Определение жанра телевизионного произведения происходит не по одному какому-то признаку, но по всей их совокупности. Иначе говоря, жанровая принадлежность зависит от многих признаков. При этом следует помнить, что для журналистских жанров (информационных, аналитических и художественных) непременное, самоочевидное условие существования всегда, во всех без исключения случаях – документальность, невымышленность, фактичность материала.
Говоря о системе жанров, мы различаем три основных принципа подхода к изображению реальности, закрепленных соответственно в композиционной организации телематериалов.
Во-первых, группа жанров, выражающих стремление к простой фиксации реальности. Здесь автор идет за конкретным событием, явлением. Композиция таких материалов, их организация диктуются самим строем происходящего события. Это относится к информационным жанрам.
Во-вторых, тип сообщений, в которых автор анализирует реальные факты, явления в соответствии со своей творческой задачей. При этом композиция сообщения зависит не от фабулы события, но от замысла автора. Это жанры аналитической публицистики.
Наконец, в-третьих, сообщения, композиция которых зависит от образной системы, предложенной автором. При сохранении документальности материала автор пользуется средствами художественной выразительности вплоть до актерской игры. Такие сообщения относятся к жанрам художественной публицистики. Определяющим здесь является наличие образа, а сообщение и анализ фактов имеют второстепенное значение. Можно сказать, что очерк, эссе, зарисовка есть результат художественной организации фактического материала, тогда как аналитические жанры (комментарий, обзор, корреспонденция) не претендуют на образность, ограничиваясь анализом фактов, событий, явлений.
Очерк – пограничный жанр, он лежит между исследованием и рассказом (в литературоведческом определении последнего). От рассказа очерк отличается тем, что в нем отражаются события и факты, действительно происходившие в жизни, обычно с точным обозначением места и времени действия, реальных имен реальных людей. Жизненный факт-основа очерка.
Подобно тому, как репортаж составляет ядро информационной телепублицистики, очерк – ядро телепублицистики художественной. Подобно репортажному методу, метод очерковый распространяется и на другие жанры, становясь одним из главных в публицистическом творчестве. Очерк на телеэкране остается одним из наиболее сложных жанров публицистики, что как раз объясняется органичным сочетанием исследования документального материала и рассказа (эстетического освоения реальной действительности). Будучи построен на строго документальной основе (конкретность фактов, действительные герои, невыдуманные обстоятельства их отношений), очерк облекается в художественно обобщенную форму; для этого жанра характерны образность характеристик, значительная степень типизации. Из всех жанров публицистики очерк выделяется особым композиционным построением, близким к композиции драматических произведений, и в этом смысле он больше, чем какой-либо иной жанр телевизионной публицистики, драматургичен.
Если в репортаже обнаруживается очевидная фактичность, в обозрении – проблемность, аналитичность как проявление авторской позиции, то очерк соединяет все эти качества, сочетаемые с яркой образностью в подходе к жизненному материалу и стилю его изложения.
При всем многообразии очерка как жанра, обусловленного выбором изобразительных средств, тематикой, характером объекта, авторским замыслом, способом трактовки материала и т. д., главный предмет очерка почти всегда – человек (исключением можно считать научно-популярный очерк). Если в информации на первом плане – действие, свершение, а человек (его «носитель») обычно статичен, то в очерке он на авансцене событий. Иначе говоря, предмет очерка – не столько результат человеческой деятельности, сколько сам процесс деятельности и человек как субъект действия.
Даже в том случае, когда в центре очерка оказывается какое-либо событие, все же показ и рассказ ведутся автором с целью раскрыть на фоне событий характеры людей. Если репортаж – это история событий, то очерк – история характера. Поэтому наиболее распространенная разновидность жанра – портретный очерк, в котором автор прослеживает обстоятельства жизни своего героя, обнаруживает мотивы поступков, стараясь вскрыть глубинные личностные свойства (психологию, характер), а также социальный смысл деятельности. Здесь могут использоваться самые различные методы и приемы: длительное наблюдение, портретное интервью, «скрытая камера», архивные кадры.
