2014_03_лютий_tezy круглого столу_KTM

байку, пародію, епіграму, анекдот, сатиричний афоризм. Репліку, карт (жарт) та пародійну хроніку, слідом за А. Капелюшним та іншими дослідниками преси першої чверті ХХ століття, вона розглядає як різновиди замітки чи пародії. До 20-х років ХХ століття вони ще не пройшли всіх етапів свого становлення, а тому говорити про них як про окремі жанри сатиричної публіцистики 1917–1921 рр. не було підстав [6].

Особливості сатиричних текстів залежали від історичного періоду, який їх породжував. Дослідники вказували на активізацію малих жанрових форм, появу нових сатиричних жанрів у переломні суспільні епохи [4, с. 67].

М.Л. Гончарук, аналізуючи у сатиру, вказує, що українська сатира епохи революції 1905–1907 рр. не знала великих жанрових форм – панували, відповідно до вимог часу, малі, найбільш оперативні жанри: сатиричне оповідання, вірш, байка, епіграма, фейлетон, епіграма, пародія. Для всіх сатиричних жанрів була характерна тенденція до лаконізму, життєвої достовірності, використання матеріалу живої дійсності. Дослідник говорить і про популярність у революційній сатирі і такого жанру, як мініатюра, що набирала найрізноманітніших

61

форм: невеликого діалогу, різних газетно-журнальних повідомлень (оголошення, хроніки, телеграми). Прикладами із журналу «Шершень» автор доводить, що ці суто інформативні жанри, наповнені сатиричним змістом, сприймалися як сатиричні, характеризувалися лаконізмом і афористичністю [2, с. 24].

Таким чином, можемо сказати, що неофіційними узагальнювальними номінаціями, такими собі гіперонімами стосовно гіпонімічних назв окремих жанрів є «малі форми сатири» (М. Привалова ), «сатиричний дріб’язок» (Ю. Івакін), «малі форми газетно-журнальної сатири» (О. Почапська), «малі сатиричні форми» (І. Бондаренко), «малі та мініатюрні жанри» (М. Дяченко), «нетрадиційні сатиричні газетні жанри» (О. Кудрявцева). Жодна із цих номінацій не представлена в основних сучасних термінологічних журналістикознавчих джерелах. Ще складніше провести чітку межу між окремими малими сатиричними формами. Як підкреслює М. Привалова, термін «малі форми» сатири є умовним, оскільки «історики західноєвропейської літератури відносять до «малих форм» усі жанри, крім сатиричного роману» [5, с. 103]

62

До того ж така термінологічна номінація, на думку науковця, є неоднозначною – може трактуватися як назва за невеликим обсягом, так і за значенням, значущістю таких текстів. Підкреслюючи об’єднаність низки сатиричних публікацій на сторінках періодичних видань невеликим обсягом, дослідниця, однак не вважає цей чинник визначальним для їх внутрішньої структури як особливого жанру сатири й гумору. Як характерні риси малих форм сатири вона називає: 1) належність «малих форм» виключно до гумористично-сатиричної групи; 2) кожен твір цієї групи складається із низки окремих мініатюр, зазвичай не пов’язаних однією темою відрізків тексту; 3) локальна ознака – тобто місце в газеті (нерідко – остання шпальта).

За низкою ознак малі сатиричні форми діляться на окремі групи: 1) підписи до карикатур; анекдоти і схожі з ними оповідання-мініатюри; 3) афоризми, вислови, словники, сонники, пророцтва тощо [5, с. 106]

Серед причин, що зумовили таке розмаїття жанрових форм, інколи достатньо нестійких, які легко перетікали в інші жанри і самі швидко запозичували особливості останніх можна назвати: 1) необхідність пошуку нових прийомів комічного через цензурні звуження переліку

63

допустимих тем, що нерідко приводило до творення нових жанрових форм; 2) прагнення зробити газетну шпальту чи журнальну сторінку більш різноманітною і яскравою, насиченою, що забезпечувалося розміщенням поряд декількох малих сатиричних текстів; 3) тісний зв'язок із народною творчістю, творчістю читачів і дописувачів періодичних видань, наслідування фольклорних форм; 4) демократизація процесів виявлення думок авторів

Однак можна припустити, що інколи авторами як окремі жанри розглядаються не окремі формально-змістові утворення, об’єднані низкою ознак, а форма їх розміщення чи представлення на газетній шпальті – рубрика, промовистий заголовок, що нерідко мають ситуативний характер, об’єднуючи різноманітні у жанровому відношенні сатирично-гумористичні тексти.

Список використаних джерел

1. Боцяновский В., Голлербах Э. Русская сатира первой русской революции 1905-1906 гг. – Ленинград: Гос. Изд-во,

1925. – 222 с.

64

2.Гончарук М. Л. Українська сатира періоду революції 1905 – 1907 рр. / М. Л. Гончарук. – К. : Наукова думка, 1966.

–156 с.

3.Івакін Ю.О. По езопівську мову сатиричних журналів епохи першої російської революції // Відображення першої російської революції в українській та російській літературі.

–К., 1956. – С.164 – 165.

4.Кудрявцева О.С. Нетрадиционные сатирические газетные жанры // Вестник Оренбургского государственного университета. №11. – ноябрь. – 2007. – С. 67–71 // – [Електронний ресурс] // Режим доступу: vestnik.osu.ru/2007_11/11.pdf

5.Привалова М.И. Из истории «малых форм» сатиры в русской журналистике ХУІІІ – ХІХ веков // Русская журналистика ХУІІІ – ХІХ векав (из истории жанров) / Отв. редактор Н.П. Емельянов – Л.: Изд-во Ленинградского у-та,

1969. – 168 с. (С. 102 – 120).

