34

ВСТУП

Як відомо, ринок у найпростішому розумінні – це система економічних відносин з приводу купівлі - продажу товарів. Він представляє сукупність товарного і грошового обігу.

У функціональному розумінні сучасний ринок – поняття більш глибоке, комплексне і представляє систему ринків, серед яких найважливіша роль належить грошовому ринку.

Трансформація грошової системи обумовлює стрімкий розвиток і ускладнення структури грошового сектору, підвищення його ролі та посилення впливу на економічні процеси. Зміни у структурі грошового сектору відбуваються в умовах трансформації грошових ринків, фінансових інститутів, запровадження нових фінансових інструментів на основі фінансових інновацій, що безпосередньо впливає на різноманітність операцій та швидкість переміщення капіталу. В таких умовах структура грошового сектору повинна визначатися стійкістю до впливу негативних факторів та забезпечувати виконання грошовим сектором покладених на нього функцій, що знаходить прояв у ефективному перерозподілі ресурсів у часі та просторі; оцінці та управлінні фінансовими ризиками; згладжуванні наслідків фінансових потрясінь.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів .

Інтернаціоналізація суспільно–економічного життя, перехід до відкритої економіки сприяють приєднанню України до світового господарства, її входженню в світовий економічний простір . поряд з інтернаціоналізацією відбувається збільшення міжнародних потоків товарів, послуг, капіталів і особливо грошей.

У світовій теорії та практиці проблемам розвитку фінансового сектору, формування його структури та взаємозв’язків з іншими елементами економічної системи приділяється достатня увага. Серед зарубіжних вчених на особливу увагу заслуговують праці С. Азарадіса, Р. Бернса, Д. Бойда, Н. Валла, Г. Гольдсміта, Р. Дорнбуша, М. Зорге, Р. Левіна, Ж. Лопеза, Ф. Мишкіна, та інші.

Протягом останніх років проблеми розвитку грошового ринку стали об’єктом дослідження багатьох українських вчених, серед яких, перш за все, необхідно назвати Алексєєнко Л.М., Базилевича В.Д., Барановського О.І., Боринця С.Я., Васильченко З.М., Версаль Н.І., Мороза А.М., Савлука М.І та інших.

Не дивлячись на достатньо високий рівень зарубіжних і вітчизняних наукових розробок з проблем розвитку грошового ринку, ще не вирішеними залишається низка проблем щодо обґрунтування впливу структури грошового ринку на розвиток економіки; структурної розбудови грошового ринку в контексті вимог до забезпечення фінансової стабільності; оцінки вразливості структури грошового ринку до впливу факторів ризику; вдосконалення регулювання і нагляду за функціонуванням грошового ринку з врахуванням структурних змін тощо.

Метою курсової роботи є дослідження грошового ринку, зміни часток грошових агрегатів в загальній грошовій масі, а також визначення основних проблем та перспектив функціонування грошового ринку України.

Об’єктом дослідження є процеси функціонування грошового ринку України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади та практичні аспекти формування ефективної структури грошового ринку України.

Для досягнення мети курсової роботи використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження: діалектичний – для розкриття теоретичних основ функціонування грошової системи, сутності грошового ринку та його місця в економічній системі; системний – для дослідження інституційної та функціональної структури фінансового сектору і особливостей його структурної побудови за основними ознаками; історико-логічний – при дослідженні сутності грошового ринку в процесі історичної еволюції; аналітичний – при дослідженні фінансового сектору на різних етапах розвитку; метод економіко-статистичного аналізу – для оцінки факторів розвитку грошового ринку, його структури та її впливу на розвиток економіки.

Отже, у першому розділі буде розглядатись саме економічний зміст грошового ринку та механізм його функціонування, теоретичні аспекти. В другому розділі буде розкрито поняття грошових агрегатів та проаналізовано динаміку змін часток у загальній грошовій масі. Третій розділ досліджує проблеми грошового ринку України та перспективи їх подолання.

Методами , які застосовані в даній роботі є метод аналізу, статистичний, графічний та табличний.

Інформаційна база дослідження : публікації видавництв (Вісник Національного банку України), літературних (посібники, підручники даної області дослідження), офіційні (закони).