Тематически и композиционно более всего отличается от портретного также весьма распространенный на телевидении путевой очерк. Если первый пристально и с разных точек зрения рассматривает отдельного человека, то для второго характерна смена объектов, нередко обостренная динамика повествования. Путевой очерк использует репортажный метод съемки, однако с его помощью решаются иные, чем в репортаже, задачи: события и факты не просто фиксируются, но осмысливаются под углом зрения автора, оцениваются, трактуются в свете его идейно-художественной позиции. Как известно, для художественной публицистики факт – не столько самоценный, сколько исходный материал для авторского творчества. Отсюда, и композиционное построение, не подчиненное «фабуле фактов», их свободный отбор и перегруппировка, а также особая монтажная стилистика (сопоставление, столкновение, ассоциативные сближения и пр.).
И текст (обычно закадровый) путевого очерка, разумеется, отличается от обычного репортажного комментария, преследующего информационные цели: в очерке он строится на образных сравнениях, насыщен познавательными элементами, содержит индивидуальные оценки, ведущие к глубоким обобщениям.
Стало быть, в путевом очерке, который внешне и тематически наиболее явно противостоит очерку портретному, сам автор оказывается тем центром, вокруг которого группируются факты, предметы, события. Его публицистические оценки, эмоциональные размышления, глубоко личное восприятие отснятого материала, наконец, талант являются решающими для определения той «меры типизации», уровня обобщения, с которыми мы справедливо связываем художественность телевизионной публицистики.
Очерк – отражение более или менее длительного временного процесса. Поэтому для экранного очерка, в отличие от литературного, одна из основных трудностей состоит в документальном отражении уже свершившихся фактов, т.е. изображение прошедшего. Не умея решить иначе эту проблему, теледокументалисты нередко прибегали к методу воссоздания событий, тех или иных ситуаций. Но для того чтобы результат в этом случае оказался успешным, чтобы на экране возникло не бледное правдоподобие, но подлинная правда жизни, требуются незаурядное мастерство, авторская и режиссерская фантазия, операторская изобретательность и обязательно соблюдение чувства меры, художественного такта. Зритель должен быть осведомлен, что перед ним воссоздание факта, имевшего место в прошлом. Инсценировка, выдаваемая за жизнь, противопоказана документальному экрану.
Для практики последних лет более актуален иной способ отражения документального материала – метод длительного наблюдения (так называемая «привычная камера» вместо «скрытой камеры»). Здесь предметом экранного изображений становится реальная жизнь в ее естественном течении, композиционно организуемая впоследствии (при отборе и монтаже) в соответствии с замыслом автора.
К сценарию очерка предъявляются самые высокие требования: о полном, тщательно разработанном сценарии можно говорить в применении именно к этому жанру. Работа журналиста здесь начинается с авторской заявки (либретто), позволяющей судить, во-первых, как о теме и объекте, так и об авторском подходе к ним, во-вторых, о возможностях экранного воплощения, об изобразительных средствах и методах, которые будут использованы для осуществления замысла.
Затем создается литературный сценарий, в котором подробно характеризуется объект очерка, предлагаемый характер и метод телевизионного исследования проблемы, содержатся описания героев, определяется композиционная структура всего произведения.
Очерк - жанр литературы, кино и ТВ, основанный на создании художественного образа документальными средствами. Как жанр ТВ относится к художественной публицистике. Пограничен с тематической (иногда портретной) корреспонденцией, отличается выраженной персонификацией подачи материала (авторством). Может служить формой подачи результатов журналистского расследования или напротив, появиться как побочный продукт журналистской деятельности, например, путевой очерк. (Вакурова, Моськовкин)
Сучасна портретистика.
Звичним є те, що портрет зараховують до художньо-публіцистичних жанрів, до нарису (є портрет-есе, портрет-зарисовка).
