1. Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу.

Суб’єктами світошляду можуть бути одна людина, соц. Чи професійна група, класи, суспільство в цілому.

Світогляд має досить складну структуру, до неї відносять:

1. Знання – продукт суспільної матеріальної і духовної діяльності людини.

2. Ідеал – уявлення про найвищу досконалість, яка як взірець, норма і найвища мета, що визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу.

3. Сумнів – момент негативності в інтелектуально-емоційному відношенні суб’єкта до будь-якого знання.

4. Переконання – вірування без жодного відтінку сумніву, але часто з емоційним забарвленням.

5. Воля – це психічна д-ть людини, яка виявляється у її здатності діяти щодо свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні і зовнішні труднощі.

6. Цінності - це те, що особливо важливо для людини.

7. Почуття – специфічно людські, узагальнені переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції.

8. Емоції – це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.

9. Віра – це стан суб’єкта, який тісно пов’язаний з духовним світом особистості, який виникає на основі певної інформації про об’єкт, що виражена в ідеях чи образах і супроводжується емоцією впевненості і який служить мотивом, стимулом, настановою і орієнтиром людської д-ті.

Історичні типи світогляду

Релігія – це специфічний світогляд і світовідчуття . а також відповідні їм поведінки і дії, тобто культ, який ґрунтується на вірі існування одного або декількох богів, тобто такого духовного начала, яке знаходиться за межею природного і не доступне розумінню людини.

Міфологія – це цілісне світорозуміння, в якому різні уявлення пов’язані в єдину образну картину світу, яка поєднує в собі реальність і фантазію, знання і віру, думку та емоцію…

Наука – це форма людських знань, складова частина духовної культури сус-ва, система понять про явища і закони дійсності.

Філософія – це система самих загальних теоретичних поглядів на світ, на місце в ньому людини, а також з’ясування різних форм відношення людини до світу, яке виявляється у поннятнійно-категоріальній формі, спирається на досягнення наук про природу, суспільство, людину та володіє певною мірою логічного доказу.

2. Філософія – це система самих загальних теоретичних поглядів на світ, на місце в ньому людини, а також з’ясування різних форм відношення людини до світу, яке виявляється у поннятнійно-категоріальній формі, спирається на досягнення наук про природу, суспільство, людину та володіє певною мірою логічного доказу.

Можна виділити 2-і основні причини виникнення філософії – гносеологічну і соціокультурну. З гносеологічної точки зору філософія виникла як своєрідне «подоланняя» міфу за допомогою зміни способів пояснення навколишньої дійсності. Із соц.-культурної точки зору філософія виникла в процесі розкладання первісно-общинного ладу і становлення рабовласницького суспільства.

Першою формою філософського знання була натурфілософія, що містить міфологічні і релігійні уявлення про світ.

Властивості філософії: універсальність, критичність, рефлективність, орієнтація на корінні питання буття, на граничні його підвалини.

Предмет філософії – гранично-загальні основи співвідношення людини і світу. А також всезагальні основи руху і розвитку природи, суспільства та людської свідомості.

Структура філософії і досі не є визначеною. Можна виділити наступні рівні у структурі філософії:

• Гносеологія – наука про пізнання об’єктивного матеріального світу людини.

• Аксіологія – наука про теорію людських цінностей

• Онтологія – наука, що пов’язана з буттям світу

• Філософська історія, логіка, етика, естетика, філософська антропологія…

Фін.ф. світоглядна – пов’язується з абстрактно-теоретичним, поннятійним поясненням світу, на відміну від решти типів і рівнів світогляду.

Фін.ф. критична – ґрунтується на діалектичному запереченні. А не на абстрактному нігілізмі.

Фін.ф. методологічна – полягає в тому, що філософія виступає як загальне вчення про метод і як сукупність найбільш загальних методів пізнання і освоєння дійсності людини.

Фін.ф. прогностична – в ній формуються гіпотези про загальні тенденції розвитку буття і свідомості людини й сус-ва.

Філ..ф. гносеологічна – розроблення. Оцінювання припущень пізнавального процесу.

