Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Реферат Хот.битва

.docx
Скачиваний:
75
Добавлен:
04.02.2016
Размер:
1.31 Mб
Скачать

Міністерство охорони здоров”я України

Буковинський державний медичний університет

Кафедра психології та соціології

Реферат на тему:

«Хотинська війна та її наслідки»

Виконала:

студентка

17 групи

спеціальність

«Лікувальна справа»

Заїка Лілія

Вікторівна

Чернівці

2011

План

1. Хотинська битва

2. Хотинський мирний договір 1621

3. Роль Українських козакiв у Хотинськiй вiйнi 1620-1621 рокiв

2

Вступ

На початку XVІІ ст. відносини між Туреччиною і Польщею погіршились, що призвело до війни.

Основними причинами Хотинської війни стали агресивна зовнішня політика Туреччини щодо слов’янського світу, безперервні руйнівні походи запорожців на кримські й турецькі землі, посилення впливу Польщі на Молдавське князівство, яке вважалось васалом Оттоманської Порти. Безпосереднім приводом до війни став напад у 1619 р. з території Польщі напівбандицьких загонів так званих лісовчиків на Семигородчину, князь якої Габор Бетлен був турецьким васалом.

Скориставшись цим, султан Осман ІІ планував спочатку покарати пропольське налаштованого молдавського князя Граціана і знову підпорядкувати Молдавію своєму впливу.

3

Хотинська битва

Влітку 1620 р Іскандер паша на чолі 60-тисячного війська почав наступ на Молдавію. Польський уряд ухвалив рішення подати Граціану військову допомогу залучивши до походу і значну кількість українських козаків. Але коронний гетьман Станіслав Жолкевський не надто бажав бачити їх під своїм командуванням і все повторював - "не хочу я з Грицями воювати нехай ідуть до ролі альбо свині пасти". Але й козаки не прагнули з ним воювати. Незважаючи на успіхи в Московщині у козацькій пам'яті він залишався головним винуватцем розгрому повстання Наливайка і катом українського народу. Тому до походу вдалось вислати не більше 1.6 тис реєстрових козаків у тому числі й сотню Михайла Хмельницького де перебував і його син Богдан. Все військо Жолкевського налічувало приблизно 9 тис. жовнірів.

4

24 серпня ( 3 вересня за н. с.) 1620 р. військо Жолкевського переправилося на правий берег Дністра і захопило молдавські фортеці. Тут до нього приєднався господар Молдавії Граціан з 600 своїх однодумців. Військо союзників зробило стрімкий марш і 2 вересня зайняло позиції

поблизу с. Цецори, розташованого на березі Прута за 18 верст від Ясс. 8 - 11 вересня відбулись вирішальні бої під Цецорою в ході яких польське військо зазнало поразки. Багато жовнірів і козаків загинуло, серед них і Михайло Хмельницький, чимало потрапило в полон, у тому числі й Богдан Хмельницький. Відступаючих до Кам`янця-Подільського поляків турки і татари остаточно розгромили 26 вересня біля с. Савки. Сам коронний гетьман Жолкевський загинув, польний гетьман Станіслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та інші були взяті в полон. Головну причину поразки польські урядовці вбачали у тому, що Жолкевський не залучив до війни необхідну кількість козаків. Річ Посполита втратила військо і опинилась безборонною перед грізним противником. Татарські орди розтеклися по Поділлю і Галичині, дійшли до Львова і Перемишля, грабували населення, руйнували міста і села. На захист України виступила Запорозька Січ. Частина запорожців рушила на Поділля, дійшла до кордонів Молдавії, завдала низку поразок невеликим татарським загонам і захопила Білгород. А 15 тис. козаків вирушили у похід на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських містечок, у тому числі Баксей,Бодзек, Зухарей, Земза. Своїми діями запорожці витискали татар з українських земель і попереджали можливий наступ.

Напочатку вересня 1620 року у Варшаві зібрався сейм, який ухвалив план захисту Речі Посполитої від наступу противника. Було вирішено збільшити коронне військо, довести

козацький реєстр до 20 тис., виділити для нього 100 тис. злотих, зібравши їх з шляхти. Підготовка до війни велася мляво, шляхта не поспішала платити податок на воєнні потреби. І погляди польських урядовців знову звернулись до українського козацтва. До запорожців на початку зими 1621 р. було відправлено Бартоша Обалковського з відповідними пропозиціями, на які козаки спочатку не дали конкретної відповіді. Але самі почали готуватися до воєнних дій. Заготовляли дерево для чайок, харчі, боєприпаси, потім вийшли з Січі на волость і в панських та королівських маєтках стали брати коней, порох, олово. Велись переговори щодо необхідності об'єднання перед ворожою загрозою прихильників гетьмана Яцька Бородавки і полковника Сагайдачного.