У центрі портретного нарису - людина. Не просто "робот", "істота", а людина з характером, з її духовністю, з конкретними вчинками, які розкриваються в суспільне значимих діях, конфліктних ситуаціях... Головна особливість нарису - розкриття духовного світу героя, окреслення його характеру". Портрет повинен розкрити людину, яка є центром осмислення, але політичний портрет має своїм центром політичну ситуацію, історичний портрет ставить у центрі епоху і час, культурологічний - буття культури. І хоч пріоритетною залишається людина й її духовний світ, проте точкою відліку мислення про людину є ситуація -політична, історична, культурна. Портрет потребує не тільки і не просто людини, портрет вимагає осмислення людини у системі, і система не меншовартісна у цьому поєднанні.
Нарис - це самостійний жанр публіцистики, в якому на документальній основі досліджуються важливі суспільно-політичні факти, явища, розкриваються події, в центрі яких є зображення людини.
Є й інше визначення портрета: " Портретний нарис оповідає про якусь цікаву людину, яка заслуговує на увагу... про життя і діяльність якої цікаво дізнатися глядачам. Мета портретного нарису - змалювати живі риси героя, сповістити про те нове, що він приніс до життя".
Які ж портрети ми маємо сьогодні?
1. Літературний портрет. Має безліч форм. Портрет-роман. Портрет-дослідження . Портрет-есе.
2. Політичний портрет. Посідає особливе місце у сучасній портретистиці. Є і формою аналізу політичної ситуації, і формою творення політичного образу-іміджу. Політичний портрет активно послуговується іншими жанрами: долучає розслідування, репортаж, інтерв'ю. Найчастіше політичний портрет це глобальний аналіз на основі значної сукупності фактів.
Розрізняються політичний портрет і портрет політика. Створюючи політичний портрет, автор зосереджує увагу на політичній характеристиці особистості. Портрет політика - це не обов'язково виклад його політичних поглядів і дій в динаміці. Духовний світ (внутрішній портрет) політика - його політичний світогляд, концептуальні підходи до проблеми влади, суспільства, особистості, участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту державної діяльності.
В політичному портреті людська індивідуальність поступається місцем політичному єству особистості, тобто основний бік твору - політика як основна, професійна форма діяльності..."
3. Історичний портрет. Подібно до портрета політичного історичний портрет користується різними жанровими формами залежно від мети та способу оповіді. Але слід пам'ятати, що ті портрети, які користуються історією лише як обрамленням, для створення духу, а не для відтворення минулого, скоріш належать до літературних портретів. Історичний портрет у своєму справжньому сенсі частіше долучається до аналітики. Сьогодні особливо популярні історичні портрети (штрихи до портретів, мемуар-портрети, інші форми).
4. Культурологічний портрет. За рейтингом популярності близький до політичного портрета. Із великою цікавістю аудиторії до світського життя зіркового Олімпу суспільства (співаків, артистів, режисерів, продюсерів і т. п.) виникла ціла низка портретів-зарисовок, які нічого спільного із нарисовими зарисовками не мають, окрім штрихової форми подачі та короткої форми. Ці портрети-зарисовки повідомляють зацікавлених читачів про найбуденніші, але найцікавіші для останніх відомості з життя Зіркового Світу, про звички, про вигляд, про спосіб відпочинку і т. д. Поряд з тим існують й серйозні культурологічні портрети, які користуються нарисовими чи аналітичними формами, висвітлюючи творчу діяльність представників культури.
5. Соціологічний портрет. Портрет рейтингів, графіків популярності тощо. Найнетрадиційніший серед портретів і найпопулярніший у період виборів, що демонструє своїх героїв у вигляді цифр., відсотків, таблиць.
6. Побутовий портрет, або портрет Простої людини.
Типовий нарисовий портрет радянських часів. Сьогодні стало не популярно говорити про звичайну, Просту людину, тому що сама вона стала не популярною для держави, не пріоритетною для державної ідеології. Але саме з цього типу портрета виріс класичний нарисовий портрет.
