26

Міністерство аграрної політики і продовольства україни

Харківський національний Аграрний Університет

ім. В.В.Докучаєва

Кафедра грунтознавства

ЗВІТ

Про проходження практики з грунтознавства

Звіт склали студенти 2 курсу 1 групи

Агроноічного факультету

Керівник практики:

доц., канд. с.- г. наук.Новосад К.Б.

Асистент:

Дегтярьов Ю. В.

Харків-2014

Список студентів:

Вусик М.

Довгополик В.

Кан Д.

Коваль О.

Корсун Б.

Остапенко Ю.

Погорелов Р.

Подлесний О.

Пономарьов І.

Постнікова В.

Смалько А.

Сотніков А.

Штень О.

Шевцова А.

Щетина Ю.

Яхновський В.

Халдун І.

Куенай Я.

Ніріку Р.

Зміст

Вступ
1.Відомості про господарства, де проводилася практика.
2. Ландшафтні особливості території, на якій вивчались грунти Лісостепу
3.Основи польової діагностики грунтів.
4.Номенклатурний список вивчених грунтів.
5. Основні типи ґрунтотворення 6. Шляхи підвищення родючості грунтів
Висновки
Список використаної літератури
Додатки (польові журнали, зошити, списки відібраних зразків, аплікації, фотографії тощо).

Вступ

Ґрунтом називають особливе природно-історичне тіло, яке являє собою пухкий поверхневий шар суші земної кори, що складається з окремих взаємопов’язаних та взаємообумовлених генетичних горизонтів і характеризується родючістю.

Кожний ґрунт має профіль. Профіль ґрунту — це певне сполучення генетичних горизонтів в межах ґрунтового тіла, специфічне для кожного типу ґрунтотворення з усіма особливостями його прояву.

Генетичні ґрунтові горизонти — це однорідні шари ґрунту, які складають ґрунтовий профіль і відрізняються морфологічними ознаками, складом та властивостями.

Засновник генетичного ґрунтознавства В. В Докучаєв уперше встановив, що формування ґрунтового покриву тісно пов’язано з фізико-географічним середовищем та історією його розвитку.

Задачі навчальної практики в умовах конкретного господарства (в даному випадку ним був учгосп ХНАУ “Комуніст”), зводились до застосування та поглиблення отриманих нами теоретичних знань з грунтознавствата використання їх у сільськогосподарстві.

Розділ 1. Відомості про господарствО, де проводилася практика

Учбово-дослідне господарство “Комуніст” ХНАУ ім. В.В.Докучаєва Харківського району Харківської області було утворено на базі радгоспу-тресту овочівницьких господарств.

Його територія розташована в східній частині Харківського району на відстані 24 км від центру міста Харкова.

Землекористування господарства витягнуто з заходу на схід на 15 км і з півдня на північ від 1,5 до 4,0 км. Центральна садиба розташована приблизно в центрі землекористування; поряд з садибою розташована залізнична станція “Рогань”, а в 5 км від садиби проходить автотроса Харків-Ростов. таким чином, розташування землекористування визначає добрий та стійкий зв'язок з обласним центром, що дозволяє забезпечити реалізацію малотранспортабельної сільськогосподарської продукції.

Розділ 2 Ландшафтні особливості території, на якій вивчались грунти Лісостепу

Ландшафтні особливості території учгоспу Харківського НАУ та сусідніх з ним господарств Харківського району також зумовлені її приуроченістю до лівобережжя р. Уди, яка в свою чергу є правобережною притокою найкрупнішої ріки Слобожанщини – Сіверського Дінця. Межиріччя цих двох річок розташоване в межах південно-західних відрогів Середньо-Руської височини, абсолютні відмітки яких знижуються від 258 м на кордоні з Росією (Бєлгородська область) до 175 м на півдні та південному сході Харківської області. Геоструктурно це межиріччя приурочене до Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ), кристалічний фундамент якої в околицях міста Харкова занурюється на глибину 4-6 км.