Структура курсової роботи :

• Вступ, що обгрунтовує актуальність теми, мету завдання;

• Розділ 1 теоретичного характеру;

• Розділ 2, що носить аналітичний характер;

• Висновки та пропозиції ;

• Список використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ГРОШОВОГО РИНКУ ТА МЕХАНІЗМУ ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ

Грошовий ринок - це ринок, на якому продається і купується особливий специфічний товар - гроші, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Індивідуальні учасники ділових угод на грошовому ринку задовольняють потреби в додаткових коштах, що перевищують обсяги нагромадження тимчасово вивільнених власних надходжень. Джерелами таких власних надходжень виступають отриманий прибуток, амортизаційні відрахування, обігові кошти та резерви.

Об'єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Передавання грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого має місце за умови, що в одного з них вони тимчасово є вільними і немає потреби в негайному їх витрачанню на купівлю матеріальних благ, а в іншого суб'єкта їх немає взагалі, але є нагальна потреба в грошових коштах. Таке передавання тимчасово вільних грошових коштів здійснюється або у формі прямої позички із зобов'язанням повернути кошти у визначений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів, тощо).

В економічній літературі немає чіткого, однозначного тлумачення поняття "грошовий ринок", багатьма економістами воно часто ототожнюється із терміном "фінансовий ринок" [14, с. 90].

В Україні цей ринок тільки розпочали серйозно досліджувати. Одними з найперших грошовий ринок ґрунтовно взялись аналізувати А. Гальчинський, М. Савлук.

Так, А. Гальчинський вважає, що грошовий ринок - це самостійний механізм урівноваження попиту і пропозиції грошей . Він називає цей ринок монетарним і дає йому таке визначення: "Монетарний ринок (ринок грошей) є мережею спеціальних (банківсько-фінансових) інститутів, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар, їх взаємне врівноваження". У поданому визначенні відображено функціональне призначення цього ринку - врівноваження попиту і пропозиції на гроші. Жоден інший ринок, у тому числі й фінансовий, такої функції виконувати безпосередньо не може. Воднораз два моменти у цьому твердженні дискусійні. По-перше, якщо монетарний ринок асоціюється лише з ринком грошей, у ньому не залишається місця для ринку капіталу (хоч сам А. Гальчинський, посилаючись на Й. Шумпетера, визначає, що ринок капіталу теж грошовий, а тому є складовою монетарного ринку). По-друге, торгівля грошима може здійснюватися і поза межами банківсько-фінансових інститутів[19, с. 67].

Грошовий ринок як самостійне явище висвітлюється і в роботах М. Савлука. На його думку, грошовий ринок - це "особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж: грошей як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на цей товар"[17, с. 173]. Таке визначення підтверджує те саме функціональне призначення грошового ринку, на якому наголошував і А. Гальчинський.

На грошовому ринку діє багато суб'єктів. Це юридичні та фізичні особи, продавці, покупці, посередники. Головними учасниками купівлі-продажу грошей на грошовому ринку виступають комерційні банки, державні структури, спеціальні кредитно-фінансові інститути, які забезпечують функціонування грошових відносин, сукупність грошових ресурсів країни, їх постійне переміщення, розподіл і перерозподіл на основі взаємодії попиту та пропозиції.

Грошовому (монетарному) ринку характерний складний механізм функціонування. Для його вивчення важливе значення має структуризація грошового ринку. Слід зауважити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у літературі. Серед вітчизняних економістів, найбільш логічно, обґрунтовано і повно розглядають структуру грошового ринку М. Савлук і Б. Івасів[12, с. 305].

Окремі сегменти грошового ринку можна виділити за кількома ознаками (рис. 1.1.):

• за видами інструментів, що застосовують для переміщення грошей від продавців до покупців;

• за інвестиційними ознаками грошових потоків;

• за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

Монетарний ринок

За економічним призначенням ресурсів

За інституційними ознаками

За видом фінансових інструментів

Ринок грошей

Ринок капіталів

Ринок банківських кредитів

Ринок продуктів інших фінансових інструментів

Ринок позичкових капіталів

Валютний ринок

Ринок цінних паперів

Міжбанківський ринок

Відкритий ринок

Рис. 1.1. Структура монетарного ринку.

За видами інструментів грошовий ринок поділяють на:

• ринок позичкових капіталів;

• валютний ринок;

• ринок цінних паперів.

Ринок позичкових капіталів - система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх у позичковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення.

Це економічна форма ринкових відносин, призначенням якої є посередництво у рухові коштів від їх власників до користувачів (інвесторів) і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал. Обслуговують цей ринок кредитно-фінансові установи і фондові біржі.