Різні тематичні напрями портретів вимагають різних жанрових форм.Сьогодні портретистика пішла значно далі нарису, переросла його, стала ширшою та самостійнішою. Можна навести класифікацію портретів за долученням інших жанрів. Портрет долучає: інтерв'ю, розслідування, репортаж, нарис, зарисовку, есе, фейлетон, памфлет.
Особливо популярним стає портрет-інтерв'ю. Чимало різноманітних видань послуговуються таким способом аналізу особистості, через її ж власні думки.
А ось що думають про портретистику іноземні дослідники. У французькому збірнику жанрів "Гід журналіста" портрет знаходимо серед аналітичних жанрів. Визначення дають таке: "Портрет є публіцистичним жанром, який об'єднує елементи репортажу, розслідування, інтерв'ю та аналізу. Він має довільну форму викладу й може змінювати свій обсяг" .
Французькі журналістикознавці дають такі характеристики портрета:
" 1. Добре виписаний портрет має залишати у глядача враження, ніби він особисто познайомився з людиною, ім'я якої йому давно відомо.
2. Персонаж портрета має бути присутнім з перших хвилин і не зникати до кінця. Розповідь має містити багато цитат, сценок з життя, влучних зауважень.
3. Жанр передбачає, щоб автор зустрічався з персонажем особисто, а попередньо назбирав на нього гарне досьє...
4. Виписати портрет - це відшукати ті риси, які максимально точно окреслюють персонаж...".
Є принаймні три корисні аспекти в іноземному досвіді:
- портрет виокремлюється як самостійний жанр у системі жанрів;
- портрет аналізує, належить до аналітичних жанрів;
- портрет долучає інші жанри.
Характеристики, притаманні вітчизняним портретам:
- сучасний портрет перестав бути тільки нарисовим,
- сучасний портрет став і аналітичним;
- сучасний портрет є самостійним жанром.
Найзагальнішим визначенням сучасного портрета може бути таке: Портрет - самостійний жанр у системі журналістських жанрів, який аналізує особистість, індивідуальність людини на тлі історичної, соціальної, політичної, культурної дійсності. Портрет використовує різні жанрові форми (нарис, есе, зарисовка, стаття, розслідування), переймаючи їх особливості.
Нарис- дайджест
Нарис - жанр, який знаходиться між дослідженням і розповіддю. Від розповіді нарис відрізняється тим що в ньому відображаються події і факти, що дійсно відбувалися в житті, звичайно з точним позначенням місця і часу дії, реальних імен і реальних людей.
Життєвий факт - основа нарису.
Як репортаж ядро інформаційної телепубліцистики, так і нарис - ядро художньої телепубліцистики, нарисовий метод розповсюджується і на інші жанри.
Нарис - жанр художній. Історія його дуже з далека. Найперші нариси йдуть у світ людського дитинства. До нас дійшли, як перші приклади нарису, біографічні нариси про великих - царях і полководцях, про мислителів, про мужів учених, про поетів стародавньої Греції, стародавнього Риму.
( Біо - життя, Графіо - опис = все разом БІОГРАФІЯ)
Стародавні «життєописувачі» великих не прагнули описати документально всі перемоги або подвиги свого героя. Вони ШУКАЛИ ХАРАКТЕРНІ РИСИ, через які і подавали характер і незвичність людини.
Словом, пра-нарис якраз і дійшов до нас не як ХРОНІКА життя великої людини свого часу, а як ЛЮДИНА як така.
Це робота істориків писати ХРОНІКИ. А біографи - писали ХАРАКТЕРИ.
(Характер - прикмета,риса,особливість)
Звідси,вочевидь,від РИСИ, - НАРИС.
Скажімо, ми можемо не пам'ятати подвиги якогось Кая Юлія Цезаря. А те, що він умів робити кілька справ одночасно, це ми запам'ятали. І тепер, коли нас хтось квапить ми говоримо: - Я не Кай Юлій Цезарь, щоб робити відразу і те, і інше...
