Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Загальна біологія, 2012.doc
Скачиваний:
21
Добавлен:
04.02.2016
Размер:
311.81 Кб
Скачать

ЕВОЛЮЦІЯ

Еволюція – це неперервний та незворотний процес історичного розвитку природи, що супроводжується змінами генетичного складу популяцій, формуванням пристосувальних змін до умов середовища, утворенням та вимиранням видів, перетвореннями біогеоценозів та біосфери в цілому.

Еволюція живої природи розпочалася близько 5 млрд років тому і триває в наш час. Механізм еволюції з давніх часів був предметом суперечок та наукових дискусій. В історії біологічної науки з цього приводу існувало багато різних поглядів:

  1. Віра у створення Богом предків усіх існуючих організмів та вічну незмінність створених видів.

  2. Твердження, що сучасні види – результат історичного розвитку життя, що розпочалось від простих первинних форм.

К. Лінней (1707-1778) – шведський натураліст. Праця ”Система природи” (1731 р.)

Автор штучної систематики організмів. В основу систематики рослин покладена будова органів розмноження; тварин – будова кровоносної і дихальної систем.

Заслуги:

  1. Вперше дав визначення виду, як групи особин, що вільно схрещуються і дають плодючих нащадків.

  2. Створив штучну систематику рослин і тварин.

  3. Ввів бінарну (подвійну) номенклатуру: горобець домашній, горобець польовий.

  4. За основу класифікації прийняв вид. Кожен вид незмінний, постійний, є наслідком окремого творчого акту. Вид реально існує. Видів стільки, скільки створено творцем.

  5. Удосконалив ботанічну мову, ввів 1000 ботанічних термінів.

  6. Описав 1200 родів і 8000 видів рослин.

  7. Відніс людину до ряду Примати і виду Homo sapiens.

Ж.Б.Ламарк (1744-1829) – французький натураліст. 1809 р. праця ”Філософія

зоології”.

Автор першої еволюційної гіпотези: організми впродовж свого життя можуть

набувати нових ознак, які підвищують їхню пристосованість до середовища існування; ці ознаки можуть передаватися нащадкам.

Допускав, що творець створив матерію і природу, однак на цьому творча діяльність Бога завершується. Жива природа якісно відрізняється від неживої. Організми могли з’явитися з неживої матерії шляхом самозародження під впливом тепла, світла, вологи. Форми живих організмів розвивалися від простих до складних (принцип градації). Висловив припущення, що процес історичного розвитку організмів носить поступальний характер. Спочатку Ж.Б.Ламарк не визнавав реального існування видів (”вони надумані систематиками для зручності класифікації”), але пізніше дійшов правильного розуміння видів: вони реально існують у певний проміжок часу, тобто є відносно сталими.

Рушійні сили еволюції:

  1. Внутрішнє прагнення організму до вдосконалення

  2. Активний вплив середовища. При цьому виникають лише корисні для організму пристосувальні зміни.

Ж.Б.Ламарк сформулював два закони:

  1. Закон мінливості: вправляння будь-якого органу під впливом середовища поступово зміцнює, розвиває цей орган, постійне ж невправляння послаблює орган, що призводить до його зникнення.

  2. Закон спадковості: усе, що природа примусила особин набути або втратити під впливом вправляння або невправляння, успадковується за умови, якщо ці зміни виникли в обох статей або в тих особин, від яких утворюються нащадки.

Заслуги Ж.Б.Ламарка:

  1. Створив першу еволюційну теорію.

  2. Відзначив прогресивний хід еволюції, походження вищих форм від нижчих.

  3. Проаналізував передумови еволюції (мінливість, спадковість).

  4. Успішно для свого часу розробив проблему мінливості виду.

  5. Вперше звернув увагу на фактор часу, необхідний для еволюції.

  6. Запропонував генеалогічну класифікацію тварин, побудовану за принципом родинності та подібності організмів.

Помилки Ж.Б.Ламарка:

  1. Не вірно визначив рушійні сили еволюції.

  2. Не дав пояснення градаціям.

  3. Не визнавав вид як реально існуючу категорію, як етап еволюції.

  4. Заперечував природне вимирання видів.

Дарвін Ч. (1809-1882)

1859 Р. ”Походження видів”.

1871 Р. ”Походження людини і статевий добір”.

Усі існуючі види рослин і тварин утворились від більш простих організмів шляхом

поступових змін, що нагромаджувалися з покоління в покоління, тобто еволюційно.

