Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Освітологія хрестоматія

.pdf
Скачиваний:
179
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
4.02 Mб
Скачать

РОЗДІЛ І. Філософія освіти

виходу з кризової ситуації мають здійснюватися, в першу чергу, на теренах філософії освіти. <…>

Традиційний підхід до філософії освіти, започаткований насамперед англо-американською філософською думкою, є досить формальним і спрощеним. Філософія освіти розглядається як галузь конкретно-філософського знання, як прикладна філософія. Її завдання

– це використовувати (прикладати) загальні філософські положення для вирішення загальних та конкретних проблем освіти. Відтак філософсько-освітні дослідження в основному фокусуються на аналізі успішності чи невдачі застосування тих чи інших філософських ідей в освітній діяльності. Розгорнута критика прикладного тлумачення філософії подається багатьма західними вченими, особливо тих її аспектів, що пов'язані з «ситуативною філософією» та «професійним редукціонізмом».

У сучасній філософській практиці на Заході термін «філософія освіти» вживається вже зовсім не як синонім просто «філософської думки у сфері освіти», а в тому ж значенні, що й терміни «філософія фізики», «філософія науки» тощо. На відміну від невизначеної різноманітності філософських думок з приводу освітніх проблем термін «філософія освіти» пов'язується з певною системністю, яка в даному випадку не просто переноситься із загальної філософії, але формується у взаємодії з нею як особливий тип філософської системності, що спеціалізується у зв'язку з освітою.

Загальний смисл конституювання філософії освіти на системних засадах виражається в тому, що остання зі сфери загальних роздумів та первинних форм узагальнення та обґрунтування конкретних напрямів педагогічної практики переводиться у простір багатогранних міжсистемних взаємодій, де тільки й може когнітивно інституюватися будь-яка галузь філософського знання. Адже світоглядний та методологічно-концептуальний смисл філософських категорій розкривається не стільки в рамках окремих систем знань, скільки у міжсистемному полі їх взаємодії. Саме в такому полі філософські категорії розкриваються як загальні, а філософія освіти може виконувати свої узагальнюючі функції по відношенню до різноманіття сучасної освітньої теорії та практики, створюючи спільний фундамент для інтеграції цього різноманіття.

251

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Сучасна вітчизняна філософія освіти значною мірою йде по шляху розвитку, вже пройденому західною наукою. Принципові відмінності у цей процес вносить відсутність практики філософського та наукового плюралізму, неналагодженість ринкових механізмів технологічного функціонування освітньої сфери і освітніх досліджень та специфіка філософської традиції. <…> На сьогоднішній день можна виділити кілька цілком сформованих методологічних позицій у царині філософії освіти, що слугують концептуальною базою практичних філософськоосвітніх досліджень і різноманітних педагогічних практик.

Найнижчий рівень пов'язаний з підходом, коли філософія освіти розглядається як просто роздуми про пріоритети та сутність освіти як інституту розвитку культури. Зараз, однак, ця точка зору має розповсюдження лише в офіційно-публіцистичних та популярних працях, а в рамках серйозних наукових досліджень практично не зустрічається.

Прямо протилежною даному підходу є позиція ряду авторів, які розглядають філософію освіти як галузь прикладних філософських знань, посилаючись насамперед на домінування відповідного «практично-філософського» підходу на Заході. <…>

Ще один підхід являє собою інтерпретацію філософії освіти і не як філософії, і не як окремої науки, а як гранично широкої рефлексії над освітою та педагогікою, що використовує підходи та знання всіх рефлексивних дисциплін – методології, філософії, аксіології, історії, культурології. <...> У даному випадку філософія освіти виступає фактично як теоретична педагогіка найвищого рівня узагальнення, щось типу метапедагогічної теорії над педагогічною практикою.