Валютний ринок - система фінансово-економічних відносин, пов'язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах[13, c. 213].

Валютний ринок - поняття, що охоплює значну кількість окремих локальних ринків у певних регіонах, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових зв'язків, зокрема, на міжнародних валютних біржах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоекономічних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо.

Ринок цінних паперів - частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів[11, c. 23].

За другою ознакою можна виділити такі сектори грошового ринку:

• ринок банківських кредитів;

• ринок послуг парабанків (небанківських фінансово-кредитних установ).

Окремим сектором грошового ринку можна також додатково визначити фондовий ринок.

Залежно від призначення засобів, що обертаються на грошовому ринку, останній поділяється на:

• ринок грошей;

• ринок капіталів.

На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до одного року). Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору.

На ринку капіталів - купуються і продаються грошові кошти у вигляді середньо- й довгострокових кредитів та фінансових активів строком понад рік. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Ринок грошей можна умовно поділити на два сектори:

• міжбанківський ринок;

• відкритий ринок.

Міжбанківський ринок - частина ринку грошей, де тимчасово вільні грошові ресурси одних кредитних установ залучаються іншими і взаєморозміщуються між ними переважно у формі міжбанківських депозитів.

Банки проводять операції на міжбанківському ринку через пасивні операції, одержуючи доступ до кредитних ресурсів для швидкого підвищення рівня ліквідності. Цей ринок традиційно є джерелом таких ресурсів. Комерційні банки повинні використовувати їх за призначенням, інакше це призводить до кризи довіри і занепаду ринку. Для банків кредити є терміновими зобов'язаннями. Це найдорожчі ресурси, а прибутковість від операцій із ними не дуже велика. За законодавством України банки можуть брати кредити на міжбанківському ринку під заставу державних цінних паперів, що занесені до ломбардного списку НБУ. З 1995 року в Україні увійшли в обіг облігації внутрішньої державної позики і внутрішніх місцевих позик. НБУ дозволив ломбардні кредити комерційних банків під їхнє забезпечення (сума таких кредитів не повинна перевищувати 75% номінальної вартості портфеля цінних паперів банку)[19, c. 45].

Проведення операцій на міжбанківському ринку впливає на платоспроможність комерційних банків через можливість рефінансування в НБУ. Ресурси міжбанківського ринку належать до сфери забезпечення ліквідності комерційних банків, якщо розглядати цю ліквідність як потік коштів з урахуванням можливості банку одержати кредит на міжбанківському ринку і забезпечити надходження готівки від операційної діяльності. Нестача ліквідних коштів підштовхує комерційні банки до операцій на міжбанківському ринку і встановлення норми ліквідності на звітну дату.

Кредитування на міжбанківському ринку може здійснюватися за разовими чи генеральними кредитними угодами, а також з використанням векселів і депозитних сертифікатів. Даний ринок обслуговують угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність.

Відкритий ринок - це ринок, на якому відбувається купівля та продаж: цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком [20, c. 13].

Обліковий ринок - частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.

Обліковий ринок виник у XIX ст. в процесі розвитку торгівлі і банківської справи. Його основа - облікові і переоблікові операції банків, тобто купівля-продаж основних першокласних комерційних векселів для мобілізації коштів, отримання прибутку, інвестування, регулювання ліквідності тощо.

З кінця XIX ст. отримав розвиток ринок короткострокових казначейських векселів, які викуповуються для фінансування державного боргу. Їх продають і купують із дисконтом. Поняття облікового ринку в деяких країнах поширюється також на операції з державними облігаціями, до погашення яких залишилося не більше як 5 років.

Облікові ставки значною мірою визначаються ставкою Центрального банку, оскільки останній регулює операції грошового ринку і розмір грошової маси, що знаходиться в обігу. Операції на обліковому ринку мають велике значення для управління державним боргом.

До інституційної структури облікового ринку входять такі елементи:

• центральний банк (в Україні - Національний банк України);

• комерційні банки;

• спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери).

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити.

Онкольний кредит - короткостроковий кредит, який погашається на першу вимогу.

Він видається під забезпечення комерційними, казначейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; погашається позичальником звичайно з попередженням за 2-7 днів. Онкольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі порівняно з іншими видами позик.

Обліковий ринок і його інститути допомагають підприємствам здійснювати фінансування на основі короткострокового залучення капіталу - вексельних кредитів. За допомогою комерційних векселів закуповується сировина і товари; погашаються вони за рахунок виручки від проданого готового товару. Вексельний кредит надається здебільшого постачальникам.