Але ж Кай Юлій Цезарь підкорив мало не пів-світу і прославився перш за все своїми військовими подвигами...
Але БІОГРАФ його залишив нам ОДНУ,напевно,спеціально підкреслену рису цього Кая Юлія. Чим і відобразив оного в історії людства...
Напевно, той стародавній наш колега свідомо вибрав саме цю рису характеру. Як сьогодні могли б вибрати ми, описуючи будь-яку людину. І точність вибраної риси залежить від нас...
Але повернемося до НАРИСУ.
Є ХРОНІКА. Це коли ми ПОВІДОМЛЯЄМО про факт або факти, про подію. І повідомивши, можемо піти далі - КОМЕНТУЄМО, АНАЛІЗУЄМО,ПРОГНОЗУЄМО...
Тобто, переходимо до ПУБЛІЦИСТИКИ - це коли ми шукаємо ЗВ'ЯЗКІВ між фактами і подіями, не тільки інформуючи, але з'ясовувавши закономірності, вичисляючи випадковості. Ми шукаємо ТИПОВЕ...
(Тіпос - слід, відбиток, форма, модель - те, що повторюється)
А, у принципі, ми шукаємо знайомої ЗАКОНОМІРНОСТІ. І якщо не знаходимо - буваємо спантеличені або обрадувані. А от справжні дослідники - у нестямі від щастя, коли знаходять щось типове у дослідженнях чогось нового.
Але ми - художники. І це не наше завдання...Хоча, як сказати?
Ось сьогодні особисто мені хотілося б не тільки анекдотів про НОВИХ РОСІЯН (або українців),а...чогось художнього. Адже дещо в образі НОВИХ РОСІЯН вже прояснилося. Но,поки що ,немає художника, який би НАМАЛЮВАВ цей тип...
Таким чином ми підійшли до думки, що нарис - це теж публіцистика, але вже ХУДОЖНЯ.
Як на мене, то нарис - він...десь...між ДОСЛІДЖЕННЯМ і РОЗПОВІДДЮ. Опора, зрозуміло, на факт, на документальність, на документ. Але документ цей освоюється образно.
Був свого часу такий письменник Максим Горький. Він вважався майстром нарису. Так от, Горький відмітив: “Факт - це ще НЕ ВСЯ ПРАВДА. Факт - сировина з якої слід виплавити СПРАВЖНЮ ПРАВДУ. Адже не станемо ж ми варити необскубану курку?! Так і факт. Коли його докладно обскубаєш і приготуєш, тоді і одержиш ХУДОЖНЮ ПРАВДУ.”
Отже, художня правда.
Кажуть, саме цим і займається НАРИС.
Здається, я вже говорив, що НАРИС - це тільки у нас. За кордоном, в світі, в Європі нарису, як такого, немає. Є ЕСЕ. Що у приблизному перекладі означає : “СПРОБА”, “НАМІР”.
Але завдання у есе і нарису схожі - художнє осмислення, художня правда.
А те, що нарис має документальне коріння - свідчать його прямі родичі: новина, репортаж, інтерн»ю, коментар, огляд, замальовка, нарис. Ось такий ряд: від факту, через його коментування, до його художнього осмислення.
Далі.
Нарис - річ документальна. Його основа - факт або подія. Можливо, дуже камерна подія. А основні дійові особи в події або факті - люди. Або ЛЮДИНА.
Тут зв'язка: СПРАВЖНІ ЛЮДИ, СПРАВЖНІ ПОДІЇ.
Нарис, як ми домовилися, - жанр не новий. А ось ТЕЛЕНАРИС - це щось, що народилося не так давно. І тут винен не нарис, а телебачення...
Ми дуже часто говоримо про СПЕЦИФІКУ ТЕЛЕБАЧЕННЯ...