3.Основне питання філософії,його дві сторони та їх рішення.

Основне питання філософії – це питання про співвідношення, буття і мислення матерії свідомості природи і духу, матерії і свідомості, матеріального і ідеального.

Основне питання філософії має 2-ві сторони:

1.про природу і сутність світу, що лежить в основі світу. Матерія чи дух, ідея, свідомість

2. про пізнавальний світ

Два протилежні висновки щодо розкриття природи світу знайшли своє вираження у вирішенні питання про те, що ж є первинним – матерія чи свідомість. Це перша сторона основного питання філософії. Різні відповіді у вирішенні цього питання обумовили виникнення двох основних напрямів філософії – матеріалізму та ідеалізму.

Матеріалізм виходить з того, що світ за своєю природою матеріальний, вічний, несотворимии, безкінечний у часі і просторі. Матерія – первинна. Свідомість є продуктом, властивістю високоорганізованої матерії – мозку, вона – вторинна. Матеріальний світ згідно з матеріалізмом існує сам по собі, незалежно ні від людини, ні від будь-яких надприродних сил. Людина – частка природи, її свідомість породжена природою, є її специфічною властивістю. Матеріалізм у різні історичні епохи набував різних форм та видів: наївний та зрілий (науковий матеріалізм), стихійний та філософськи осмислений, метафізичний та діалектичний.

Ідеалізм виходить із визнання первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи, матерії. Ідеалізм, як і матеріалізм, набував конкретних форм, наповнювався конкретним змістом на різних етапах історії.

Виокремлюють два види ідеалізму: об'єктивний та суб'єктивний.

Об'єктивний ідеалізм виходить з того, що над світом панує світовий розум (логос, дух, ідея, поняття та ін.), який із самого початку дається як самостійна сутність, а потім, перевтілюючись у матеріальні предмети, обумовлює їх реальне існування.

Суб'єктивний ідеалізм розглядає реальний світ лише як суб'єктивний світ людини. Речі не існують поза і незалежно від нас. Вони – продукти нашої свідомості, "комплекси", "зібрання" наших відчуттів і спри-йняттів, породження органів чуття.

Крім цих основних способів вирішення основного питання філософії є ще дуалізм, який визнає матерію і свідомість, дух і природу, мислення і буття як дві самостійні основи.

До сфери основного питання філософії належить і питання про здатність і можливість людини пізнати навколишній світ, про межі пізнання, про його природу та істинність. Матеріалізм стверджує, що людина здатна пізнати світ, що наші знання відповідають матеріальним об'єктам, тримають в собі їх образи, можуть бути і є істинними знаннями.

Об'єктивний ідеалізм також ствердно відповідає на питання про пізнання світу, але вирішує його на ідеалістичній основі, виходячи з абсолютної тотожності розуму і дійсності.

Філософський напрямок, що заперечує пізнаванність світу, називається агностицизмом. Це, як правило, суб'єктивний ідеалізм. Згідно з агностицизмом людина не може мати вірогідних (достовірних) знань, оскільки реальний світ для неї – всього лише світ її почуттів, які внаслідок обмеженості та індивідуальних особливостей людських органів чуття, спотворюють дійсність, не можуть дати вірогідного знання про неї.

Найважливішими у філософії є питання про загальну структуру світу та стан, в якому він перебуває. Це питання знаходить своє вирішення у двох основних концепціях – діалектичній та метафізичній.

Діалектика – концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є єдиним цілим, де все взаємопов'язано і взаємозумовлено, а з погляду стану – він знаходиться в русі, в розвитку.

Метафізика – концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є сукупністю не пов'язаних між собою взаємопереходами предметів, явищ та процесів. Стосовно стану світу метафізика визнає рух і розвиток лише в певних межах – як зменшення і збільшення, як повторення.

Проблема загальної структури світу, що включає в себе і людину, і стан, в якому вона перебуває, є відносно самостійним питанням. Воно може вирішуватися в

принципі однаково при різних підходах до основного питання філософії. Тобто матеріалізм, так само як і ідеалізм, може бути метафізичним і діалектичним.