МОДУЛЬ 1

ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ АПТЕЧНИХ ЗАКЛАДІВ

1. Історія розвитку фармації. Фармація і сучасність. Фармацевтична етика і деонтологія

Слово «фармація» походить від єгипетського слова «фармакі», що означає «той, що дарує зцілення або безпеку». Уперше цей напис було знайдено під зображенням єгипетського бога Тота. Звідси пішло грецьке слово «фармакон» - ліки. Пізніше це слово увійшло в інші мови.

У сучасному значенні термін «фармація» поєднує комплекс наук і практичних знань, які трактують питання пошуку, до­бування, обробки, виготовлення, вивчення, стандартизації, збе­рігання та відпуску засобів, препаратів і матеріалів, що вико­ристовуються в медицині та ветеринарії з лікувальною та про­філактичною метою. У комплексі з фармакологією фармація є наукою про ліки. До напряму «Фармація» належать такі спо­ріднені дисципліни, пов’язані зі знаннями про ліки: фармако­гнозія, технологія ліків, фармацевтична хімія, токсикологічна хімія, фармакологія, організація та економіка фармації, істо­рія фармації.

Рівень розвитку фармації в різні історичні періоди визна­чався матеріальними умовами життя суспільства, ступенем роз­витку виробничих сил. Історія фармації тісно пов’язана з роз­витком медицини, природознавства, хімії, філософії.

Лікування та лікознавство виникли ще на ранніх стадіях розвитку первіснообщинного ладу. Використовуючи в їжу рос­лини, поряд із їстівною цінністю визначали їх лікувальну дію. Це був неусвідомлений збір інформації, яка з часом почала збиратися у жінок під час матріархату, коли жінка була відповідальною з сім’ю в цілому. Недарма в народних епосах фігу­рують жінки: у стародавніх єгиптян - Полідамна, у греків - Агамеда і Артеміда, у чехів - Каза та ін.

Пізніше, коли суспільство поділилося на класи, люди поча­ли гадати, що причина хвороб - злі духи. Тому медичні знання почали зосереджуватися у шаманів, знахарів. Потім з’явилася медицина храмова, жрецька, що була пов’язана з релігійним культом. Разом із цим існувала і медицина народна. Тобто ме­дицина і фармація виникли на першому етапі розвитку сус­пільства у вигляді емпіричної медицини.

З розвитком суспільства, під час рабовласницького ладу, відбувається розвиток матеріального та духовного життя. Ве­ликого розвитку досягла храмова медицина, про що є письмо­ві свідчення - рукописні трактати і книги про хвороби та ме­тоди їх лікування. Це писемні пам’ятки Стародавнього Китаю «Ней-цзин» («Книга про внутрішню людину»). Китайські ліка­рі дотримувалися правила: «Краще попередити захворювання, ніж його лікувати». Вони застосовували ртуть для лікування сифілісу, сірку - для лікування сверблячки, вітаміновмісні рос­лини - для лікування рахіту тощо.

До нашого часу надійшло понад 50 книг про лікарські за­соби та методи лікування. Серед них «Трактат о коріннях і тра­вах», «Танська фармакопея» - перша офіційна фармакопея Ки­таю, де описано понад 840 ліків. Серед лікарських засобів були: корінь женьшеню, лимонник, ревінь, конопля, чай, цибуля, час­ник, аконіт та ін.; засоби тваринного походження: панти, мус­кус, печінка, кров; мінеральні речовини: ртуть, сурма, сірка, залізо.

Великий внесок у розвиток медицини і фармації зробили індійські лікознавці. Історичні свідчення того часу - це книги «Аюверда» («Знання життя») та збірка законів Ману. Відомий вислів Сушурти: «В руках неука ліки - отрута і за своєю дією можуть бути порівняні з ножем чи вогнем, у руках людей розу­міючих вони подібні напою безсмертя».

У Стародавньому Єгипті знайдено папірус «Книга приго­тування ліків для всіх частин тіла». У книзі містяться 800 рецеп­тів з великою кількістю інгредієнтів (понад 30), усі ліки класи- фіковані за фармакологічною дією. Є опис технологічних прийомів подрібнення, настоювання, відварювання, віджимання.

