Тема 14. Особливості просторової організації уКраїни

1. Економічне районування України і просторова організація.

Важливе місце у знаннях про регіональну економіку України належить визначенню її териториальної структури, тобто визначенню системи регіонів та їх субпідрядності. Вирізнення териториальних одиниць є одним з важливих способів регіоналізації території.

Найбільш поширеними регіонами, які охоплюють економічну діяльність, соціальні процеси, управління, є адміністративно-териториальні одиниці у складі автономної республіки, областей, районів, міст, селищ міського типу та сел.

Зазначений поділ території України на регіони проведено відповідно до поставлених цілей адміністративного управління.

Другою важливою групою териториальних частин (таксонів) в Україні є інтегральні економічні райони. Їх на Україні виділено 8: Донецький, Придніпровський, Східний, Центральний, Поліський, Подільський, Карпатський, Причорноморський. Вони виділені на основі особливостей економічного розвитку різних частин території України і є об’єктами економічного аналізу, прогнозування і частково державного регулювання.

Третьою групою териториальних таксонів можуть бути регіони різних типів, які виникли в останній період. Серед них такі, як єврорегіони „Буг” та „Карпатський”, прикордонні регіони з Росією, які активно залучаються до процесу формування економічних транснаціональних відноси. Крім того, виділяють регіони, що мають статус вільних економічних зон, зон пріоритетного розвитку чи особливого фінансування, проблемних територій (Чорнобильстка зона, депресивні території, тощо).

Серед просторових форм організації господарства існують різні типи териториально-виробничих комплексів, які за своєю суттю є териториально-виробничими частинами господарства країни. До них належать промисловий пункт, промисловий центр, промисловий вузол, агломерація, спеціалізований район (зона).

Наявність на території країни різних типів териториально-виробничих комплексів ведуть до формування просторової структури господарства. За особливостями териториальної концентрації виробництва формуються агломераційні регіони, що характерно для Добасу і Придніпров”я; регіони з рівномірним розміщенням промислових вузлів як ядер регіонального розвитку. Це характерно для Північного Сходу, Поділля. Формуються регіони розрідженного розміщення промислових центрів, наприклад, у межах Полісся.

Таким чином, на території України сформувалась складна система регіонально-економічної будови, яка характеризується як просторово-горизонтальними відносинами, так і просторово-вертикальною субпідрядністю, яка притаманна для адміністративно-териториальних таксонів.

2. Соціально-економічні передумови розвитку рекреаційної індустрії України та екологічні проблеми регіонів.

Розвиток України пов’язаний з вирішенням багатьох соціально-економічних та екологічних проблем. Так, териториальна структура господарського комплексу суттєвих змін не зазнає. Базові галузі енергетика, паливна та хімічна промисловість, металургія і машинобудування зосереджені переважно в Донецькому, Придніпровському та Центральному районах. Ці галузі виробляють понад 2/3 промислової продукції і найбільші обсяги валового внутрішнього продукту України. В районах їх розміщення найвищі показники зосередження населення та виробництва доданої вартості. Зберігається тенденція зростання териториальної концентрації виробничого потенціалу у високоурбанізованих регіонах. У деяких з них (Придніпровський і Центральний) відзначено і більш високе зростання виробництва продукції сільського господарства, ніж у багатьох традиційних виробників аграрної продукції.

На противагу високоурбанізованим та індустріально розвинутим регіонам сформувалися й райони з високою териториальною концентрацією виробництва сільського господарства. До них належать Поліський, Подільський, Карпатський регіони.

В останній період на Поліссі і Поділлі спостерігаються депресивні процеси, коли спад економічної діяльності є переважаючою тенденцією. Разом з тим у Донецькому, Придніпровському та Східному районах має місце зростання показників виробництва продукції. Саме на ці райони, а також на Центральний район припадає найбільша частка капітальних вкладень і прямих іноземних інвестицій.

Значні регіональні відмінності спостерігаються і в розвитку соціальних процесів. Так, у високоурбанізованих регіонах відбувається зменшення загальної чисельності населення. У цих регіонах, як і в регіонах глибокої депопуляції, найбільш високі показники зниження природного приросту, зростання рівня безробіття.

В окремих районах склалася несприятлива і екологічна ситуація, яка вимагає термінового вирішення. Це стосується Донецького, Придніпровського та Поліського районів.

Основними завданнями регіонального розвитку України мають бути такі:

1. Для Донецького району найбільш актуальною є проблема ефективної реструктуризації економіки за рахунок удосконалення виробничої спеціалізації базових галузей – вугільної, хімічної, коксохімічної, металургії. Саме ці галузі є найбільш матеріаломісткими і створюють найбільше техногенне нівантаження на природнє середовище. Загострилась на цьму тлі і соціально-економічна ситуація. Вона проявляється в постійному зменшенні чисельності населення за рахунок перевищення смертності над народжуваністю, від’ємним сальдо міграції. У ціх регіонах найбільше вивільнення працівників із сфери економічної діяльності, в структурі яких переважно жінки і молодь. Це загострює проблему зайнятості працездатного населення.

2. У Поліському районі найбільш гострою проблемою є реабілітація радіаційно забруднених територій та залучання ресурсного потенціалу в народногосподарський обіг.

3. Найбільш гострими проблемами Карпатського району, на вирішення яких мають бути спрямовані зусилля, є: зупинення деіндустріалізації, активний розвиток сфери зайнятості, активізація демографічної політики та її збалансування з економічним розвитком, вирішення екологічних проблем (запобігання та упередження природних і техногенних катастроф з тяжкими екологічними, соціальними та економічними наслідками).

Зазначені соціально-економічні та екологічні проблеми економічних районів та шляхи їх вирішення охоплюють і більш дрібні териториальні структури – області, адміністративні райони, міста, тощо. У них загальні процеси мають свої особливості прояву, що зумовлено конкретними місцевими природно-ресурсними і соціально-економічними умовами, особливо обмеженими можливостями місцевих бюджетів. Гострою проблемою виступає недостатність коштів у місцевих бюджетах і для забезпечення фінансування соціальної сфери та місцевих виробничих потреб.