Що це? - А кожен бачить цю специфіку по-своєму. Грубо кажучи, ЕКРАН має свої закони. Звідси і специфіка...
Але це окрема розмова. Про специфіку. А теленарис – це ЕКРАННІ ОБРАЗИ.
Декілька слів про образ. Скажімо, є у вас ТЕЛЕОБРАЗ... НАРОДНОГО ДЕПУТАТА?
Ще простіше - ОБРАЗ “НОВОГО РУСЬКОГО”? Ну, хай...анекдотичний...
Отже, анекдотичний “новий руський”.
( Давайте серію анекдотів - і складемо “образ”)
Ні. Телеобраз це щось інше. Але - схоже...
Проте, теленарис. Як і нарис взагалі, теленарис піддається деякій умовній КЛАСИФІКАЦІЇ:
ДОРОЖНІ НАРИСИ
ІСТОРИКО-БІОГРАФІЧНІ
ПОРТРЕТНІ
ПРОБЛЕМНІ
Потрібно відмітити відразу: ЧИСТОТИ ЖАНРУ - НЕМА. Скажімо, дорожній нарис може бути виконаний в стилі репортажу.
А портрет – чому б - не інтерв'ю?
Але, головне, - в центрі нарису - ЛЮДИНА. Навіть тоді, коли конкретної людини немає.
Але, найчастіше, ЛЮДИНА.
Сьогодні нарис, як такий, як жанр, рідко кого цікавить на телебаченні. Його просто ВИКОРИСТОВУЮТЬ. Навіть неусвідомлено. А добре-б чітко знати, що ти займаєшся саме НАРИСОМ.
А зараз, уявіть собі, що я зняв нарис про київську вулицю...Між нами, якщо знімати нарис про вулицю, то хіба обійдешся без людей, навіть не знімаючи їх? Адже вулицю і задумано, і побудовано, і обжито, і рисами наділено саме людиною. І якщо її немає в кадрі - тільки вулиця і будинки - все одно ця ЛЮДИНА - Є.
Нарис на телеекрані залишається одним з найбільш складних жанрів публіцистики, що якраз пояснюється органічним поєднанням дослідження документального матеріалу і розповіді. Будучи побудований на строго документальній основі (конкретність фактів, дійсні герої, невигадані обставини їх відносин), нарис вдягається в художньо узагальнену форму; для цього жанру характерні образність характеристик значний ступінь типізації.. З усіх жанрів публіцистики, нарис виділяється особливою композиційною побудовою, близькою до композиції драматичного твору, і в цьому сенсі він більш, ніж який-небудь інший жанр телевізійної публіцистики, драматургічний.
Тип –грецьк.- зліпок, форма, зразок. Зразок, модель групи предметів. Літературний образ, який в узагальненій формі має в собі певні риси вдачі, зовнішності і т.п.
Типовий – характерний для цілого ряду – людей ,машин, явищ. Типаж – особа з характерною зовнішністю, яка може служити моделлю для художника. Типізація – художнє узагальнення певних життєвих явищ, одна з особливостей творчого методу літератури і мистецтва.
Якщо в репортажі виявляється очевидна фактичність, в огляді — проблемність, аналітичність як прояв авторської позиції, то нарис сполучає всі ці якості, що поєднуються з яскравою образністю у підході до життєвого матеріалу і стилю його викладу.
При всьому різноманітті нарису як жанру, обумовленого вибором образотворчих засобів, тематикою, характером об'єкту, авторським задумом, способом трактування матеріалу і т. д., головний предмет нарису майже завжди — людина (виключенням можна вважати науково-популярний нарис). Якщо в інформації на першому плані — дія, звершення, а людина (її «носій») звичайно статична, то в нарисі вона на авансцені подій. Інакше кажучи, предмет нарису не стільки результат людської діяльності, скільки сам процес діяльності і людина як суб'єкт дії.
