Розділ 3
Міжнародна торгівля
3.1. Теорії міжнародної торгівлі
Теорія меркантилізму. Протягом тривалого часу, починаючи з виникнення самої економічної науки (початок ХVІІ ст.), вчені намагалися відповісти на такі ключеві питання:
1. Чому існує міжнародна торгівля, якими є її економічні основи?
2. Наскільки вигідна торгівля для кожної з країн-учасниць?
3. Що обрати для економічного зростання: свободу торгівлі чи протекціонізм?
Меркантилізм був першим у теоретичному осмисленні цих питань [1, c. 7 – 9]. Меркантилісти сприймали сучасний їм світ у статиці. Вони вважали|лічили|, що багатство, яке мають у своєму розпорядженні народи в кожен даний момент, фіксоване і, отже, зростання|зріст| добробуту окремої країни можливе тільки|лише| шляхом перерозподілу наявного багатства, тобто за рахунок інших країн. При цьому багатство ототожнювалося ними із|із| запасами коштовних металів – золота і срібла. Чим більшу їх кількість мала у своєму розпорядженні нація, тим могутнішою|усемогутній| і багатшою була держава.
Уряд, на думку меркантилістів, повинен був застосовувати заходи щодо стимулювання експорту і обмеження імпорту товарів і особливо предметів розкошу. При цьому, на їх думку, слід було прагнути до того, щоб продавати товари дорожче, а купувати|купляти,покупати| дешевше.
Оскільки всі країни світу не можуть мати позитивне сальдо торговельного балансу, а кількість золота і срібла фіксована в кожен даний момент, то збагачення тієї або іншої країни згідно з доктринного меркантилізму можливе тільки|лише| шляхом зниження добробуту інших націй, тобто шляхом перерозподілу наявного багатства. На практиці це означало створення|створіння| складної системи митних зборів, податків, квот та інших бар'єрів, які охопили б всю міжнародну торгівлю. Держава, на думку меркантилістів, повинна:
– стимулювати експорт і вивозити товарів більше, ніж завозити. Це забезпечить приплив золота;
– обмежити імпорт товарів, особливо предметів розкошу, що забезпечить позитивне торговельне сальдо;
– заборонити виробництво готових виробів у своїх колоніях;
– заборонити вивезення сировини з метрополій у колонії і дозволити безмитний імпорт сировини, що не добувається у середині країни;
– стимулювати вивезення з колоній переважно дешевих сировинних товарів;
– заборонити будь-яку торгівлю своїх колоній з іншими країнами, крім метрополій, яка єдина може перепродувати колоніальні товари за кордон.
Значення меркантилізму:
1. Концепція меркантилізму була першою спробою створити теорію міжнародної торгівлі, що прямо погоджувала торговельні відносини з внутрішньоекономічним розвитком країни, її економічним зростанням.
2. Меркантилісти розробили одну з можливих моделей розвитку міжнародної торгівлі на підставах товарного характеру виробництва. Вони заклали основи категоріального апарату, який використовується в сучасних теоріях міжнародної торгівлі, передусім неомеркантилізмі.
3. Вперше описано те, що в сучасній економіці називається платіжним балансом [2, с. 64].
Обмеженість меркантилізму полягає в тому, що меркантилісти не змогли зрозуміти, що збагачення однієї нації може відбуватися не тільки за рахунок зубожіння інших, з якими вона торгує, що міжнародна економіка розвивається, а тому розвиток країн можливий не тільки за рахунок перерозподілу вже існуючого багатства, але й за рахунок його нарощування [3, с. 50].
Класична теорія. А. Сміт обґрунтував тезу, відповідно до якої основою міжнародної торгівлі служить відмінність у витратах на виробництво товару (абсолютна перевага). Він відзначав, що слід імпортувати ті товари, які виготовляються іншими країнами з меншими витратами, а експортувати ті, які в даній країні виробляються з меншими витратами. Сміт вважав:
1) уряди не повинні втручатися в зовнішню торгівлю. Їм варто підтримувати режим відкритих ринків і свободи торгівлі;
2) країни повинні спеціалізуватися на тих товарах, у виробництві яких вони мають переваги, і торгувати ними в обмін на товари, перевагою у виробництві яких володіють інші країни;
3) зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці шляхом розширення ринку за межі національних кордонів;
4) експорт є позитивним чинником для економіки країни, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;
5) субсидії на експорт є податком на населення і призводять до підвищення внутрішніх цін, а тому повинні бути скасовані.