Стратиграфія лесово-грунтової товщі sh-pr (VIII надзаплавної, бурлуцької) тераси за В.І.Сидоренком

^0^,00		e VI hl	чорнозем типовий глибокий малогумусний важкосуглинковий (голоценовий)
^1,10		vd III pč	лесовидний суглинок (причорноморський) бурувато-половий макропористий, карбонатний, кротовинний, майже весь перероблений грунтотворенням
^2,15		e III df	грунт викопний (дофинівський), темно-бурий суглинистий
^3,20		vd III bg	лесовидний суглинок (бузький) світло-сірий, сильнокрабонатний
^4,50		vd III bg	лесовидний суглинок (бузький) сірувато--половий, макропористий, карбонатний, зверху та знизу з прошарками жовтувато-полового кварцевого дрібнозернистого піску
^6,30		e III vt	грунт (вітачевський) бурувато-сірий, суглинистий, опіщанений, карбонатний
^*		(ud)	у свердловині відсутній
^6,70		e III pl	грунт викопний (прилуцький) темно-сірий, суглинистий, опіщанений, добре гумусований, різко переходить в
^7,50		vd II ts	лесовидний суглинок (тясминьський), опіщанений. жовто-бурий, макропористий, з прошарками та гніздами піску всередині горизонту, контакт чіткий
^8,70		vd II ts	лесовидний суглинок (тясминьський), опіщанений, місцями з гніздами піску, сірувато-половий, з блакитний відтінком та іржавими залізистими плямами, макропористий, карбонатний
^11,00		e II kd	грунт (кайдацький) бурувато-темно-сірий, суглинковий, щільний
^11,60		vd II dn	лесовидний суглинок (дніпровський), бурувато-жовтий, місцями з червонуватим відтінком, макропористий, досить рихлий, з включеннями різнозернистого добре обкатаного кварцового піску, охристо-залізисті плями, Fe-Mn пунктація, примазки
^13,20		fg II dn	пісок бурувато-жовтий, світло-сірий, різнозернийтий (переважає середньозернистий), щільний, добре обкатаний, місцями глинистий, несортований, кварцовий, слабо, але явно озалізнений
^14,70		vd II dn	лесовидний середній суглинок (дніпровський), бурувато-половий, середньо-ущільнений, макропористий, з включеннями зерен кварцу, поцяткований дрібними охристо-залізистими плямами, Fe-Mn бобовини та примазки, дутики карбонатів
^16,40		vd II dn	суглинок легкий (дніпровський), жовтувато-половий, щільний, дрібно-грудкуватий, чітко видимі зерна кварцу, Fe-Mn бобовини, примазки, безкарбонатний
^17,10		e II zv	грунт (завадівський), темно-бурий, середьносуглинковий, слабо. нерівномірно, але явно гумусований, щільний, включення кварцевих зерен, Fe-Mn бобовини, примазки
^17,50		vd I tl	середній суглинок (тилігульський) жовтувато-половий, ущільнений, пористий, дрібногрудкуватий, Fe-Mn бобовини, примазки, в середній частині оглеєний, червонуватий відтінок (гідроокисли Fe), без карбонатний
^19,00		e I lb	грунт (лубенський), червонувато-бурий, важкосуглинковий, слабопористий, вертикальні тріщини, рясні Fe-Mn бобовини, примазки, безкарбонатний
^*		(sl)	у свердловині відсутній
^21,00		e I mr	грунт викопний (мартоношський) червонувато-бурий, глинистий, щільний, рясні Fe-Mn бобовини, примазки, безкарбонатний, чітко окреслені кварцові зерна. внизу опіщанений, при висиханні розпадається на клиновидні уламки
^23,60		a I pr	алювій (приазовський), супісок, цегельно-червоний, знизу світло-сірий, ущільнений, різнозернястий, до крупнозернистого, з домішкою гравелистих часток, озалізнений, Fe-Mn бобовини, примазки, зерна кварцу вуглуваті та обкатані
^26,40		a I pr	алювіальний пісок, строкато забарвлений, (світло-сірий з чисельними залізистими плямами бурого, охристого, червоно-цегельного, світло-жовтого кольору), тонкошаруватий в нижній частині (пісок різнозернистий, більше дрібно- та тонкозернистий) нерівномірно глинистий , несортований (обкатані та вуглуваті кварцові зерна), Fe-Mn бобовини, пунктація, вміщує підземні води
^34,00		a I pr	алювій глинистий темно-сірий (гідроморфний грунт) пластичний, внизу опіщанений, поступово переходить в супісок з охристо-залізистими плямами, Fe-Mn бобовини, примазки
^34,80		a I pr	алювіальний пісок, дрібнозернистий, світло-сірий з зеленуватим відтінком, окремі крупні добре обкатані кварцові зерна. несортований, окремі зерна глауконіту, охристо-залізисті плями
^39,00		a I sh	алювіальний (широкінський) глинистий кварцовий пісок, сірувато-жовтий, охристо-залізисті плями, ущільнений, дрібнозернистий (з домішками середньо- та крупнозернистого), несортований, з глауконітовими зернами
^42,00		a I sh	алювіальний (широкінський) пісок світло-сірий, до білого, з жовтими та залізисто-охристими прошарками, дрібно- та середньозернистий, несортований (обкатаний, вуглуватий), кварцовий, з домішками глауконіту та темнозабарвлених мінералів
^47,00		a I sh	алювіальний (широкінський) пісок світло-сірий, з зеленуватим відтінком. дрібно- та середньозернистий, добре обкатаний та вуглуватий, зерна глауконіту, охристо-залізисті плями, гнізда світло-сірого середньозернистого піску
^51,00		hr	морський палеогеновий глинистий пісок харківського ярусу олігоцену, зеленувато-сірий, рівномірно забарвлений, дрібно- та тонкозернистий, ущільнений, кварцово-глауконітовий, слабо але явно слюдистий
^55,00		hr	палеогеновий піщаник, зеленувато-сірий, кварцово-глауконітовий, слюдистий