Навіть у тому випадку, коли в центрі нарису опиняється яка-небудь подія, все ж показ і розповідь ведуться автором з метою розкрити на тлі подій характери людей. Якщо репортаж — це історія подій, то нарис - історія характеру. Тому поширений різновид жанру — портретний нарис, в якому автор простежує обставини життя свого героя, виявляє мотиви вчинків, прагнучи розкрити глибинні особові властивості, (психологія, характер) а також соціальний сенс діяльності. Тут можуть використовуватися різні методи і прийоми: тривале спостереження, портретне інтерв'ю, «прихована камера», архівні кадри.
Портрет – франц. – Зображення обличчя людини або групи людей в живописі,,скульптурі або фотографії. Зображення зовнішності людей – будь-якими засобами мистецтва.
Тематично і композиційно понад усе відрізняється від портретного також вельми поширений на телебаченні подорожній нарис. Якщо перший пильно і з різних точок зору розглядає окрему людину, то для другого характерна зміна об'єктів, нерідко загострена динаміка оповідання. Подорожній нарис. використовує метод репортажної зйомки, проте з його допомогою розв'язуються інакші, ніж в репортажі, завдання: події і факти не просто фіксуються, а осмислюються під кутом зору автора, оцінюються у світлі його ідейно-художньої позиції.
Композиція – лат. – складання, створення – Побудова художнього твору, обумовлена змістом, характером і призначенням
Фабула – лат. – виклад - Короткий зміст .подій і дій в художньому творі, викладений в певній послідовності і взаємозв'язку.
Як відомо, для художньої публіцистики факт не стільки самоцінний, скільки початковий матеріал для авторської творчості. Звідси і композиційна побудова, підпорядкована “фабулі фактів”, їх вільний відбір і перегрупування, а також особлива монтажна стилістика (співставлення, зіткнення, асоціативні зближення і т.п.)
І текст (звичайно закадровий) подорожнього нарису, зрозуміло, відрізняється від звичайного коментаря, репортажу, що має на меті поінформувати. У нарисі він будується на образних порівняннях, насичений пізнавальними елементами, містить індивідуальні оцінки, що ведуть до більш глибоких узагальнень.
Нарис - віддзеркалення більш - менш тривалого часового процесу. Тому для екранного нарису, на відміну від літературного, одна з основних труднощів полягає в документальному віддзеркаленні фактів, що вже відбулися, тобто зображення того, що пройшло. Не уміючи вирішити інакше цю проблему, теледокументалісти нерідко вдавалися до методу відтворення подій, тих або інших ситуацій”. Але для того, щоб результат в цьому випадку виявився успішним, щоб на екрані виникла не бліда правдоподібність, а справжня правда життя, потрібні неабияка майстерність, авторська і режисерська фантазія, операторська винахідливість і обов'язково дотримання відчуття міри, художнього такту. Глядач повинен бути обізнаний, що перед ним відтворення факту, що мав місце у минулому. Інсценування видаване за життя, протипоказане документальному екрану.
Для практики останніх років актуальніший інший спосіб віддзеркалення документального матеріалу — метод тривалого спостереження (так звана «звична камера») замість “прихованої камери». Тут предметом екранного зображення стає реальне життя в його природній течії, композиційно організовуване згодом (при відборі і монтажі) відповідно до задуму автора.
Документальний – те, що має (мало) місце в житті. Документальний фільм – матеріал створений зйомками дійсності.
До сценарію нарису пред'являються найвищі вимоги: про повний, ретельно розроблений сценарій можна говорити в застосуванні саме до цього жанру. Робота журналіста тут починається з авторської заявки (лібретто), що дозволяє судити. по-перше, як про тему і об'єкт, так і про авторський підхід до них, по-друге, про можливості екранного втілення, про образотворчі засоби і методи, які будуть .використані для здійснення задуму.
Потім створюється літературний сценарій, в якому детально характеризується об'єкт нарису, пропонований характер і метод телевізійного дослідження проблеми, містяться описи героїв. визначається композиційна структура всього твору.