2014_03_лютий_tezy круглого столу_KTM

форми навчання зі спеціалізації «Режисура телевізійних програм», розробляє навчальний план, вдосконалює програму, виробляє принципи поєднання денного та заочного навчання.

1989 рік був для Вадима Львовича Чубасова дуже важливим: протягом календарного року він стажувався на студії відеофільмів «Перспектива» у Москві. Темою стажування було вивчення новітніх технологій та творчих можливостей відеотехніки та перспектив режисури відеофільму. Творчим результатом стажування стало написання сценарію та зйомка документального навчального фільму «С.М. Ейзенштейн. Уроки монтажу». Фільм одержав найвищу оцінку фахівців як такий, що не має аналогів ні у вітчизняній, ні у світовій практиці. Вадим Чубасов не тільки продемонстрував блискуче знання творчості свого улюбленого режисера, але й виявив віртуозне володіння технологією відеомонтажу. І хоча ця робота мала прикладний, навчальний характер і не була розрахована на велику аудиторію, вона викликала широкий інтерес.

З 1990 року В.Л. Чубасов провів набір до першої спільної денно-заочної майстерні зі спеціалізації «Режисура

161

телевізійних програм» та здійснював художнє керівництво нею.

На прохання В.Г. Горпенка, доктора мистецтвознавства, професора, нині ректора Інституту екранних мистецтв ім. І. Миколайчука, під час лекцій, семінарських та лабораторних занять у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого проводився аудіозапис. Коли закінчили записувати низку занять, Вадим Львович Чубасов взявся до написання навчального посібника «Вступ до спеціальності «Кінотелемистецтво»». Через деякий час цей курс лекцій був опрацьований Вадимом Чубасовим, за ним навчалося не одне покоління кінотелемитців, не втратив він свого значення й досі.

У цьому навчальному посібнику кіно й телемистецтво розглядається саме як видовище. Йдеться, про час виникнення видовищ, їхні види і роль у суспільстві; вказується, які риси має видовище і чим воно відрізняється від усього того, що видовищем не є. Розглядаються спільні риси кіно і телебачення, також їхні суттєві відмінності.

Навчальний посібник В.Л. Чубасова був першим в Україні зі спеціальності «Кінотелемистецтво». По-перше,

162

кіномистецтво, з одного боку, й телебачення – з іншого завжди були (та й зараз вважаються) двома різними, зовсім незалежним один від одного напрямами освіти (у колишньому Радянському Союзі протягом дуже багатьох років панувала тенденція, за якою, наприклад, режисерів телебачення готували на базі режисури драми, але ніяк – не режисури кіно); по-друге, у кожному з цих напрямів є дуже багато різних – творчих і технічних – спеціальностей, і підготовка фахівців велася (та й, по суті, ведеться зараз) окремо, принаймні, з найголовніших з них: з кіно- й телережисури, сценарної й кінотелеоператорської майстерності, тележурналістики, кінознавства, організації виробництва фільмів і телепрограм, майстерності актора драматичного театру й кіно, майстерності диктора – ведучого телепрограм та деяких інших (про не менш численні технічні професії тут не йдеться).

Водночас усіх цих розмаїтих фахівців єднає спільна участь у складному й багатоплановому процесі, яким є продукування твору екранного мистецтва – твору, який, з одного боку, є плодом колективної праці, злиття багатьох творчих особистостей, а з другого – має бути пройнятий одностайністю розуміння й відтворення авторського та

163

режисерського задуму, стилістичною єдністю й художньою монолітністю. А отже, кожен з учасників цього процесу, крім відповідних професійних якостей, повинен бути наділений глибоким і спільним тлумаченням природи того мистецтва, якому вони служать.

Саме ці проблеми й лягли в основу курсу «Вступ до спеціальності» – спільного для всіх, хто вивчає кіно й телемистецтво, незалежно від конкретної спеціалізації, професійних уподобань та профілю навчання. Зібрано й певним чином систематизовано загальні відомості про видовище та видовищну культуру, запропоновано оригінальну схему класифікації видовищ, пов’язану з їхніми соціальними функціями, та знайдено місце в цій схемі для такого, на думку багатьох дослідників, унікального видовища, яким є телевізійна програма. Докладно розглянуто риси природи видовищ – як спільні для них усіх, так і такі, що є специфічними для видовищ екранних, до котрих належать кіно – й телемистецтво. В останніх розділах посібника уважно аналізуються деякі специфічні відмінності, які відрізняють ці два різновиди екранної видовищної культури – кіно й телебачення – одне від одного.

164

В основу тексту посібника покладено тексти лекцій, прочитаних 1975-го – 2002-го рр. студентам різних спеціальностей у Київському театральному інституті (нині – Національний університет театру, кіно й телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого), а з 2002 р. – у Київському міжнародному університеті; в основу ж лекцій, у свою чергу, ліг чималий професійний досвід автора, накопичений та переосмислений за час багатолітньої роботи на телебаченні та ще триваліших спостережень над ним та роздумів про його минуле, сучасне й майбутнє, суттєво доповнений та скорегований розмаїтими думками численних теоретиків і практиків екранних мистецтв. На жаль, більшість найцікавіших досліджень 1920-х – 1980-х років – періоду найбільш інтенсивного й плідного теоретичного осягнення “таємниць” уже зрілого кінематографа, а потім “новонародженого” ТБ – відтоді фактично не перевидавалися, майже не представлені в Інтернеті й через це, по суті, недоступні нинішньому поколінню студентів.