Ґрунтотворні породи

На території господарства найбільш розповсюджені лесові породи, які мають різноманітний генезис. Їх загальними рисами є палеве або бурувато - палеве забарвлення, карбонатність, пилувато – суглинковий гранулометричний склад з домішуванням крупно пилуватої фракції, борошнистість, пористість, мікроагрегатованість, гарну водопроникність. За водно - фізичними та хімічними властивостями ці леси найбільш сприятливі для розвитку рослин, при сприятливих кліматичних умовах на них утворюються високо родючі чорноземні ґрунти. Лесовидні суглинки менш карбонатні, більш грубозернисті, менше виражена борошнистість та пористість, відмічається шаруватість. Несприятливі для сільськогосподарських рослин солі в лесових породах, як правило відсутні. Карбонати зустрічаються у вигляді прожилок, світлих плям. Значний вміст мулу та карбонату кальцію в лесових породах сприяє формуванню на них родючих ґрунтів, придатних для зрошування, вирощування всіх сільськогосподарських культур, садів, виноградників.

Характерною особливістю вирівняних поверхонь річкових терас в межах долинних ландшафтів з точки зору ґрунтотворення є, на відміну від схилових позицій їхня надзвичайна сприятливість перебігу саме цих в принципі акумулятивних, а не деградаційних процесів – впродовж всього пізньокайнозойського відтинку еволюції ландшафтів ґрунтотворення завжди було інтенсивнішим і тривалішим за літогенез (лесогенез тощо). Як видно з описаної стратиграфії порід на станції Рогань там наявні майже всі хроностратиграфічні горизонти, встановлені для території України роботами О.І.Набоких, В.І.Крокоса, О.І.Москвітіна, М.Ф.Веклича, Н.О.Сіренко, Ж.М.Матвіїшиної (в даній свердловині від верхнього причорноморського до нижнього мартоношського + нерозчленований sh-pr алювій). Ряд горизонтів (як фосильно-ґрунтових, так і лесових, наприклад bg,dn) навіть розщеплюється, чим засвідчується факт неодноразового переривання процесів давнього педогенезу і осадконакопичення взагалі. Значна активність ґрунтотворних процесів на терасах сприяла переробці лесових відкладів ґрунтовими процесами настільки інтенсивно, що деякі лесові горизонти майже не простежуються, або простежуються слабо (як ud i sl – в нашому випадку). Окрім того, схилове (на відрогах Середньо-Руської височини) положення долинних ландшафтів Слобожанщини завжди сприяло накопиченню товщі лесових відкладів за рахунок повенево-льодовикових вод – саме так слід трактувати сильну опіщаненість та шаруватість лесових горизонтів, описаних на sh-pr терасі р. Уди в свердловині №129, а також присутність в них піщаних лінз і прошарків, різкий контакт з викопними грунтами, наявність в них розмивів тощо.