В таких турботах минули для козаків зима і рання весна 1621 р.

Тим часом турецький султан Осман ІІ відмобілізував війська, наказав головному адміралові

5

прикрити Стамбул ескадрою з 40 галер від можливого нападу

Чорноморського флоту козаків і у квітні вирушив у похід на Річ Посполиту. Шлях був довгим і тяжким. Військові вантажі перевозились в основному морем.

Невдовзі Запорозька Січ почала активні воєнні дії на морі. На початку червня запорозька флотилія показалась напроти гирла Дністра. Турецька ескадра Халіли-паші потопила 5, захопила 18 козацьких чайок і полонила близько 300 козаків. Для захисту гирла Дунаю султан відправив головного адмірала з ескадрою. Але козаки минули турецький флот, спалили містечко Ахіоль, а потім на 16 чайках пішли до Стамбула. Маючи лише три галери, начальник охорони палацу не наважився на морський бій з козаками і лише з жахом дивився, як ті руйнували найближчі селища. Козаки дошкуляли туркам і в інших місцях, тримаючи їх у постійній напрузі, змушуючи постійно звертатись до султана по допомогу.

Тим часом Сагайдачний і Бородавка збирали добровольців для участі у воєнних діях. У червні в урочищі Суха Діброва, що між Білою Церквою і Ржишевом, відбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожців у війні. На неї прибуло понад 40 тис.осіб. У тяжку годину козацькі лідери припинили суперечки і заради майбутнього

6

вирішили подати Польщі максимальну допомогу. Рада ухвалила рішення направити козацьке військо на чолі з гетьманом Бородавкою у Молдавію, а Сагайдачного - у Варшаву на переговори з польським королем. У 20-х числах липня Сагайдачний кілька разів зустрічався з королем і вів з ним переговори стосовно задоволення вимог козаків. Реакція Владислава на них була позитивною.

Поки турецька армія повільно рухалась по західному узбережжю Чорного моря, запорожці

всіляко їй шкодили. У липні одна частина козаків морем відправилась на

Трапезунд, а друга - в район Дунаю, де будувався міст для переправи турецької армії. Проти них Халіла-паша 11 липня відрядив 150 кораблів різного типу. В морському бою запорожці вийшли переможцями, потім висадились на берег над Прутом і зав'язали бої з ордою Кантемира мурзи. Дії запорожців у Туреччині та на Подунайщині вносили тривогу в серця турків, гальмували просування турецької армії.

Досить активно діяло козацьке військо Бородавки. У липні - першій половині серпня невеликі козацькі загони розійшлися по території Молдавії й розгорнули активні воєнні дії. Вони спалили села в околицях Сорок та інших багатьох міст і навіть розбили особисту охорону господаря. Той мусив тікати за Дунай під захист турецьких військ, а козаки взяли під свій контроль мало на всю країну. Основне козацьке військо трималось купи, готове відбити напади татарської орди чи турок.

У середині серпня вся турецька армія переправилась через Дунай і рушила в глиб Молдавії. Козацькі загони нав'язували несподівані бої авангардним частинам турок і таким чином затримували просування всієї армії. Один з них чисельністю 300 осіб при відступі від Сучави наштовхнувся на татарську орду і мусив оборонятись табором. Турецький султан кинув проти нього чи не всі війська. Приблизно 100 козаків пробились до р. Прут і засіли там у великій печері й кілька днів відбивали всі штурми ворога. Тільки димом турки викурили козаків зі схованки і всіх перебили. 200 козаків переправились через Прут, і, відбиваючись від татарської кінноти заклали оборонний табір і цілий день боронились від противника. Під прикриттям ночі козаки вислизнули з табору, розділились на дві частини і відступили лісом. Але на ранок їх наздогнали ворожі підрозділи й змусили знову стати табором. Тільки під вечір туркам вдалось прорвати оборону захисників, увірватись до табору й захопити 30 зранених і до смерті замучених козаків. Усього ж до рук турок потрапило до 200 полонених з числа передових козацьких загонів і майже всіх їх було страчено. Турецький султан будь-що намагався не допустити з'єднання козацького й польського військ і розгромити їх поодинці.