Таким чином, Сміт стверджував, що для держави може бути вигідним не тільки продаж, але й купівля товарів на зовнішньому ринку.
Однак ця теорія не розглядає ситуацію, коли б яка-небудь країна мала абсолютну перевагу щодо всіх товарів або не мала б її щодо жодного товару. Це зробив Д. Рікардо. Він вважав|лічив| можливою взаємовигідну торгівлю і за відсутності абсолютних переваг однієї країни перед іншою при виробництві товарів.
Приклад. Припустимо, що виробництво 25 м сукна в Англії вимагає праці 100 робітників|робочих| протягом року. За дану кількість сукна Англія придбає 50 л португальського вина, для власного виробництва якого була потрібна б праця 120 робітників|робочих| протягом року. На виробництво тієї ж кількості сукна і вина в Португалії витрачається праця відповідно 90 і 80 чол. протягом року.
Абсолютні витрати на виробництво як сукна, так і вина в Англії вищі, ніж у Португалії, проте порівняльні витрати на виробництво сукна в Португалії більші, ніж|більше ніж| у Англії. Вони визначаються відношенням|ставленням| абсолютних витрат на виробництво одиниці сукна до абсолютних витрат на виробництво одиниці вина:
(90 : 25) : (80 : 50) = 9 : 4 = 2,25.
У Англії ж порівняльні витрати на виробництво одиниці сукна відносно менші і становлять: (100 : 25) : (120 : 50) = 5: 3= 1,66.
Отже, Англії вигідно експортувати сукно до Португалії, купуючи там вино.
Обчислені аналогічним чином порівняльні витрати по вину становлять 0,44 у Португалії і 0,6 в Англії. Відмова Португалії від виробництва сукна їй вигідна, хоча його виробництво дешевше, ніж в Англії. Це видно з|із| того, що відповідно до пропорцій обміну між двома країнами, передбаченими в даному прикладі|зразку|, на власне виробництво 25 м сукна, куплених в Англії, Португалії довелося|припало| б витратити працю 90 чоловік протягом року, тоді як на виробництво вина, експортованого до Англії замість вивезеного сукна, Португалії було б потрібно праця всього 80 чол. протягом року.
Таким чином, необхідною умовою існування міжнародної торгівлі виступає|вирушає| виробництво в різних країнах одних і тих же товарів з|із| різними витратами. Кожній країні доцільно, згідно з поглядам Д. Рікардо, спеціалізуватися на виробництві таких товарів, по яких вона має порівняно нижчі витрати|затрати| праці і капіталу.
Д. Рікардо виходив з того, що при повній|цілковитій| свободі торгівлі принцип порівняльних переваг діє автоматично і сам по собі приводить|призводить,наводить| до оптимальної спеціалізації. Значення теорії порівняльних переваг полягає у такому:
– вперше описано баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Вартість товару визначається співвідношенням сукупного попиту та пропозиції на нього, пропонованих як у середині країни, так і з-за кордону;
– теорія справедлива стосовно будь-якої кількості товару і будь-якої кількості країн, а також для аналізу торгівлі між різними її суб’єктами;
– теорія обґрунтувала існування виграшу від торгівлі для всіх країн, що беруть участь у ній;
– з’явилася можливість будувати зовнішньоекономічну політику на науковому фундаменті [4, с. 96].
Обмеженість теорії порівняльних переваг полягає в тих вихідних передумовах, на яких вона ґрунтується. Вона не враховує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів у середині країни; коливання цін і заробітної плати, міжнародний рух капіталу; не пояснює торгівлю між майже однаковими країнами, жодна з яких не має якої-небудь переваги перед іншою.
Модель Хекшера-Оліна. Протягом низки|лави,низки| десятиліть після смерті Д. Рікардо його теорія порівняльних переваг залишалася, по суті, єдиною теорією міжнародного розподілу праці і світової торгівлі.
Нова модель була створена шведськими економістами Олі Хекшером і Бертелем Оліном. Аж до 60-х рр. ХХ ст. модель Хекшера-Оліна панувала в економічній літературі. Олін у 1977 р. одержав|отримав| Нобелівську премію з економіки. Нобелівським лауреатом став і П. Самуельсон, який зробив найбільший внесок у розвиток і уточнення цієї моделі. На знак визнання|зізнання| його заслуг модель часто називають моделлю Хекшера-Оліна-Самуельсона.
Суть|сутність,єство| неокласичного підходу до міжнародної торгівлі і спеціалізації окремих країн полягає в такому|слідуючому|: з причин історичного і географічного характеру|вдачі| розподіл матеріальних і людських ресурсів між країнами здійснюється нерівномірно, що на думку неокласиків, пояснює відмінності відносних цін на товари, від яких, у свою чергу|своєю чергою|, залежать національні порівняльні переваги.
