1.

На сучасному етапі документознавство є однією з найперспективніших професій, бо саме від неї залежить документаційне забезпечення усіх сфер діяльності суспільства. Спеціальність „Документознавство та інформаційна діяльність” здатна забезпечити сучасні потреби суспільства у фахівцях інформаційної сфери. Однією з провідних загальноприйнятих дисциплін у підготовці фахівців є курс „Документознавство”. Метою вивчення цієї дисципліни є формування у студентів необхідних теоретичних і практичних знань про сутність, структуру, функції та класифікацію документів, що складають основу документної комунікації. У процесі вивчення цієї дисципліни необхідно виробити вміння та навички збирання, класифікації інформації, опрацювання та використання документів з метою задоволення інформаційних потреб органів управління підприємств, організацій, фірм та установ.

Об’єктом вивчення курсу є документи, що спеціально створюються для зберігання і передавання інформації. Також особлива увага в межах курсу надається системному розглядові документа – його структурі, властивостям, функціям, класифікації, ролі й місцю в системі документної інформації. Це створює теоретичну базу для подальшого вивчення видів документів, що функціонують у суспільстві. Особливість наукової дисципліни полягає в об’єкті вивчення – документі, тобто специфічному системному матеріальному об’єкті, основним елементом якого є соціально важлива інформація, що характеризує інформаційний потенціал цивілізації, її матеріальну й духовну культуру. Отже, документознавство – це комплексна наука про документ і документно-комунікативну діяльність. Ця наукова дисципліна досліджує процеси створення, поширення і вивчення документних джерел інформації в історичному, сучасному й перспективному аспектах, розробляє принципи побудови документно-комунікативних систем і методи їх діяльності

2. Генезис и розвиток поняття документ

Історія виникнення та еволюція трактування терміна «документ» вивчена недостатньо. Серед спеціалістів які досліджували це питання, можна назвати Х. Арітца, Г.Г. Воробйова, М.А. Комарова, С.Г. Кулешова, Ю.І. Столярова, А. Суски, Г.Н. Швецову-Водку та інш.

Слово документ (лат. documentum - зразок, доказ, свідчення) походить від іменника "docere" - вчити, навчати. Коріння цього терміну йдуть у індоєвропейський прамову, де воно означало жест витягнутих рук, пов`язаний з передачею, прийомом чи отриманням чогось[6, с. 25].

За іншою версією слово "dek" походить від числа "десять" пов`язано з тим, що у розкритих долонях витягнутих рук налічувалося десять пальців. Поступово корінь "dek" замінили на "doc" в слові "doceo" - навчаю, навчаю, від якого утворили слова "doctor" - учений, "doctrina" - вчення, "documentum" - те, що вчить, повчальний приклад. У цьому значенні слово документ використовувалося Цезарем і Ціцероном. Пізніше воно набуло юридичне звучання і стало означати "письмовий доказ", "доказ, почерпнутий з книжок, підтверджуючих записів, офіційних актів"[6, с. 28]. У значенні письмового свідоцтва слово "документ" вживалося від середньовіччя до ХІХ ст. З латинської мови воно було запозичене в усі європейські мови.

У російську мову слово "документ" прийшло у період Петра I, як запозичене їх німецької та польської мов, - у значенні письмового свідоцтва. На початку XX ст. воно мала два значення:

a) будь-який папір, складений законним порядком і може бути доказом прав на що-небудь (майнових, стану, на вільне проживання) чи виконання будь-яких обов`язків (умови, договори, боргові зобов`язання);

б) взагалі будь-яке письмове свідчення.

Ріст числа юридичних документів привів до виникнення в другій половині ХУІІ ст. У Франції особливої науки під назвою «Дипломатика». Походження науки від грецького слова «diploma» - лист, документ (складений вдвоє). Дипломатика стала вивчати всі публічні (суспільні) документи, на відміну від документів особистого призначення. Її засновником вважається Жан Мабільон, який видав в 1681 році в Парижі «Книгу про мистецтво дипломатики»[6, с. 29].

Базове поняття «документ» визначалося в дипломатиці як будь-яке писемне свідоцтво, яке служить «виникненню, доказам і виконанню прав чи володінню правами». Документ виконував одну з трьох функцій:

До другої половині XIX ст. в довідкових виданнях деяких країн світу з`являються похідні від слова "документ" терміни: документація - у значенні підготовки й використання підтверджених документами доказів та обсягу повноважень; документний - належить до документа.

У «Тлумачному словнику» В.І. Даля дано тлумачення документа як будь-якого важливого паперу, і навіть диплома, свідоцтва. Похідний термін «документний» упорядник твердив як «до документа що входить» (Т. 1,с. 459)[6, с.33].

Наприкінці ХІХ ст. спостерігається тенденція до звуження меж поняття "документ": спочатку воно розглядалося як і будь-який предмет, який служить щоб одержати речові докази, потім - як письмове свідчення, що підтверджує певні правові відносини. Поняття використовувалося переважно у юридичному значенні.