Організація кафедри кіно-, телемистецтва в Київському міжнародному університеті

Останні п’ять років свого життя В.Л.Чубасов займався

165

викладацькою діяльністю в Київському міжнародному університеті.

Перший прийом студентів до Київського міжнародного університету за фахом «кіно-, телемистецтво» відбувся влітку 2002 року. Було набрано два курси майстерні спеціалістів – на денну та заочну форми навчання на базі Інституту журналістики КиМУ, де саме тоді був деканом доктор мистецтвознавства – Горпенко Володимир Григорович.

Кожного року кількість охочих стати фахівцями в галузі кіно -, телемистецтва зростала, тому виникла необхідність створити окрему кафедру кіно- ,телемистецтва. Інститут журналістики було реорганізовано в Інститут журналістики та телемистецтва КиМУ. Першим завідувачем кафедри кіно-, телемистецтва став Вадим Львович Чубасов.

Напередодні Дня вчителя кожного року в Київському міжнародному університеті проводиться зустріч колишніх учнів Вадима Львовича Чубасова, присвячена вшануванню його пам’яті.

Усе життя Чубасов плекав у своїх студентів патріотизм, відданість своїй справі, чесність; розвивав

166

творчі здібності й таланти; навчав тонкощам роботи на телебаченні; ділився своїм життєвим досвідом.

Поділитися своїми спогадами й враженнями до Київського міжнародного університету приходять члени чубасівської родини; найближчі друзі, соратники, які були поруч із митцем у важкі моменти його життя; ділили хвилини радості; колеги, які працювали з ним пліч-о-пліч в кіноінститутах, і, звичайно ж, вихованці, які мали змогу часто спілкуватись і переймати досвід у вчителя.

В цілому більшу частину свого викладацького життя В.Л. Чубасов провів у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого, але останні роки свого життя він викладав у Київському міжнародному університеті. Чимала когорта професіоналів випустилася під його керівництвом. Велика кількість випускників зараз займають посади на провідних каналах України та близького зарубіжжя. Організована кафедра кіно-, телемистецтва у КиМУ і нині випускає фахових працівників телебачення, що свідчить про високий рівень та потребу у спеціальності.

Таким чином, Вадим Львович Чубасов був видатним митцем, який чимало зробив для розвитку української

167

культури. Це була людина колосальної внутрішньої дисципліни та самоорганізації. Кращою нагородою для нього були успіхи його учнів, студентські творчі роботи, навіть деколи не самі роботи, а підхід та ставлення до них. Саме ці особисті якості дозволили В.Л. Чубасову послідовно, глибоко й динамічно розвивати свої методи підготовки кінематографістів

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.Безручко Олександр. Педагог екранних мистецтв В. Л. Чубасов / Олександр Безручко // Світ соціальних комунікацій : наук. журн. [гол. ред. О. М. Холод]. – Т.

4. – К. : КиМУ, ДонНУ, 2011. – С. 129 – 133.

2.Безручко Олександр. Пошуки правди в творчій і кінопедагогічній діяльності В. Л. Чубасова / Олександр Безручко // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Традиція і культура. Людина в пошуках істини», 16-17 грудня 2011 р., м. Київ. – Ч. ІV. – К. ,

2011. – С. 2 – 3.

3.Безручко Олександр. Педагог екранних мистецтв В. Л. Чубасов / Олександр Безручко // Культурно-мистецьке середовище: творчість та технології: Зб. матеріалів

168

П’ятої міжнародної науково-творчої конференції 10–11 листопада 2011 р. – К. : НАКККіМ, 2011. – С. 14–15.

4.Горпенко В. Г. Архітектоніка фільму: режисерські засоби і способи формування структури екранного видовища: В 5 т. / В. Г. Горпенко - К. : КДІТМ, 2000. - Т. 1. Довиразне зображення.

5.Чубасов Вадим. Учитель / Вадим Чубасов // Кісін В. Б. Режисура як професія ; Життя. Актор. Образ : Із творчої спадщини. – К. : КМ Academia, 1999. – С. 253 – 263.

6.Чубасов В. Л. Фільмографія / В. Л. Чубасов // Приватний архів Т. В. Щербатюк. – Арк. 4.

Сербін Максим Олегович

Інститут телебачення, кіно і театру Київського міжнародного університету

Огляд короткометражного ігрового фільму «Вечір»

Говорячи про студентські короткометражні фільми, ми, як правило маємо на увазі аудіовізуальний продукт низької якості, з банальним

169

сюжетом, невмілим розкриттям режисерського задуму, якщо він є, поганим технологічним оформленням. При перегляді короткометражного ігрового фільму російського режисера, студента 2 курсу ВДІКу Коломійця Антона, я розумію, що все, перераховане вище не має прямого відношення на адресу юного, проте талановитого режисера.

Тому до вашої уваги, шановне панство, залишаючи прелюдію позаду, у всій красі короткометражна картина « Вечір ». Перше, що привертає увагу – сюжет фільму. Чесно кажу, сюжет не є новинкою, проте досить вдало організований, як з точки зору драматургії, так і з точки зору монтажну. Отже, сюжетна лінія веде нас по любовному чотирикутнику. Дві закохані пари, дві історії, з власними притаманними лише їм переживаннями, радощами, горем. Проте в одній сюжетній лінії органічно поєднані чотири лінії життя, які зійдуться в одній ситуації. Отже ми маємо чотирьох персонажів, двох хлопців та двох дівчат. По законам драматургії, між темою та контр темою виникає конфлік, як за законами фізики протилежності

170