Польське військо під командуванням коронного гетьмана Карла Ходкевича підійшло до

7

лівого берега Дністра і зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього і діяти спільно. Однак Бородавка побоювався можливого сепаратного миру поляків з турками і відповів, що дасть згоду, коли польське військо вступить на територію Молдавії. Це означало початок Польщею воєнних дій безпосередньо проти Туреччини. Після цього польському урядові вже не було куди відступати. До 20 серпня (н. с.) Ходкевич переправився

на правий берег Дністра і заклав табір під Хотином.

На другий день до польського табору прибув з Варшави Сагайдачний. Його радо зустріли

і командування, і прості вояки, як видатного воєначальника, прихильного до Речі Посполитої на відміну від непевного Бородавки. На чолі невеликого козацько-польського загону Сагайдачний негайно вирушив на пошуки козацького війська, щоб прискорити його рух. Вночі він наскочив на турецький табір, під час сутички був поранений у руку татарською стрілою і ледве врятувався. Проблукавши цілу ніч по лісу, він на ранок вийшов до Дністра, переправився на лівий берег і добрався до козацького війська, що стояло під Могилевом.

На козацькій раді Сагайдачний розповів про обіцянки польського короля задовольнити козацькі прохання і тим самим привернув на свій бік частину присутніх. Тут же рада звинуватила Бородавку в невмілому командуванні, невиправданих втратах людей, нездатності забезпечити військо всім необхідним і скинула з гетьманства. Бородавку присудили до смертної кари і пізніше стратили. Гетьманом знову було обрано Сагайдачного і він протягом тижня, відбиваючись від татар, вів козаків до польського табору. Першого вересня (н. с.) союзники з'єднались. Наступного дня під Хотин підійшов і турецький султан зі своєю армією.

Сили противників були нерівними. Турецька армія налічувала, за одними даними, до 200, за іншими - до 300 і навіть до 500 тис. осіб. Чисельність польської армії не перевищувала 35, української 40 тис. вояків. Козаки були поділені на полки - Федора Білобородька, Івана Гордія, Данила Дерекала, Івана Зискаря, Богдана Куреші, Мойсі Писарка, Адама Підгурського, Цецюри Севрука, Петра Сагайдачного, Тимофія Федоровича та ін. На озброєнні козаки мали 20 мідних і 2 залізні гармати з великим запасом пороху і ядер. За описом відомого дослідника Хотинської війни Мамедкесіра Алекберлі турецький султан перші удари спрямував на запорожців. Він прагнув розбити ще неукріплений табір козаків, а потім знищити і слабше польське військо. Або ж постійними нападами на нього створити враження, ніби турецьке військо воює тільки проти козаків і тим самим вбити клин між запорожцями і польським військом. 2 вересня частини турецької армії кинулись на штурм козацького табору. Артилерія вела по ньому безперервний вогонь. Запорожці витримали

8

наступ, надвечір перейшли в контратаку, глибоко вклинились у лави противника і відкинули його на вихідні позиції. Козаки захопили великі трофеї, знищили 1 тис ворожих вояків і захопили 12 польових гармат та 32 прапори.

З вересня турки безуспішно штурмували козацькі укріплення, в ході яких втратили до 20 тис.

осіб. Наступного дня турецька армія п'ять годин атакувала позиції козаків і частково поляків. Вся турецька артилерія відкрила по козацькому табору нищівний вогонь. Учасники битви ніколи не чули такого гарматного гулу. Козаки влучним вогнем відбили всі атаки, а потім при підтримці польського загону Русанівського змусили противника відступити. У темряві запорожці кинулись у наступ і вклинились у турецький табір , де почалась велика паніка. На жаль, Ходкевич відмовив Сагайдачному у допомозі і так було втрачено реальний шанс на перемогу. Своїм героїзмом цього дня запорожці викликали захват у поляків і прославились навіки. Турки втратили 40 тис воїнів. Бойовий дух турецької армії впав. З`явилась зневіра у можливості перемоги.Наступного дня противники ховали загиблих. А потім запорожці зробили нічний напад на татарський табір, багатьох татар вбили хоч і самі втратили одну тисячу побратимів. На світанку сьомого вересня 150 турецьких гармат відкрили нищівний вогонь по козацькому табору. Противник кинувся на його штурм. До полудня над полем битви висів густий пороховий дим і чувся безперервним гуркіт, а потім турки почали відступати. Проте їх свіжі частини напали на польський табір. Спільними силами українці й поляки відкинули ворога. 8 вересня запорожці підпустили тісні ворожі лави майже до своїх окопів, несподівано підвелись і відкрили нищівний залповий вогонь по них. Перший ряд стріляв, інші заряджали мушкети. Вогонь вівся безперервно. У рядах наступаючих були пробиті великі "бреші" і рештки їх кинулись навтіки.

