2014_03_лютий_tezy круглого столу_KTM
.pdfпритягуються. Отже зав’язуються відносини між хлопцем і дівчиною з протилежних пар.
Нічого дивного, скажете ви, і ви будете праві, адже ця ситуація є стандартним сюжетним стереотипом багатьох комерційних фільмів. Проте найцікавіше починається тоді, коли двоє інших, не знаючи що в них спільне горе, поспішають до одної вулиці, до одного будинку, та навіть до одного під’їзду щоб зловити свого коханого на « гарячому ». Хлопець нервово їде за кермом, поспішаючи, не звертає уваги на дівчину, що відчайдушно намагається зловити попутку, аби потрапити за тією самою адресою. А що буде коли вони зустрінуться біля того самого під’їзду, на тій самій вулиці в очікуванні того самого.
На мій погляд інтригує, і як мінімум картина варта перегляду ще й тому, що це перша студентська робота в якій лише дві сцени з декількома репліками. А це дійсно рідкісний художній підхід, коли драматургія повністю на емоційному переживанні героя, яке не проявляється в формі діалогу.
Як я казав, в монтажному плані фільм дійсно знаходиться на рівень вище аніж інші короткометражки. По
– перше паралельний монтаж. Фільм повністю побудований
171
на паралельному монтажі, причому досить вдало вибрані моменти, які в точності передають емоційний стан персонажів. По – друге загальний ритмічний малюнок, створений монтажем, посилює емоційне сприйняття драматичної ситуації. Висновок – психологічне сприйняття глядачем, співпереживання перебуває на критичному рівні, тим самим повністю тримаючи глядацьку аудиторію. А подивившись правді в очі, на сьогоднішній день мало робіт режисерів початківців, на яких не хочеться дрімати після перших 5 хвилин.
Що стосується акторів, то тут, правду кажучи я не вражений. Іноді є вдала акторська емоція з якої ми розуміємо його психологічно – емоційний стан, проте в цілому характери побудовані не на совість. Також є декілька претензій до оператора. Лише декілька кадрів з вдалими,смисловими композиціями. В основному переважають кадри не зовсім вдалі і за освітленням і за композицією. Проте операторська робота не найгірша.
Тому, на завершення хочу наголосити, що картина варта того щоб витратити на неї десять хвилин свого часу, хоча б тому, що є натяк на певний стиль режисера, на певну емоційну забарвленість. Є те, що ми, як правило забуваємо
172
в буденному житті – вічна сутність людських відносин, та сама оспівана поетами любов. Приємного перегляду.
Скринник Олена Олегівна
Інститут телебачення, кіно і театру Київського міжнародного університету
Акторська гра Степана Шкурата на прикладі фільму Ігоря Савченка «Вершники»
Мистецтво, починаючи зі співу і танцю якнайдавніших часів, виражало прагнення людини до гармонії і краси, служило йому для самовираження і для пізнання навколишньої дійсності.
Пізнання навколишньої дійсності йшло через наслідування її, шляхом створення її образів. Упевненість в майбутньому, оптимізм, що особливо яскраво позначалися в творчості режисерів того часу. Одним із них і був Ігор Савченко.
Ігоря Савченка неодноразово називали постаттю номер два – після Олександра Довженка. Однак у мистецтві поділ за ранжиром – справа невдячна, адже кожен
173
справжній митець є яскравою індивідуальністю, і саме таким його сприймають глядачі.
Для початку, необхідно зазначити, що в основу фільму «Вершники» Ігоря Савченка покладена новела про командира Чубенка із незначним вкрапленням інших новел. 80-та хвилина стрічки – це епізод з «Подвійного кола». Слід відзначити, що його трактування і сприйняття відрізняється від новели.
Вновелі представлено четверо братів, які підтримують різні сторони в громадянській війні. Вони почерзі вбивають один одного. В результаті, живим залишається лише комуніст і п'ятий, наймолодший, брат, який тримався із одним із старших. Леся Скорик в одному з інтернет-видань повідомляє, що подвійне коло – це символ братовбивства, що повторює і повторює себе [1].
Вфільмі присутні лише два брати та комуніст. Останній в новелі завершив криваву учту більше вимушено,
ів кінострічці сприймається як чудовисько, що не шанує рідної крові.
Кінокритики вважають, що не таким був розрахунок авторів екранізації, адже вони творили в рамках
174
соцреалізму, постулати якого вже є неприйнятними для сучасних глядачів.
В Інтернет-ресурсі «Світ слова» повідомляють, що фільм знято в традиціях і ідеології соціалізму. На думку авторів сайту, сприймати фільм Ігоря Савченка «Вершники» (1939) слід досить критично. Якщо центральний образ цього фільму – образ керівника-більшовика Чубенко не зовсім вдався, то образ другого героя – Якима Недолі, створений С. Шкуратом, вийшов, безумовно, більш глибоким, індивідуалізованим і більш конкретним. У цьому образі з незвичайною силою відбилися риси національного українського характеру.
І знову він повертається до теми громадянської війни, піднімає тему Першої Світової війни. 1918 рік… В Україні йде народна війна проти німецьких окупантів і українських націоналістів.
Німецька артилерія знищує село Якима Недолі і герой присягається помститися ворогам і стає ватажком партизанського загону, з'єднавшись з донецьким загоном легендарного командира Губенка.
Вершники-партизани перемагають регулярні війська окупантів і разом з Червоною Армією, що підійшла, ведуть
175
бої за Радянську Україну. Цим фільмом І. Савченко розпочинає зйомку низки фільмів у Києві, даний фільм було відзнято на Київський кіностудії.