Давньогрецька медицина має свої корені у Стародавньому Єгипті, зі свого боку, медицина і фармація Стародавньої Греції сприяли розвитку лікознавства в Європі.

Особливого розвитку набула храмова медицина, яка вини­кла завдяки Асклепію (Ескулапу). Він прославився лікуваль­ним мистецтвом, за що був визнаний богом. У нього було дві доньки: Гігея і Панацея. Гігея - заступниця здоров’я та гігіє­нічних знань, а Панацея - лікарської терапії. Гігея зображена з чашею в лівій руці. З чаші, обвивши її, п’є змія. Зображення чаші та змії - нині символ медицини.

Великий внесок у медицину був зроблений Гіппократом, який вивів медицину на наукову платформу.

У Греції вперше з’явилося слово «апотека» - приміщення при лікарнях, де зберігалися лікарські речовини. Пізніше цей термін розповсюдився і означає аптеку в сьогоднішньому ро­зумінні.

У Стародавньому Римі жив визнаний учений Клавдій Гален, який написав понад 400 творів, значна частина яких присвяче­на медицині і фармації. Він розробив багато лікарських форм, підібрав співвідношення для отримання настоїв та екстрактів. Ці лікарські засоби і дотепер мають назву «галенові препарати».

В епоху феодалізму на розвиток медицини і фармації вели­кий вплив мала алхімія. Основна мета алхіміків - перетворення різних речовин у золото та пошук «еліксиру життя». Завдяки їм були винайдені шляхи створення різних лікарських речо­вин, розроблені та описані хімічні і технологічні процеси.

Ускладнення технологічних прийомів, збільшення кількос­ті ліків сприяли появі самостійних аптек і професії аптекаря. У XII—XIII ст. були розділені функції лікаря і аптекаря. Був уста­новлений порядок отримання фармацевтичної освіти: 4 роки - учень, 10 років - помічник фармацевта, і тільки після цього - іспит на звання фармацевта. Аптеки були приватні, але діяль­ність їх регламентувалась наказами королів.

Одне з видатних імен того часу - Парацельс. Він вважав, що організм людини - сукупність хімічних речовин, хвороба - по­рушення хімічної рівноваги в організмі, а лікування – уведення хімічних речовин, які підтримують рівновагу. Він казав: «Немає нічого, в чому не було б отрути. Вся справа в дозуванні: пра­вильна доза робить отруту неотруйною».

Великий внесок у розвиток фармації був зроблений араб­ською медициною. У Багдаді була заснована Академія наук, де вивчалися медицина і фармація. На розвиток хімії і фармації вплинули такі видатні арабські вчені, як Джабур ібн Хайян (Гербер) та Абу Мансур Мувафон. Були розроблені офіційні дер­жавні правила виготовлення ліків - книги, які стали прообра­зом сучасних фармакопей. Перша така книга з’явилася в IX ст. Велика увага приділялася доброякісності лікарських засобів.

Багато років до арабських учених зараховували таджиць­кого лікаря та філософа Ібн Сіну Авіценну. Він отримав добру освіту і почав працювати в галузі медицини. Відомо близько 100 його наукових праць. Всесвітньо відомий «Канон лікарня­ної науки», який до XVIII ст. був настільною книгою лікарів. У ній 4 томи присвячені медичним питанням (другий том міс­тить склад і способи виготовлення ліків).

Початок капіталістичного способу виробництва дав поштовх розвитку хімії і фармації. У цей час більшість аптек почали ви­конувати функції добре оснащених хімічних лабораторій, а ап­текар був і фармацевтом, і хіміком-експериментатором. Багато винаходів, зроблених в умовах аптеки, ставали надбанням хі­мії. Відомі імена того часу: аптекар Карл Вільгельм Шеєле, ап­текар Маргаф, аптекар Луї Нікола Воклен - перший директор фармацевтичної школи в Парижі, аптекар Шарль Дезорн, фар­мацевт Мор, учені М. В. Ломоносов, Антуан Лавуазьє, Юстус Лібіх, Луї Пастер, Джозеф Лістер, Пауль Ерліх та інші. У цей період значно виріс авторитет аптеки і фармацевта.

На сьогоднішній день розвиток фармації продовжується, на ринку фармацевтичних препаратів з’являються нові препа­рати, нові лікарські форми, виявляються нові дії здавна відо­мих ліків.