Найбільш важливим допущенням теорії співвідношення чинників виробництва є різна фактороінтенсивність окремих товарів (один товар – трудомісткий, інший – капіталомісткий) і різна факторонасиченість окремих країн (в одній країні капіталу відносно більше, а в іншій відносно менше) [2].
Фактороінтенсивність – це показник, що визначає відносні витрати чинників виробництва на створення визначеного товару. Наприклад, товар В є відносно більш капіталомістким, ніж товар А, якщо співвідношення капіталу і праці на виробництво товару В більше, ніж співвідношення цих же витрат на виробництво товару А.
Факторонасиченість – це показник, що визначає відносну забезпеченість країни факторами виробництва. Наприклад, якщо визначити факторонасиченість через абсолютні розміри факторів виробництва, то та країна, де відношення загального обсягу капіталу до загальної кількості праці більше, ніж в інших країнах буде вважатися капіталонасиченою чи капіталозабезпеченою країною.
Суть теореми Хекшера-Оліна зводиться до такого: кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона має відносно надлишкові чинники виробництва, і імпортує ті товари, для виробництва яких вона відчуває відносний недолік чинників виробництва.
Відповідно до моделі міжнародної торгівлі Хекшера-Оліна, в процесі міжнародної торгівлі відбувається|походить| вирівнювання цін чинників|факторів| виробництва. Суть механізму вирівнювання полягає в тому|слідуючому|, що спочатку ціна тих чинників|факторів| виробництва (заробітна плата, позичковий процент|процент|, рента тощо), яких в даній країні вдосталь, буде порівняно низькою, а тих, що бракує – порівняно високою. Спеціалізація певної країни на виробництві капіталомістких товарів приводить|призводить,наводить| до інтенсивного перерозподілу капіталу до експортної галузі, відносно зростає попит на капітал порівняно з його пропозицією|реченням| і відповідно зростає|зростає| його ціна (відсоток|процент| на капітал). Навпаки, спеціалізація інших країн на виробництві працемістких товарів |зумовлює зростання попиту на трудові ресурси в експортноорієнтованих галузях, внаслідок чого зростає і ціна робочої сили (заробітна плата).
Таким чином, згідно з даною моделлю обидві групи країн поступово втрачають свої початкові переваги, відбувається|походить| нівелювання рівнів їх розвитку. Це створює умови для розширення кола експортних галузей, глибшого їх проникнення до міжнародного розподілу праці з урахуванням|з врахуванням| порівняльних переваг, що виникли на новому рівні їх розвитку.
Після|потім| другої світової війни теорія Хекшера-Оліна піддавалася перевірці з боку багатьох економістів, які намагалися|пробували| з'ясувати існування кореляційної залежності між капіталомісткістю і працемісткістю галузей промисловості окремих країн і реальною структурою їх імпорту й експорту.
Парадокс Леонтьєва. Відомий американський економіст (російського походження) Василь Леонтьєв, досліджуючи в 1956 р. структуру експорту й імпорту США, виявив, що всупереч теорії Хекшера-Оліна в експорті США переважали відносно більш працемісткі товари, а в імпорті – капіталомісткі, хоча США на той час була капіталонасиченою країною.
Результати досліджень В. Леонтьєва отримали назву “парадокс Леонтьєва”: теорія Хекшера-Оліна не підтвердилася на практиці, оскільки перенасичені країни експортують капіталомістку продукцію, а капіталонасичені – працемістку.
В. Леонтьєв пояснює цей парадокс так: США експортували товари, виробництво яких в інших країнах було неможливе чи неефективне внаслідок більш низької кваліфікації робочої сили. В. Леонтьєв створив модель “кваліфікації робочої сили”, відповідно до якої у виробництві беруть участь не три чинники (капітал, земля, праця), а чотири: кваліфікована праця, некваліфікована праця, капітал, земля. Відносний достаток професійного персоналу і кваліфікованої робочої сили зумовлюють експорт товарів, виготовлення яких вимагає використання кваліфікованої праці, а надлишок некваліфікованої робочої сили сприяє експорту товарів, для виробництва яких не потрібна праця високої кваліфікації [5, с. 31 – 34; 6, с. 98 – 100].
Теорія конкурентних переваг Майкла Портера. Подальший|дальший| розвиток на якісно новій основі теорія порівняльних переваг одержала|отримала| в працях відомого американського економіста Майкла Портера.