Фактори еволюції:

I. Спадковість: процес збереження та передачі ознак від предків до нащадків.

II. Мінливість: процес виникнення відмінностей у нащадків, порівняно із предками, що зумовлює різноманітність особин у межах сорту, породи, виду.

Розрізняє 2 форми мінливості: визначену (групову) і невизначену (індивідуальну). Характер мінливості визначається факторами зовнішнього середовища та особливостями організму. Значення мінливості: серед різних форм мінливості першочергове значення для еволюції має невизначена мінливість як первинний матеріал для сорто-, породо-, і видоутворення. Невизначена мінливість не має пристосувального характеру; зміни можуть бути корисні, шкідливі або нейтральні для організму.

III. Боротьба за існування: це результат взаємодії між організмами та факторами навколишнього середовища. У результаті боротьби за існування виживають найбільш пристосовані особини. Розрізняє 3 форми боротьби за існування:

  1. Внутрішньовидова: відбувається між особами одного виду (популяції). Найбільш жорстока. Результатом боротьби є збереження популяції, виду за рахунок загибелі слабших, перемога більш життєздатної популяції над менш життєздатною, яка займає ту ж екологічну нішу. Має основне значення для зміни видів в еволюції. Наприклад:

а) високі дерева пригнічують ріст низьких в хвойних лісах;

б) внутрішньовидовий канібалізм (чайки, синиці вбивають пташенят при їх великій кількості).

  1. Міжвидова: між популяція різних видів. Результатом боротьби є використання одного виду іншим в якості джерела їжі, розселення на новій території. Наприклад:

а) поява колючок, шипів у рослин, жалких волосків;

б) рослини-паразити;

в) риби живляться планктоном;

г) сірі щурі витісняють чорних;

Внаслідок міжвидової боротьби сформувались пристосування: захисне, застережне забарвлення, мімікрія.

Захисне забарвлення забезпечує тваринам і рослинам захист від шкідливого впливу факторів довкілля. Це маскування під колір довкілля. У риб, хамелеонів.

Застережне (загрозливе) забарвлення різко контрастує з навколишнім.Чорнильна залоза у каракатиць; сонечко, колорадський жук виділяють їдкі речовини.

Мімікрія: тварини за формою і поведінкою подібні до предметів чи інших тварин. Форма крил і малюнок у метеликів збігаються із формою і жилкуванням листків у рослин.

  1. Взаємодія з силами неживої природи (холодом, жарою, засухою, вологістю). Наприклад:

а) рослини-ефемери степів;

б) низькорослі рослини Півночі;

в) накопичення жиру у ховрахів, верблюдів.

IY. Природний добір: процес переважаючого виживання та розмноження найпристосованіших до умов існування організмів певного виду і загибелі менш пристосованих. Є наслідком боротьби за існування. Матеріалом для природного добору є зміни, спричинені спадковою мінливістю. Результатом дії природного добору є формування пристосувань організмів до конкретних умов навколишнього середовища. Природний добір приводить до збільшення різноманітності форм організмів, ускладнення організації в ході еволюції, видоутворення. Форми добору:

а) Рушійний: при зміні умов довкілля добір буде спрямований на підтримання зміненого фенотипу, норми реакції. Наприклад, поява комах, нечутливих до інсектицидів; зміна забарвлення метеликів при забрудненні довкілля в Англії.

б) Стабілізуючий: підтримує сталість середньої норми реакції при незмінних умовах довкілля. Відкритий Шмальгаузеном. Наприклад, будова віночка квітки відповідає величині і формі комах, що її запилюють.

в) Дизруптивний або розсікаючий: спрямований на розпад норми реакції і утворення двох нових. Наприклад, крилаті і безкрилі комахи Галапагоських островів.

ФОРМИ ДОБОРУ

Показник

Природний

Штучний

1. Вихідний матеріал

Індивідуальні ознаки організму

Індивідуальні ознаки організму

2. Фактор, що відбирає

Умови довкілля (жива і нежива природа)

Людина

3. Форми добору

1. Рушійний

2. Стабілізуючий

3. Дизруптивний

1. Свідомий(не стихійний): людина ставить перед собою мету

2. Несвідомий (стихійний): людина не ставить перед собою мету, але для розмноження використовує кращі організми

3. Масовий: зміни з’являються у великої кількості особин

4. Індивідуальний: зміни з’являються у окремих особин

4. Шляхи змін:

а) благоприємні

б) неблагоприємні

Залишаються, нагромаджуються, передаються нащадкам.

Знищуються в процесі боротьби за існування

Відбираються, стають більш продуктивними.