З нашої точки зору, думка про інтегративний (міждисциплінарний) характер філософії освіти є однією з найпродуктивніших для розуміння її природи. Об'єднуючою основою при цьому є філософська рефлексія щодо цілком певного предмета – сучасної системи освіти, закономірностей її розвитку та способів функціонування в інформаційному суспільстві. Позбавлена прив'язки до педагогічної теорії, ідея міждисциплінарної природи відкриває можливість когнітивної інституціоналізації філософії освіти. <…>

Ще один підхід є крайньою формою виразу попередньої точки зору і виражається у тлумаченні кожної з педагогічних течій як

252

РОЗДІЛ І. Філософія освіти

практики певної філософії. Тим самим педагогіка й освітня практика фактично втрачають свою власну цінність та автономію, перетворюючись на свого роду прикладну філософію освіти. Гносеологічним прорахунком цього підходу є абсолютизація аксіологічної парадигматики освіти як виключно ієрархії цінностей різного рівня, що, по суті, приводить до ототожнення філософії освіти та методології педагогіки і зникнення теоретичного рівня останньої.

Нарешті, є підхід, що логічно не пов'язаний з попередньою класифікацією, а відображає надзвичайну розповсюдженість серед вітчизняних філософів схильності тлумачити філософію освіти як своєрідно спеціалізовану сферу філософської антропології. З цієї точки зору, філософія освіти являє собою галузь філософського знання про людину як суб'єкта пізнання та діяльності в різних структурах освіти. <…> Таким чином, філософія освіти, крім філософської антропології, має включати ще й антропоніміку й антропотехніку, що не змінює суті «антропологічного редукціонізму» і приводить до втрати філософією освіти як своєї специфіки серед інших наук про людину, так і своїх зв'язків з педагогічною практикою, що далеко не завжди організовується на антропософських принципах.

Підсумовуючи аналіз різноманітних підходів до визначення філософії освіти, слід зупинитися як на негативних, так і на позитивних моментах. До перших можна віднести:

1.Обмеження філософії освіти прикладними функціями вирішення конкретних соціальних та когнітивних проблем, що постають перед сучасною освітою.

2.Редукування філософії освіти як сфери філософського знання без самостійного об'єкта та предмета.

3.Редукування філософії освіти як сфери педагогічного знання, також без самостійного об'єкта та предмета.

4.Обмеження когнітивних основ філософії освіти певними світоглядно-методологічними рамками.

5.Визначення філософії освіти як еклектичної дисципліни, що формується на базі ситуативного використання здобутків інших наук (М.І. Романенко).

Найбільш продуктивними підходами до когнітивної інституціоналізації філософії освіти в рамках вітчизняної науки є:

253

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

1.Визнання інтегративного, міждисциплінарного характеру філософії освіти і спроби визначення предметного ресурсного потенціалу її становлення.

2.Доведення наявності специфічного об'єкта дослідження (сучасної освіти) та предмета дослідження (розвиток та функціонування системи освіти як елемента і фактора становлення постіндустріального суспільства).

3.Встановлення на основі специфічного предмета та об'єкта наявності самостійного проблемного поля дослідження філософії освіти та на його основі – когнітивної бази синтезу міжпредметних знань як змісту філософії освіти.

4.Утвердження ідеї двополюсності філософії освіти і необхідності синтезу в її рамках філософського та педагогічного знання.

5.Утвердження концептуально-методологічного плюралізму філософії освіти як наукової дисципліни при наявності єдиних предмета та соціального функціонального імперативу.

6.Підпорядкування процесу когнітивної та соціальної інституціоналізації філософії освіти загальним закономірностям розвитку науки.

На основі вказаних положень доцільно розвивати найбільш продуктивні напрями визначення філософії освіти у вітчизняній науці.

Зодного боку, це загальнотеоретичні (не інструментальні) визначення на основі вже встановленого об'єкта та предмета. З іншого боку – це так звані двополюсні визначення, в рамках яких відбувається синтез філософського та педагогічного змісту філософії освіти.

Гершунський Б.С.

ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ ДЛЯ ХХІ СТОЛІТТЯ73

Філософія освіти: статус, проблеми, перспективи

<…> Дослідження статусу і проблематики філософії освіти має першочергове значення не тільки у власне науковому плані, але і в

73 Гершунский Б. С. Философия образования для ХХІ века (в поисках практико-ориентированных образовательных концепций) / Б. С. Гершунский. – М.: Изд-во «Совершенство», 1998. – 608 с. – C.

