Французька модель мас-медіа
Нині досліджуються різні моделі мас-медіа в межах національних традицій. Наприклад, А.В. Одегова у своїй дисертації «Французька модель мас-медіа ХХI століття (особливості розвитку аудіовізуальних, мережевих і мобільних ЗМІ)», захищену 30 червня 2009 року в Московському державному університеті імені М.В. Ломоносова, пропонує аналіз сучасної моделі французьких мас-медіа. Дослідниці виокремлює основні чотири риси моделі сучасних французьких мас-медіа.
«Відмінною рисою французької моделі радіомовлення на початку ХХI століття (2001-2008 роки ) є децентралізація мовлення через збільшення числа місцевих станцій, а також за допомогою мовлення через Інтернет. Перспективним є розвиток взаємодії між цифровим радіо і мобільною телефонією».
«Нова особливість французької телесистеми на початку ХХI століття – зростання впливу приватних комерційних французьких телеканалів. Для телеіндустрії Франції характерна активізація концентрації. У секторі телебізнесу відбувається енергійний рух до мегасоюзам. Широко поширене «телебачення реальності», частіше практикується прямий ефір. ТБ Франції бере на себе виховні функції. Відбувається також продуктивну взаємодія телебачення з Інтернетом».
«2006 року відбулося щось дуже важливе: зміна орієнтирів розвитку французької моделі мас- медіа, найбезпосереднішим чином пов'язане з тим, що мобільні медіа стали невід'ємною частиною медіасистеми Франції і все більш популяризовані протягом 2006-2008 років».
«Настає нова ера так званого цифрового рівності. Конвергенція мас- медіа не просто неминуча, вона буде викликати до життя все більш нові медіа, компілюють в собі все більшу кількість властивостей попередніх. Інтернет – відмінна база для подібних процесів. Французької концепцією блогу в Інтернет-ЗМІ є залучення уваги читачів до того чи іншого мас-медіа та підтримка їх співтворчості, яка проявляється в написанні коментарів і створенні власних блогів. Кількість блогів у французькому секторі онлайнового медіапростору збільшується».
Двоступенева модель комунікації
(джерело – Макєєв С.О. Соціологія [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://books.br.com.ua/39390)
Пошук факторів селективної поведінки людей здійснювався і за межами, окресленими біхевіористською тезою “стимул — реакція” (де вміст масової комунікації розглядався як такий, що здатний до безпосереднього і прямого впливу на індивіда і спонукає його до відповіді). Був сенс припускати, що у світі комунікації масовому інформаційному потоку супутні або протистоять інші потоки — ті, що народжуються в міжособистісних контактах. У праці “The Personal Influence”, яка вийшла друком 1965 р. Е. Катц і П. Лазарсфельд розробили “двоступеневу модель комунікації”.
Макрокомунікативний процес було структу-ровано на дві стадії: спочатку повідомлення мас-медіа сприймаються активною частиною аудиторії — “лідерами думок”, а потім від них міжособистісними каналами транслюються пасивній частині, байдужій до радіо і газет. Подібні ідеї, проте, висловлювалися ще у 40-х роках, коли під час емпіричних досліджень ролі мас-медіа у виборчих кампаніях не знайшлося доказових підтверджень тому фактові, що пропагандистські зусилля преси і радіо помітно впливають на результати голосування. У той період люди, зауважили П. Лазарсфельд і Е. Катц, “виявляли схильність голосувати так, як завжди, фактично так, як це постійно робили їхні сім’ї”.
Те, що макрокомунікативна реальність формується не в ізольованому просторі, а немовби вклинюється в соціальний світ з притаманними йому складними відносинами між суб’єктами і джерелами важливої і змістовної інформації, здавалося прийнятним припущенням. Інтерес до міжособистісного компонента у масовій комунікації був співзвучний зростаючій увазі соціології до соціальної взаємодії, до інтеракціоністських підходів і рольових теорій. “Двоступенева модель” ґрунтувалася на гіпотезі про те, що стосовно масової комунікації індивіди дотримуються різних соціальних ролей. Деякі з них активні у сприйнятті та поширенні знань і цінностей, що їх повідомляють мас-медіа. Це, безумовно, пов’язано з їхніми статусами, комунікативними здатностями особистості, регулярними контактами з газетами і радіо. Інші ж досить інертні у спілкуванні з мас-медіа, а тому найчастіше звертаються до неформальних джерел або переказів повідомлень лідерами референтної групи. Отже, вплив масової комунікації не завжди прямий і безпосередній. Скоріше він проходить через шлюзи й опосередковування соціального оточення індивідів.
Нелінійна двоступенева структурація масового інформаційного потоку стимулювала подальше теоретичне моделювання макрокомунікативних процесів й емпіричну верифікацію цих моделей. Проте, як і “парадигму ефектів” у цілому, ідеї якої тяжіли до уявлень про обмежений, частковий вплив мас-медіа на структуру і зміст знання, ціннісні орієнтації і поведінку людей, “двоступеневу модель” з часом також було уточнено і переглянуто. Соціальна практика вичерпала можливості плідного її застосування.
Відносна політична стабільність повоєнного світу поступилася місцем більшій рухливості партійних інтересів, і політичних переваг. У суспільному кліматі 60-х років “доктрина посилення” політичних ефектів мас-медіа втрачає інтерпретаційний статус. Щодо “двоступеневої моделі”, то її постулат про “непрямі” ефекти масової комунікації поставив під сумнів насамперед розвиток телебачення. Було помічено, що “лідери думок” зовсім не обов’язково є ланкою між аудиторією і телебаченням, яке безпосередньо впливає на індивіда. Це не означало виключення міжособистісного обговорення телевізійних новин і артикульованих проблем. Скоріше процес розповсюдження їх розуміли як “багатоступеневий”, до складу якого входили також альтернативні макрокомунікативні рухи. Нові моделі функціоналістського типу почали враховувати компонент соціально-психологічної “вигоди” і “задоволеності” для описування ставлення індивідів до інформації. Люди, іншими словами, відтворюють у моделях те, що вони бачать і чують, згідно з власними інтересами, цінностями, соціальною роллю.