На підставі аналізу численного|величезного| статистичного матеріалу, що охоплює близько 100 галузей восьми промислово розвинених країн, М. Портер створив оригінальну теорію конкурентної переваги країни. Центральне місце в його концепції займає|позичає,посідає| ідея так званого “національного ромба”, що розкриває чотири головні властивості (детермінанти) економіки, які формують конкурентне макросередовище|середу| фірми цієї країни. “Національний ромб” виявляє систему детермінант, які, знаходячись|перебуваючи| у взаємодії, створюють сприятливе або несприятливе середовище|середу| для реалізації потенційних конкурентних переваг країни. Які ж ці детермінанти?
Параметрами чинників|факторів| є матеріальні (речовинні) і нематеріальні умови, необхідні для формування конкурентної переваги країни в цілому|загалом| і її провідних експортно орієнтованих галузей. Розглядаючи|розглядуючи| чинники|фактори| виробництва з погляду їх впливу на конкурентні переваги країни, М. Портер разом з|поряд з,поряд із| традиційними чинниками|факторами| (праця, земля|грунт|, капітал)|здібність| виділяє інші – такі, як підприємницька здатність, ресурс знань, тобто сума науково-технічної і ринкової інформації, що впливає на конкурентоспроможність товарів і послуг, а також інфраструктуру (транспортна система, система зв'язку, поштові послуги, система охорони здоров'я, забезпеченість населення житловим фондом|фундацією| та ін.).
Важливе|поважне| значення в теорії М. Портера приділяється|уділяється,наділяється| розподілу чинників|факторів| на загальні|спільні| (наприклад мережа|сіть| автомобільних доріг, персонал з|із| вищою освітою|утворенням| та ін.), які створюють конкурентні переваги для широкого спектра галузей, і спеціальні (наприклад персонал з|із| вузькою спеціалізацією, база даних у певній сфері знань тощо), які, як правило, застосовуються в обмеженій кількості галузей або навіть в одній галузі. При цьому спеціальні чинники,|фактори| забезпечуючи тривалішу і стійкішу конкурентну перевагу фірмам відповідних галузей на світовому ринку, в той же час вимагають значних і довготривалих капіталовкладень.
Стратегія фірм, їх структура і суперництво. У забезпеченні національної конкурентної переваги важливу роль відіграє фірмова структура і конкурентне середовище|середа| в середині країни, що створює в результаті|унаслідок,внаслідок| суперництва фірм. Якщо відсутнє конкурентне середовище|середа| або суперництво між фірмами, якщо стратегія фірми не орієнтована на діяльність в умовах суперництва, то на зовнішньому ринку в|в,біля| таких фірм конкурентної переваги звичайно не виникає.
Параметри попиту – це, в першу чергу|передусім,насамперед|, місткість|ємкість| попиту, динаміка його розвитку, диференціація попиту на види продукту, вимогливість покупців до якості товарів і послуг. Саме на внутрішньому ринку в умовах розвиненого попиту повинні одержувати|отримувати| апробацію|випробування| нові вироби до виходу на світовий ринок.
Споріднені|родинні| і підтримуючі галузі. Наявність у національній економіці високорозвинених споріднених|родинних| і підтримуючих галузей, які забезпечують основні галузі необхідними матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами, матеріальними засобами, інформацією тощо, виступає|вирушає| необхідною умовою створення|створіння| і підтримки конкурентної переваги у світовій торгівлі для фірм відповідних галузей.
До загальної|спільну| системи детермінант конкуруючих переваг М. Портер включає і випадкові події, які можуть або підсилити|посилити|, або послабити конкурентні переваги країни. Випадкові події можуть змінити|поміняти| позиції держав, що змагаються. Вони можуть звести нанівець переваги старих могутніх конкурентів і створити потенціал для нових держав.
Роль уряду у формуванні національної конкурентної переваги полягає в здійсненні значного впливу на всі основні детермінанти “національного ромбу”, причому вплив цей може бути як позитивним, так і негативним|заперечним|. На параметри чинників|факторів| виробництва і попиту уряд впливає грошово–кредитною політикою. Сам уряд в більшості випадків є|з'являється,являється| покупцем товарів для армії, транспорту, зв'язку тощо. Здійснюючи антимонопольне регулювання, уряд підтримує оптимальне конкурентне середовище|середи| в провідних секторах і галузях національної економіки.