10-11 вересня козаки знову відбивали атаки ворога. А наступного дня Сагайдачний організував самостійний напад запорожців на противника. Коли після ситної вечері турки і татари, як звичайно, поснули, козаки тихо зняли вартових і всією юрмою навалились на наметовий табір ворога. Було перебито багато яничар, сипахів, татар які в одній білизні з великим галасом тікали в різні боки. Захопивши все, що можна було, козаки почали відходити, а залишене прикриття відкинуло переслідувачів. Обидві сторони зазнали тяжких втрат.

Становище козаків і поляків також гіршало. Не вистачало харчів, фуражу, почались епідемії. Окремі польські й українські загони кинулись грабувати мирне населення, в наслідок чого Ходкевич мусив кинути проти них каральний загін. Орда Кантеміра-мурзи переправилась через Дністер і відрізала Хотин від Кам'янця-Подільського. Татарські чамбули відійшли з

9

метою спустошення українських земель, що викликало сильне хвилювання серед козаків. Вони навіть готові були залишити позиції й іти на порятунок до своїх близьких і родичів. Тільки втручання Сагайдачного врятувало справу. Козаків хвилювали чутки, ніби поляки лаштуються за їх спиною укласти мир з турками. Такі чутки були небезпідставними. У цей

час турецький султан вже шукав можливості укласти почесний для себе мир. Почалися відповідні переговори.

А тим часом Осман ІІ перегрупував війська і 15 березня кинув їх на козацький і польський табори. Наступ вівся з трьох боків, а гарматний вогонь був таким , що від нього, як писав пізніше учасник битви, земля тряслась. Союзники відстояли свої позиції.

На раді 16 вересня польсько-українське командування констатувало падіння бойового духу захисників і вирішило для його підняття перейти до наступальної тактики малими силами. Це була перемога гетьмана Сагайдачного, який з самого початку війни ратував за неї. 8 тис козаків на чолі з Сагайдачним вночі увірвались до наметового табору турків і вщент спустошили його. Одночасно козаки атакували табір Гусейна-паші за Дністром. Такі ж нічні атаки вони повторили і 18 вересня. Виношувався задум генерального наступу на противника.Тим більше, що були явними ознаки падіння морального духу турецької армії.

Але становище ускладнилось з обох боків. Воно ще більше погіршало після смерті Ходкевича 24 серпня. Наступного дня українці і поляки відбили черговий штурм противника. 28 вересня відбулась вирішальна битва Хотинської війни. У ній брали участь всі сили воюючих сторін. Гармати вели безупинний вогонь, турки і татари йшли нескінченними валками. В окремих місцях вони вклинились в козацько-польський табір й тільки героїзм і взаємовиручка врятували оборонців від повного розгрому. Надвечір на знесилене турецьке військо перейшов у наступ зі своїми козаками Сагайдачний, за ним Любомирський з поляками і спільними силами відкинули противника. Перемога була повною.

Хотинський мирний договір 1621

Польське командування почало переговори про почесний для Речі Посполитої мир. 29 вересня 1621 р. Річ Посполита і Туреччина підписали мирний договір. За його умовами польський уряд мав заборонити козакам нападати на кримські й турецькі володіння. Туреччина зобов'язувалась припини татарські набіги на Польщу, а також призначувати волоським сподарем лояльних до неї людей. Остання зобов'язувалась щорічно виплачувати кримському ханові у поминки у розмірі 30 тис. злотих.

Українські козаки зіграли у Хотинській війні вирішальну роль. Вони захистили Україну і

10

Польщу від завоювання Туреччиною, стали непереборною перешкодою на шляху дальшої

експансії войовничого ісламізму на Європейський континент, але за свої мужність і

героїзм нічого не отримали. Українське питання в масштабах Речі Посполитої залишилось

невирішеним і запорожців ще чекала нелегка боротьба за свої права і привілеї, за

виборювання волі, державності й незалежності України.

11

Висновки

Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Ця битва змусила Туреччину відмовитись від планів завоювання Європи. Розгром турецького війська під Хотином привів до внутрішнього політичного послаблення султанської влади (повсталі яничари вбили у1622 р. Османа II), а також посилення боротьби слов'янських та арабських народів проти турецького поневолення.

12

Список використаної літератури

1. Василенко Г. Хотинська війна. К. 1960; Підгородецький Л., Рашба Н. Розгром тур.-тат. полчищ (1621 p.). Укр. Іст. Журнал, 9. 1971.

2. Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович.-- Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954--1989.

3. Мицик Ю.А., Плохій С.М., Стороженко І.С., «Як козаки воювали», 1990

13