Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ФЕЙЄРБАХ РЕФЕРАТ.doc
Скачиваний:
65
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
118.78 Кб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ТОРГОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ КНТЕУ

Реферат

з дисципліни «Філософія»

Тема: «Проблема людської діяльності у філософії Л.Фейєрбаха»

Виконала: студентка 2 курсу,

Групи МР21

Парфенюк Д. В/

Вінниця – 2015

План

  1. Формування Філософської концепції Л. Фейєрбаха.

  2. Відношення до релігії в працях Л. Фейєрбаха.

  3. Діяльність Людини в філософії Л. Фейєрбаха.

ФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ Л.ФЕЙЄРБАХА

Фейєрбах слухав лекції Гегеля і був спочатку його послідовником. Однак дуже швидко Фейєрбах рішуче покінчує з гегельянством і створює своє філософське вчення, яке відомо під назвою антропологічного матеріалізму.

В противагу не тільки Гегелю, але й усьому трансцендентальному ідеалізму Фейєрбах утворив нову філософію, яка повинна вивчати не думки про дійсність, а саму дійсність.

Якщо у Гегеля філософія приходить до реальності в кінці мандрів абсолютної ідеї, то нова філософія починає з реальності. «Філософія є наукою дійсності в її достовірності і цілісності, але втіленням дійсності є природа (природа в найбільш універсальному змісті слова)».

Дійсність ─ це природа в усій її чуттєвості; ми сприймаємо її багатстві, в усій її конкретності, тобто це земля і вода, повітря і вогонь, електрика і магнетизм, «природа вже сама по собі є світло, дух, ціль, розум», вона включає в себе не тільки матеріальне, але й ідеальні явища. Початок філософії треба шукати не в самоочевидних положеннях, не в принципах і постулатах; природа є об’єктивно обумовлений початок та істина основа філософії. Не мислення породжує природу і людину. Навпаки, люди з її мисленням являються породженням природи. «Природа не тільки створила просту майстерню шлунка, вона вивела також храм мозку…» [1]. Людина і є втілення дійсності, природи, конкретності, вона складає справжній безпосередній предмет філософії. Звідси зароджується афоризм Фейєрбаха: таємниця нової філософії є антропологія. Будь-яке істинне філософствування може бути лише філософствуванням про людину, в ньому розв’язок всіх тих філософських питань та проблем, які накопичуються спекулятивною філософією. Наприклад, ця філософія б’ється над проблемою відношення буття та мислення. Але немає буття зовсім, є певне буття і його найвищим вираженням є тіло людини. Немає і мислення зовсім, є лише людське мислення. Таким чином, питання про відношення буття і мислення – це питання про співвідношення тіла та душі людини і в ній, в самій людині, це питання природа вже дуже давно вирішила: матерія передує дух, несвідомість – свідомість, безцільність – ціль, чуттєвість – розум, пристрасть — волю. «В протилежність відчуженому Я тіло представляє собою об’єктивний світ. Завдяки тілу Я вже не Я, але – об’єкт. Бути тілесним означає бути включеним у світ» [1]. Як легко бачити, назва «антропологічний матеріалізм» дійсно виражає суть філософії Фейєрбаха.

Матеріалізм, з позиції котрого

Матеріалізм, з позиції якого міркує Фейєрбах, є антропологічним і суттєво відрізняється від матеріалізму XVIII століття..

Фейєрбах не зводить всяку реальність до механічного руху і розглядає природу не як механізм, а як організм..В центрі філософії Фейєрбаха – не відвернуте поняття матерії, як у більшості французьких матеріалістів, а людина як психофізична єдність, єдність душі і тіла. «Я мислю» Декарта та Фіхте дозволяє трактувати людину тільки ідеалістично, тільки як духовну істоту, тоді як тіло в її цілісності, по Фейєрбаху складає суть людського «Я». Дух і тіло – дві сторони тієї реальності, яка називається організмом. Людська природа, тлумачиться Фейєрбахом переважно біологічною, і окремий індивід для неї – історично духовна освіта, як у Гегеля, і відомо в розвитку людського роду.

В роботі «Основи філософії майбутнього» (1843) Фейєрбах писав: «Нова філософія робить людину, а разом з тим і природу, як її базис, єдиним, універсальним і вищим предметом філософії» [2]. Філософія Фейєрбаха не тільки матеріалізм, але й антропологізм, гуманізм.

Антропологічний гуманізм Фейєрбаха – своєрідна філософська реакція на вчення Гегеля, в якому панування абсолютного (абсолютної ідеї) над одиничним доведене до межі. В усіх проявах панування, загального (держави, нації, будь-якої форми загальності) було у Гегеля переважним. Тому позиція Фейєрбаха була об’єктивно цілком виправданою реакцією на німецький ідеалізм [3].

У своїй критиці філософії Гегеля, однак, Фейєрбах однобічний, він не бачить позитивної сторони її, саме діалектичного методу. Разом з ідеалізмом Гегеля він викадає і його раціональну сторону – діалектику. В останній Фейєрбах бачив лише інструмент, за допомогою якого Гегель обґрунтовував свою фантастичну систему.