254

РОЗДІЛ І. Філософія освіти

плані конструктивному: від ступеня розвитку філософії освіти, безперечно, залежить науковий і світоглядний рівень політики, стратегії й тактики розвитку освітніх систем. <…>

Філософія освіти – це зовсім не прикладна філософія. <…> Це повністю самостійна сфера наукових знань, фундаментом яких є не стільки загальнофілософські вчення, звернені до освіти (хоча і вони, звичайно, повинні враховуватися), скільки об’єктивні закономірності розвитку власне освітньої сфери в усіх аспектах її функціонування.

Універсальні філософські знання самі по собі залишаться лише абстрактною схемою, якщо вони не будуть збагачені знаннями, що стосуються економіки, соціології, етики, естетики, культурології, екології, різних галузей техніки і технології, інформатики, фізіології, медицини, права, демографії, педагогіки, психології тощо. При чому кожна з цих наук розглядає проблеми освіти за своєю логікою, у своєму специфічному ракурсі.

Філософія освіти, асимілюючи всі ці знання у їх найбільш узагальненому, концептуальному вигляді, є, за своєю суттю, науково обґрунтованою і суспільно визнаною науковою парадигмою. <…>

Концептуальне філософсько-освітнє знання покликане відображати принципово прогностичний характер освіти і, у зв’язку з цим, в зону відповідного міждисциплінарного аналізу і синтезу повинні увійти методи освітньо-педагогічного прогнозування, проблеми реалізації прогностичних функцій освітніх теорій, історії освіти, освітньо-педагогічна аксіології, педагогічні технології тощо, іншими словами, весь комплекс проблем, що дотичні до освітньопедагогічної прогностики.

Філософсько-освітні дослідження, безсумнівно, повинні охоплювати і такі «пограничні» сфери, як взаємовідношення освіти з культурою, наукою, релігією, мистецтвом, економікою, політикою, правом, етикою та ін. <…>

У пошуках вищих пріоритетів освітньої діяльності

Прогностична функції філософії освіти пов’язана із обґрунтуванням найбільш загальних орієнтирів розвитку всіх компонентів освітньої системи – цілей, змісту, методів, засобів й організаційних форм навчання, виховання і розвитку на різних рівнях освіти. Проте найбільш суттєвим завданням такого системного

255

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

обґрунтування, безперечно, виступають цілі освіти. Очевидно, що не визначившись із цілями, в ієрархічній структурі освітнього цілепокладання, не вдасться із належною логічною послідовністю і настпуництвом вести аргументований, доказовий пошук усіх інших змістовно-процесуальних і організаційно-управлінських компонентів освітньої діяльності. Іншими словами, не визначивши мети освіти, неможливо, та і безглуздо шукати засоби її досягнення.

Це по суті аксіоматичне положення, очевидно, не вимагає розгорнутих доказів, тим не менше, береться до уваги далеко не завжди. У реальній практиці освіти доводиться стикатися із трьома основними вадами у системі цілепокладання:

1.Цілі освіти носять гранично прагматичний, утилітарноприкладний характер, відображаючи ситуативні потреби конкретного навчального предмету, теми чи навчального заняття. <…>

2.Цілі освіти недостатньо конкретні, носять декларативний, лозунговий, значною мірою – ритуальний характер, відображаючи установки тієї чи іншої ідеологічної чи політичної доктрини. <…>

3.Цілі освіти локальні, вони не вписуються у складну ієрархію підпорядкування і спадкоємності цільових установок освіти в цілому. <…>

Проте логіка цілісності освітньої діяльності, зумовлена, перш за все, цілісністю особистості кожного, хто навчається, взаємозв’язком особистісних, суспільних і державних освітніх інтересів і цінностей, принциповою взаємозалежністю кожного локального соціуму і людської цивілізації у цілому, диктує нагальну необхідність не тільки в природній диференціації в системі освітнього цілепокладання, але і в не менш природній, хоча і більш прихованій і складній, інтеграції у цій системі. <…>

