грунты

Фактори грунтоутворення.

   Основи вчення про фактори грунтоутворення закладені В. В. Докучаєвим, який

   встановив, що грунт як особливе природне тіло формується в результаті

   тісної взаємодії наступних чинників - клімату, рослинності,

   почвообразующих порід, рельєфу місцевості і віку країни (часу).

   Поєднання факторів грунтоутворення - це комбінація екологічних умов

   розвитку грунтоутворювального процесу і грунтів. Вивчення кожного фактора

   грунтоутворення передбачає його характеристику за певними

   параметрам і оцінку його ролі у грунтоутворенні.

   Поряд із зазначеними п'ятьма природними факторами грунтоутворення виділяється

   ще шостий - виробнича діяльність людини, який надає як

   пряме, так і непряме вплив на ґрунтотвірні породи і грунтовий

   покрив.

Грунтоутворюючі породи.

   Гірські породи, з яких формується грунт, називають грунтотвірні,

   або материнськими.

   Грунтотвірні породі є матеріальною основою грунту і передає йому

   свій механічний, мінералогічний і хімічний склад, а також

   фізичні, хімічні, фізико-хімічні властивості, які в подальшому

   поступово змінюються в різному ступені під впливом

   грунтоутворювального процесу.

  Основні грунтотвірні породи

Елювій - це продукти вивітрювання гірських порід, що залишилися на місці утворення. У гірських районах на схилах елювій являє собою уламки гірських порід, перемішані з мелкоземом.

Лесси - відкладення палевого кольору, карбонатні, нешаруваті, пористі, на 70-85% складаються з пилуватих частинок, добре розсортовані, утворюють вертикальні стінки. Найбільш ймовірне походження лесів - еолове. Найчастіше зустрічаються по околиць пустель, в умовах посушливого клімату в передгір'ях.

Делювіальнівідкладення формуються в нижніх частинах схилів. Вони складаються з матеріалу, знесеного з вододілів талої та дощової водою, зазвичай добре розсортовані і, як правило, складені з більш дрібних частинок, ніж материнські породи, на вододілах, часто гумусированню. Там, де вододіли переходять в нижні частини схилів, утворюються делювіально-елювіальні відкладення.

Пролювіальниє відкладення утворюються під впливом тимчасових грязьово-кам'яних селевих потоків, які, вириваючись на рівнинні ділянки, розтікаються і формують конуси виносу, що складаються з різнорідного уламкового матеріалу. При утворенні тимчасових водотоків в ярах відбувається також винос матеріалів в широкі долини балок або річок. Ці відкладення зазвичай більш-менш сортовані, шаруваті, можуть бути виділені в природних умовах і називаються пролювіальних-алювіальними відкладеннями ярів.

Алювіальні відкладення - це відкладення постійно діючих водотоків (річок, великих струмків). Долини річок повністю складені алювіальними відкладеннями. Ці відкладення легко визначаються за такими ознаками: вони шаруваті, добре сортовані за механічним складом (зверху зазвичай більш дрібні, ніж знизу), можуть містити включення торфу. Давньо-алювіальні відкладення з плином часу змінюються в процесі грунтоутворення, втрачаючи шаруватість.

Озерні відкладення утворюються на дні озер. Дуже часто це тонкі мулисті шаруваті відкладення, нерідко перемішані з органічними залишками, що утворюють сапропелевий і органічний мули і навіть торф.

Морські відкладення узбереж складаються, як правило, з грубообломочного матеріалу, валунів, гальки, добре сортовані. Відкладення дрібних морів - шельфові відкладення (найчастіше за все піщані) мають тонку шаруватість, добре сортовані за механічним складом. У дельтах часто утворюються піщано-мулисті або мулисті відкладення, що сформувалися з морських і річкових відкладень, насичених органічними речовинами, залізо марганцевими і фосфоритне новоутвореннями.

