3.3. Розвиток фінансового ринку в Україні

Сьогодні фінансова система України переживає одну з наймасштабніших криз за часи незалежності. Суттєво похитнулися підвалини, на яких її побудовано. На поверхню спливли усі накопичені в минулі роки хронічні проблеми: відсутність чіткої взаємодії між державою та ринком і населенням, криза довіри громадян до фінансових установ. Загострилися проблеми менеджменту та нагляду, наслідком чого стала неспроможність фінансових установ розраховуватися за своїми зобов'язаннями.  Так історично склалося, що існуюча в Україні модель функціонування фінансового сектора є банкоцентричною. Тобто банківська система є домінуючою серед інших сегментів сектора, і будь-які нестабільні явища в економіці (як і її системні "гріхи") передусім відображаються на ній. У результаті 38 банків перебувають у стані ліквідації, у  50 установах введено тимчасову адміністрацію. Обсяг депозитів в іноземній валюті протягом  2014 р. зменшився на 36,9% і становить 19,4 млрд дол. (у національній валюті — ще на 15,4%), у січні-лютому 2015-го показник знизився аж до 18 млрд дол.  Що в цих умовах роблять Нацбанк та уряд? Те, що й раніше, — "гасять пожежі", і насамперед адміністративними методами. Хоча про те, що наша фінансова система є нестабільною і діяти треба на упередження, багато говорилося і раніше.  Перш за все сьогодні слід визначити три глобальні проблеми ринку:  1) відстороненість учасників фінансових ринків від стимулювання розвитку економіки, їх орієнтованість на отримання швидких прибутків;  2) брак довіри населення до фінансових установ;  3) відсутність ефективного позичальника та наявність "токсичних" активів.  Тобто сьогодні практично відсутні реальні внутрішні джерела для відновлення економіки. Обсяг кредитів знизився у 2014 р.на 53,8 млрд грн і 8,57 млрд дол., а за два місяці 2015-го — ще на  10 млрд грн і 1,2 млрд дол. Економіка продовжує падіння, кількість ефективних позичальників у таких умовах не може збільшуватися. На цьому тлі фінансовий ринок уже переорієнтувався на легші шляхи отримання прибутків — спекулятивні.  Виникає запитання, що робити зараз і чи можна запобігти таким ситуаціям у майбутньому. Відповідь — у розбудові ефективної системи нагляду за діяльністю фінансових установ і переорієнтації роботи банківської системи на реальний сектор економіки. Звідси є потреба у негайному оздоровленні банків, поліпшенні якості державного регулювання, підвищенні довіри до фінансових установ. 

Алгоритм дій Національного банку та уряду в нинішніх обставинах повинен базуватися на трьох напрямах:  1) стабілізації валютного ринку, зниженні та утриманні рівня інфляції на прийнятному для розвитку економіки рівні (не більш як 10%);  2) стабілізації роботи фінансового сектора, відновленні довіри населення до інститутів фінансового ринку;  3) формуванні ефективної системи перерозподілу ресурсів з пріоритетним їх спрямуванням на реалізацію проектів економічного розвитку.  Фінансовий ринок наразі в очікуванні нової економічної та фінансової політики, що має стабілізувати грошову одиницю та дати поштовх до економічного зростання. У короткостроковій перспективі, хоч як це банально звучить, пріоритетними вбачаються обмежувальні заходи адміністративного характеру, спрямовані на недопущення спекулятивних коливань валютного курсу. Однак механізм стримування від Нацбанку, що виявляється у появі "відкладеного попиту" на іноземну валюту, є досить ризикованим. У середньостроковій перспективі на перший план має виходити застосування заходів економічного характеру: облікова ставка, операції на відкритому ринку, регулювання ліквідності банків тощо.  Стабілізувати інститути фінансового ринку можна з допомогою п'яти основних кроків. 

Перший — здійснення постійного моніторингу діяльності фінансових установ з боку регуляторів, щоб забезпечити своєчасне виявлення проблемних питань у поточній роботі та своєчасно реагувати на загрози. Необхідна також комплексна діагностика активів, передусім банківських.  Тому закладена в Меморандумі про економічну та фінансову політику з МВФ позиція щодо проведення пруденційної перевірки протягом 2015 р. великих банків і до квітня 2016-го — решти банків є слушною і приведе до очищення банківської системи.  Другий крок — санація або ж ліквідація неплатоспроможних фінустанов. Їх кількість, за окремими оцінками, може скоротитися на 50–70%. Однак тут виникає логічне запитання: де взяти кошти для виплат фізичним особам, адже бюджет Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не гумовий? Основні шляхи — це кредити Нацбанку або підтримка з боку Кабміну. Але звідки уряду взяти фінансування: збільшувати державний борг, випускаючи облігації внутрішньої державної позики? І що буде з юридичними та фізичними особами-підприємцями, на яких не поширюється дія системи гарантування вкладів? Як варіант, переглянути механізм віднесення банків до категорії неплатоспроможних, як це запропоновано законопроектом №2449, і забезпечувати підтримку таких банків з боку Нацбанку з чітким контролем за виданими коштами рефінансування. На цьому шляху треба також урегулювати питання продажу (передачі) проблемних активів, що потребуватиме формування законодавчої бази діяльності установ, основною функцією яких буде робота із проблемними активами. Слід також вирішити питання реструктуризації кредитів. 