Роль філософії освіти полягає саме в тому, щоб надати освітній діяльності інтегративний характер, маючи на увазі, перш за все, найбільш відповідальний блок такої інтеграції – цілепокладаючий. <…>

Саме освітня сфера безпосередньо стосується:

- формування віри людини в істинний смисл свого життя;

256

РОЗДІЛ І. Філософія освіти

-розвитку її здібностей, у тому числі і здібностей до самопізнання й адекватної оцінки своїх можливостей і життєвих позицій;

-процесу формування знань, умінь і навичок, що необхідні для повної самореалізації у трудовому і суспільному житті;

-формування моральних якостей особистості, що визначають критеріальну основу її вчинків і поведінки.

Окрім особистісно-орієнтованих впливів, освітня сфера безпосередньо дотична і до формування інтегрального менталітету, що характеризує світоглядні установки, життєві пріоритети і мотиви поведінки малих і великих груп людей, у тому числі таких глобальних колективів, як суспільство, соціум, людство. <…>

Освіта як релігія третього тисячоліття

Призначення філософії освіти – опрацьовувати можливі сценарії розвитку освіти глобального масштабу, виходити за рамки жорстко визначених, і, тим більше, прагматично зорієнтованих завдань, і давати загальний обрис освітньої діяльності в ідеалі, у довгочасній перспективі. <…>

Андрущенко В.П., Лутай В.С.

ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ74

Філософія освіти – розв'язання проблем, що виникають на стику філософії з освітньою діяльністю. <…>

Становлення основних видів філософії освіти збігається з головними етапами розвитку суспільства та відповідних їм філософських та освітніх систем. Однак лише в епоху Нового часу великий чеський педагог Ян Коменський розробив першу систематизовану теорію педагогіки («Велику дидактику»), що спиралась на розроблену ним філософську основу – пансофію. Лише в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. з’явились перші підручники з філософії освіти і курси з цієї дисципліни (насамперед, Дж. Д'юї). В Радянському Союзі філософія освіти не розроблялась як окрема дисципліна. В

74 Енциклопедія освіти / Акад.пед.наук України; головний ред. В. Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008.

– 1040 с. – С.960 – 962.

257

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Україні лише в 1996 р. було проведено першу Всеукраїнську конференцію «Філософія освіти у сучасній Україні». <…>

Розроблено перший в Україні проект загальних концептуальних засад філософії освіти. <…> Суть цього проекту полягає у певній системі принципів.

Найважливішим завданням сучасної освіти є формування нового світогляду, який би зміг неантагоністично розв’язати найгостріші суперечності – як глобальні, так і специфічні для кожного соціуму, насамперед українського. Це потребує, у першу чергу, розкриття головної суперечності освітянської діяльності та розробки нової діалектики оптимізації її розв’язання. Така освітня і загально-соціальна суперечність <…> полягає у постійній конкуренції (тобто суперечності) між двома протилежними тенденціями (індивідуальною і колективістською). <…>

Великого значення в новій методології оптимізації розв’язання найгостріших суперечностей відіграє і принцип діалектичного зведення протилежностей в нескінченості до розкриття їх загальної суті. <…>

Найважливіше значення має застосування як у філософії, так і в освіті в цілому ще одного принципу нової діалектики. А саме – розв’язання найважливіших суперечностей, як у теоретичній, так і в реально-практичній діяльності діалоговими методами замість антагоністичних, що пов’язані з перемогою однієї протилежності над іншою. <…>

Базалук О.О.

ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ: ЇЇ РОЛЬ ТА МІСЦЕ В СИСТЕМІ ФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ75

Сучасна Україна все ще перебуває в стані пошуку свого шляху розвитку, налагоджує культурні, економічні, політичні, суспільні та

75 Базалук О. О. Філософія освіти: її роль та місце в системі філософського знання / О. О. Базалук // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України та Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. – 2010. – № 23. – С. 187 –

201.

