7

Міністерство аграрної політики України

Харківський національний аграрний університет

імені В.В. Докучаєва

кафедра: зоології та ентомології

КУРСОВА РОБОТА

із сільськогосподарської ентомології

на тему: «Захист яблуневих насаджень від головних шкідників (зимовий п`ядун, глодова кружкова міль, верхньобокова пдодова мінуюча міль), площа 130 га»

Виконав: студент 2 групи

3 курсу ФЗР

Козаков Антон

Перевірив:

Оцінка:

Харків - 2011

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Видовий склад основних шкідників яблуневих насаджень та їх шкодочиннісь……………………………………………………………….5

2. Основні особливості розвитку найголовніших шкідників і захисні заходи яблуневих насаджень……………………………………………15

3. Методика виявлення та обліку кількості шкідників яблуневих насаджень……………………….…………………………………………32

4. Захист яблуневих насаджень від шкідників…………………………...34

   0. 4.1. Суть методів захисту яблуневих насаджень від шкідників………….34

   1. 4.2. Система заходів для захисту яблуневих насаджень від шкідників …39

   2. 4.3. Робочий план захисту яблуневих насаджень від шкідників …………42

Висновок ………………………………………………………………………...44

Список використаної літератури……………………………………………….46

Вступ.

В Україні вирощують близько 50 плодових культур, але в промислових садах переважають яблуня, груша, слива, вишня, черешня, абрикос, персик, малина, смородина, аґрус, горіх грецький. Ґрунтово-кліматичні умови нашої країни цілком сприятливі для вирощування листопадних плодових культур. Плодові рослини культивують для одержання плодів, які споживають свіжими чи у вигляді продуктів їх переробки. Свіжі плоди яблуні, груші, сливи, вишні, черешні, абрикоса, персика, та інших культур мають велике значення як, фізіологічно необхідні продукти харчування, що воднораз запобігають захворюванням, використовуються як лікувальні засоби та для переробки. Плодові культури значно різняться між собою за біологічними особливостями (морфологією, процесами росту і розвитку, розмноження, реакцією на екологічні фактори), що зумовлює диференціювання технологій їх вирощу­вання, збирання і товарної обробки врожаю. За даними наукових медичних установ сумарна річна потреба споживання плодів різних культур однією людиною має становити близько 100 кг, що в ряді областей України ще не задовольняється. Основним шляхом збільшення валових зборів плодів є інтенсифікація - впровадження у виробництво найбільш, цінних високоврожайних скороплідних сортів, оптимальних конструкцій насаджень, прогресивних технологій вирощування, збирання, товарної обробки, зберігання і переробки плодів,

Яблуня це найпоширеніша листопадна плодова культура, площа якої у світі наприкінці XX ст. сягала 4 млн. га (в Україні- близько 0,5 млн. га). На земній кулі плоди яблуні становлять близько 50% продукції листопадних плодових дерев, у нашій країні - понад 55%. Промислова культура яблуні зосереджена в Європі, де ії вирощують в усіх країнах (Італія,Фінляндія, Росія, Україна, Молдова, Румунія, Польща,Болгарія, Фінляндія та ін.),Азії (Китай, Японія,Корея, Узбекистан, Туреччина, Іран та ін.) і Америці (США,Канада),досить обмежене ії вирощування в Африці й Океанії. В Україні промислову культуру яблуні рекомендовано в усіх зонах плодівництва. Цінять яблуню, насамперед, за високі десертні смакові якості свіжих плодів, які споживають протягом року завдяки наявності сортів різних термінів достигання. Яблукам властива висока транспортабельність і здатність до три­валого зберігання. (Каблучко, 1990)

В даний час перед агропромисловим комплексом стоять завдання; забезпечити населення продуктами харчування, галузь тваринництва - кормами, а промисловість - сировиною. Значна роль в рішенні даної задачі відводиться приватному сектору і фермерським господарствам. У всіх зонах України спостерігається збільшення кількості присадибних і колективних ділянок, організовуються фермерські господарства. Серед оброблюваних ними культур значне місце займають плодово-ягідні, овочеві, зернові, зернобобові культури і виноградні рослини. Всі вони, в тій чи іншій мірі, заселяються всілякими шкідниками і вражаються хворобами. Не боротися з ними не можна. Нерідко із-за цих шкідників людська праця знецінюється. Вирощувана продукція стає непридатною для споживання або повністю знищується. Найбільш очевидними в боротьбі з шкідниками і хворобами є хімічні сполуки (отрутохімікати). Проте їх застосування украй небажано, особливо зараз, коли агроценози будь-якої культури істотно змінилися в результаті діяльності людини. Захист будь-якої культури від шкідників і хвороб повинен проводитися з мінімальним використанням пестицидів ; їх застосування повинне бути тільки цілеспрямованим. (Ульянцев, 1968)

Тому останнім часом у багатьох країнах, у тому числі в Україні заборонено використання небезпечних для людини і навколишнього середовища фітофармакологічних засобів, посиленно медичний контроль як при рекомендаціях щодо виробництва нових препаратів, так і залишками їх у продуктах харчування, ведеться сувора регламентація норм і строків обробки рослин. (Фадеев, 1981)