Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
lektsii / лекции / Теорія держави та права-2010.doc
Скачиваний:
66
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
1.33 Mб
Скачать

9.2. Основні види форм (джерел) права в сучасних правових системах

Правові системи сучасних держав розрізняються насамперед тим, яке із джерел права переважає в національній правовій системі даної держави, тобто якими специфічними способами й у яких особливих формах норми права одержують свій загальнообов’язковий характер, ким і як вони об’єктивуються назовні.

1. Судовий прецедент. У країнах англосаксонського права — Англії, США, Канаді, Австралії та інших — основною особливістю правової системи є визнання і широке використання судового прецеденту, тобто рішень судів, що набувають значення “зразка” для наступних рішень і тим самим встановлюють норми права.

Судовий прецедент — своєрідне джерело права англосаксонської правової системи. Прецедент являє собою таке рішення державного судового органу, що приймається за зразок при розгляді аналогічних справ у майбутньому. З його допомогою може бути підтверджений чи пояснений будь-який аналогічний факт чи обставина, що має значен­ня при розгляді юридичної справи.

Суть прецеденту-в обов’язку суддів ухвалювати рішення на ос­нові рішень вищих судів. Судовий прецедент створюється, як прави­ло, вищими органами судової системи. Умовою дії системи преце­дентів є наявність джерел інформації про прецеденти, тобто судових звітів (Іашгерогі*).

2. Нормативно-правовий акт. У країнах континентальної Європи, у тому числі й в Україні, основним видом джерел права є норматив­но-правові акти: закони, укази, декрети, постанови та ін.

Нормативно-правові акти -комплекс загальнообов’язкових актів правотворчості, виданих органами законодавчої і виконавчої влади у спеціально визначеному порядку за певними процедурами, що містять правила поведінки загального характеру.

Нормативно-правові акти видаються органами державної влади лише у певній формі й у рамках компетенції певного правотворчого органу. Звідси юридична чинність нормативно-правового акта ви­значається місцем у системі органів держави того органу, який його видав. Вищими за юридичною силою є Конституція і закони.

Нормативно-правовими ці акти називаються тому, що містять норми права загальнообов’язкового характеру. Власне кажучи, це поняття є синонімом поняття “законодавство” у широкому розумінні слова. Це основне джерело права у країнах романо-германської пра­вової системи, але неабияку роль відіграють нормативно-правові ак­ти й у країнах англо-американського права. Офіційна письмова фор­ма нормативно-правових актів дозволяє чітко формулювати правові норми, забезпечувати їхній загальнообов’язковий характер, система­тизувати їх.

У деяких країнах значну роль у формуванні й розвитку права, по­ряд із законами й іншими актами державних органів, відіграють такі специфічні джерела, як релігія і звичаї.

3. Релігійні норми. Під безпосереднім впливом релігійних норм формується канонічне право - правила поведінки нормативного за­гальнообов’язкового характеру в країнах, де релігія не відділена від держави, визнається одним із державних інститутів. Його змістом є релігійні настанови, визнані органами державної влади. Вважається, що вони є результатом божественного одкровення і здебільшого не підлягають зміні чи скасуванню. Канонічні норми як джерело права набули широкого розповсюдження в Середні віки, а нині мають офіційний характер лише в деяких країнах мусульманського Сходу й у Ватикані.

4. Правові звичаї. Під правовим звичаєм розуміється звичай, що одержав санкцію держави і визнаний внаслідок цього джерелом пра­ва.Правовий звичай - правило поведінки, яке в результаті багатора­зового повторення в часі і просторі набуває певної стійкості, закріп­люється у практичному досвіді і психології людей, санкціоноване дер­жавою шляхом посилання на нього в нормі закону або використання його як основи судового рішення.

Звичаї політичного життя, торгового обігу, мореплавання, циві­льних, сімейних чи інших побутових відносин мають, хоча й обмеже­не, юридичне значення і в багатьох сучасних державах.

5. Нормативний договір. На відміну від інших договорів, норматив­ному договору притаманний ряд ознак. Суб’єктами цього договору завжди є учасники публічно-правових відносин, здебільшого ті, що мають владні повноваження (держава, державні органи, посадові осо­би). Суб’єкт нормативного договору є колективним. Норми, що міс­тяться в договорах такого роду, є загальнообов’язковими для вико­нання. Правила поведінки, що складають зміст договору, розраховані на невизначене коло суб’єктів. Форма укладання завжди письмова.

Нормативний договір, тобто договір, що містить норми права, за­стосовується як джерело права головним чином у трьох сферах: у трудовому праві колективний, у конституційному праві феде­ративний та конституційний, у міжнародному публічному праві -міжнародний.

6. Правова доктрина. У ряді правових систем до числа джерел пра­ва належить такожправова доктрина (вчення, система знань), тобто думки авторитетних учених з питань права. Специфіка і складність права об’єктивно веде до участі юристів-учених у поясненні тих чи інших проблемних моментів юристам-практикам. Сюди належить і така сфера цієї діяльності, як тлумачення (з’ясування і роз’яснення) права.

Так, думки провідних юристів були джерелом права в Давньому Римі, де їх повчання ставали складовою нормативно-правових актів, кодексів, судових прецедентів. Яскравий приклад - кодекс Юстині-ана (VIст. н. е.), до якого увійшло багато положень римських юрис­тів. У європейській середньовічній правовій історії велике місце зай­мали глосатори (тлумачі, коментатори). Важливу роль відіграла пра­вова доктрина у становленні й розвитку мусульманського права, у тій частині ісламу, що є основою для вирішення сімейно-шлюбних, майнових й інших спорів.

У країнах англосаксонського права судді нерідко обґрунтовують свої рішення посиланнями на праці англійських учених. Такі праці, а також юридичні навчальні посібники називаються літературними джерелами права. Доктрина використовується в тих випадках, коли під час розгляду справи відсутній необхідний закон, судовий прецедент чи звичай.

7. Принципи права. Принципи права є джерелом права в багатьох правових системах. Разом з тим нині відсутня єдина концепція принципів права як джерела права.

У системі традиційного права немає поняття “принципи права”, але існує комплекс основних ідей, що фактично є ними. Це насамперед ідеї про вічність, незмінність і універсальність норм традиційного права. Сьогодні в ряді країн мусульманського Сходу шаріат та його принципи вважаються основним джерелом права. У романо-германських країнах принципи права теж вважаються джерелом права. У деяких країнах загальні принципи права розглядаються як деяке вище право, своєрідний аналог природного права. Англійському праву в силу його специфіки невідоме поняття загальних принципів права. Споконвічно у разі прогалин судові справи вирішувались тут на основі раціоналізму та прагматизму. У сучасному світі досить по-ширені принципи міжнародного права.

8. У деяких державах зберігається безпосередній вплив традиційних моральних норм на правові відносини, особливо в Японії та Китаї, де поряд з релігією істотний вплив на правові відносини справляють положення конфуціанства й інших моральних вчень. Разом з тим сучасна правова система Японії і Китаю істотно модернізована.