Відбираються, бракуються, знищуються.

5. Характер дії

Творчий: відбір пристосувальних ознак на користь особи, популяції, виду

Творчий: спрямований на нагромадження ознак, корисних для людини

6. Результат добору

Нові види

Нові сорти рослин, породи тварин, штами мікроорга-нізмів

СИНТЕТИЧНА ТЕОРІЯ ЕВОЛЮЦІЇ

1942 р. Дж.Хакслі ” Еволюція: сучасний синтез”. СТЕ виникла внаслідок синтезу кількох біологічних дисциплін – класичного дарвінізму, генетики, систематики, палеонтології, екології.

Основні положення:

  1. Матеріалом для еволюції є дрібні, дискретні зміни спадковості – мутації.

  2. Рушійним фактором еволюції є природний добір.

  3. Найменша еволюційна одиниця популяція, а не особина.

  4. Еволюція носить дивергентний характер, тобто один таксон може стати предком кількох дочірних таксонів. Вид має єдину предкову популяцію.

  5. Еволюція має поступальний і тривалий характер.

  6. Вид складається з багатьох підпорядкованих, морфологічно, фізіологічно та генетично відмінних, але репродуктивно неізольованих одиниць – підвидів, популяцій.

  7. Вид - генетично цілісна і замкнута система. Обмін алелями, потік генів можливий лише всередині виду.

  8. Критерій виду, а саме репродуктивна відмежованість, непритаманний формам, які розмножуються нестатево або партеногенетично.

  9. Будь-який реальний таксон, а не збірний, має однокорінне, монофілетичне походження.

  10. Еволюція непередбачувана, має неспрямований до кінцевої мети, тобто нефіналістичний характер.

ДОКАЗИ ЕВОЛЮЦІЇ ОРГАНІЧНОГО СВІТУ

I. Порівняльно-анатомічні. Кюв’є довів єдність плану будови хордових тварин.

  1. Гомологічні органимають спільне походження, але відрізняються будовою і функціями. Є результатом дивергенції. Наприклад:

а) Голки сосни – голки кактуса

б) Шишки сосни - квітки тюльпана

в) Плавник риби – крило птаха

г) Молочна залоза – потова залоза

  1. Аналогічні органи мають різне походження, але подібні за будовою і функціями. Є результатом конвергенції. Наприклад:

а) Вусики гороху – вусики суниць

б) Бульби картоплі – коренебульби жоржини

в) Голки барбарису – голки глоду

г) Зябра рака – зябра риб

  1. Атавізми – явище повернення до ознак предків. Наприклад:

а) Хвіст

б) Волосяний покрив тіла

г) Додаткові соски

  1. Рудименти – недорозвинуті органи, які в ході еволюції втратили своє біологічне значення. Наприклад:

а) Підшкірні м’язи

б) Волоски на шкірі

в) Зуби мудрості

г) Апендикс

II. Ембріологічні докази. Біогенетичний закон Геккеля і Мюллера: Онтогенез є коротким повторенням філогенезу. Спочатку з’являються ознаки роду, а потім виду.

III. Палеонтологічні докази. Наука, яка вивчає викопні рештки попередніх мешканців Землі. Ковалевський навів докази еволюційного розвитку передньої кінцівки непарнокопитних.

Викопні перехідні форми:

а) Звірозубі ящери мали подібність в будові до ссавців: череп, хребет, кінцівки розміщені під тулубом, диференційовані зуби.

б) Археоптерикс – перехідна форма між плазунами і птахами.

Ознаки плазунів: довгий хвіст з хребцями, черевні ребра, кігті на передніх

кінцівках, зуби.

Ознаки птахів: зовнішня подібність, крила вкриті пір’ям, задні кінцівки з

цівкою.

в) Псилофіти – перехідна форма між водоростями і наземними рослинами.

Трав’янисті і дерев’янисті рослини, росли по берегах морів. Мали стебло з

лусочками. В стеблі розвинута покривна, механічна і провідна тканина.

В шкірці містились продихи. Підземне стебло нагадує кореневище з ризоїдами.

АНТРОПОГЕНЕЗ

Антропогенез – історичне походження людини як біологічного виду в процесі формування суспільних відносин.

1871 р. Дарвін ”Походження людини і статевий добір” розкрив біологічні фактори антропогенезу.

1876 р. Енгельс ”Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину” розкрив соціальні фактори антропогенезу.