Аналогічні умови педолітогенезу в цілому існували і на інших більш молодих терасах р. Уди, хоч безумовно зустрічалися також і відмінності, зумовлені особливостями рельєфу, мікрокліматичними впливами, гідроморфізмом, гідрохімією тощо.

Пліоценові етапи педолітогенезу промаркіровані червоно-буроколірними реліктами. Вони відкриті свердловиною №45 в районі станції Лосєво – це північніше на 8 км від описаної свердловини №129. Тут майже горизонтальна поверхня, найвища в цьому районі (А.в. 182 м) являє собою Х (bv-br) терасовий рівень (ІІ новохарківська тераса) р. Харків – ліва притока Лопані, яка в свою чергу є лівою притокою Уд. Більш високі терасові рівні на лівобережжі рік Харків і Уди в описаному районі не зустрічаються, але вони є на правобережжі р. Харків – це ХІ (bd-sv або III новохарківська) тераса (піонертабір "Факел", А.в. 186 м.) та XV (iv-sg) тераса в Помєрках, А.в. 198 м., яка безпосередньо переходить в плато, А.в. 204 м. в районі Пятихаток. XII (lm-os), XIII (st-aj) i XIV (jr-kz) в долинах харківських річок не зустрічаються, хоч в долині Сіверського Дінця вони є. В.І.Сидоренко пояснює це таким чином: наявність дуже глибокого (не менш 24 м), більш ніж в 4 рази перевищуючого нормальний, врізуbd-svтераси, яка розпочинається одразу ж за iv-sg, свідчить про те, що час утворення цих терас співпав з початком активізації неотектонічних рухів альпійського циклу тектогенезу. При цьому відбулося лише врізання річкових долин при відсутності акумуляції алювію. Кожна з названих терас має свій специфічний пакет верхньокайнозойських відкладів (рис. 1-6).

На кожній більш молодій терасі спостерігається закономірне заміщення двох субаеральних горизонтів двома субаквальними. Нижній алювій, який синхронізується з викопним автоморфним грунтом вищої тераси, залягає у вузьких похованих заплавах, сформованих в теплу палеокліматичну фазу; а верхній розповсюджений по всій площі даної тераси, тобто сформований в послідуючу холодну в плейстоцені, або помірно прохолодну в пліоцені фазу – з лесовими горизонтами плейстоцену або з їхніми сіроколірними пліоценовими аналогами. Через цю обставину частіше в розрізах зустрічаються лише верхні збережені верстви алювію.

Рисунок 1

Всі XVI надзаплавних терас, які сформувалися на території України впродовж XVI ерозійно-акумулятивних етапів пліоцен-плейстоценового ландшафтотворення в після­но­во­ро­сій­ський (одеський) час понтичного віку на платформенній частині України і в альпійській геосинклінальній зоні Карпат і Криму наявні в глибокій (більше 300 м) і широкій (більше 45 км) долині Середнього Дністра. Про це свідчать багато свердловин, закладених в цій долині М.Ф.Векличем в напрямках Хотин-К.-Подільський-Грушевці; М.-Поділський-Серебрія; Сороки-В.Косниця; Заліщики-Рибниця та ін.

