2 Класифікації шкур і шкіряної сировини

Для виготовлення одягу використовують в основному шкіри великої рогатої худоби, свиней, коней, овець, кіз, а також верблюдів, ослів, буйволів, яків, оленів. В невеликій кількості – шкіри плазунів (крокодилів, змій, ящірок, риб).

Шкури великої рогатої худоби:

1 Опойок - слизок – шкіри ненароджених або мертвонароджених телят вагою від 1,2 до 2,5 кг; площа шкіри від 40 до 50 дм²; висота волосяного покрову від 1,2 до 1,5 мм.

2 Опойок – шкури телят, що харчувались материнським молоком вагою від 1,8 до 3 кг.

Шкури покриті первинною не злинялою вовною, яка має високу м’якість і блиск, площа шкури від 40 до 100 дм², висота волосу від 1,3 до 2,5 мм.

3 Виросток – шкури телят віком до 7 місяців, вагою до 10 кг, які перейшли на рослинний корм. Шкури мають вовняний покрив, що пройшов линяння. Площа шкури від 70 до 150 дм², висота волосу від 3 до 4 мм.

4 Шкури свиней: поросят вагою 1,5 кг, свинячі шкури дрібні (площею від 30 до 70 дм²), середні (70-120 дм²).

5 Шкури овець: хутряна, шубна і шкіряна.

Овчина руська площею від 60 до 80 дм².

Овчина степова – від 70-85 дм².

6 Шкури кіз площею від 8 до 120 дм².

На призначення та асортимент шкір і виробів з них, впливає спосіб дублення шкури. За допомогою дублення дубильні речовини проникають у дерму і міцно зв’язуються з її білками, внаслідок чого закріплюється структура шкіри та поліпшуються її експлуатаційні властивості. За способом дублення шкіри поділяють на шкіри хромового дублення, жирового дублення та ін.

Шкіри за найменуванням, сировиною та дубленням поділяють на:

1 Опойок – шкіра телят хромового дублення.

2 Шеврет – шкіра з овчини хромового дублення з природною лицевою поверхнею.

3 Козлина – шкіра кіз хромового дублення.

4 Велюр – шкіра хромового дублення з ворсистою поверхнею, яку одержують шляхом шліфування бахтармяної* сторони шкіри, яку виготовляють з опойка.

5 Замша – шкіра жирового методу дублення, яку виробляють з шкур лося, оленя, кози. Особливість замші є відсутність лицевого шару, який спилюють в процесі виробництва. Замшу характеризують висока тягучість, м’якість і густий, низький, блискучий ворс однорідного забарвлення, стійкість до сухого і мокрого тертя. Найкращу замшу одержують з оленячих шкір.

6 Спілок – шкіра свиней та телят або інша шкіра хромового дублення з гладкою чи нарізною поверхнею.

7 Нобук – шкіра опойка чи виростка зі шліфованою лицевою чи бахтармяною* поверхнею.

8 Напа – дуже тонка м’яка шкіра.

Шкіри в залежності від способу обробки і характеру одержаної поверхні розділяють на такі види:

• гладкі – з природною мережівкою**;

• нарізні – з нарізною мережівкою, яка нанесена на лицеву сторону шкіри за допомогою спеціально підігрітої плити;

• тиснені – шкіри з рельєфним художнім тисненням;

• ворсові – шкіри з ворсовою поверхнею;

• лаковані – з покриттям.

3 Властивості та основні процеси шкіряного виробництва

Якість готової шкіри та хутряного напівфабрикату багато в чому залежить від властивостей сировини, на що впливає ряд чинників: походження та умови життя тварин, способи забою, якість виконання обробки і зберігання шкур.

Товщина шкури визначає виробниче призначення готової шкіри. Від товщини шкури значною мірою залежить її міцність при розтягуванні: чим менша товщина, тим менша міцність шкур. Від товщини також залежить маса шкур, а товщі шкури, як правило, мають більшу масу і тому дорожче ціняться.

Велике значення має рівномірність товщини по всій площі шкури, оскільки визначає зручність розкроювання готової шкіри та хутрового напівфабрикату. У різних видів хутрової сировини товщина і міцність шкури значно змінюється на різних топографічних ділянках. Як правило в хребтовій частині шкура найміцніша. В нижній частині чепрака товщина шкури найбільша, в полах, лапах і пашинах є найменшою. Товщину шкури визначають у стандартній точці за допомогою товщинометра, мікрометра або на спецмашинах. [2]

Площа шкіри визначає її розкрійні властивості. Шкіри, отримані зі шкур великої площі, раціональніше використовувати при розкроюванні, оскільки при цьому буде менше відходів. Тому в шкіряному виробництві невигідно переробляти шкури площею менше 20 дм². Площа хутрової сировини дуже різноманітна і коливається в широких межах.

На площу шкіри впливає відносна вологість і температура повітря. При збільшенні вологості від 50% до 90% площа шкіри збільшується на 5-7%.

Масашкури визначає призначення сировини та обумовлюється розміром і товщиною.

*бахтарма – нижня поверхня видубленої шкурки

**мережівка – малюнок лицьової поверхні шкіри після видалення епідермісу і волосу, яка у кожної тварини є своєрідною

Повітропроникністьшкіри залежить від виду сировина і виду наповнювачів при обробці.

Механічні властивості шкіри: видовження, міцність при розтягу, жорсткість.

На видовження шкіри впливає вид сировини, метод його переробки і вміст вологи. Видовження шкіри неоднакове в різних напрямах і на різних ділянках. Для підвищення тягучості шкіри деталі з неї зволожують.

Межа міцності при розтягу залежить від виду сировини та її топографії, знаходиться в межах 8…50 МПа. Найбільшу міцність в більшості випадків шкіра має вздовж хребтової лінії (рис. 3).

Рисунок 3 - Напрямки найбільшої і найменшої тягучості шкіри

Жорсткість характеризує здатність шкіри чинити опір деформаціям. Різні ділянки виробів з натуральної шкіри підлягають розтягу, стисненню, згину, дії сонця, пилу. Стійкість шкір до цих впливів залежить від товщини, міцності, видовження, жорсткості. Для зручності обробки властивості шкіри повинні бути рівномірними на різних топографічних ділянках, повинні добре склеюватись і скріплюватись нитками, не змінювати зовнішнього виду при дії вологи і підвищених температур.

Дефекти шкури поділяються на:

Свищі – отвори 1…5 мм, або рубці, це - пошкодження личинками овода.

Віспини – у вигляді порушеної мережівки.

Борушистість – грубі складки на воротку.

Болячки – рубці.

Накостиш – отвори від проколів колючою травою.

Моржуватість – складки, зморшки.

Парші – лисі ділянки.

Худина – пухкість шкіри.

Всі операції шкіряного виробництва розподіляють на такі групи: одержання сировини, підготовчі операції, дублення, після дублення, оздоблення.

Сировиною шкіряного виробництва є зняті шкури тварин, які пройшли процес консервування.

Після закінчення технологічного процесу шкіряного виробництва одержують напівфабрикати шкіри з певними фізичними, механічними, хімічними та органолептичними властивостями.