Вексельний кредит - це банківська операція з урахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів.

Врахування, або дисконт, векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексельна іменним індосаментом, негайно його 50 оплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. За достроковий платіж банк отримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у термін платежу, називається зарахуванням, або дисконтом.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, прийнятнішим видом вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати клієнтам за їхньою заявою спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики під забезпечення прийнятих векселів. Векселі приймаються (депонуються) при цьому не на повну вартість, а на 60-90 відсотків їхньої номінальної суми, залежно від розміру, визначеного банком конкретному клієнтові, зважаючи на його кредитоспроможність і надійність пред'явлених ним векселів[7, c. 257].

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового ринку, а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку. Традиційні поняття "продаж" і "купівля", що склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку. Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові явища, як ціна, попит, пропозиція.

Принципово змінюються статус грошей і цілі їх купівлі-продажу на грошовому ринку. З допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках гроші перетворюються тут у визначальний об'єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому ринку власник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець хоче одержати їх у своє розпорядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку вартість переміщується між його суб'єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника. А метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається процентом (процентним доходом), як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей[10].

Отже, можна зробити висновок, що грошовий ринок - це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар.

Складний механізм грошового ринку дає можливість класифікувати його за різними критеріями. Основними з них є: види інструментів, з допомогою яких гроші переміщуються від продавців до покупців; інституційні ознаки грошових потоків; економічне призначення купівлі грошей. За першим критерієм грошовий ринок поділяється на: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок; за другим критерієм - на фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг не-банківських фінансово-кредитних установ; за третім критерієм - на ринок грошей і ринок капіталів. Центральне місце в структурі грошового ринку займає ринок грошей.

Визначальну роль у механізмі ринку грошей відіграє попит на гроші, під яким слід розуміти бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей на певний момент. Це явище залишку і має об'єктивний характер, оскільки визначається під впливом факторів, що діють у реальній економіці - зміни обсягу ВНП, рівня цін, швидкості обігу грошей, рівня процента тощо.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ЗМІН ЧАСТОК ГРОШОВИХ АГРЕГАТІВ В ЗАГАЛЬНІЙ ГРОШОВІЙ МАСІ УКРАЇНИ

Грошові агрегати - види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку, показники структури грошової маси.

Грошові агрегати - це зобов’язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегатів є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, не фінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства. Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати М0, М1, М2 та М3.

Відповідно до правил НБУ виділяють грошові агрегати різного складу:

• М0 - включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями;

• М1 - грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті;

• М2 - грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити;

• М3 - (грошова маса) - грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.

Грошова база - сукупність готівкових коштів, випущених в обіг Національним банком України, коштів обов’язкових резервів, коштів на кореспондентських рахунках та інших коштів депозитних корпорацій (банків), коштів державних не фінансових корпорацій і домашніх господарств (працівників Національного банку) у Національному банку України. Іншими словами - це сукупність зобов’язань Національного банку України в національній валюті, що забезпечують зростання грошових агрегатів та кредитування економіки. Грошова база є показником бази фінансування, яка є основою для формування грошових агрегатів, а не самим грошовим агрегатом. Грошова база використовується Національним банком України в якості одного із основних показників грошово-кредитної політики, і часто друкується пресою разом з грошовими агрегатами.

Грошова маса - це сукупність готівкових і безготівкових купівельних та платіжних засобів, що забезпечують обіг товарів і послуг у народному господарстві.

У зарубіжній літературі до 30-х pp. XX ст. панувало уявлення про грошову масу як сукупність залишків металевих грошей і розмінних банкнот у розпорядженні суб'єктів обігу. Всі інші грошові інструменти – нерозмінні банкноти, депозитні вклади тощо – виокремлювалися у поняття "засобів обігу" і не включалися в загальну масу грошей. Ситуація принципово змінилася після скасування золотомонетного стандарту.

Саме життя теж довело (на Заході раніше, а в СРСР пізніше) необхідність включати до грошової маси не тільки всі готівкові знаки, а й депозитні гроші – спочатку короткострокового характеру, а згодом і довгострокового. Більше того, окремі сучасні економісти та центральні банки до грошової маси відносять будь-які активи, яким властива певна ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо)[6, c. 322]. Структура грошової маси наведена на рис. 2.1