В річковій долині середнього Придніпров'я на сьогодні відомо ХІІІ надзаплавних терас, встановлених 500 свердловинами. На інших річках, в тому числі і на лівих притоках Дніпра їх менше. В одному поперечнику ці ХІІІ терас встановлені лише по лівобережжю Середнього Дніпра, де сумарна ширина пліоценових і четвертинних терас дуже велика: Київ-Прилуки 270 км; Кременчук-Лебедин 200 км; Дніпродзержинськ-Валки 160 км. В порожистому Придніпров'ї в районі міста Нікополь достовірно встановлено лише ІХ надзаплавних терас.

Резюмуючи сказане, ще раз підкреслимо, що в річкових долинах територій, охоплених пізньокайнозойськими підняттями земної кори, а це майже вся територія платформенної України за винятком пограничної смуги з Причорноморською западиною, а також Карпати та гірський Крим утворилося XVI пліоцен-плейстоценових надзаплавних терас + голоценова тераса. Варто наголосити, що це спостерігається не лише в долинних ландшафтах України, але і за її межами в басейнах Дону, Кубані, Волги та інших річок. Області пізньокайнозойських опускань земної кори характеризуються нашаруванням молодого алювію на більш давній з частковим розмивом останнього та фосилізацією давніх терас. Так, на Закарпатській низовині на даний момент еволюції поховано всі доголоценові тераси, а в передгір'ях Криму, на лівобережжях нижнього Дніпра, нижнього Прута та Дунаю – всі доберезанські, тобто XI-XVI тераси. Раніше траплялося так, що декілька терас по неуважності об'єднували в одну – там, де у Веклича в Карпатах виділено III, IV i V тераси, раніше картографували лише одну ІІІ надзаплавну терасу (15-25 м.) В тих районах, де тектонічний режим був відносно стабільним впродовж всього пізнього кайнозою або крупних його періодів різновікові алювіальні горизонти є гіпсомертично зближеними – такими є Українське Полісся та регіон Середньої Наддніпрянщини, в яких при різносторонній горизонтальній міграції річок багато з цих алювіальних горизонтів були знищені більш пізнім розмивом. Як правило, давній алювій залягає вище молодого (така закономірність є в порожистій Наддніпрянщині), а в середній Наддніпрянщині буває так, що давній алювій залягає на більш низьких гіпсометричних рівнях – це пояснюється дислокованістю первинного алювіального ложа, а нерідко і самої тераси. Причин такого явища є багато, з яких Веклич називає як мінімум три: тектоніку, гляціотектоніку і льодовикову екзарацію. Їх вплив на утворення терас середньої Наддніпрянщини встановлений порівняно давно. Кожен горизонт алювію має свої специфічні літологічні, палеонтологічні та геоморфологічні ознаки. До того ж кожна з давніх терас характеризується досить визначеним субаеральним покривом. Всі ці відмінності і дають підстави для впевненого діагностування різновікових горизонтів алювію, а значить і різних терас, а також для кореляції цих товщ з урахуванням характеру переходу субаквальних нашарувань в субаеральні.

Говорячи про XVI найдавніший палеоетап розвитку долинних ландшафтів України, слід зважити на слідуючий факт: нижче бельбекського (bl = ) повинен залягати знам'янсьий горизонт (), сформований першим з ґрунтових маркерів субтропічно-саванних палеоландшафтів, що вперше помітив біля с. Знам'янка в Рівнинному Криму М.Ф.Веклич, який там і описав разом з Н.О.Сіренко його стратотип. Тут цей хроностратиграфічний горизонт залягає на неогенових вапняках одеського () горизонту, як Г.П.Михайловський називав весь понтичний ярус (раніше вік одеського горизонту був невизначеним).

Бельбекський горизонт, який повинен перекривати , в стратотипі біля с.Любимівка, в 6 км на північ від м. Севастополя (береговий обрив західного узбережжя Криму поблизу гирла р.Бельбек) лежить статиграфічно вище озерно-морських вапняків одеського ярусу понта безпосередньо під іванківським горизонтом. Він сформувався в суббореальних палеоландшафтах, про що свідчить бурувато-сірий колір конгломератів і глин, які складають цей горизонт разом з сіроколірними викопними грунтами загальною грубизною біля 8 м.