Льодовикові відкладення - пухкі гірські породи, перенесені льодовиком. Як правило, вони не сортовані, неслоістимі, мають різний механічний склад - від пісків до важких суглинків червоного, жовтого та червоно-бурого кольору. Містять значну кількість часто грубошліфованних неокатаннимі каменів.

Флювіогляціальние відкладення, що утворилися під дією текучих вод льодовика, звичайно добре сортовані, мають правильну шаруватість. Відкладення найчастіше мають піщаний механічний склад, але можуть бути супіщаними або суглинними.

Стрічкові глини - це відкладення, що утворилися в Прильодовиково озерах. Вони добре сортовані, мають правильну шаруватість, зустрічаються в обширних пониженнях, часто під торф'яними болотами.

До материнських порід відносяться покривні і лесовидні суглинки.

Покривні суглинки найчастіше зустрічаються в зоні поширення морен. Зазвичай вони бурого кольору, щільні, пористі, добре сортовані, безвалунние, пилувато-суглинисті, товщиною 1-3 м. У південних районах покривні суглинки карбонатні.

Лесовидні суглинки поширені дуже широко. Як правило, вони палеві, буро-палеві, пилуваті, карбонатні, добре сортовані, від лесу і покривних суглинків відрізняються більш тонким механічним складом (у покривних суглинках вміст пилуватих частинок складає більше 60 - 70%). Механічний склад - від легких суглинків до глин.

Грунтотвірні породи Харківської області

Перша і найбільш поширена схематична грунтова карта Xарківщини складена була р. Фурдуевим на підставі карти Чаславска, даних В. В. Докучаєва та повідомлення розвідників дворянського банку. Беручи до уваги основні положення, встановлені В. В. Докучаєвим, залежно від характеру підгрунтя або, точніше, материнської породи, в Xарківській області розрізняють два типи нормальних рослинно-суходольно-наземних грунтів: чорнозем вододілу і піски 2-х річкових терас.

Чорнозем Xарківщини залягає, як було згадано, на всіх вододілах і на їх схилах до річкових долинах; отже, можна розрізняти чорнозем вододільних плато, або Горовий, і чорнозем пологих схилів, що представляє всілякі ухилення і варіації від першого типу. Горовий чорнозем, перебуваючи усюди в більш-менш однакових умовах залягання на рівних плато, представляв би, цілком ймовірно, на величезному протязі губернії велику схожість, якби не змінювався характер підгрунтя, рослинності, а місцями, і клімату в різних частинах губернії. Різноманітні геологічні утворення Xарківської обл. покриті жовто-бурими наносами, глинами, перехідними в освіти, нічим майже не відрізняються від типового палево-жовтого лісу. Ці-то палево-жовті суглинки і глини і є материнською породою для Xарківського чорнозему - їх підгрунтям. Фактичні дані, що стосуються суглинків, дуже мізерні; краще за інших вони вивчені біля м. Харкова. Г. Родін говорить, що нанос, що становить наші підгрунтя околиць Харкова, представляє значну різноманітність в склад і властивості і різкі коливання в потужності, яка порівняно невелика і не перевищує 8 саж. Серед цих утворень він відрізняє більш і менш грубі, нешаруваті глини на вододілах і, з іншого боку, - лесовидні суглинки на схилах. Погано скріплені рослинністю піщані грунти приходять в рух і засипають грунту чорноземні. Найчастіше ці піски залишаються в межах другої тераси, нагромаджуючи в горби і дюни і роблячись тоді вже абсолютно непридатними для культури хлібів. Крім цих пісків двох терас, зрідка, на сильно розмитих правих високих берегах річок, оголюються піски, супроводжуючі берега вельми вузькою смугою. Особливо різко помітно таке явище біля м. Куп'янська та Спасова скиту. Солонці вельми мало розвинені в X. губ., що особливо дивно в порівнянні з губ. Полтавської. Вони зустрічаються здебільшого в долинах річок на кордонах другої і третьої терас. Типові солонці зустрічаються в околицях Слов'янських озер; інші повинні бути віднесені до типу періодичних солонців.