Структурно-функціональна організація шкірної та рухової (пропріоцептивної чутливості) сенсорних систем.

Шкіра людини створює захисний покрив організму і відмежовує його від зовнішнього середовища. Крім цього, вона має величезну кількість нервових рецепторних закінчень і представляє велике рецепторне поле.

У шкірі з волосяним покривом (90 % усієї поверхні) основним типом рецепторів вва­жають дотикові (тактильні) рецептори у вигляді вільних нервових закінчень уздовж дрібних судин чи волосяного фолікула. Ці рецептори забезпечують високу дотикову чутливість.

У решті шкірного покриву (10 %) — у дермі пальців кінцівок, на долонях, пі­дошвах, губах, язиці, статевих органах і сосках грудей розміщені некапсульовані дотикові нервові тільця (Мейснера), а та­кож глибше розміщені пластинчасті тіль­ця (Фатера-Пачіні) — рецеп­тори тиску й вібрації, які мають у людини розмір 0,5 — 0,7 мм

У шкірі і пов'язаних із нею структурах містяться:

• механорецептори,

• терморецептори,

• рецептори, що сприймають біль.

Вони не об'єднані в окремі органи чуття, а розсіяні по поверхні шкіри. Щільність розташування шкірних рецепторів нерівномірна. Тіла нейронів, що іннервують шкіру, лежать у чутливих гангліях (спінальні ганглії, ганглії голови).

Механорецепція (дотик) включає низку якостей, таких, як відчуття:

• тиску,

• дотику,

• вібрації,

• лоскоту.

Вважають, що для кожного виду відчут­тя існують свої рецептори.

Тільця Мейснера є датчиками швидкості - подразнення сприймається лише під час руху об'єкта. Розташовані вони в позбавленій волосяного покриву шкірі: на пальцях, долонях, губах, язику, статевих органах, сосках грудей. Швидкість сприймають також і вільні нервові закінчення, які зна­ходяться навколо волосяних цибулин.

Диски Меркеля сприймають інтенсивність (силу) тиску. Вони є як у покритій, так і в позбавленій волосся шкірі.

Тільця Фатера - Пачіні є рецепторами тиску і вібрації. Вони виявлені не тільки у шкірі, але й у сухожиллях та зв'язках. Відчуття вібрації виникає у результаті стимулів, які швидко змінюються.

У разі механічного впливу на шкіру, а отже,

і на нервові закінчення відбувається деформація мембрани рецептора, що призводить

до збільшення проникності мембрани для Na+. Надходження цього іона зумовлює виникнення рецепторного потенціалу (РП), який

має усі властивості місцевого потенціалу. Сумація потенціалу забезпечує виникнення ПД у сусідній перетяжці Ранв'є. Тільки після цього ПД поширюється до відповідних центрів нервової

системи.

Серед механорецепторів є рецептори, що адаптуються швидко, і такі, що адаптуються повільно. Наприклад, завдяки вираженій адаптації шкірних рецепторів людина незабаром після одягання перестає відчувати на собі одяг. Але варто згадати про нього, як завдяки підвищенню чутли­вості рецепторів ми відразу починаємо відчувати її присутність.

Обробка тактильної інформації у центральній нервовій системі

За реальних умов під час дії на шкіру подразника ПД виникає у рецеп­торах кількох типів. Від них збудження передається до спинного мозку, а потім через бічні та задні стовпи до таламуса і кори великого мозку.

У корі кожної половини півкуль великого мозку є дві соматосенсорні зони:

• одна - у задній центральній звивині,

• інша - у верхньому відділі бо­розни, що розділяє тім'яну і скроневу частки.

Соматотопічна карта кори (тобто представництво у ній різних ділянок шкіри) є значним спотворен­ням периферії: шкіра найважливіших для людини відділів - рук і рота (які мають на периферії найбільшу щільність рецепторів) займає більшу пло­щу, ніж інші ділянки шкіри( це чутливий гомункулюс).Найважли­вішим є те, що в корі відбувається усвідомлення відчуття. Для цього велике значення мають попередні впливи - навчання. Ушкодження сома­тосенсорних зон кори призводить до того, що під час дотику до шкіри не­можливо точно розпізнати характеристики подразника.