Клімат

Харківської області за даними “Агрокліматичного довідника по Харківській області” (1957), Харківська область характеризується помірно-континентальним кліматом. Харківський район, на території якого знаходиться учбово-дослідне господарство, входить до сладу центрального середньовологого агрокліматичного району області. Період активної вегетації з температурами повітря вище 10складає 160-165 днів. Середньорічна температура повітря складає 6,4С. Сума опадів коливається від 490 до 550 мм, а за теплий період (квітень-жовтень) 350-400 мм. Середньорічна сума температур вище 10складає для Харківського району 2500-2900. Розподіл опадів на протязі року дуже нерівномірний, що значно відображається на умовах вегетації сільськогосподарських культур. Максимальна кількість опадів випадає в весняно-літній період. Але в деякі роки в цей період відчувається різка нестача вологи, яка посилюється суховіями. Осінь є досить тривалою і помірно-теплою. В третій декаді жовтня наступає перехід середньодобових температур через -0С. Самий холодний місяць – січень, коли середньодобова температура подає до –7С. Зимовий період характеризується нестійкою погодою. Разом з морозами до –25…30С бувають відлиги, що веде до утворення кірки. Зими малосніжні, средня висота снігового покриву складає 7-9 см. Сніговий покрив з’являється в другій половині листопада і сходить в березні. Тривалість періоду з стійким сніговим покривом становить 85 днів, а середня глибина промерзання грунту 60-65 см. Перехід середньодобових температур через 0С , чи прихід весни, найчастіше приходиться на третю декаду березня. Весною температура піднімається швидко, а вологозабезпеченість грунту, особливо посівного шару, нерівномірна по рокам.

Температурний режим весняного періоду по рокам нестійкий. Перехід середньодобової температури через +5С приходиться на другу декаду квітня. В весняно-літній період опади (часто у вигляді злив) чергуються з сухою жаркою погодою. Самий теплий місяць липень, коли середньодобова температура повітря досягає +20…30С.

З вересня по квітень спостерігаються вітри східного та південно-східного напрямку. В теплий період року переважають вітри західного та північно-західного напрямку, тобто зі сторони Харкова, де розміщено багато промислових підприємств.

Таблиця 1.

Середньорічна температура повітря за 1996 р. (за даними Роганської метеостанції).

Місяці	Температура по декадам, С			Середньо­місячна, С	Середня багато­річна, С
	І	ІІ	ІІІ
Січень	-11,4	-11,8	-10,6	-11,3	-7,0
Лютий	-11,2	-8,6	-3,8	-7,9	-6,5
Березень	-5,3	-5,0	-2,2	-4,2	-1,3
Квітень	3,9	7,4	13,2	8,2	7,5
Травень	18,9	20,7	16,6	18,7	14,9
Червень	16,4	18,1	19,7	18,1	18,4
Липень	22,5	22,2	17,9	20,9	20,3
Серпень	20,5	21,6	18,5	20,2	19,2

Спостереження за температурою повітря по місяцям (табл. 1.) показують, що в 1996 році з січня по березень по всім місяцям вона була нижче середніх багаторічних показників. Але в квітні і травні температура була вищою багаторічних даних, характерних для даної місцевості. Травень був жаркіший на 3,8С. В черні місяці температура була дещо вищою, а в липні нижче середніх багаторічних показників. В серпні температура повітря підвищилась на 1С в порівнянні з середніми багаторічними показниками.

Таблиця 2.

Середньорічна кількість опадів за 1996 р. (за даними Роганської метеостанції).

Місяці	Кількість опадів по декадам, мм			Середньо­місячна, мм	Середня багато­річна, мм
	І	ІІ	ІІІ
Січень	0,0	0,0	18,5	18,5	34,0
Лютий	6,9	21,5	18,7	47,1	23,0
Березень	9,0	0,2	17,7	26,9	31,0
Квітень	14,9	13,2	14,5	42,6	36,0
Травень	13,0	25,7	11,4	50,0	46,0
Червень	33,1	18,8	14,6	66,5	64,0
Липень	13,0	3,9	2,5	19,4	62,0
Серпень	19,2	0,0	21,1	40,3	48,0

