Міністерство культури України
Київський національний університет театру кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого
Звіт про проходження практики
Студентки групи ТЗН1 Ковшевацької Ярославни Валеріївни
Керівник курсу
Фіалко В.О.
Керівник практики Куріцин Б. О.
Київ 2012
План
-
Загальний звіт про проходження практики
-
Історія театру
-
Есе-екскурсія «Волшебный мир по ту сторону рампы»
-
Відомості про трупу театру
-
Аналіз репертуару театру
-
Особливості роботи літ. частини
-
Рецензії на вистави різних авторів
-
Рецензія на виставу «Цинічна комедія»
-
Характеристика від керівника практики Куріцина Б. О.
-
Перелік використаних джерел
Загальний звіт про проходження практики
Я – Ковшевацька Ярославна Валеріївна проходила практику на базі Київського національного театру російської драми імені Лесі Українки з 1-го по 13-те лютого 2012 року.
Протягом практики я ознайомилася з документальним матеріалом історичної бази архіву музею театру, як то статті і публікації про видатних діячів театру, історичні статті, репертуар театру за різні роки.
В процесі цієї роботи ми з групою також принесли практичну користь музею частково систематизувавши матеріали у хронологічному порядку і склавши їх перелік.
Я ознайомилась з будівлею театру та його цехами. Нам було проведено екскурсію, яка враховувала в себе огляд сцени, бутафорського, та гримерного цехів.
Про устрій сцени я дізналася наступне:
-
Одежа сцени – завіса, куліси, падуги, задник.
Завіса в театрі - це одночасно і технічний устрій, і декорація. Завіса необхідна театру для тимчасової оптичної ізоляції сцени від залу в момент зміни сценічної обстановки. Таким чином, з одного боку завісу служить для перекриття сцени, а з іншого - позначає початок і кінець сценічної дії.
Куліси (франц. coulisse, від couler — ковзати), плоскі частини театральної декорації (м’які або натягнуті на рами), росташовані по боках сцени паралельно чи під кутом до рампи.
Падуга — частина декоративного оформлення сцени. Являє собою смугу тканини, підвішену на штанзі чи на тросі. Падуга маскує верхні механізми сцени.
Арлекин — падуга, розташована перед основною завісою.
За́дник (англ. backdrop или backcloth) — частина театральної декорації, задня фонова завіса, як правило, з тканини, з перспективним зображенням, що означає місце дії.
-
Планшет сцени має такий поділ – авансцена, перший план, другий план, третій план і так далі, ар’єр сцена.
-
Червона лінія – лінія завіси.
-
Театр ім. Лесі Українки – один з небагатьох театрів у якому відстань від входу у залу до червоної лінії дорівнює відстані від червоної лінії до ар’єр сцени.
-
Діаметр оборотного кола у театрі російської драми 17 метрів.
-
Освітлення сцени поділяється на внутрішнє та виносне (у театрі ім. Лесі Українки це софіти).
-
Одежа сцени закріплена на штанкетах.
Також ми оглянули декорації, що зберігаються у «карманах», або, як кажуть у цьому театрі «декорационный сарай».
Ми ознайомилися з роботою літературної частини театру, та з обов’язками інших співробітників.
Окрім цього я ознайомилася з історією театру та складом трупи.
В цілому практика пройшла успішно. Я дізналась багато нового про внутрішній устрій театру, склала певне враження про роботу його цехів, торкнулася, так би мовити, практичної частини театрознавства.
Історія київського національного театру російської драми імені Лесі Українки
Хроніка становлення театру:
1891 – видатний російський актор, режисер, антрепренер Микола Соловцов створив у Києві «Товариство драматичних артистів» (згодом – театр «Соловцовъ») і до кінця життя керував ним.
15 березня 1919 року – театр Соловцова була націоналізовано, він дістав назву Другий театр Української Радянської Республіки імені В. І. Леніна.
1926 рік – рішенням Київського окружкому у нестоличному тоді ще Києві організовано Державний російський драматичний театр. 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший театральний сезон.
1941 рік – театру надали ім’я Лесі Українки.
1946 рік – театр нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.
1966 рік – театр одержав звання академічного.
1994 рік – театр очолює народний артист України Михайло Рєзникович. Того ж року театр отримав статус національного.
Уривок зі статті на сайті театру
Офіційна біографія Національного Академічного Театру Російської Драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому було організовано в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон.
Проте коріння театру йде в ХIХ століття, у ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і їм стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру. Свої перші спектаклі трупа М. Соловцова показувала саме в цьому приміщенні, де і сьогодні працює Театр імені Лесі Українки. Ця будівля увійшло в історію під назвою "Будинок Бергоньє".
