14. Текстильно-промисловий цикл.
Має два варіанти розміщення:
1. В районах вирощування сировини (Середня Азія, Поволжя, Центральна Росія).
2. В районах споживання готової продукції, які територіально співпадають з районами зосередження кваліфікованих трудових ресурсів. В межах цього ЕВЦ виділяють такі стадії:
- заготівля та первинна обробка толокняної сировини (тяжіння до районів видобування сировини);
- прядіння;
- ткацтво;
- оздоблення тканин;
- виробництво швейних та трикотажних виробів. Територіально цей цикл тяжіє до районів розвитку машинобудування.
15. Рибопромисловий цикл. Складається з двох стадій:
- вилов риби в світовому океані;
- обробка морепродуктів у великих портах.
До складу цього циклу також входять деякі обслуговуючі виробництва: виготовлення рибальських сіток, тарне виробництво, а також спеціальне суднобудування.
16. Індустріально-аграрний цикл.
До складу входять галузі промисловості та сільського господарства, поєднані в три ланки:
- галузі промисловості, які виробляють засоби виробництва для галузей АПК (сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив та засобів захисту рослин, а також устаткування для харчової промисловості);
- сільське господарство;
.- галузі, які переробляють сільськогосподарську продукцію і доводять її до споживача.
Територіально цей цикл може поєднуватись з текстильно-промисловим.
17. Гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл.
Це модифікація попереднього циклу, яка відрізняється від нього тим, що розвинута в районах з арідним кліматом (Середня Азія, Закавказзя). До складу цього ЕВЦ входить:
- виробництво будівельних матеріалів для гідротехнічних споруд. Територіально цей цикл поєднується з гідроенергопромисловим циклом. Завдяки цьому поєднанню виникає можливість використання спільної системи каналів, водосховищ, річок.
18. Індустріально-будівельний цикл.
Розміщується здебільшого в районах та осередках великого будівництва. До складу його входять три головні ланки:
- будівельна індустрія;
- виробництво будівельних матеріалів;
- виробництво будівельно-шляхового устаткування та машин і будівельного устаткування.
Територіально поєднується з усіма металургійними циклами, з більшістю паливно-хімічних, з теплоенергопромисловим циклом.
Рис. 3.3. Загальна структура ТВК
4. Соціально-економічне макрорайонування України.
Донедавна економічне районування в Україні ґрунтувалося на інтересах колишнього Союзу. Тоді територія нашої держави була поділена на три економічних райони: Донецько-Придніпровський, Південно-Західний і Південний. На основі цього поділу складали п’ятирічні плани, які мали другорядне значення і використовувалися численними міністерствами і відомствами для задоволення своїх інтересів. Тепер виникла потреба формувати внутрішньодержавний поділ праці, поглиблювати вироблення економічних аспектів ТВК, формувати зони вільного економічного підприємництва, ринкових структур та ін.
Колишнє економічне районування втратило своє практичне і наукове значення. У ньому не враховувалася своєрідність доісторичного минулого України, не надавалося ніякого значення побуту населення та його трудовим навичкам тощо. Проте райони все-таки розвивалися у певному напрямі господарювання, зберегли спільні риси розвитку і розміщення промисловості та сільського господарства. В Україні можна виділити три економічні зони: Західну, Східну та Південну із своїми характерними ознаками і напрямами економіки (табл. 3.1). Це, власне кажучи, макрорайонування нашої держави.
Таблиця 3.1