Зміст Вступ

."Ромео і Джульєтта" є п'єсою про молоду любов. Немає іншого твору, настільки добре передавального поривчасту, ідеалістичну пристрасть молодих сердець. Герой і героїня - не чудові нічим, окрім як страшною силою їх взаємної любові. Читачі, хто вже був закоханий, можуть знайти в п'єсі представлення їх почуттів, що ідеалізується, а ті, хто не знайомі з любов'ю, обов'язково захочуть її появи.

Загальне очікування досконалої романтичної любові, союзу фізичного бажання з самовідданою самовіддачею, знаходить повне вираження в п'єсі, і як сказав Георг Брандес, "створює велику любовну трагедію всього світу".

По-різному в різні часи постановники підносили глядачеві знамениту трагедію. Бувало, що в Ромео і Джульєтті прагнули знайти ідеальну суть, не створену для нашого світу.

А бувало, що їх бачили справедливими жертвами власних чуттєвих пристрастей - для науки тим, хто йшов проти волі старших, проти традицій. Це, звичайно, дві крайні позиції в тлумаченні образів шекспірівських закоханих, але вони були в ходу досить довгий час.

Ще одним каменем спотикання для багатьох режисерів стало, визначення правильного поєднання комедійних і ліричних елементів в постановці п'єси, а також досягнення найбільш вірного співвідношення між лініями ворожнечі і любові.

Автором проекту у Театрі імені Франка,став режисер і сценограф Валентин Козьменко-Делинде – це один з тих художників, які в середині 80-х років відкривали для українського мистецтва нову театральну естетику.

Він є постановником, зокрема, таких знакових спектаклів, як "Сон в літню ніч" У. Шекспіра, "Кар'єра Артуро Уи" Б. Брехта, "Сни за кобзарем"("Київська пектораль" в п'яти номінаціях) . У 90-х роках Валентин Працював в МХАТе імені Антона Чехова під керівництвом Олега Єфремова.

Хоча до «Ромео і Джульєтти» режисер прийшов не відразу, адже ставити Шекспіра означає йти на ризик. Занадто високий авторитет його імені, занадто складно пробитися до споконвічного авторського задуму через нашарування безлічі інтерпретацій і критичних тлумачень. Та,він ризикнув і ось на сцені в котре з’явилася нова вистава.

1.Робота режисера з текстом п’єси.

Вистава цілісно задуманий і виконаний твір театрального мистецтва,який має творчий задум і план. Вистава об’єднує в єдине художнє ціле всі елементи театрального мистецтва. Єдність-вистави це наслідок єдності задуму,плану,методу,стиль,ансамблю. Вистава здійснюється колективом учасників під керівництвом режисера,творця задуму і плану постановки. Задум і режисерський план визначаються ідеєю,темою і сюжетом п’єси. Вистава починається з п’єси. П’єса являє собою літературний твір і існує незалежно від театру. Театр в результаті тривалої роботи дає тлумачення п’єси і перетворює її на виставу –новий твір мистецтва.

Завдання режисера,як відомо,є розкриття ідеї автора, його зверх задачі,донесення до глядача в живих і яскравих образах основної думки драматурга.

Текст п’єси-основа вистави.

Валентин Козьменко-Делінде в своїй інтрапритації безсмертної п’єси У.Шекспіра вирішив працювати з класичним текстом ,хіба що під час вистави актори імпровізували,хоча це не впливало на виставу у було доречно в дусі епохи. Режисер, вважає що фінал сумної історії, що трапилася у Вероні років чотириста тому, інакшим бути просто не може — такі закони жанру. За великим рахунком, це єдине табу у трактуванні трагедії між Монтеккі та Капулетті, а значить, простір для творчої самореалізації можна вважати неосяжним. В виставі дотримано авторську пропозицію,щодо часу і місця дії.