Старі театрали до цих пір згадують спектаклі Театру імені Лесі Українки, що стали його легендою: "Живий труп" Л.Толстого з неповторним М.Романовим, "Мораль пані Дульської" Г.Запольской і "Дерева вмирають стоячи" А. Касони з блискучим дуетом Євгенії Опалової і Віктора Халатова, "Варшавська мелодія" Л. Зоріна з чудовою Адою Роговцевою, "Добряки" Л. Зоріна з іскрометним Юрієм Мажугою, "Насмішкувате моє щастя" Л. Малюгіна з прекрасними акторськими роботами Миколи Рушковського, Вячеслава Єзепова, Лариси Кадочникової, Ади Роговцевої, Ізабелли Павлової, Сергія Філімонова, "Переможниця" А. Арбузова з прекрасною Валерією Заклунної, "Казка про Моніку" С.Шальтяніса з початківцями Любов'ю Кубюк, Анатолієм Хостікоєвим, Олександр Ігнатуша, і вже, звичайно, фаворит п'ятнадцяти театральних сезонів - комедія Про . Уайльда "Як важливо бути серйозним" з цілим сузір'ям акторських імен.
Есе-екскурсія
«Волшебный мир по ту сторону рампы»
Театр начинается с вешалки… Для тех кто входит в его здание через парадные двери. Вот он – дом, выстроенный помещиком Бергонье более 120-ти лет назад, манит зрителя в свои стены яркими афишами и бегущей строкой анонса над массивной дверью светлого дерева. Когда зажигаются вечерние огни, сюда со всего Киева стекается толпа, жаждущая зрелищ. А утром…ну ладно не будем преувеличивать, почти днём, часов так в одиннадцать, когда у парадного входа пусто, за исключением редких прохожих, за угол театра сворачивают неприметные тени. Мужчины, женщины улыбчивые и раскрасневшиеся от мороза открывают прозрачные пластиковые двери и исчезают за ними в мире не доступном для глаз обывателя.
Театр начинается с проходной… Настоящий пропускной пункт, похожий я видела на заводе, с вращающимся ролетом. Здесь есть и вахтёрша, и охранник и гардероб с гардеробщицей внутри вот только все они не совсем обычные. Здесь не увидишь стариковских валенок и тужурок, женщины одеты изящно, на шеях висят красивые бусы, волосы аккуратно уложены. Да и разговоры здесь ведутся необычные – не обсуждаются политики и несносная современная молодёжь, беседы здесь всегда ведутся об искусстве. Как прошла вчера премьера? У режиссёра такого-то появились в работе новые краски – это потому что от него ушла жена. Актриса такая-то сорвала на репетиции голос. А её сын – молодой актёр такой-то, наконец, получил главную роль.
Там за проходной извилистые коридоры – целый лабиринт дверей и лестниц: артистические комнаты, кабинеты дирекции, музей, архив, комнаты уборщиц… Вот бутафорский цех. Здесь волшебники в синих рабочих костюмах создают декорации и реквизит. Создают буквально из ничего целые города, дома, жизни. Здесь не услышишь обычного мастерового крепкого словца – здесь сотворятся чудо. Ведь каждый сделанный в этом цеху предмет имеет свою историю, свою жизнь. У него есть характер, он создают настроение. От того как он будет выглядеть зависит по сути ход спектакля! Шутка ли, сядет принцесса на трон или на пошарпанную табуреточку? Джульетта выйдет на венецианский балкон, или на зарешёченную тюремную террасу? Пахнет в этой комнате, полной света, свежей древесиной, краской и волшебством.
За очередным хаосом ступенек и коридоров комната гримёров - лаборатория превращений и метаморфоз. Большие зеркала в деревянных рамах, утыканные по кругу белыми лампочками. Стулья как в парикмахерской. Под зеркалами тумбы, а на них целая армия кисточек, колбочек, баночек. В центре комнаты стоят деревянные болванчики, на них парики, бороды, усы и брови. Хозяйки этой магической лаборатории – две прекрасные феи улыбчивые с лучистыми добрыми глазами.
- Театральный гримёр это не визажист, не парикмахер. Гримёрный цех – он, как трость для образа актёра. Без него герой вроде как хромой, неполноценный. И здесь мало знать основы макияжа. Ведь актёр будет работать не на улице – на сцене. А там и свет особый и ракурс зрительского взгляда. Всё это нужно учитывать чувствовать. Такому искусству научится можно только у мастера! (к слову наши феи учились у Доры Каземировны Балембы). Театр – это команда, и ничего кроме команды! Человек с большими амбициями в театральные гримёры не пойдёт. У нас звёзды, только актёры!
И вот наступает время ступить на святая святых театра – сцену. То место куда собственно и выходят «звёзды-актёры» блистать перед зрителем, алтарь на котором свершаются жертвоприношения искусству, магическое зеркало в котором отражается вся наша жизнь.
Сцена предстаёт перед нами совсем не такой, какой мы привыкли видеть её из зала – одежда её поднята, а посреди, свисает одинокий штанкет, видимо опущенный, чтобы закрепить какие-нибудь декорации. Удивительно! Сцена кажется гораздо больше зрительного зала, а ведь когда ты сидишь в кресле во время спектакля думается тебе, что это сцена не большая, а вот зал… И каждое место прекрасно видно, а значит прекрасно видно каждого зрителя! Вот такой странный оптический обман.
Но это ещё совсем не конец. В театре, как в утробе огромного зверя ещё множество сосудов и органов. Да, да! Не кабинетов, не отделов, а именно органов – частей тела. Ведь театр – это живой организм, состоящий из множества неприметных улыбчивых теней раскрасневшихся от мороза!
