів, вони з різних ситуативних контекстах набули переосмислення, збагативши мовну систему новими символьними позначеннями: Адам (первозданний), Соломон (мудрий), Валтасарів бенкет (безтурботне проведення часу перед бідою), Валаамова ослиця (мовчазна людина, яка несподівано заговорила), Йов(багатостраждальний), Хам (грубий, безтактний); Хома невірний (той, хто не вірить очевидному); фарисеї (лицеміри): Ірол (злий і жорстокий); Іуда (зрадник) та ін.
Отже, біблійне джерело в історії української літературної мови відіграло велику роль, формуючи й удосконалюючи її словникове багатство й образну систему.
Конфесійний (від лат. confessio - визнання, сподівання) стиль виник як стильове запозичення у зв'язку з прийняттям християнства у Київській Русі.
У XVI - XVI І ст. у давній українській літературній мові склався і функціонував конфесійний стиль, що задовольняв релігійні потреби українського суспільства. З 1686 р. Росія підпорядкувала українську православну церкву російській, а служба Божа і церковні книги українською мовою були заборонені.