Особливу увагу М. Портер звертає на те, що в багатьох країнах компанії, які успішно виступають на світовому ринку, охоплюють своєю діяльністю і визначають рівень розвитку цілого спектра галузей, так званий кластер. Відображаючи|відбиваючи| динаміку конкурентних переваг країни, кластери утворюються, розширюються, але|та| вони можуть скорочуватися і розпадатися.
Таким чином, у теорії М. Портера знайшли відображення|відбивають| найважливіші чинники|фактори|, які визначають конкурентні переваги тієї або іншої країни.
Теорія життєвого циклу продукції на світовому ринку розроблена Раймондом Вернером у 1966 р. Вона базувалася на концепції життєвого циклу продукції, запропонованої на початку 1960-х рр. фахівцями Гарвардської школи бізнесу. У теорії йшлося про те, що продаж продукції і прибуток від неї змінюється з часом. Розрізнюють чотири основні стадії життєвого циклу продукції:
1. На стадії впровадження нового продукту рівень продажів низький. Через витрати по впровадженню цього продукту прибутки теж низькі.
2. Стадія зростання характеризується збільшенням прибутків і зростанням продажів.
3. На стадії зрілості через розвиток конкуренції і насичення ринку продаж і прибутки стабілізуються.
4. На стадії спаду рівень продажів і прибутків впадає.
Р. Верном припустив, що у встановленні торговельних зв’язків між країнами важливу роль відіграють технології і дослідження. Він доводив, що в ПРК набагато більше технологічних і науково-дослідних можливостей, необхідних для розробки нового продукту. Це припускає, що в таких країнах, як США, компанії можуть мати порівняльну перевагу в науці і техніці, що приведе їх до переваги у створенні нових товарів. Щоб розтягти фазу зростання життєвого циклу їх продукції, ці фірми, ймовірніше за все, будуть експортувати розроблені ними товари. З іншого боку, в американському імпорті спостерігатиметься тенденція переваги товарів, виробництво яких не дуже залежить від технології чи наукових досліджень.
Теорія економії на масштабах виробництва не пов’язана з теоріями порівняльних переваг чи співвідношення чинників виробництва, але визнає наявність. Вона не заперечує наявність різного рівня монополізації ринків і неоптимального використання чинників виробництва.
В міру збільшення чинників виробництва собівартість одиниці товару знижується в результаті поглиблення спеціалізації виробництва, відносно більш повільного зростання обслуговуючих підрозділів, ніж масштаби самого виробництва, технологічної економії.
Економія на масштабах виробництва – це розвиток виробництва, при якому зростання витрат чинників на одиницю приводить до зростання виробництва більше, ніж на одиницю.
Теорія економії на масштабах виробництва пояснює торгівлю між країнами, які близькі за націленістю чинників виробництва до такого ступеня, що незначні розходження в забезпеченості ними не можуть вважатися поясненням взаємної торгівлі, а також пояснює торгівлю між країнами технологічно близькою чи однорідною продукцією. Відповідно до даної теорії, у країнах, що мають місткий внутрішній ринок, повинні розміщуватись такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабів виробництва. Основним у даній концепції є допущення, що розвинуті країни наділені чинниками виробництва приблизно в однакових пропорціях, і тому торгівля між ними доцільна в тому випадку, якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, що дозволяє знижувати витрати за рахунок масового виробництва. Внаслідок розвитку міжнародної торгівлі кількість фірм і розмаїтість товарів, що вони виготовляють, зростають, а їх ціна падає.
Теорія представницького попиту С. Лідера (1961 р.) бере за основу обсяг обміну подібними товарами між країнами з порівняльним рівнем розвитку, викладаючи теорію Хекшера-Оліна. Новий підхід спирається на такі принципи:
– умови виробництва залежать від умов попиту. Ефективність виробництва тим вища, ніж більше попит;
– умови вітчизняного виробництва залежать переважно від внутрішнього попиту. Саме вітчизняний представницький попит є опорою виробництва і “необхідною, але недостатньою умовою”, щоб товар можна було експортувати;
– зовнішній ринок – це всього лише продовження внутрішнього ринку, а міжнародний обмін – тільки продовження міжрегіонального.
З вищенаведеного зробимо висновок: чим більше країни схожі між собою, тобто подібні за рівнем розвитку, тим більше “спектр експорту ідентичний спектру імпорту або входить до нього”. Обмін здійснюється між схожими країнами і порівняльними чи близькими товарами.
Наближеність країн за рівнем розвитку вимагає від них порівняльної якості товарів. На думку С. Лідера, “нескінченне розмаїття товарів уможливлює успішну торгівлю товаром, що в принципі вважається тим самим” [3, с. 56 – 57].