Антропологічний принцип Фейєрбаха в теорії пізнання виражається в тому, що він по-новому інтерпретує саме поняття «об’єкт». По Фейєрбаху, поняття об’єкту спочатку формується в досвіді людського формування, тому перший об’єкт для всякої людини – це інша людина, «Ти». Саме любов до іншої людини є шляхом до визнання його об’єктивного існування, а тим самим до визнання існування зовсім зовнішніх речей [3].

Філософія згідно Фейєрбаха, намагається розкрити природу речей, і, перш за все, розібратися в питанні щодо сутності людини. А для цього, гадає Фейєрбах, філософія повинна займатися життям людей як їх матеріальним, чуттєвим спілкуванням з природою і одного з одним. Таки чином, центральна проблема будь-якої філософії – співвідношення ідеального і матеріального – вирішується Фейєрбахом не на всесвітньому рівні, як у його попередника Гегеля, а на рівні життєдіяльності окремої людини. В результаті питання про тотожність мислення та буття, яке знаходить в центрі уваги всієї німецької класики, у Фейєрбаха знаходить вигляд психофізичної проблеми, тобто питання про співвідношення душі і тіла.

Безпосередня тотожність душі і тіла, а значить, ідеального і матеріального, Фейєрбах вбачає в головному мозку людини. «…В мозковому акті, — пише в зв’язку з тим Фейєрбах, як найвищому акті, діяльність довільна, суб'єктивна, духовна й діяльність мимовільна, об'єктивна, матеріальна тотожні, нерозрізнені» [4].

Інакше кажучи, Фейєрбах безпосередньо ототожнює душу і тіло, доводячи, що на рівні головного мозку це те ж саме. Тим самим Фейєрбах, відмовившись від ідеалізму, ігнорує і ті відкриття, які були зроблені Фіхте, Шелінгом та Гегелем. Адже серйозним завоюванням німецького ідеалізму стала трактовка душі як системи діючих можливостей людини. Мозок є знаряддям мислячого суб’єкта, доводили вони, і саме за допомогою мозку та інших тілесних та культурних органів суб’єкт створює ідеальні образи зовнішнього світу. Таким чином, тільки в своїй діяльності мозок становиться органом ідеального. І не будь-яка, а тільки культурно-історична діяльність народжує в нашому мозку думки про прекрасне, піднесене та інше. Спілкуючись зі світом культури, ми висікаємо з цього діяльного опосередкування іскру думки. А тварини, спілкуючись з природою, задовольняються звичками, елементарними психічними образами. Що стосується мозку самого по собі, то в ньому, звичайно, немає ні грану ідеального. Сказати про нього, що він і є «ідеальне», це все одно, що сказати : камінь є ідеальне. Різниця в складності цих тіл тут не принципіальна. Отже, без знання зв'язків, що опосередковують, якими займається діалектика, в співвідношенні ідеального та матеріального нам не розібратися. Але Фейєрбах, як відомо, відкинув гегелівський ідеалізм, а разом з тим і гегелівську діалектику. За висловом Енгельса, Фейєрбах разом із брудною водою виплеснув дитину. А в результаті Фейєрбах, наполягаючи на тому, що думка і мозок безпосередньо збігаються, пропонує природою мислення зайнятися медициною.

Тут перед нами один з найголовніших парадоксів вчення Фейєрбаха. Адже медицина завжди займалась тілом людини, названий грецькою «сомой». Більш того, «сома» ─ будь-який живий організм. І тільки особлива область медицини, а саме психіатрія займається людською душею, грецькою «психеей». Однак, психіатрія займається душею людини в її патології, тобто при відхиленні від норми. А що таке душа людини в її нормі, психіатр сам ніколи не відповість. Тут він повинен звернутись до психології, яка в питанні про природу душі замикається із класичною філософією [5].

Але Фейєрбах наполягає на тому, що людиною і її природою повинна займатись філософія, заснована на медицині. Цією апеляцією до медицини він прагне додати наукової ваги своїм вишукуванням, на противагу ідеалістичній філософії, що не приховувала своїх зв'язків із християнською релігією

Отже, у вченнях про пізнання Фейєрбах розробляє питання про відбиття матеріального світу в свідомості людини і тим самим робить значний крок вперед в порівнянні з попереднім матеріалізмом. Філософію Фейєрбаха зазвичай кваліфікують як «антропологічний матеріалізм». Це пов’язано з претензією мислителя на утворення істинно нової філософії, у фокусі якої повинна знаходитись людина.

«Нова філософія…» ─ пояснював Фейєрбах, ─ «Перетворює людину, включаючи і природу як на базис людини, в єдиний, універсальний і зовнішній предмет філософії; перетворюючи антропологію в універсальну науку».

Фейєрбах у своєму вченні перебільшував роль форм суспільної свідомості у розвитку суспільства. Він вважав, що періоди розвитку людської історії «відрізняються один від одного лише перемінами в релігії».Однак це не відповідає істині. Християнство існує вже понад 2000 років, а людство у своєму розвитку пройшло вже кілька епох (періодів) ─ рабовласництво, феодалізм, капіталізм, посткапіталізм тощо, хоча релігія (християнство) не зазнала до корінних змін. Докорінні зміни мало матеріальне виробництво, яке і зумовило подальші суспільні зміни.