258

РОЗДІЛ І. Філософія освіти

інші внутрішні і зовнішні зв'язки. Для прискорення цих процесів необхідно визначитися, яких громадян і для якого суспільства ми повинні готувати, якими мають бути соціальні умови розвитку, щоб громадянин нашої держави був щасливим. <…>

Нова соціокультурна реальність має такі основні характерні риси:

1)суттєві зміни в субординації системи цінностей, що обумовлені формуванням нового типу відносин у суспільстві, потребою в новій світоглядній орієнтації;

2)нові явища у культурі, які надають великі можливості для оптимізації реалізації прихованого потенціалу особистості;

3)суттєве розширення поля диференціації життєвих потреб і здібностей;

4)початок діалогу між основними культурними течіями у сучасному світі.

Усе це вимагає нового рівня рефлексії самого поняття «освіта», змісту, соціокультурних особливостей, визначення сучасного аксіологічного підґрунтя освіти, ролі та місця освіти в суспільстві ХХІ ст. і перспективи його розвитку. Тому найважливішого значення набуває питання про становлення сучасних методологічних засад такої галузі дослідження, як філософія освіти, що є основою для здійснення комплексного підходу до вирішення проблем сучасної освіти, у першу чергу до виконання завдань її гуманізації.

З-поміж причин, які актуалізують філософію освіти сьогодні, виділимо такі:

- необхідність осмислення кризового стану, в якому опинилася система освіти через перехід суспільства від постіндустріального періоду до інформаційного, що передбачає нову класифікацію та відбір предметного змісту знань, які забезпечать інформаційний арсенал особистості, що постійно самовдосконалюється, та ціннісно-смислове обґрунтування її діяльності;

- актуальність нових загальнолюдських цінностей, що потребують формування нового типу особистості, здатної міркувати категоріями космічних масштабів;

- потребу створювати додаткові спеціально організовані системи та можливості передавання культурного досвіду в умовах загальнонаціональної системи освіти, що постійно удосконалюється.

259

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Адже освітній процес ґрунтується на досить суперечливих формах знання: ілюзіях, утопіях, міфах, стереотипах, які здійснюють відчутний вплив на процес соціалізації особистості. Одне із завдань філософії освіти – врегулювання, прогнозування та екстраполяція найбільш актуальних ірраціонально-інтуїтивних форм знання;

- спрямування та корегування еволюції процесу освіти, використовуючи новітні дослідження інших дисциплін, дотичних до педагогічної діяльності. Філософія освіти формує образ «людини майбутнього», зорієнтовуючи та змістовно наповнюючи педагогіку новими знаннями, методами, способами, цілями, котрі через процес освіти втілюються у формуванні внутрішнього світу конкретного покоління. <…>

Інтерес дослідників до філософської проблематики в освітній діяльності спричинений насамперед об'єктивною та усвідомлюваною роллю освіти у вирішенні глобальних проблем. Останнім часом освіта розглядається як стратегічно важлива сфера життя суспільства. Фактор розвитку нації та поглиблення її інтелектуального потенціалу є гарантом її самостійності та міжнародної конкурентноздатності.

Розглядаючи поняття «філософія освіти», наведемо декілька варіантів його тлумачення. Так, одні дослідники надають перевагу філософії і філософствують про освіту, інші пріоритетною вважають педагогіку, здебільшого розмірковуючи про процеси навчання і виховання, хтось намагається охопити і філософську, і педагогічну проблематику. Тож розглянемо етимологію означеного словосполучення. Слово «філософія» у перекладі з грецької означає «любов» і «мудрість», тож поняття «філософія» можна тлумачити як «любов до мудрості», як науку про досягнення людиною мудрості, про пізнання істини та добра. Щодо поняття «освіта», існує багато варіантів його тлумачення. Професори Києво-Могилянської академії розвивали ідею про здобування істинного знання шляхом одномоментного осяяння за допомогою природного розуму, тобто Божих ідей. Така ідея простежувалася у філософських курсах І. Гізеля, Г. Щербацького. На думку учених, природне світло розуму осяює інтелект під час дискурсу. Тобто, професори Києво-Могилянської академії наголошують на пріоритетному значенні осяяння у розкритті істини, контакту людського мислення і буття. Відстежується

260