48. Рецепція революції у творі м. Куліша «патетична соната»

П"єса М. Куліша "Патетична соната", на одностайну думку дослідників, справді виняткове явище в українській драматургії як спроба поєднати в єдине ціле рух, музику, слово. Свою назву твір дістав від однойменної славнозвісної сонати великого Бетховена.

Матеріалом для твору послужили бурхливі події революції і громадянської війни 1917-1919 років. За своєю суттю вони так відповідають настрою сонати - настрою шукань, поразок і перемог! У центрі дії - образ талановитої піаністки Марини, яка на роялі дає "світлий роздум бунтарського духу", а в буденному житті під іменем Чайки відстоює самостійну Україну. Грою дівчини захоплюється поет і мрійник Ілько Юга, який бентежно кохає її, "вірить у Петрарку і вічну любов". Він сам учиться грати на геліконі, прагнучи досягти таких висот майстерності, щоб гасити зорі на небі. Його духовною сонатою стає шлях від мрійництва до очищення і спокути. Небайдужий до музики і батько Марини - добрий, щирий і трохи смішний Ступай-Ступайченко, який вагається у своїх ідейних переконаннях - до якого ж табору постати: самостійників, соціалістів чи більшовиків. Проте він твердо знає, що хоче бачити Україну вільною, незалежною? "Нехай і радянська - аби тільки була українська республіка: на червонім дві стьожечки вити- жовту і блакитну". У своєму захопленні усім національним старий вчитель думає, що автор "Патетичної сонати" мав би бути українцем, а на заперечення доньки вперто відповідає:" Значить , мати була українка".

Таким чином, образність і мотиви "Патетичної сонати" зумовлюють композицію п"єси, її ритм і тональність. Побудова твору своєрідна. Автор зізнається, що це спогади його романтичного друга, нині уже покійного Ілька Юги. Його "я" - головна особа п"єси, композицію якої складає щоденник героя, його листи до коханої, ліричні відступи.

Сто тридцять листів написав юнак до Марини і знищив їх, бо ніяк не наважиться перетнути той невеликий простір, що розділяє їх помешкання. Коли ж молодий закоханий мрійник зважується переступити поріг заповітних дверей, то бачить офіцера, який на колінах просить у дівчини посвяти в лицарі і цілує край її сукні. Для Ілька руйнується світ:"Навіть сонце на небі вже не сонце, а якийсь жовтогарячий пластир на рані. Скрізь запалення і біль". Марина , як і кожна молода дівчина, вірить у незвичайне кохання, чекає його. Але природний потяг своєї душі вона підпорядковує ідеї, і її серце схиляється до Андре пероцького, який лише удає, що вболіває за Україну: "Поет, можливо, завоює твою душу, цілий світ, але жодного кілометра території, моя Жанно Д"Арк..." Під час повстання більшовиків Ілько рятує Андре в ім"я свого вічного кохання. Але це було фатальним кроком: молодий Пероцький забуває про свою обіцянку служити вільній Україні, він бере участь у білогвардійському заколоті. Оврам розстріляний, Зінька також, Настя збожеволіла. Влада переходить до більшовиків - Марину заарештовують, вона гине від руки Ілька Юги. гине і сам поет. Гине вчитель Ступай-Ступайченко, в передсмерті миттєвості міркуючи - з якого боку куля. Цей калейдоскоп смертей творить не тільки трагічний пафос п"єси, а й увиразнює думку драматурга про те, що його сучасник - постать глибоко трагічна, яка не може самореалізуватися в умовах існуючої системи. М. Куліш переконаний: немає на світі таких ідей, які б дорівнювались вартості людського життя. Інша стилізована ознака п"єси полягає в тому, що мова її персонажів нагадує музику - інтонаціями, ритмами, підтекстом. Наприклад, монолог Ілька: "Ви граєте сьогодні щось нове, що саме - не знаю, але ця музика напевно ж про юнака, що мчить конем степами, шукає країни вічного кохання. Там у голубих вікнах дівчина самітна: ліву брову трошки ломить, як усміхнеться, очі голубі..."

Своєрідним - символічним - є час і простір п"єси. Дія відбувається від Великодня до Великодня (за винятком останніх епізодів "Патетичної сонати", позбавлених часово-просторової конкретики).

П"єса М. Куліша засуджує пріоритет класових цінностей над загальнолюдськими, засуджує суспільство, засноване на крові, сльозах, руїні.