Третій — оздоровлення фінансової системи, якого можна досягти завдяки державній підтримці, а також підтримці з боку власників, впровадження механізмів конвертації депозитів в акції банків. Важливим є і розвиток системи корпоративного управління, розкриття інформації про кінцевих власників фінансових установ і впровадження жорсткої системи нагляду за кредитуванням банками пов'язаних осіб, практичне впровадження відповідальності за доведення банків до банкрутства, спрощення процедур злиття та приєднання фінансових установ тощо.  Четвертий крок — це стабілізація, яка потребує забезпечення функціонування системи ефективного нагляду, спрямованого на попередження виникнення загроз, посилення системи захисту прав інвесторів і споживачів. На страховому та фондовому ринках слід із нуля формувати відповідні схеми захисту фізосіб, для чого необхідно впровадити відповідну законодавчу базу.  Нарешті, п'ятий крок — досягнення ефективності. Його реалізація має зосереджуватися на підвищенні рівня грамотності населення, на диверсифікації ризиків, зокрема, через створення пулів фінансових установ для забезпечення солідарного поділу великих ризиків при здійсненні окремих видів діяльності, спільного фінансування масштабних проектів, впровадження систем управління ризиками та гарантій для забезпечення гарантованих розрахунків на фондовому ринку, ефективності роботи менеджменту. Відновлення довіри населення до банківської системи, що виявиться у зростанні обсягів його депозитів, можливе лише за умови уповільнення падіння економіки та зростання добробуту українців. Тому на цьому етапі особливо важливою є державна підтримка розвитку фінансового сектора. Її потрібно зосередити на переорієнтації його ресурсів для стимулювання розвитку економіки і на підтримці банків через механізми рефінансування з чітким контролем використання наданих коштів, в окремих випадках — участі держави в капіталах банків.  Одним із дієвих інструментів може стати державний банк розвитку, через який можна спрямувати потоки державних коштів для підтримки пріоритетних інвестиційних та інноваційних проектів, забезпечити доступ суб'єктів господарювання до довгострокових кредитних ресурсів, що, в свою чергу, стимулюватиме розвиток експортного потенціалу.  Запорука стабільного розвитку фінансової системи України — це розвиток реального сектора економіки, і навпаки. Але усе це має базуватися на єдиному баченні кінцевої мети відповідальними органами і на впровадженні Нацбанком та урядом комплексних заходів, спрямованих на стабілізацію фінансового сектора, та реального плану дій для виходу економіки з кризи.

Висновок

Отже, сучасний етап розвитку фінансового ринку та його складових є вкрай складним, динамічним та важкопрогнозованим. Однак саме такий період є найбільш сприятливим для впровадження інноваційних, а часом і радикальних мір щодо реформування всього фінансового ринку. Цілком є зрозумілим, що на фінансовому ринку та фондовому зокрема необхідно впроваджувати кардинально нові фінансові інструменти та методи управління.

Необхідно створити такі умови у фінансовому секторі, які забезпечать інвестування приватного сектору з таких джерел як кредити надійних банків, добре розвинений фондовий ринок, венчурний капітал та інші фінансові інструменти, а для цього необхідно побудувати прозору державну фінансову політику в напряму регулювання фінансового ринку із поданням чітких та зрозумілих інструментів та механізмів регулювання і забезпеченням відповідного рівня захисту прав інвесторів та акціонерів.

Література

1. Луцишин З. Сучасна світова фінансова архітектоніка: тенденції та суперечності розвитку в умовах глобалізації // Економічний Часопис-XXI.– 2005.– №5–6. – С. 27–36.

2. Опарін В.М., Шумська С.С. Фінансовий потенціал України: методологічні засади визначення, кількісні параметри та напрями його нарощування // Фінансова політика та податково-бюджетні важелі реалізації / Під ред. А.І. Даниленко. Том 1. – К. : Фенікс, 2008. – С. 77-98.

3. Новий курс: реформи в Україні 2010-2015. Національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. – К. : НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с.

4. Ромашко О.Ю. Регулювання міжнародних фондових ринків: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 240 с.

5. Стаття в газеті "Дзеркало тижня". - Антоніна Дешко Експерт з питань фінансової політики

31