2.2. Загальна характеристика первісного суспільства

Пізнання держави і права варто починати з питання про походження держави — чи завжди в історії людського суспільства існував цей соціальний інститут, чи він з’явився на певному етапі розвитку суспільства. Тільки такий методологічний підхід, що реалізує принцип історизму, дозволяє усвідомити причини і форми появи держави, її характерні, сутнісні риси, відмінність від попередніх організаційних форм життя суспільства. А починати необхідно з комплексної характеристики первісного суспільства, головною ознакою якого був колективізм.

Почнемо з економічної сфери. Первісна людина займалася полю-ванням, рибальством, збиранням плодів і коренів рослин, тобто присвоєнням продуктів природи. Для цього вона використовувала примітивні знаряддя праці, що виготовлялися з природних матеріалів. Економіка цього суспільства була заснована на суспільній власності. При цьому неухильно дотримувалися двох правил: усе, що здобувалось, надходило до загального кошика і усе здане перерозподілялося,кожен одержував певну частку. На інших засадах первісне суспільство просто не могло існувати, воно було б приречене на вимирання.

Протягом багатьох століть і тисячоліть економіка носила при-власнюючий характер. Продуктивність праці була вкрай низькою. Природно, що в таких умовах не могли виникнути ні приватна власність, ні експлуатація. Це було суспільство економічно рівних, але рівних у бідності людей. Поступовий і досить повільний розвиток економіки йшов по двох зв’язаних між собою напрямах: удосконалення знарядь праці та удосконалення способів, прийомів і організації праці.

Соціальна організація первісного суспільства характеризувалася сімейною родовою общиною, якою керували її найбільш авторитетні і досвідчені представники. В основі сімейної общини лежали родинні стосунки, існувала фіксована система поділу праці, розподілу здобичі, шлюбно-сімейних відносин.

На більш пізніх стадіях розвитку первісного суспільства виникають племена, що об’єднали близькі роди, а потім і союзи племен. Укрупнення суспільних структур було вигідне суспільству: воно дозволяло ефективніше протистояти силам природи, створювало можливість для спеціалізації управління, дозволяло успішніше відбивати агресію сусідів. Разом з тим укрупнення сприяло швидшому освоєнню нових знарядь і прийомів праці.

Однак сама можливість об’єднання вирішально залежала від рівня розвитку економіки, від продуктивності праці, що визначали, яку кількість людей могла прогодувати певна територія. Словом, така соціальна організація первісного суспільства забезпечувала гармо-нійну взаємодію людини і природи.

Управління і влада первісного суспільства характеризувались на-ступними ознаками. Усі найважливіші питання вирішувалися загальними зборами. Кожен дорослий мав право брати участь в обговоренні й вирішенні будь-якого питання. Для здійснення оперативного управління обирався старійшина — найшанованіший член роду. Посада ця була не тільки виборною, але й змінюваною: як тільки з’являвся сильніший, розумніший, досвідченіший, він замінював старійшину. Особливих протиріч при цьому не виникало, оскільки, з одного боку, жодна людина не відокремлювала себе (і своїх інтересів) від роду, а з другого — посада старійшини не давала ніяких привілеїв (крім поваги): він працював разом з усіма й одержував свою частку, як і усі. Влада старійшини ґрунтувалася виключно на його авторитеті, повазі до нього інших членів роду.

Плем’я очолювала рада старійшин, що представляли відповідні роди. Рада обирала вождя племені. Ця посада на ранніх етапах суспільного розвитку також була змінюваною і не давала привілеїв. Союз племен керувався союзом вождів племен, що обирав вождя союзу (іноді двох, один із яких був військовим вождем).

Нормативне регулювання було притаманне і первісному суспільству, яке не може існувати без певного порядку у відносинах. У первісному суспільстві існували своєрідні правила поведінки, які мали звичаєвий характер. Ці правила відображали інтереси всіх членів суспільства, пе-редавались із покоління в покоління і виконувались добровільно, за звичкою. Порушення правил засуджувалось всім суспільством, включаючи і примусові заходи (смертну кару або вигнання з роду).

Розвиток первісного суспільства відбувався досить повільно, і ті істотні зміни в економіці, структурі, управлінні та ін., про які йшлося, почалися порівняно недавно. Первісне суспільство багато тисячоліть практично не змінювалося. Найсуттєвіші зміни починають відбуватися в період неолітичної революції (віднеоліт — новий кам’яний вік). У цю епоху відбувається якісний переворот у всіх сферах життя людства від привласнюючого до відтворюючого господарства, тобто від полювання, рибальства і збирання до землеробства, скотарства і металообробки, керамічного виробництва. Цей перехід зайняв кілька тисячоліть.

10–12 тис. років тому відбулися несприятливі зміни клімату, почалося вимирання великої фауни (мамонтів) — основного джерела харчування людини в деяких регіонах. Людство відповіло на ці кризові явища переходом до нового способу існування — до відтворюючої економіки.

На етапі переходу до відтворюючої економіки в різних регіонах були одомашнені рослини і тварини. Заняття сільським господарством привело людство до осілості — ще одного великого перевороту. Сільське господарство дозволяло створювати запаси і переживати несприятливі часи, насамперед зиму (у певних регіонах).

Підсумок неолітичної революції — виникнення в деяких регіонах земної кулі ранніх землеробських суспільств. На їх основі виникають перші цивілізації і відбувається становлення ранньокласових суспільств.

Відтворююча економіка вже на перших етапах становлення характеризується таким обміном між людиною і природою, при якому людина стала вперше в історії створювати надлишковий продукт.

Селекція рослин, поливне землеробство привели до небувалих урожаїв, а згодом і до подальшого поділу праці. З’являються організатори виробництва, які здійснюють облік праці і розподіл її результатів. Виникнення і привласнення надлишкового продукту приводить до становлення нових форм власності, до переходу від колективістської форми власності до колективної, групової і приватної; до подальшого соціального розмежування суспільства. Нова організація виробничої діяльності (її ускладнення, поява нових управлінських функцій) також сприяє соціальній диференціації суспільства.