Рушійні фактори антропогенезу:

  1. Біологічні:

а) Систематичне положення людини в класі Ссавці та ряді Примати

б) Спадкова мінливість

в) Природний добір

г) Пристосування до умов довкілля

  1. Соціальні:

а) Суспільна праця

б) Розподіл праці

в) Розвиток абстрактного мислення

г) Членороздільна мова

РОДОВІД ЛЮДИНИ

ТИП Хордові

КЛАС Ссавці

РЯД Примати

РОДИНА Гомініди

РІД Людина

ВИД Людина розумна

ПАРАПІТЕКИ

ДРІОПІТЕКИ ПРОПЛІОПІТЕКИ

Шимпанзе Горили Австралопітеки Гібон Орангутан

  1. Стародавні люди:

а) Пітекантроп

б) Синантроп

в) Гейдельберзька людина

  1. Давні люди:

а) Неандерталець

  1. Нові люди:

а) Кроманьйонець

б) Сучасна людина (Homo sapiens)

Раси – це група людей, яка склалася історично у певних географічних умовах і має спільні спадково зумовлені морфологічні та фізіологічні ознаки.

На сьогодні існує один вид людини – Людина розумна. Вид поділений на 3 великі раси: европеоїдна, негроїдна, монголоїдна.

Які докази того, що сучасне людство належить до одного виду – Людина розумна?

  1. В каріотипі 46 хромосом

  2. Вільне схрещування (панміксія)

  3. Плодючі нащадки

ВИД

ВИД – це сукупність особин, які мають спадкову подібність морфологічних, фізіологічних та біохімічних особливостей, вільно схрещуються , дають плодючих нащадків, займають в природі визначений ареал і пристосовані до певних умов життя.

КРИТЕРІЇ ВИДУ:

  1. Морфологічний: подібність внутрішньої і зовнішньої будови особин одного виду.

  2. Генетичний: характерний для кожного виду набір хромосом, можливість особин вільно схрещуватись і давати плодючих нащадків.

  3. Фізіологічний: подібність процесів життєдіяльності у особин одного виду.

  4. Біохімічний: здатність утворювати специфічні білки, що пов’язано із специфічністю НК.

  5. Географічний: розповсюдження виду в природі на певному ареалі (екологічна ніша).

  6. Екологічний: пристосованість особин одного виду до певних умов середовища.

СТРУКТУРА ВИДУ: вид – підвид – популяція.

ПОПУЛЯЦІЯ – елементарна еволюційна структура

Популяція – це сукупність особин одного виду, які тривалий час займають певний

ареал, вільно схрещуються між собою, мають спільне походження, генетичну основу, відносно ізольовані від інших популяцій даного виду.

Змішуванню популяцій перешкоджає:

  1. Географічна ізоляція: гори, ріки, пустелі.

  2. Біологічна ізоляція: різниця в будові статевого апарату, статевій поведінці, різних строках цвітіння у рослин.

Показники, що характеризують стан популяції:

1. Чисельність: кількість особин, що складають популяцію.

2. Площа або об’єм (популяції мешканців водойм).

3. Густота: середня кількість особин, що припадає на одиницю площі або об’єму.

4. Біомаса: маса особин у перерахунку на одиницю площі або об’єму.

5. Народжуваність: кількість особин популяції, які народилися за певний час.

6. Смертність: кількість особин популяції, яка гине за цей самий час.

7. Приріст популяції – це різниця між народжуваністю і смертністю.

Генофонд популяції може змінюватись внаслідок:

  1. Мутацій

  2. Ізоляції: біологічної або географічної

  3. Популяційних хвиль або хвилі життя (С. С. Четвериков) – це коливання чисельності популяції. Можуть бути:

а) Сезонні популяційні хвилі: розмноження організмів припадає на сприятливі

періоди року (комахи весна-літо), а в несприятливі спостерігається підвищена

смертність(комахи осінь-зима);

б) Несезонні популяційні хвилі можуть бути спричинені зміною інтенсивності дії різних екологічних факторів (забезпеченість їжею; стихійні лиха: засуха, наводнення, пожежа; інтенсивний вплив хижаків або паразитів; господарська діяльність людини).

ПІДВИД – це декілька близьких популяцій, які мають певні морфологічні ознаки,

займають конкретну область проживання в границях ареалу виду, вільно схрещуються з іншими підвидами свого виду.

ВИДОУТВОРЕННЯ – це процес утворення нових видів.Утворення нових видів відбувається за рахунок:

  1. Ізоляції (географічній або екологічній) предкових популяцій;

  2. Дивергенції підвидів (розходження ознак у нащадків спільного предка).