6.Почапська О. І. Українська сатирична публіцистика Наддніпрянщини періоду національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук із соц. комунікацій: спец. 27.00.04 „Теорія та історія журналістики” / О. І. Почапська. – К., 2009. – 16 с.

65

Клименко Олексій Олександович

Інститут телебачення, кіно і театру Київського міжнародного університету

Огляд повнометражного ігрового фільму Ф. Фелліні «Вісім з половиною

Дія фільму відбувається на модному курорті-санаторії, де збираються творчі особистості, італійська інтелектуальна і мистецька еліта. У центрі оповідання модний режисер Гвідо. Він п'є "святу воду" за призначенням лікаря і намагається визначитися, яку "благу вість" хоче донести людству своїм новим фільмом. Уривки сценарію є, їх засуджує модний критик. Продюсер розвинув активну діяльність, він витрачає мільйони на будівництво космічного корабля – новий фільм Гвідо, судячи з усього, буде пост-нуклеарним. Гвідо оточує купа людей, в тій чи іншій мірі пов'язаних з ним: дружина, коханка, продюсер, критик, оператор, потенційні актриси, які мріють про роль у кінофільмі великого Гвідо. Всі вони щось вимагають від нього. Гвідо являє собою сонце, навколо якого крутиться

66

увесь інший світ. Але чим більше чекають від нього, тим йому психологічно складніше почати працювати.

Найменше йому хочеться знімати банальний фільм, він боїться розчарувати, поставити під удар свою винятковість. Реальність перемежовується снами, фантазіями і спогадами Гвідо, з яких очевидно, що ще з раннього дитинства від нього постійно щось вимагали, а часто і карали за невиконання прохань, і наказів. Адже Гвідо був веселою, рухливою дитиною, якій тільки й треба було, що веселитися і знайомитися з дорослими жінками. Письменник Альберто Моравіа, побачивши фільм підмітив, що Гвідо -- одержимий еротоман, садист і мазохіст, схильний міфологізувати себе, це клоун, і брехун. Якоюсь мірою він нагадує Леопольда Блума з роману Джеймса Джойса "Улісс".

Цей фільм, як і "Амаркорд", вважається не просто авторським (у Фелліні всі фільми авторські), а й надзвичайно особистим фільмом. Про це говорить вже одна назва. Число "8 ½" у назві – сума "накопиченого" режисерського досвіду Фелліні: шість повнометражних картин, два короткометражних (0,5 + 0,5) і фільм, зроблений у співавторстві з Альберто Латтуада "Вогні вар'єте" (0,5), який Фелліні також порахував за половинку. Думаю, що

67

Фелліні всіх обдурив і зіграв у свою звичну гру – це імітація "особистого" фільму.

Фільм був сприйнятий з величезним успіхом як у Європі, так і в Америці. Він отримав гран-прі на Московському кінофестивалі, хоча Микита Сергійович Хрущов заснув на показі і від того кінокартину не злюбив. Однак, спочатку, і в Штатах до шедевру Фелліні поставилися досить холодно, назвавши його "інтелектуальною жуйкою".

У числі тих, хто негативно сприйняв фільм Фелліні була і відомий критик Поліна Каел, що назвала фільм "структурною катастрофою". Зате вона зробила точне спостереження, що так само, як і в "Солодкому житті", у

фільмі "8 ½" Фе лліні	потурає уявленням публіки	про
розбещеність багатих і	талановитих людей. В "8 ½"	він

створює міф про життя успішного генія.

Непряме підтвердження словам Каел можна знайти у статті успішного радянського генія Михайла Ромма, присвяченій монтажу атракціонів.

Розбираючи картини Фелліні, він називає "Солодке життя" чудовим фільмом, значно більш кращим, ніж "8 ½". Він вважає, що обидві роботи практично позбавлені

68

сюжету, в них насилу можна простежити кістяк, на який нанизується шашлик атракціонів.

При цьому в "Солодкому житті" Ромм виявляє гостру критику сучасного буржуазного суспільства. "Солодке життя" здається Ромму не просто гострим, а й, очевидно, достовірним, переконливим фільмом. Розповіддю ж про творчі муки, які спіткали режисера, іншого режисера

(у тому числі,	природно і Ромма) не	здивуєш.
Ромм пише,	що після другого перегляду,	йому став

зрозумілий механізм картини "8 ½", і багато чого йому не дуже сподобалося. Однак, він не пише, що не сподобалося конкретно. Треба думати, що картина, як мінімум, здалася йому недостовірною.

Фелліні створив захоплюючий фільм. Він приваблює своєю незвичайністю, цікавою темою, оригінальними режисерськими і операторськими рішеннями окремих епізодів. Я вважаю, що це найкраща його картина (навіть краща, ніж "Репетиція оркестру"). Абсолютно переконаний, що "8 ½" я буду переглядати ще не раз.

69

Колодій Альона Іванівна

Інститут телебачення, кіно і театру Київського міжнародного університету

Формування кінематографічних жанрів

Кіно існує більше століття, проте це не довго, якщо порівнювати з іншими видами мистецтва, такими як скульптура чи живопис. Більшість вірять, що кіно стане довготривалою формою мистецтва, оскільки кінокартини апелюють до різних людських почуттів.

За виключенням соціальних норм і культурних відмінностей, все ще існує багато спільного між театральними п'єсами усіх часів і сьогоднішніми фільмами. Мелодрама про дівчину, яка кохає хлопця, але не може бути з ним з якихось причин, бойовик про героя, що протистоїть сильнішим ворогам, комедії про щоденне життя тощо. Це сюжети з традиційною канвою, що існували у книгах, п'єсах та інших видах мистецтва.

У кіно немає єдиного загальноприйнятого набору жанрів (як, наприклад, у живописі), за яким можна було б

70