Тема 2.5. Зовнішньоекономічна діяльність

1. Обґрунтування доцільності зовнішньоекономічної діяльності країни.

2. Відображення результатів зовнішньоекономічної діяльності у платіжному балансі.

3. Валютний курс.

4. Зовнішньоекономічна політика: види та інструменти.

Основні поняття і терміни

Світове господарство. Міжнародний поділ праці. Закрите національне господарство. Відкрите національне господарство. Суб’єкти світового господарства. Міжнародні економічні відносини. Інтернаціоналізація економіки. Міжнародна торгівля. Світовий ринок. Принцип порівняльних переваг. Принцип абсолютних переваг. Теорія Хекшера-Оліна. Вільна торгівля. Протекціонізм. Платіжний баланс. Дефіцит платіжного балансу. Торговий баланс. Баланс послуг. Баланс переказів. Баланс капіталу. Валюта: національна, резервна, замкнута, вільноконвертована. Валютний курс. Валютний паритет. Паритет купівельної спроможності. Фіксовані, гнучкі валютні курси. Девальвація. Ревальвація. Міжнародна валютно-кредитна система.

Рекомендована література до теми: [1 (645-675с.); 2 (175-191с.); 3 (332-375с.), 4(203-221, 476-516с.)].

1. Обґрунтування доцільності зовнішньоекономічної діяльності країни

У сучасному світі ринки різних країн не відділені один від одного, а знаходяться у стані складної взаємодії та взаємозалежності.

Світове господарство — це система господарських зв'язків і відносин, в якій економічно, технологічно і соціальне взаємодіють країни світу.

Щоб національна економіка стала частиною світового господарства, вона повинна бути відкритою.

Зв'язки національної економіки із світовим господарством здійснюються через:

- торгівлю – частина національної продукції йде на експорт, а частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних товарів);

- ціни на світовому ринку;

- фінанси – великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнародному масштабі;

- обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

- переміщення робочої сили.

Міжнародна торгівля – це форма економічних відносин через експорт та імпорт товарів і послуг, яка базується на міжнародному поділі праці.

Зовнішня торгівля припускає участь усіх господарських суб'єктів країни в обміні товарами з іншими країнами. Обмін здійснюється за допомогою зовнішньоторгової інфраструктури, яка обслуговує торгові і фінансові операції між країнами.

Грошові платежі, кредитування і страхування здійснюються за допомогою банківської системи і страхових організацій.

Зовнішня торгівля припускає наявність світового ринку, який забезпечує взаємодію експортерів та імпортерів і конкуренцію між експортерами.

Обсяг міжнародної торгівлі характеризується динамікою показників експорту, імпорту товарів та послуг і чистого експорту, їхнім відношенням до валового національного продукту.

Участь кожної країни у світовому поділі праці породжує проблему її економічної доцільності, інтерес до якої економічна наука проявляє дуже давно.

Згідно з принципом порівняльних переваг, який запропонував Д. Рікардо у 1817 р., країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які мають відносно більш низькі витрати порівняно з іншими країнами. Ця теорія пояснює переваги міжнародної торгівлі, враховуючи, головним чином, міжнародні відмінності у природнокліматичних умовах виробництва товарів.

Вільна торгівля, яка базується на принципі порівняльних переваг, дає можливість світовій економіці досягти ефективнішого розміщення ресурсів і вищого рівня матеріального добробуту.

Поряд з класичною теорією міжнародної торгівлі існує неокласична модель Хекшера-Оліна (двофакторна). Матеріальні та людські ресурси розподілені між країнами світу нерівномірно, тому в умовах відкритої економіки кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, стосовно яких вона має надмірну кількість виробничих факторів, і, як наслідок, порівняно низькі ціни. У процесі міжнародної торгівлі ціни факторів виробництва вирівнюються і відповідні країни втрачають початкові переваги. Подальше доповнення моделі іншими факторами перетворило її в багатофакторну модель.

Модель технологічного розриву Познера. Міжнародна торгівля може виникати навіть за однакової наявності у країнах виробничих факторів, але за умови технологічного розриву між ними. Нові технології, що виникають у будь-якій країні, дають їй можливість виробляти традиційні товари з меншими витратами або випускати нові товари. В обох випадках країна. Що першою застосувала технічне нововведення, одержує порівняльні переваги і спеціалізується на експорті високотехнологічних, наукомісткіх товарів, ліцензій та прямого інвестування чи експорті порівняно дешевих традиційних товарів.