СПОСОБИ ВИДОУТВОРЕННЯ

  1. Екологічне: в границях ареалу виду утворюється екологічна ніша, яку заселяє новий вид. Наприклад:

а) традесканція утворює 2 популяції тіне- і світловитривалу;

б) 2 популяції форелі за часом і глибиною нересту.

  1. Географічне: пов’язане із утворенням нового виду шляхом географічної ізоляції популяції (географічні бар’єри). Наприклад:

а) 2 підвиди конвалій: європейський і далекосхідний;

б) 3 підвиди синиць: євроазіатський1, південноазіатський, східноазіатський.

МІКРОЕВОЛЮЦІЯ – еволюційні процеси, які протікають в популяціях одного виду

і ведуть до утворення нових видів.

МАКРОЕВОЛЮЦІЯ – еволюційний процес утворення із видів, що виникли в

результаті мікроеволюції, нових родів, нових родин, нових рядів, нових класів, нових типів.

Відбувається за великі проміжки часу, включає процеси: дивергенцію ознак, природний добір, боротьбу за існування.

На сьогодні існує 0,5 млн. видів рослин і 2 млн. видів тварин.

Питання про шляхи і напрямки органічної еволюції розроблені рад. вченими Сєверцевим і Шмальгаузеном.

НАПРЯМКИ ЕВОЛЮЦІЇ:

  1. Біологічний прогрес пов’язаний з підвищенням організації, збільшенням чисельності особин виду, розширенням ареалу виду, утворенням нових популяцій.

В стані біологічного прогресу на сьогодні знаходяться:

а) Круглі черви

б) Членистоногі

в) Ссавці

г) Покритонасінні

  1. Біологічний регрес пов’язаний із зниженням пристосованості організмів, зменшенням чисельності особин виду, скороченням ареалу, зменшенням числа видів, підвидів, популяцій і в кінцевому результаті веде до вимирання виду.

В стані біологічного регресу знаходяться:

а) Хвощі, плауни

б) Планктонні організми Азовського моря

в) Бобри, зубри, сайгаки, карпатський тритон

ШЛЯХИ БІОЛОГІЧНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ (Сєверцев):

  1. Ароморфоз (морфофізіологічний прогрес) – крупні еволюційні морфофізіологічні зміни, які підвищують загальний рівень організації і життєдіяльності організмів і не пов’язані із пристосуванням до вузьких умов існування. Ароморфози пов’язані із стрибкоподібними змінами і ведуть до утворення нових типів. Наприклад:

а) багатоклітинність

б) фотосинтез

в) квітка у покритонасінних

г) подвійне запліднення

д) статевий процес

  1. Ідіоадаптація – дрібні еволюційні морфофізіологічні зміни, які забезпечують пристосування організмів до вузьких умов середовища існування. Наприклад:

а) пристосування у риб до життя у воді (обтічна форма тіла, забарвлення, бічна лінія, наявність плавників і плавального міхура);

б) пристосування у птахів до польоту (крила, пневматичні кістки, пір’євий покрив, відсутність зубів і сечового міхура, один яєчник у самок);

в) форма і розміри дзьоба у птахів;

г) пристосування до розповсюдження насіння у рослин: колючки, шипи.

  1. Дегенерація (морфофізіологічний регрес) – еволюційні морфофізіологічні зміни, які ведуть до спрощення організму, до його морфофізіологічного регресу. Наприклад:

а) сидячий спосіб життя у дорослих асцидій, в той час як личинка була рухомою;

б) корені-присоски у паразитичних рослин;

в) відсутність травної системи у стьожкових червів.

РЕЗУЛЬТАТИ ЕВОЛЮЦІЇ:

  1. Підвищення організації і поступове ускладнення живих організмів.

  2. Органічна доцільність. Є наслідком природного добору, має відносний характер.

  3. Різноманітність видів. Види пристосовані до різних умов існування.

СЕЛЕКЦІЯ

Cелекція – це наука про створення нових і поліпшення існуючих сортів рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів, які використовує людина.

Теоретичною базою селекції є генетика і еволюційне вчення.

Породою тварин або сортом рослин називають сукупність особин (популяцію), штучно створену людиною, яка характеризується певними спадковими особливостями: морфологічними і фізіологічними ознаками, продуктивністю.

Штам – це чиста культура мікроорганізмів (тобто нащадки однієї клітини).

Методи селекції:

    1. Штучний добір

    2. Гібридизація

Штучний добір – це вибір людиною господарсько найцінніших тварин, рослин,

мікроорганізмів для одержання від них нащадків з бажаними станами ознак.