Як засвідчують дані таблиці 2, в січні випало буже мало опадів, в І-ІІ декадах вони були зовсім відсутні. В лютому опадів випало в 2 рази більше, ніж в середньому по рокам за цей місяць. Березень цього року був нерівномірним за зволоженням. Основна кількість опадів випала в ІІІ декаді, в цілому ж кількість опадів була нижчою за середні багаторічні показники. З квітня по червень опадів випало більше, ніж в середньому по рокам. Самим дощовим місяцем був квітень, де в 1996 році випало на 6,6 мм опадів більше багаторічних показників. Липень був дуже посушливим, опадів випало в 3 рази менше від середньої багаторічної норми. В серпні опади випали лише в І і ІІІ декадах, а в цілому за місяць їх випало менше середніх багаторічних.

Рослиний покрив

Представлений культурною трав’янистою і дерев’янистою асоціаціями. Природну трав’янисту рослинність в сучасних умовах можна зустріти повсюди, особливо на території саду та балок. Вона представлена такими видами: типчак, м’ятник вузьколистий, пирій повзучий, тисячолисник звичайний, полин австрійський, полин гіркий, липчатка срібляста, спориш, звіробій, гикавка, кульбаба лікарська, петрів батіг, синяк звичайний, піхотна трава, деревій звичайний, буркун лікарський та багато ін.. Травостій в основному низькорослий, часто зустрічаються рослині асоціації: злакова, бобово – злакова, різнотравна. Схили балок частіше використовують, як пасовища для худоби.

Малюнок № 1 знаходиться на схилі вододілу біля 1 ставка

Травостій луків представлений пирієм повзучим, овсяницею лучною, осока рання, чина лучна, люцерна жовта, цикрій, мати і мачуха, полин чорнобильник та ін.. Травостій висотою 60 - 70 см. і є дуже ціним в кормовому відношенні, також використовуються як сіножаті. Вологі луки потребують корінного покращення різновидності рослин, тому рекомендовано висівати більш врожайні кормові культури.

Із культурних рослин на полях вирощюють пшеницю, кукурудзу, соняшник, горох, ячмінь, нут.

Антропогенний чинник. Грунт є самостійним тілом природи, що виникає та розвивається за своїми особливими законами в природних умовах. Але на певному етапі розвитку людського суспільства грунт стає об'єктом праці та засобом виробництва. Вже така уява про грунт говорить про те, що в її розвитку велику роль відіграє господарська діяльність людини.

Виробнича діяльність людини в сучасну епоху стає вирішальним фактором грунтотворення та підвищення родючості грунту на значних просторах земної кулі. При цьому характер та значимість змін залежать від соціально-економічних виробничих відносин, рівня розвитку науки і техніки.

Намагання землевласника отримати більш високий урожай примусило його уважно придивлятися до властивостей оброблюваних грунтів, вивчати їх особливості. Поступово люди накопичували знання про грунти, встановлювали заходи їх поліпшення.

Південний схід Лісостепу України представлений наявністю різних типів грунтів. Ці грунти по-різному використовуються людиною, так як вони утворилися в результаті різних ґрунтотворних процесів та набули різних властивостей. Найбільш широко використовують чорноземні грунти. На цих високородючих грунтах вирощують зернові, технічні та олійні культури: озиму та яру пшеницю, кукурудзу, цукровий буряк, соняшник та багато інших. Але найважливіша задача сільськогосподарського виробництва на чорноземних грунтах – правильне використання їх високої родючості, захист гумусового шару від руйнування. Основні шляхи в вирішенні цієї задачі – раціональні прийоми обробітку та правильне накопичення та використання вологи, внесення добрив, покращення структури посівних площ, введеня високоурожайних культур та сортів, боротьба з ерозією. Ці заходи призводять до підвищення родючості грунтів, зокрема чорноземів.

Розглядаючи вплив людини на грунт, необхідно відмітити, що головна задача агронома – на основі пізнання властивостей грунтів та вимог вирощуваних культур впроваджувати систему агротехнічних та меліоративних заходів, які забезпечать безперервне зростання грунтової родючості.