Режисер І. Савченко в своїй творчості повертається до теми громадянської війни, піднімає тему Першої Світової війни. 1918 рік. В Україні йде народна війна проти німецьких окупантів і українських націоналістів. Цим фільмом Савченко розпочинає зйомку низки фільмів у Києві, даний фільм було відзнято на Київський кіностудії.
Постановник «Вершників» Ігор Савченко ще до початку зйомок фільму зазначав, що «С. Шкурат дуже підходить на роль Якима Недолі. Він настільки знає Україну, український народ, його манеру розмовляти, що високий рівень виконання ним ролі ніяких сумнівів у мене не викликає» [2].
Після вищесказаного можна зробити висновок, що режисер не помилився. Прекрасний актор-самородок ще раз блиснув своїм незвичайним талантом і майстерністю.
Необхідно відзначити, що на екрані Недоля – Шкурат, простий український селянин, зі спокійним характером, широкоскулим обличчям та з веселою хитринкою в очах. Закинувши через плече мішок і взявши в руки палицю,
176
пішов він з рідного села шукати правди і щастя. Проте, в кінці фільму Недоля – стає командиром першого партизанського полку.
С.Й. Шкурат у фільмі «Вершники» (1939, реж. І. Савченко) показав себе не тільки як відмінний інтерпретатор образу, але і як його автор. Про це можна здогадатися, переглядаючи один із «прохідних» епізодів кінострічки.
Німецький офіцер зі злістю і криком «бандит» кидає Якимові Недолі шматок хліба. Недоля-Шкурат дбайливо піднімає хліб і цілує його. Необхідно звернути увагу на те, як актор його підіймає та як цілує.
Піднімає з таким благоговінням, що може бути тільки у трудівника землі, а цілує хліб гаряче і трепетно. Це саме та життєва правда, зрозуміла і вистраждана Степаном Йосиповичем Шкуратом, актором-селянином, акторомтрудівником.
Саме це надає його грі особливість, неповторність забарвлення та робить його автором образу. Остаточне прозріння Недолі відбувається в сцені великого драматичного напруження.
177
Він стає мимовільним свідком страшної загибелі свого села. Німецька артилерія зрівняла з землею його улюблене село Хороший.
Ніби продовжуючи образ Якима Недолі, С. Шкурат проявляє себе в новій якості – в ролі діда Прокопенко, селянина з Чернігівщини. За легендою, він прибув із загоном повстанців служити революції під командуванням Щорса в однойменному фільмі Олександра Довженка.
Навіть у маленьких ролях С. Шкурат завжди знаходив такі забарвлення людського характеру, такі способи зовнішнього вираження авторських, режисерських і своїх власних задумів, що кожен образ, їм створений, ставав помітним і цікавим.
В даній роботі необхідно згадати не лише феноменальні та головні ролі Степана Йосиповича Шкурата. Значний внесок в творчий багаж С. Шкурата внесли і «маленькі» ролі.
Зокрема, роль старого фрезерувальника Лазаря Кобзи у фільмі «Секрет рапида» (1930, реж. П. Долина), селянинаодноосібник Степан у фільмі «Штурмові ночі» (1931, реж. І. Кавалерідзе), бідняка Юхима у фільмі «Каховський плацдарм» (1933, реж. А. Штріжак), середняка Панаса
178
Кандиби в екранізації повісті М. Коцюбинського «Фата Моргана» (1931, реж. Б. Тягно).
У післявоєнні роки С. Шкурат продовжує зніматися в багатьох фільмах: Кобзар – «Тарас Шевченко» (1951, реж. І. Савченко), старий рибалка – «Зірки на крилах» (1955, реж. І. Шмарук), старожил – «Тривожна молодість» (1954, реж. А. Алов, В. Наумов), інспектор РСІ – «Педагогічна поема» (1955, реж. А. Маслюков), матрос Єгор Силич – «Ластівка» (1957, реж. Г. Липшиц), провідник втікачів – «Дорогою ціною» (1957, реж. М. Донський), шахтар – «Гори, моя зірка» (1969, реж. А. Мітта). Всі ці ролі, як і ролі, зіграні ним у фільмах «Коли починається юність» (1959, реж. А. Слісаренко), «Українська рапсодія» (1961, реж. С. Параджанов) тощо – епізодичні.
Література
1. Скорик Л. Вершники (1939) [Електронний ресурс] / Л.
Скорик. – Режим доступу : http://svitslova.com/video/63- ekranizaciji-lit-tvoriv/1855-vershnyky.html
(Дата звернення: 14.01.2014)
2. Шкурат Степан Йосипович [Електронний ресурс]: вид.
Welcom to Poltava. − Режим доступу : http://orenda.pl.ua/read/shkurat_stepan_josipovich (Дата звернення: 10.01.2014)
179
Сльозко Альона Юріївна
Інститут телебачення, кіно і театру Київського міжнародного університету
Дитячий телевізійний фестиваль «Кришталеві джерела»
Для того щоб, закріпити знання та навички молоді проводяться телефестивалі, на яких діти з різних країн та різних національностей займаються спільною справою. На прикладі такого фестивалю як «Кришталеві джерела» можна дізнатись, яким чином вони відбуваються та яку мету мають.
«Кришталеві джерела» – це яскрава мистецька подія, що протягом ось уже двадцяти років збирає юних митців та представників професійних студій для обміну досвідом, творчого спілкування, ознайомлення з кращими зразками сучасного мистецтва.
У програмі фестивалю – зустрічі з визначними діячами української культури, майстер-класи, перегляд фільмівпереможців міжнародних та вітчизняних фестивалів.
180