Форми штучного добору:

  1. Масовий: з вихідного матеріалу відбирають особин із властивостями

фенотипу, які цікавлять селекціонерів.

  1. Індивідуальний: для подальшого розмноження залишають плідників, обраних на підставі вивчення їхнього фенотипу і генотипу.

  2. Несвідомий

  3. Плановий (методичний)

Гібридизація – це процес одержання нащадків унаслідок поєднання генетичного

матеріалу різних клітин або організмів.

Може бути:

  1. Внутрішньовидова: в межах одного виду

а) споріднене схрещування (інбридинг) – це гібридизація організмів, які мають безпосередніх спільних предків ( брати—сестри; батьки ---нащадки).

Веде до гомозиготності; ослаблення або навіть виродження нащадків. Одержують чисті лінії.

б) неспоріднене схрещування (аутбридинг) –це гібридизація організмів, які не мають тісних споріднених зв’язків, тобто представників різних ліній, сортів чи порід одного виду.

Зростає гетерозиготність нащадків; спостерігається явище гетерозису (гібридної сили).

Гетерозис – явище, за якого перше покоління гібридів, одержаних від неспорідненого схрещування має підвищену життєздатність і продуктивність порівняно з вихідними батьківськими формами.

Гіпотези для пояснення явища гетерозису:

    1. У гібридів збільшується кількість домінантних генів, які впливають на розвиток сприятливої ознаки.

    2. У ряді алелей гетерозиготи можуть мати більш виражені ознаки, ніж домінантні гомозиготи.

2. Міжвидова абовіддалена гібридизація– схрещування організмів, які належать до різних видів і родів з метою поєднання у генотипі гібридних нащадків цінних спадкових ознак представників різних видів. Міжвидові гібриди часто безплідні. Методику подолання безпліддя розробив в 1924 р. Карпеченко.

Віддалена гібридизація можлива за:

  1. Географічним принципом:

а) бера зимова (гібрид усурійської дички і фр. сорту Бера-рояль)

б) укр. степова порода свиней (гібрид степових красів і анг. кнура)

  1. Систематичним принципом:

а) гібрид редьки і капусти (Карпеченко 18+18=36 хромосом)

б) гібрид пшениці і пирію

в) тритікале (гібрид пшениці і жита)

г) архаро-меринос(гібрид дикого гірського барана і тонкорунних овець-мериносів)

д) мул (гібрид кобили і осла)

е) бістер (гібрид білуги і стерляді)

МЕТОДИ СЕЛЕКЦІЇ РОСЛИН

  1. Штучний добір

  2. Гібридизація

а) споріднене схрещування

б) неспоріднене схрещування

в) міжвидове схрещування

  1. Щеплення – особливий спосіб штучного об’єднання частин різних рослин. Приводить до неспадкових змін фенотипу прищепленої рослини, оскільки генотипи прищепи і підщепи не змінюються.

Прищепа – частина рослини, яку прищеплюють.

Підщепа – рослина, до якої прищеплюють.

СЕЛЕКЦІЯ РОСЛИН

Автор

Гібрид

Цінні властивості

Мічурін

Бера-зимова: фр. сорт Бера-рояль і дика усурійська груша;

Бельфлер-китайка: амер. сорт Бельфлер і кит. яблуня

Великі плоди, морозостійкість, смакові якості, довге зберігання

Лукяненко

Озима пшениця Безоста, Аврора, Кавказ

Зимостійкість, врожайність 50 ц/га, коротка, міцна солома, високі якості борошна

Ремесло

Озима пшениця Миронівська 264, Миронівська 807, Ювілейна, Іллічівка

Висока врожайність 100 ц/га

Кириченко

Озима мяка пшениця Одеська 3,

Одеська 12, Одеська 16,

Одеська 26, Степова

Зимостійкість

Лебедева

Картопля

Висока врожайність,

підвищений вміст крохмалю

Карпеченко

Редько-капустяний гібрид

Висока врожайність

Пустовойт

20 сортів соняшнику

35 % жиру, стійкість до захворювань

Хаджінов

20 сортів кукурудзи;

відкрив явище цитоплазматичної стерильності у кукурудзи

Висока врожайність

Цицин

Тритікале (гібрид жита і пшениці);

Пшенично-пирійний;

Житньо-пирійний

Висока врожайність, посухостійкість, морозостійкість

СЕЛЕКЦІЯ ТВАРИН

Методи: